Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №176/526/26 — Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/526/26

провадження №2-о/176/88/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Волчек Н.Ю.,

з участю секретаря с/з Владімірової А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жовті Води, в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця,

В С Т А Н ОВ И В:

06 лютого 2026 року до суду в порядку окремого провадження звернулася ОСОБА_1 , із даною заявою, де просить встановити факт її перебування на утриманні рідного брата ОСОБА_3 з 01 вересня 2022 року, який був військовослужбовцем та пропав безвісти 27 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання за призначенням у межах ведення бойових дій на території України, обґрунтовуючи це тим, що вона та її брат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за свого неповноліття мали статус дітей-сиріт у зв`язку із тим, що їх батьки померли, та опікуном був над ними їх дідусь, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За досягнення повноліття заявниця, як старша сестра, стала для брата ОСОБА_3 фактично матір`ю, допомагала у побуті, підтримувала в навчанні, вирішувала побутові питання. З погіршенням її стану здоров`я заявниця стала потребувати сторонньої допомоги, тому брат узяв на себе зобов`язання з утримання заявниці та її малолітньої дитини, працюючи тривалий час за кордоном, а кошти надсилав їй на щоденні потреби сім`ї та ремонт помешкання. Між поїздками за кордон ОСОБА_3 проживав разом із сестрою, оскільки інших близьких родичів не мав. Під час військової служби у лавах ЗСУ, куди він був мобілізований, 27 серпня 2024 року ОСОБА_3 пропав безвісти та військова частина надіслала сповіщення про це саме заявниці, як єдиній родичці військовослужбовця. Заявниця наголошує, що її рідний брат вважав її єдиним членом своєї сім`ї та такою, що перебуває на його утриманні. При зверненні до військової частини для реалізації свого майнового права на отримання грошового забезпечення брата, який, маючи статус військовослужбовця, зник безвісти під час виконання бойового завдання, заявниця отримала відмову у зв`язку із відсутністю підтвердження факту, що ОСОБА_3 був законним представником заявниці. Заявниця вважає, що для отримання грошового забезпечення брата їй необхідно встановити факт знаходження її на його утриманні, про що і просить у своїй заяві.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 06 лютого 2026 року головуючою суддею визначено суддю Крамар О.М.

Ухвалою суду від 02.03.2026 вищезазначену заяву залишено без розгляду.

05 травня 2026 року до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з Дніпровського апеляційного суду надійшла вказана цивільна справа для продовження розгляду, а ахвала суду від 02.03.2026 скасована.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 05 травня 2026 року головуючою суддею визначено суддю Волчек Н.Ю.

Ухвалою судді від 06 травня 2026 року прийнято до розгляду дану цивільну справу. Призначено справу до судового розгляду у порядку окремого провадження.

Згідно письмових пояснень наданих суду від Міністерства оборони України, зазначено, що метою встановлення такого факту є виплата грошового забезпечення, належного військовослужбовцю, який зник безвісти, в тому числі особам, які перебували на утримання такого військовослужбовця. В даній справі відсутнє особисте розпорядження військовослужбовця, на випадок його полону чи, зокрема, зникнення безвісти.

Згідно приписів 16-1 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки; один із подружжя, який не одружився вдруге; діти, які не досягли повноліття; утриманці загиблого (померлого).

Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення)

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Згідно статті 30 Закону № 2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї відповідно до Закону вважаються:

а) діти,брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійнестрахування"або є особами з інвалідністю;

в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб, військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію.

г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати;

д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює. При цьому, згідно ч.2 ст.30 Закону № 2262-ХІІ незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається, зокрема, непрацездатним дітям осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Статтею 31 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів для існування.

Як роз`яснено в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику по справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання призначення пенсії, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Заявником не надано доказів, що вона є особою на яку, розповсюджує свою дію стаття 30 Закону № 2262-ХІІ.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення заяви.

Крім того, утримання може бути повним або частковим. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого.

Часткове утримання означає, що особа мала інші джерела доходів, однак допомога годувальника була постійним і основним джерелом засобів до існування.

Таким чином, предметом доказування є обставини, які підтверджують отримання заявником допомоги, яка надавалась постійно та була основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї.

Заявниця ж у своїй заяві посилається на положення Постанови № 884 у редакції, що втратила чинність. Водночас станом на 19.04.2025 діє нова редакція зазначеної Постанови, відповідно до якої заявниця і без прийняття судового рішення у цій справі має право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця як сестра зниклого безвісти військовослужбовця.

З огляду на викладене, задоволення поданої заяви не породжує для неї нових правових наслідків, не змінює обсягу її прав та обов`язків і не впливає на можливість реалізації нею права на отримання відповідних виплат, а відтак заява підлягає залишенню без розгляду.

Від заявниці ОСОБА_1 до суду надійшли заперечення на пояснення Міністерства оборони України.

Так, заявниця зазначає, що предметом даної справи є встановлення юридичного факту, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, а саме факту перебування фізичної особи на утриманні. Вказаний юридичний факт має самостійне значення та є підставою для виникнення/ реалізації майнових прав заявника в інших правовідносинах, що й обумовлює наявність у мене правового інтересу у зверненні до суду в порядку окремого провадження. Метою звернення є реалізація майнового права на отримання грошового забезпечення, належного військовослужбовцю, який зник безвісти, відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, якими визначено підстави, коло осіб та механізм здійснення виплат у випадку зникнення військовослужбовця безвісти. Саме ці норми є спеціальними щодо спірного правовідношення, оскільки регулюють не пенсійне забезпечення, а збереження та виплату грошового забезпечення військовослужбовця на період його полону /зникнення безвісти, а також порядок здійснення виплат особам, визначеним законом та Порядком.

Водночас Міністерство оборони України у своїх поясненнях фактично зміщує правовий фокус справи у площину Закону № 2262-ХІІ та категорій «непрацездатних членів сім`ї» у контексті пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника, що не є предметом заяви та не визначає правовідносини, для реалізації яких я звернулась до суду саме в цьому провадженні. Заявлені мною вимоги не стосуються призначення пенсії, не спрямовані на встановлення права на пенсійну виплату і, відповідно, не можуть оцінюватися через формальні критерії пенсійного законодавства як єдину умову встановлення факту утримання. У даній справі юридичне значення має встановлення факту утримання як такого, а не «визнання непрацездатності» у сенсі пенсійного закону, оскільки предмет звернення детермінований спеціальним регулюванням - ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ та Порядком №884. Відтак довід МОУ про те, що я «не довела належність до осіб, на яких поширюється дія ст. 30 Закону №2262-ХІІ», не є релевантним запереченням у цій справі, адже фактично підміняє критерії доказування, визначені предметом заяви, критеріями іншого правовідношення.

Крім того, навіть виходячи із загальних підходів цивільного судочинства до встановлення факту утримання, визначальним є встановлення судом, що допомога годувальника була для заявника постійним та основним джерелом засобів до існування, а також що така допомога надавалася системно й мала характер фактичного утримання, а не разових/епізодичних переказів. Саме ці обставини й становлять предмет доказування у справі: тривалість, регулярність та розмір допомоги; її співвідношення з іншими доходами заявника; реальна участь годувальника у забезпеченні побутових потреб; наявність спільних витрат/бюджету/ побуту; сталість сімейних відносин та фактична залежність заявника від такої підтримки. Усі ці обставини підтверджуються поданими мною доказами, зокрема довідками ОК-5 про відсутність доходів, висновком ЛКК щодо стану здоров`я та потреби в специфічних умовах праці, довідкою про фактичне спільне проживання, фіскальними чеками на ремонт житла, поштовими квитанціями та електронною перепискою, показаннями свідків, а також тим, що у моєму розпорядженні перебувала банківська картка мого брата, на яку надходило його грошове забезпечення/доходи і яку він передав мені для мого фактичного утримання. Крім того, звертає увагу, що МОУ не навело аргументів, які б спростовували саме ці фактичні обставини, не поставило під сумнів автентичність чи допустимість ключових доказів, натомість обмежилося формальним перенесенням спору в інше правове поле.

Твердження Міністерства оборони України про те, що встановлення факту перебування на утриманні «не породжує нових правових наслідків» і що я нібито можу реалізувати право на виплату грошового забезпечення без судового рішення, прямо спростовується фактичними обставинами справи та письмовою відмовою заінтересованої особи - військової частини НОМЕР_1 . Так, за результатами розгляду мого звернення від 18.11.2025 військова частина відмовила мені у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, мотивуючи тим, що у наданих матеріалах «відсутні документи, що свідчать про те, що мій брат є моїм законним представником», а також тим, що військовослужбовець «не складав та не надавав командуванню письмове особисте розпорядження на випадок полону або зникнення безвісти».

Отже, у позасудовому порядку моє право фактично не реалізоване, а відмова засвідчує наявність правової невизначеності та практичної перешкоди в реалізації права, що й зумовлює необхідність судового встановлення юридичного факту утримання як належного підтвердження відповідної юридично значущої обставини.

При цьому відмова військової частини демонструє не відсутність у мене права, а неправильне застосування норми матеріального права заінтересованою особою та підміну правової підстави виплати. Зміст відмови свідчить, що заінтересована особа фактично ототожнила моє звернення із зовсім іншою категорією отримувачів - «рідні брати (сестри), законним представником яких є військовослужбовець», хоча я звертаюся не як особа, законним представником якої був військовослужбовець, а як особа, яка перебувала на його утриманні. Це різні правові категорії та різні юридичні конструкції, які законодавець розмежував у ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ і в Порядку №884. Тлумачення, за яким для реалізації права утриманця обов`язково потрібно доводити «законне представництво», фактично створює додаткову, не передбачену законом умову та нівелює самостійну підставу виплати утриманцям, підміняючи її іншою підставою, що є неприпустимим з огляду на принцип правової визначеності та вимогу застосовувати норму за її змістом, а не розширювально обмежувально проти особи.

Окремо зауважує, що посилання у відмові на відсутність «особистого розпорядження на випадок полону/зникнення безвісти» також не може бути використане як підстава для звуження права. Частина шоста ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлює, що військовослужбовець має право скласти таке розпорядження, тобто законодавець прямо визначив диспозитивний, а не імперативний характер цієї дії. Складання особистого розпорядження є правом, а не юридичним обов`язком військовослужбовця, і відсутність реалізації цього права не може тлумачитися як умова, що позбавляє утриманців можливості реалізувати передбачені законом соціальні гарантії. Більше того, у реальних умовах виконання бойових завдань складання розпорядження «на випадок полону/зникнення безвісти» є вкрай складним морально-психологічним кроком для будь-якої людини, а тим більше для військовослужбовця, адже за своєю суттю прямо пов`язане з усвідомленням сценарію можливого неповернення, загибелі чи зникнення; саме тому законодавець і закріпив таку дію як право, а не обов`язок, щоб не покладати на військовослужбовців додатковий психологічний тягар і не створювати ситуацію, коли нереалізація права військовослужбовця породжує негативні наслідки для третіх осіб. Протилежне тлумачення фактично перетворювало б право на обов`язок і переносило б наслідки нереалізації права однією особою на іншого суб`єкта, що суперечить засадам справедливості та соціального захисту сімей військовослужбовців.

Таким чином, встановлення судом факту перебування на утриманні брата має для заявника прямі юридичні наслідки, оскільки усуває правову невизначеність, яка стала підставою для відмови, та є необхідним підтвердженням юридично значущої обставини для реалізації майнового права. Аргумент МОУ про відсутність правових наслідків спростовується не припущеннями, а документально підтвердженим фактом відмови у виплаті в адміністративному/відомчому порядку, що свідчить про існування саме тієї ситуації, для розв`язання якої і передбачено механізм окремого провадження.

Враховуючи наведене, просить задовольнити вимоги.

05 травня 2026 року від ОСОБА_1 , до суду надійшли додаткові пояснення, в яких заявниця повідомляє, що після подання заяви та під час розгляду справи відбулися істотні обставини які мають значення для правильного вирішення справи по суті.

Зокрема, за результатами проведеної молекулярно-генетичної експертизи (ДНК-експертизи), оформленими висновком ДСУ «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України» № 41-109-2025, встановлено генетичну відповідність біологічних зразків, відібраних від мене, та зразків, отриманих з останків невстановленої особи, з ймовірністю 99,9999 %, що свідчить про належність зазначених останків моєму рідному брату - ОСОБА_3 .

Вказані обставини також підтверджуються постановою слідчого ГУНП в Київській області від 02.05.2026 року, якою офіційно встановлено, що невстановлена особа (труп № 86) є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З матеріалів справи вбачається, що Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 не заперечують фактичні обставини перебування мене на утриманні ОСОБА_3 , не спростовують надані мною докази, що підтверджують систематичний характер матеріальної допомоги. Водночас їх заперечення стосуються виключно правової оцінки можливості отримання мною відповідних виплат, тобто питання реалізації майнових прав, а не встановлення юридичного факту.

З огляду на наведене, зміна статусу військовослужбовця не може розцінюватися як підстава для відмови у розгляді справи або залишення заяви без розгляду.

Більше того, встановлення факту перебування на утриманні набуває ще більшого юридичного значення, оскільки відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» утриманці загиблого військовослужбовця мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статей 30, 31 Закону України № 2262-ХІІ право на пенсію у разі втрати годувальника мають члени сім`ї, які перебували на утриманні загиблого, тобто особи, які отримували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Таким чином, встановлення зазначеного факту є необхідною юридичною передумовою для реалізації нею права на соціальний захист, передбачений чинним законодавством.

При цьому наголошую, що предметом доказування у даній справі залишаються обставини отримання мною від ОСОБА_3 допомоги, яка була постійною та основною для мого існування, що повністю узгоджується з вимогами статей 76, 81 ЦПК України.

10 вересня 2026 року від третьої особи ОСОБА_2 до суду надійшли письмові пояснення, де остання зазначає, що на утриманні у брата вона не перебувала. Проживала окремо у місті Дніпрі. Має власну сім`ю, дитину. Між нею та ОСОБА_4 не має спору щодо зазначення фактичних обставин справи а також відсутній майновий конфлікт, пов`язаний із спадщиною після смерті ОСОБА_5 . Після відкриття спадщини вона добровільно відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 . ОСОБА_4 перебувала на утриманні ОСОБА_5 , який надавав їй кошти, забезпечував необхідним для життя, купував продукти харчування, ліки, оскільки ОСОБА_4 не мала власного заробітку. Заяву ОСОБА_4 підтримує та не має заперечень про її задоволення.

В судове засідання 13.10.2026 сторони не з`явилися. Про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно, належним чином. При цьому, сторони (кожен окремо) скерували до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.

В минулих судових засіданнях заявниця, ОСОБА_1 , заявлені вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити. При цьому суду пояснила, що її брат був для неї не лише близькою людиною, а тим кто забезпечував її матеріально. Через стан свого здоров`я та фізичну неспроможність повноцінно працювати, брат забезпечував її існування, допомагав матеріально, підтримував та фактично взяв на себе відповідальність за неї. Після його зникнення, а надалі після встановлення факту його загибелі, вона втратила не лише рідну людину. Втратила людину, від якої залежало її повсякденне життя. Після втрати батька опинилася у скрутному матеріально становищі. Зазначає, що без підтвердження статусу утриманця, її розглядають виключно як сестру військовослужбовця, що позбавляє можливості реалізувати відповідні соціальні права. Отже, просить встановити факт того, що брат ОСОБА_3 за життя утримував її, допомагав, та був основним джерелом її забезпечення. Тому, просить встановити факт перебування на утриманні брата.

В судовому засіданні 13.10.2026, свідок ОСОБА_6 , під присягою суду пояснила, що заявниця є її сусідкою з кв. АДРЕСА_1 . З 1987 року знайома була ще з мамою заявниці. Матір ОСОБА_4 померла, коли вона ходила у 8 клас. Наразі ОСОБА_4 проживає разом із донькою ОСОБА_7 . Деякий час із нею проживав чоловік, але не довго. ОСОБА_8 - ОСОБА_5 , загинув на війні. ОСОБА_5 проживав окремо від ОСОБА_4 . У ОСОБА_5 була своя окрема квартира в районі магазину Буратіно у м. Жовті Води. ОСОБА_5 допомагав ОСОБА_4 із ремонтом, але їй не відомо хто саме купував меблі та матеріали для ремонту. ОСОБА_5 часто приходив у гості до ОСОБА_4 . Бачила, що завжди приходив до ОСОБА_4 із подарунками для її дитини, та з пакетами наповненими продуктами харчування. Знає, що ОСОБА_4 працює організатором свят. Як їй відомо зі слів бабусі ОСОБА_4 , у неї були проблеми деякий час з роботою, деякий час не працювала, то їй допомагав ОСОБА_5 . Це було приблизно 8 років тому. Також їй відомо, що у ОСОБА_4 є проблеми зі здоров`ям, проблеми зі спиною. Постійно приймає ліки. Щодо наявносі інволідності їй не відомо..

Свідок ОСОБА_10 , під присягою суду пояснила, що знайома із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 2008 року, коли ОСОБА_4 з ОСОБА_5 перейшли до школи №5 де вона навчалась. В них померла мама. ОСОБА_11 з ОСОБА_4 навчались тоді у 8 класі, а ОСОБА_5 у 6 класі. З ОСОБА_4 вони стали найкращими подругами і до сих пір вони підтримують дружні стосунки. ОСОБА_4 для неї як сестра. ОСОБА_4 разом із ОСОБА_5 проживали по АДРЕСА_2 . Після закінчення школи ОСОБА_5 їздив на заробітки до інших країн, а коли повертався то вони ( ОСОБА_4 з ОСОБА_5 ) проживали разом. В 2017 році ОСОБА_4 народила доньку ОСОБА_7 , але заміж не вийшла. ОСОБА_5 допомагав ОСОБА_4 коштами, робив ремонт в квартирі. Коли ОСОБА_5 пішов на військову службу, то ОСОБА_4 залишив банківську картку із заробітною платою. Вони підтримували один одного як брат і сестра. ОСОБА_4 важко переживала, коли ОСОБА_5 зник безвісті. Також зазначила, що ОСОБА_4 не працює, раніше після закінчення університету працювала вчителем фізкультури в ліцеї десь рік потім звільнилась. Також їй відомо, що ОСОБА_4 деякий час перубувала в центрі зайнятоті по безробіттю. ОСОБА_4 важко стояти, ходити, в неї проблеми зі спиною, тому їй важко знайти роботу. Чи отримує ОСОБА_4 аліменти на дитину свідку не відомо.

Вислухавши пояснення позивача, заслухавши свідків, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Заявниця ОСОБА_1 , є рідною сестрою ОСОБА_3 , який зник безвісті 27.08.2024 року, під час виконання бойового завдання в районі н.п. Торцьк Бахмутського району Донецької області, про що заявник отримав сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_4 від 04.09.2024 року. (а.с.22)

Факт родинних відносин між заявником ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , а саме, що останні були рідними сестрою та братом підтверджується свідоцтвами про народження, серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 , у яких у графі «батьки», батьком записаний « ОСОБА_12 », мати - « ОСОБА_13 ». (а.с.30,31)

Згідно свідоцтва про смерть (а.с. 33,34) батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 померли.

Згідно рішення виконавчого комітету Жовтоводської міської ради від 13 листопада 2008 року № 698, надано статус дітей-сиріт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку із смертю батьків. Призначено опікуном ОСОБА_14 . Дозволено проживати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на житловій площі опікуна за адресою АДРЕСА_3 . (а.с.25)

Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Жовті Води, про що складено актовий запис № 541 (а.с.32).

З довідки № 1/3-3314 від 10.12.2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку ОСОБА_15 проживає за адресою АДРЕСА_4 разом із ОСОБА_3 . (а.с.21)

Згідно довідки про фактичне спільне проживання складеної головою правління ОСББ «Героїв України-31ЖВ» О.О. Тараненко від 26.0.2026 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично проживав за адресою АДРЕСА_5 разом із сестрою ОСОБА_1 , починаючи із 05 травня 2021 року до липня 2024 року, без реєстрації місця проживання за вказаною адресою. За наданою інформацією, вказаною мешканцями будинку та працівниками ОСББ, ОСОБА_3 забезпечував догляд за сестрою, яка через стан здоров`я потребувала сторонньої допомоги, та матеріально підтримував її протягом спільного проживання (а.с.41).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_1 з 03.08.2020 зареєстрована за адресою АДРЕСА_5 ( том 2 а.с.8)

04.09.2024 ОСОБА_1 видано сповіщення про те, що її брат, солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зник безвісті 27.018.2024 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Торецьк Бахмутського району Донецької області. (а.с.22).

До матеріалів справи долучений витяг із наказу службового розслідування від 10.09.2024 року (а.с.5-6).

Згідно повідомлення ВЧ НОМЕР_1 за № 2456/34345 від 23.11.2025 ОСОБА_1 було відмолено у виплаті грошового забезпечення, оскільки до заяви на виплату не додані документи що свідчать про те, що солдат ОСОБА_3 є законним представником заявника. Також солдат ОСОБА_3 не складав та не надавав командуванню частини для завірення дійсності підпису письмове особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або зникнення безвісті про виплату належного йому грошового забезпечення особи (особам) за його вибором (а.с.120).

Слідчим управлінням ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДС за № 12022120000000122 за заявою ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбачених ч. 1 ст. 115, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України. (а.с.19)

За результатами проведеної молекулярно генетичної експертизи (ДНК-експертизи), оформленими висновком ДСУ «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України» № 41-109-2025, встановлено генетичну відповідність біологічних зразків, відібраних від неї, та зразків, отриманих з останків невстановленої особи, з ймовірністю 99,9999 %, що свідчить про належність зазначених останків її рідному брату - ОСОБА_3 .

Вказані обставини також підтверджуються постановою слідчого ГУНП в Київській області від 02.05.2026, якою офіційно встановлено, що невстановлена особа (труп № 86) є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.223)

Згідно копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 в м. Торецьк Бахмутського району Донецької області (ас.с. 248).

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 86282120 від 10.08.2026 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_7 заведена спадкова справа № 259/2026 за заявою ОСОБА_1 (а.с.31,34)

Згідно заяви ОСОБА_2 від 10.08.2026, остання відмовилася від прийняття спадщини після померлого брата ОСОБА_3 , на користь рідної сестри спадкодавця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . (Т.2 а.с.32)

Заявницею долучено довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5 згідно з якою остання отримувала дохід до серпня 2023 року (а.с.9-10).

Згідно повідомлення Управління праці та соціального захисту населення Жовтоводської міської ради № 05-14/63 від 25.06.2026, ОСОБА_1 було відмовлено у наданні одноразової матеріальної допомоги як члену сім`ї загиблого Захисника України - полеглого брата ОСОБА_3 , оскльки Положенням «Про надання одноразової матеріальної допомоги членам сім`ї загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України» № 2321-60 від 17.12.2025 не передбачено виплата матеріальної допомоги сестрі загиблого Захисника України у разі відсутності у нього на момент смерті дружини, батьків та дітей. (том 2 а.с.11)

Вирішуючи заяву про встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовця, який загину, суд виходив із такого.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Ці критерії застосовує Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Предметом розгляду в цій справі є встановлення факту перебування заявниці на утриманні свого рідного брата, який загинув при виконанні обов`язків військової служби.

За змістом частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_3 ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 вказаного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на 27.08.2024 року) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що діяла на час смерті ОСОБА_3 ) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_3 27.03.2024) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, яка підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, вказано, що для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Положення статті 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги, утриманці визначаються, як члени сім`ї, що мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Абзацом 1 частини 2 статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина 4 статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство.

До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Відповідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю.

в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У своїй заяві ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування на утриманні брата до смерті останнього для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із його загибеллю.

При цьому, будь яких доказів непрацездатності заявника, матеріли справи не містять. Крім цього, у заявника відсутня група інвалідності.

ОСОБА_1 у заяві посилається на те, що її брат ОСОБА_3 постійно надавав ій грошові кошти та віддав свою банківську картку для розпорядження грошовими коштами.

Суд критично оцінює посилання заявниці на цей факт, оскільки вказані обставини свідчать лише про наявність між близькими родичами довірчих відносин та надання добровільної побутової допомоги, що є звичною практикою взаємодії членів сім`ї. Сама по собі передача права користування банківським рахунком не є беззаперечним доказом того, що кошти, які на ньому перебували, належали виключно ОСОБА_3 , та що ці виплати мали системний характер і становили повне утримання заявниці.

Крім того, надана заявником довідка з Пенсійного фонду України за формою ОК-5, відповідно до якої ОСОБА_1 отримувала дохід лише до серпня 2023 року не є підтвердженням того, що вона перебувала на утриманні брата ОСОБА_3 . Навпаки, вбачається, що заявниця мала офіційні доходи.

Крім того, ОСОБА_1 не надано суду будь-яких відомостей на підтвердження того, що вона є непрацездатною особою, або відомостей про перебування на тривалому лікуванні чи відомостей про встановлену у законному порядку інвалідності, які б свідчили про її безпорадний стан чи втрату джерел до існування.

Будь яких інших доказів щодо стану здоров`я (хронічні захворювання, каліцтва тощо), які істотно обмежують ОСОБА_1 до самостійної трудової діяльності, суду не надано.

При цьому, суд звертає увагу, що за відсутності ознак непрацездатності (інвалідності чи тривалого лікування), сама по собі відсутність у ОСОБА_1 офіційного працевлаштування є наслідком її особистого свідомого вибору та небажання самостійно отримувати дохід. Чинне законодавство не пов`язує юридичний факт перебування на утриманні зі свідомим ухиленням працездатної особи від праці. Добровільна відмова від реалізації права на працю та прийняття матеріальної допомоги від брата є проявом внутрішньородинної підтримки, а не свідченням об`єктивної безпорадності заявниці чи її спроможності претендувати на статус утриманця в правовому розумінні.

Доводи заявниці про те, що надані кошти були її основним джерелом засобів до існування, є виключно її суб`єктивним судженням, яке не підтверджене жодним належним та допустимим доказом.

Окрім того, в судовому засіданні під присягою свідок ОСОБА_6 підтвердила, що ОСОБА_16 працює організатором світ, тільки свідку не відомо чи ОСОБА_4 офіційно оформлена на працю чи працює на підприємця чи сама на себе.

Також судом враховано, що заявниця та загиблий брат ОСОБА_3 були зареєстровані та мешкали за різними адресами, вказане також підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_6 .

Сам по собі факт перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у родинних стосунках (брат та сестра), періодичне проживання за однією адресою, спілкування, не можуть беззаперечно свідчити, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні брата або одержувала від нього допомогу, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування.

Також, покази свідків, у сукупності з поданими доказами не доводять факт перебування заявниці на утриманні брата, а також постійного спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, наявності взаємних права і обов`язків.

Таким чином, заявниця не довела ані повного утримання, ані одержання систематичної допомоги, яка за розміром і значенням була постійним та основним джерелом її існування.

Встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 , який є загиблим військовослужбовцем, безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника, пов`язані з її статусом як особи, яка перебувала на утриманні військовослужбовця.

Однак в ході розгляду даної справи судом не здобуто достатніх доказів для встановлення факту перебування заявниці на утриманні ОСОБА_3 , а тому суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення вказаної заяви.

Керуючись ст. ст. 13, 76-81, 89, 263-265, 293, 294, 315-317, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Н.Ю. ВОЛЧЕК