Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №520/22895/26
Суддя: Сагайдак В.В.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
21 жовтня 2026 року Справа № 520/22895/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сагайдак В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 522 154 гривень 85 копійок (з яких: нарахування – 372 967,75 грн., ПДФО – 67 134,20 грн., ЄСВ – 82 052,91 грн.) та стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 522 154,85 гривень.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі.
Відповідач надав до суду відзив, в якому просить відмовити в задоволені позовних вимог.
Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Капітан ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді начальника групи цивільно-військового співробітництва секції цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 . В період з 29.09.2023 до 31.10.2024 ОСОБА_1 обіймав посаду офіцера групи цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 . У відповідності до Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018, наказів командира військової частини НОМЕР_2 №595 від 05.11.2023; №663 від 05.12.2023; №10 від 05.01.2024; №49 від 05.02.2024; №111 від 05.03.2024; №171 від 05.04.2024; №247 від 05.05.2024; №303 від 05.06.2024; №353 від 05.07.2024; №400 від 05.08.2024; наказу №438 від 05.09.2024; наказу №284 від 05.10.2024; наказу №316 від 05.11.2024, йому було здійснено нараховування та виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану у розмірі 30 000,00 грн. та 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Відповідно до Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 «Про результати додаткової службової перевірки за фактом виявлених під час внутрішнього аудиту порушень фінансово-економічної діяльності військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 щодо нарахування та виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану слідує, що підставою для наказу про повернення ОСОБА_1 в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отриманих ним грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 522 154,85 грн. слугували висновки за результатами внутрішнього аудиту фінансово господарської діяльності військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_4 , викладені в Аудиторському звіті НОМЕР_7 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України №535/29/1 від 05.02.2025 р.
Згідно висновків Аудиторського звіту від 05.02.2025 № 535/29/1, серед іншого, виявлено факт безпідставної виплати позивачу додаткової винагороди під час дії воєнного стану із розрахунку на загальну суму 522 154,85 грн.
Відповідач посилався на приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаючи, що позивач зобов`язаний отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути в дохід державі в особі військової частини НОМЕР_2 в повному обсязі. Таким чином, з посиланням на ст., ст. 127, 128 Кодексу Законів про працю України, пункту 4.3 Розділу 4 «Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту», затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (в редакції Наказу Міністерства оборони України від 14.02.2020 №44), відповідачем було видано оскаржуваний в цій справі наказ, за яким наказано, крім інших осіб, стягнути ОСОБА_1 розмір безпідставно отриманої додаткової винагороди на загальну суму 522 154,85 гривень.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Правові засади проходження військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу”, відповідно до якого військова служба є державною службою особливого характеру, що передбачає підвищений рівень дисципліни та спеціальний порядок регулювання службових, майнових і соціальних прав військовослужбовців.
Порядок та умови грошового забезпечення військовослужбовців визначаються Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідно до статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема винагороди та доплати, порядок виплати яких встановлюється уповноваженими органами державної влади.
Спеціальний порядок виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”.
Зазначеною постановою передбачено диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем завдань, зокрема участі у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань у складі визначених угруповань сил оборони.
Порядок реалізації положень постанови № 168 деталізується відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, які встановлюють критерії підтвердження права на відповідний розмір винагороди та процедури її нарахування і виплати.
Водночас питання притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регулюються спеціальним Законом України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”.
За визначенням у ст. 1 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Статтею 10 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.
За вимогами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
При цьому, суд зазначає, що саме по собі виявлення порушень у процесі фінансового контролю або внутрішнього аудиту не створює автоматичного обов`язку для фізичної особи щодо повернення коштів без встановлення передбачених законом юридичних підстав та без дотримання процедур індивідуальної відповідальності.
Досліджуючи матеріали справи суд ураховує, що спірний наказ №710 від 26.02.2026 прийнято відповідачем за результатами внутрішнього аудиту, який сам по собі не є процесуальною формою встановлення вини конкретної особи та не замінює собою передбачених законом процедур встановлення підстав матеріальної відповідальності військовослужбовця або стягнення з нього грошових коштів.
Відповідно до законодавства у сфері публічної служби та військової служби, зокрема положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”, питання притягнення військовослужбовця до відповідальності, у тому числі матеріальної, потребує встановлення сукупності юридично значимих обставин: факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки, причинного зв`язку між діями особи та настанням шкоди, а також вини такої особи у передбачених законом формах.
Аудиторський звіт, на який посилається відповідач, є результатом контрольного заходу фінансово-господарської діяльності установи та має на меті виявлення можливих порушень бюджетної дисципліни, оцінку ефективності використання бюджетних коштів та формування рекомендацій щодо усунення недоліків. Водночас такий документ не є ані рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні, що породжує безпосередні юридичні наслідки для конкретної фізичної особи, ані процесуальним актом, який встановлює юридичний факт безпідставного набуття майна конкретним отримувачем.
Суд наголошує, що висновки аудиторського звіту мають оціночний характер та ґрунтуються на внутрішньому аналізі документів фінансового обліку, однак самі по собі не замінюють належного доказування у судовому процесі. Вони можуть бути використані як джерело інформації для перевірки обставин справи, однак не мають наперед визначеної преюдиціальної сили та не звільняють відповідача від обов`язку доведення правомірності своїх дій у порядку, визначеному статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, застосування конструкції безпідставного збагачення, передбаченої статтею 1212 Цивільного кодексу України, у спірних правовідносинах можливе лише за умови доведення відсутності правової підстави для набуття майна саме на момент його отримання, а не постфактум, за результатами подальших контрольних заходів чи зміни підходів до оцінки правомірності виплат.
У даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент виплати додаткової винагороди позивачу були відсутні правові підстави для її нарахування. Навпаки, з наданих доказів вбачається, що виплата здійснювалася у межах чинного на той час нормативного регулювання, на підставі відповідних наказів та розпорядчих документів уповноважених посадових осіб, які визначали порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Суд також звертає увагу, що відповідач не довів, у чому саме полягала протиправність дій позивача при отриманні коштів, чи мав позивач вплив на порядок їх нарахування, а також чи були встановлені факти подання ним недостовірних відомостей, приховування обставин або вчинення інших дій, спрямованих на незаконне отримання грошового забезпечення. Відсутність таких доказів виключає можливість покладення на позивача негативних майнових наслідків лише на підставі внутрішнього контрольного висновку.
Посилання відповідача на обов`язковість виконання рекомендацій внутрішнього аудиту суд оцінює критично, оскільки такі рекомендації мають внутрішньо-організаційний характер та спрямовані на вдосконалення управлінських процесів у межах військової частини. Вони не є нормативно-правовими актами та не можуть самостійно створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки фізичних осіб, у тому числі покладати обов`язок з повернення грошових коштів без відповідної законодавчо визначеної процедури.
Отже, спірний наказ у частині покладення на позивача обов`язку повернути грошові кошти фактично підміняє собою встановлену законом процедуру вирішення питання про наявність або відсутність підстав для стягнення коштів, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 19 Конституції України щодо дії органів державної влади виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Таким чином, оскаржуваний наказ у цій частині не ґрунтується на належних правових підставах, ухвалений без повного та всебічного встановлення всіх юридично значимих обставин справи, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про задоволення позову.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу,- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 522 154 гривень 85 копійок (з яких: нарахування – 372 967,75 грн., ПДФО – 67 134,20 грн., ЄСВ – 82 052,91 грн.) та стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 522 154,85 гривень.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Сагайдак В.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua