Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №560/11049/25
Суддя: Фелонюк Д.Л.
Справа № 560/11049/25
РІШЕННЯ
іменем України
21 жовтня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2023 по день фактичного розрахунку - 28.05.2025;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2023 по день фактичного розрахунку - 28.05.2025 в розмірі грошового забезпечення за шість місяців.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день виключення зі списків особового складу (12.03.2023) відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні. Фактичний розрахунок проведено лише 28.05.2025. Це зумовлює, на переконання позивача, необхідність стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені.
До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що станом на момент звільнення позивача був відсутній спір про виплату індексації грошового забезпечення. Звертає увагу на виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на виконання судового рішення у справі № 560/9903/24.
До суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач звертає увагу на стягнення на користь позивача середнього заробітку в повному обсязі.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою від 30.06.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою від 09.09.2026 суд витребував у відповідача докази.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 12.03.2023 № 76 позивач виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 12.03.2023.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.01.2025 у справі № 560/15817/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2025, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.03.2023, виходячи з величини, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів ( відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078).
На виконання зазначеного судового рішення позивачу виплачено 28.05.2025 індексацію грошового забезпечення в сумі 163418,68 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку.
Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2023 до 28.05.2025. Проте, відповідь не надано.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Статтею 47 Кодексу законів про працю України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд вважає за необхідне також застосувати правову позицію, що викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, а саме таке.
З урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-ІХ, яка набрала чинності з 19.07.2022, для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з не проведенням повного розрахунку при звільненні.
Частиною 1 статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Зі змісту наведеного слідує, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 належить застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.
Правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 12.03.2023 - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто, після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків для військовослужбовців) на підставі статті 116 Кодексу законів про працю України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
З огляду на викладене, строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 13.03.2023, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат, а не з 12.03.2023, як зазначає позивач.
Враховуючи наведене, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 13.03.2023 до 13.09.2023 (185 днів).
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Пунктом 2 Порядку № 100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно з розрахунком, наданим відповідачем позивачу нараховано за січень 2023 року 15012,50 грн та за лютий 2023 року - 23328,50 грн. Протягом цих двох місяців було 59 календарних днів. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 649,85 грн ((15012,50 грн + 23328,50 грн) / 59 дн). Такий самий розмір середньоденного грошового забезпечення позивача зазначений в довідці відповідача від 11.09.2026 № 110, наданій на виконання вимог ухвали суду.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 та сформулювала такий правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Крім цього, слід враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню:
1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, визначаючись стосовно суми середнього заробітку, яка має бути виплачена позивачу, за спірний період, суд враховує таке.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України не виконала вимоги суду та не надала всі документи, що витребовувалися ухвалою від 09.09.2026 у справі № 560/11049/25, зокрема, письмову інформацію про дати всіх виплат, проведених позивачу при звільненні та після звільнення з їх розшифровкою (складові грошового забезпечення та їх суми), та докази цього.
Відповідно до частини 9 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Наведене зумовлює неможливість визначення судом суми середнього заробітку за час затримки виплати за період з 13.03.2023 до 13.09.2023 з урахуванням принципу співмірності.
Крім того, при визначенні суми середнього заробітку слід враховувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2025 у справі № 560/9903/24, якою рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2023 по 08.06.2024. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2023 по 08.06.2024 у сумі 118922 (сто вісімнадцять тисяч дев`ятсот двадцять дві) грн 55 коп. У задоволенні решти вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , відмовлено.
Разом з тим, необхідність врахування зазначеної постанови при визначенні суми середнього заробітку за час затримки виплати за період з 13.03.2023 до 13.09.2023 з урахуванням принципу співмірності, не свідчить про правомірність висновків відповідача щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виплати в повному обсязі. Судовим рішенням у справі № 560/9903/24 стягнуто на користь позивача середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 16.12.2016 по 28.02.2018 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) – січень 2008 року, виплаченої на виконання рішення суду у справі №560/17817/23. Натомість, у цій справі виплата середнього заробітку пов`язана з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.03.2023, виплаченої на виконання рішення суду у справі № 560/15817/24.
З метою недопущення порушення прав позивача, суд вважає належним способом захисту зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2023 до 13.09.2023 з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 у справі №620/1116/20.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, а тому, ці витрати слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 березня 2023 року до 13 вересня 2023 року.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 березня 2023 року до 13 вересня 2023 року з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua