Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №208/668/26 — Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Суд: Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 07 жовтня 2026 р.

Справа: №208/668/26

Суддя: Ковальова-Писарева А. Б.

Справа № 208/668/26

Провадження № 2/209/1421/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2026 р. м.Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді Ковальової - Писаревої А.Б.,

за участі секретаря Лушпай І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання, визнання майна особистою приватною власністю та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2026 року до Дніпровського районного суду міста Кам`янського надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання, визнання майна особистою приватною власністю.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 23 серпня 2003 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 Дніпровським районним управлінням юстиції м. Дніпродзержинська було зареєстровано шлюб. Факт реєстрації шлюбу підтверджується актовим записом про шлюб №522. Після державної реєстрації шлюбу відповідач змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». Подружні відносини між сторонами фактично припинилися задовго до офіційного розірвання шлюбу. Ініціатором розірвання шлюбу виступила ОСОБА_2 , яка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. У поданому позові вона зазначала, що починаючи з червня 2006 року сторони припинили спільне проживання, не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету та фактично не підтримували сімейних відносин. Крім того, ОСОБА_2 прямо вказувала на те, що вона зустріла іншого чоловіка, з яким перебувала у фактичних шлюбних (цивільних) відносинах та проживала однією сім`єю. Вказані обставини знайшли своє підтвердження у рішенні Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 березня 2008 року у справі № 2-1226-08, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Вказує, що 07 червня 2006 року, тобто, вже після фактичного припинення подружніх відносин та спільного проживання з відповідачем, ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена квартира була придбана на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М., реєстр № 1748, ВСХ № 469739 від 07 червня 2006 року. Право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за позивачем 26 червня 2006 року. Квартира АДРЕСА_2 була придбана позивачем одноособово, виключно за рахунок кредитних коштів, наданих АТ КБ «ПриватБанк». Погашення кредитних та іпотечних зобов`язань здійснювалося позивачем самостійно, за рахунок його особистих коштів, без будь-якої фінансової участі відповідача. З метою виконання своїх кредитних зобов`язань перед банківською установою, ОСОБА_1 був змушений продати іншу належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджує джерело походження коштів, використаних для погашення іпотечної заборгованості. На теперішній час у позивача виникла об`єктивна необхідність відчуження квартири АДРЕСА_4 . З цією метою, він звернувся до нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу. Однак, у вчиненні нотаріальної дії позивачу було відмовлено з підстав відсутності нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя, оскільки, на думку нотаріуса, спірна квартира була набута під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, незважаючи на фактичне припинення шлюбних відносин з червня 2006 року, окреме проживання сторін, відсутність спільного господарства та придбання квартири виключно за особисті кошти позивача, останній позбавлений можливості реалізувати своє право власності. У зв`язку з чим, просив встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 червня 2006 року по 05 березня 2008 року у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та визнати квартиру АДРЕСА_4 особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 22 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

14 травня 2026 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна подружжя. Просить суд визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 48,8 кв.м, житловою площею 28,4 кв.м.; залишити у приватній власності за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/2 квартири АДРЕСА_4 . Стягнути з відповідача понесені судові витрати /а.с. 80-82/.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що первісні позовні вимоги стосуються визнання нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, яке є спільною власністю подружжя, а окрім того, позивач за первісним позовом намагався продати спільне майно через нотаріуса без її згоди та пред`явлення позову про визнання майна особистою приватною власністю, що вказує на наявність дій, спрямованих на порушення прав власності ОСОБА_2 , яка змушена у зв`язку з цим звернутися з зустрічним позовом про поділ майна подружжя, з метою уникнення порушення її прав на майно. Вважає, що первісні та зустрічні позовні вимоги взаємопов`язані між собою, стосуються конкретного нерухомого майна, виникають з одних правовідносин та задоволення зустрічного позову може виключити повністю або часткового задоволення первісного позову, а отже підлягають до спільного розгляду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 02 липня 2026 року прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом.

14 травня 2026 року до суду від представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвоката Данильченка М.С. надійшов відзив на первісний позов, згідно якого заявлені позовні вимоги не визнають в повному обсязі та представник просить у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , відмовити повністю та судові витрати за розглядом первісного та зустрічного позову покласти на позивача за первісним позовом /а.с.85-88/.

На обґрунтування відзиву зазначає, що встановлення судом факту окремого проживання врегульовані конкретними нормами права, а саме ст.119-120 СК України, зазначені норми права застосовуються судом виключно у період шлюбу, що в даному випадку неможливо, оскільки шлюб розірвано за рішенням суду від 05 березня 2008 року по справі №2-1226-08.

Вказує, що на момент купівлі квартири та після, сторони проживали разом та однією сім`єю, зазначена обставина підтверджується паспортом громадянина України, а саме сторінкою 11 (Місце проживання), на якій зазначено, що відповідач з 04 липня 2006 року (після придбання квартири) проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_5 , знята з реєстрації 13 червня 2008 року, тоді як сам позивач за первісним позовом був зареєстрованим у спірній квартирі з 07 липня 2007 року. Зазначені обставини підтверджують, що після купівлі спірної квартири сторони продовжували проживати та спростовує позовні вимоги позивача. Фактично шлюбні відносини повноцінно припинилися та виключало можливість примирення сторін вже після звернення з позовом про розірвання шлюбу. Зауважує, що позовні вимоги про визнання нерухомого майна за позивачем особистою приватною власністю базуються виключно на рішенні Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 05 березня 2008 року та зазначенням у ньому про окреме проживання сторін з червня 2006 року. Інших доказів на час подання позову та надання відзиву позивачем не надано. Доказів на придбання квартири позивачем за особисті кошти до суду не надано, оскільки таких доказів не існує, зазначена квартира купувалися внаслідок спільної участі подружжя. Вважає, що враховуючи відсутність доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності та наявності доказів з боку Відповідача, які вказують на спільну участь подружжя у придбанні спірної квартири, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

11 серпня 2026 року до суду від позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 – адвоката Надтока А.А. надійшли письмові пояснення у справі, згідно яких останній просить позовні вимоги за первісним позовом задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити /а.с.114-116/. Зазначає, що рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 05 березня 2008 року по справі №2-1226-08 встановлено, що з червня 2006 року подружжя перестали вести сумісне господарство мешкають окремо один від одного, крім того позивач зустріла та покохала іншого чоловіка, з яким зараз разом мешкає у цивільному шлюбі і має намір шлюб зареєструвати. Вказане рішення сторонами не оскаржувалось.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, рішенням суду встановлено факт того, що з червня 2006 року перестали проживати разом та вести спільне господарство. Просив позовні вимоги до ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , - адвокат Надтока А.А. надала заяву про розгляд справи без їх участі та просили прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України /а.с.125/.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , - адвокат Данильченко М.С. надав заяву про розгляд справи без їх участі та зазначив, що всі наявні докази по справі надані суду, правова позиція відповідача сформована у відзиві на первісний позов та у зустрічному позові. Вважає, що за первісним позовом у задоволенні потрібно відмовити, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі /а.с.124/.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази в порядку загального позовного провадження, суд приходить висновку про відмову у задоволенні первісного позову у повному обсязі, а зустрічний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 23 серпня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Дніпровським районним управлінням юстиції м. Дніпродзержинська було зареєстровано шлюб. Факт реєстрації шлюбу підтверджується актовим записом про шлюб №522. Після державної реєстрації шлюбу відповідач змінила прізвище на « ОСОБА_4 » /а.с.90, оберт/.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 березня 2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. /а.с.31-32/.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів №2479665 від 07 червня 2006 року, ОСОБА_1 набув у власність житлову квартиру АДРЕСА_6 . /а.с.16/.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №438162803 від 08 серпня 2025 року, право власності на вказану квартиру було зареєстровано за позивачем 26 червня 2006 року. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу ВСХ№469739 від 07 червня 2006 року, реєстр №1748, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісеєнко В.М. /а.с.19/.

Згідно матеріалів справи, зокрема, копії паспорту, відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 з 04 липня 2006 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . /а.с.90, оберт/. Згідно копії паспорту позивача за первісним позовом, ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 з 07 липня 2006 року. /а.с.13/.

Відповідно до довідки №20.1.0.0.0/7-260512/61065 від 28 травня 2026 року /а.с.100-101/, встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір №DZHCGL00770222 від 07 червня 2006 року, згідно якого надано кредит на придбання квартири АДРЕСА_6 .

Окрім цього, між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» 06 червня 2006 року було укладено договір поруки №60607DZІРС0350 DZHC, згідно якого остання є поручителем за зобов`язаннями по кредитному договору укладеним ОСОБА_1 на придбання житлової квартири АДРЕСА_6 . /а.с.101/.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Згідно зі ст.56 СК України, дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст.119 СК України, подружжя або один з них вправі звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи не бажання когось із них проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Положення ст.120 СК України передбачено, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов`язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов`язків, які встановлені шлюбним договором. У разі встановлення режиму окремого проживання: 1. майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; 2. дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

У відповідності з роз`ясненнями, що містяться у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні положень статей 119, 120 СК України судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим. Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Вирішуючи заяву в порядку ст.119 СК України, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.

Аналізуючи зміст диспозиції ст.119 СК України, суд вважає, що для встановлення подружжю режиму окремого проживання необхідна наявність двох умов: неможливість або небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно і припинення сімейних відносин між подружжям.

Відповідно до ч.2 ст.119 СК України, режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Встановлення режиму окремого проживання не суперечить Конституції України, чинному сімейному законодавству, не порушує права подружжя. Дружина, чоловік мають право вибору місця проживання і в результаті можуть жити окремо без встановлення режиму окремого проживання. Однак, у цьому разі не зупиняється дія презумпції права спільної сумісної власності та презумпції батьківства, а отже, у конфліктних ситуаціях може виникнути потреба судового захисту прав одного з подружжя. Зазначені норми права застосовуються судом виключно у період шлюбу.

Між тим, судом встановлено, що рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 05 березня 2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. /а.с.31-32/.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що встановлення факту окремого проживання не тотожне припиненню шлюбних відносин, суд не вбачає підстави для задоволення первісного позову як невмотивованого, безпідставного та такого, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Отже, зважаючи на викладені обставини, суд вважає, що позивачем за первісним позовом не доведено той факт, що саме з 01 червня 2006 року він та відповідач за первісним позовом перестали проживати однією сім`єю. Представником відповідача за первісним позовом наданий відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що дійсно у другій половині 2006 року між сторонами у відносинах почалися складності, які пов`язані з проблемами позивача на його роботі (працював у ЗАТ «Приват Банк», на посаді пов`язаною з видачою кредитів), а саме з порушенням відносно нього кримінального провадження щодо незаконної діяльності при оформлені кредитів. Ці обставини суттєво вплинули на його емоційний стан, який негативно впливав на сімейні відносини та безпеку здоров`я відповідача. Проте, на момент купівлі квартири та після, сторони проживали разом та однією сім`єю, зазначена обставина підтверджується паспортом громадянина України, а саме сторінкою 11 (Місце проживання), на якій зазначено, що відповідач з 04 липня 2006 року (після придбання квартири) проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_5 ., знята з реєстрації 13 червня 2008 року. В свою чергу, згідно паспорту позивача за цією адресою він зареєструвався з 07 липня 2007 року. Зазначені обставини підтверджують, що після купівлі спірної квартири сторони продовжували спільно проживати та спростовують позовні вимоги позивача.

Що стосується позовних вимог про визнання майна особистою приватною власністю суд виходить з наступного.

За правилом ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ч.1 ст.61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 серпня 2003 року, який рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 05 березня 2008 року було розірвано.

Під час перебування у шлюбі сторонами набуто квартиру загальною площею 48,8 кв.м, житловою площею 28,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Оскільки квартира набута сторонами за час шлюбу та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до Закону, позовні вимоги за первісним позовом про визнання вказаної квартири особистою власністю позивача ОСОБА_1 у цій частині не підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічного позову про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 квартири АДРЕСА_7 , суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1, 5 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У зв`язку з тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_8 набута сторонами під час перебування у шлюбі та цього факту в суді не спростовано, позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 квартири АДРЕСА_7 .

Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Під час розгляду справи позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 доказів придбання спірного майна за особисті кошти не надано, режим окремого проживання у розумінні положень ст. 119 СК України судом не встановлено, а тому, у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Доводи позивача за зустрічним позовом знайшли своє підтвердження матеріалами справи, а тому зустрічний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1 , на користь позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 4 244,66 грн., оскільки позовні вимоги позивача за зустрічним позовом підлягають задоволенню.

Окрім цього, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні первісного позову, враховуючи положення ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору на рахунок позивача за первісним позовом ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 6-13, 81, 133, 258, 259, 263- 265,279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту окремого проживання, визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_7 .

Залишити у приватній власності за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 1/2 квартири АДРЕСА_7 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір в розмірі 4 244 (чотири тисячі двісті сорок чотири) гривні 66 копійок.

Повний текст рішення суду складено 08 жовтня 2026 року.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

______________________________________________________________________________________________

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_10 .

________________________________________________________________________________________________________

Суддя А.Б. Ковальова-Писарева

Оригінал: reyestr.court.gov.ua