Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №200/7238/24 — Харківський окружний адміністративний суд

Суд: Харківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №200/7238/24

Суддя: Панов М.М.

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 р. № 200/7238/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України, третя особа Київський районний суд м. Одеси про визнання протиправним та скасування Розділу IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження, зобов`язання прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження, -

В С Т А Н О В И В:

14.10.2024 ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України, третя особа Київський районний суд м. Одеси, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Розділ IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця Матвійчук Н.Є. по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024;

- зобов`язати Некомерційну професійну організацію "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та повернення без розгляду скарги Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є.

Ухвалою суду від 21.10.2024 вирішено відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України (ЄДРПОУ 41758154, юридична адреса: 03110, м. Київ, вул. Преображенська 23, офіс 31), третя особа Київський районний суд м. Одеси (адреса 65080, Україна, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Варненська, буд., 3б, ЄДРПОУ 02892928) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України, третя особа - Київський районний суд м. Одеси, про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Роз`яснено позивачці, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції від 03.12.2024, позивач подала апеляційну скаргу до Першого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі № 200/7238/24 - змінено в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 02.07.2026 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №200/7238/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року та змінену нею ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року скасовано, справу №200/7238/24 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції - Харківського окружного адміністративного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026 вказана справа передана на розгляд судді Панова М.М.

Ухвалою суду від 02.09.2026 адміністративну справу №200/7238/24 за позовом ОСОБА_1 до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України, третя особа - Київський районний суд м. Одеси про визнання протиправним та скасування Розділу IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження, зобов`язання прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження - прийнято до розгляду. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за скаргою Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця Матвійчук Н.Є. не відповідає приписам ч. 1 ст. 35 Закону №1403-VIII, тому підлягає скасуванню.

Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

З позовної заяви вбачається, що позивач, ОСОБА_1 , з 27.10.2020 до 19.05.2023 здійснювала діяльність приватного виконавця виконавчого округу Донецької області.

Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 .

19.05.2023 позивачем змінено виконавчий округ Донецької області на виконавчий округ Одеської області. Всі виконавчі провадження, які були у неї на виконанні у виконавчому окрузі Донецької області, продовжуються позивачем виконуватись відповідно до вищезазначених положень закону. Зміна виконавчого округу – це вимушена тимчасова дія, пов`язана з бойовими діями на території Донецької області.

Розділом IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 відкрито дисциплінарне провадження за скаргою Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця Матвійчук Н.Є.

Розділ IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за скаргою Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця Матвійчук Н.Є. на думку позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідачем відкрито дисциплінарне провадження за скаргою Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця Матвійчук Н.Є. та розпочато перевірку щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики.

Таким чином, на переконання позивача, рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за скаргою Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця Матвійчук Н.Є. не відповідає приписам ч. 1 ст. 35 Закону №1403-VIII.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, прийнятим відповідачем, позивач звернулася до суду з даним позовом.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених норм вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №320/18468/25.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб (п. 64 постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі № 740/4523/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту прав залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 та від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист порушеного права має відповідати його змісту та характеру правопорушення, забезпечити його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Так, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.12.2022 у справі № 640/14616/21).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Захист прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту таких прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на їх порушника.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту прав чи інтересів підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, ЄСПЛ виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті шостій Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, на чому наголошено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.05.2025 у справі № 420/21467/23, у п. 98 постанови від 17.10.20223 у справі № 440/12326/21, у п. 92 постанови від 28.03.2023 у справі № 440/6443/21.

Отже, враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, а також висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, у цій справі суду необхідно встановити зміст відповідного права чи інтересу, характер його порушення, невизнання або оспорювання та спричинені цими діяннями наслідки, за результатом чого вирішити чи правильно Позивачем обрано спосіб захисту у розумінні статті 13 Конвенції, і якщо такий не забезпечить поновлення порушених прав за захистом яких вона звернулася до суду, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Судом встановлено, що 16.05.2025 рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом №90, задоволено подання Ради приватних виконавців України від 21.03.2025 про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 та застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця.

05.06.2025 наказом Міністерства юстиції України №1085/7 введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України від 16.05.2025, оформлене протоколом № 90, припинено діяльність позивачки.

У цій справі Позивач вважає, що окремі процедурні питання, які виникали під час дисциплінарного провадження прийнято з порушенням приписів адміністративної процедури, адже, дисциплінарне провадження порушене за скаргою неналежного суб`єкта, яка підписана не повноваженою особою. При цьому, підставами позову також зазначено, що розгляд висновку Комітету з етики проведено без надання строку на його ознайомлення та без участі Позивача, а також без ведення протоколу засідання. Також, на думку Позивача висновок комітету з етики не містить належного законного обґрунтування та доказів порушення Позивачем норм Кодексу професійної етики.

При цьому, рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом №90, введене в дію наказом Міністерства юстиції України від 05.06.2025 року №1085/7 у цій справі Позивач не оскаржує.

Враховуючи, що метою звернення Позивача з цим позовом є захист права Позивача на здійснення діяльності приватного виконавця, слід звернути увагу суду, що задоволення заявлених у цій справі позовних вимог не відновить права Позивача на здійснення діяльності приватного виконавця, яке припинено відповідно до рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 № 90, введене в дію наказом Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7.

Щодо неможливості самостійного оскарження рішень проміжного (процесуального) характеру суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище, частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно приписів частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (п. 18) частини першої статті 4 КАС України).

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 18) частини першої статті 4 КАС України).

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією (п. 40 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.03.2021 у справі № 640/3844/20).

Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 9901/801/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №9901/491/19).

У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19 підкреслено, що індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 зазначено, що оскарження акта індивідуальної дії не є належним та ефективним способом захисту, якщо його скасування саме по собі не відновить порушене право.

За висновком Верховного Суду, як суду касаційної інстанції, викладеним у постановах від 17.10.2023 у справі № 825/1194/18, від 26.09.2023 у справі №520/7440/21, від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що індивідуальний акт не породжує виникнення чи зміну прав або обов`язків у особи, яка подала позов щодо протиправності цього індивідуального акта, це свідчить про відсутність об`єкта судового захисту та може бути підставою для відмови у задоволенні позову як необґрунтованого.

Отже, можливість оскарження та скасування акта індивідуальної дії залежить від того, чи може скасування акта усунути правові наслідки його виконання та відновити порушене право. Якщо акт індивідуальної дії вже виконано, а його наслідки є незворотними, оскарження такого акта не вважатиметься ефективним способом захисту, оскільки скасування не призведе до відновлення прав скаржника (пункт 59 постанови Верховного Суду від 02.06.2025 у справі №400/5306/24).

Подібна правова позиція наведена також у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 460/18562/23.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з позовних вимог, викладених у позовній заяві, Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати Розділ IV рішення Ради приватних виконавців України № 74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця Матвійчук Н.Є. по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024.

Проте, оскаржувані Позивачем рішення не відповідають ознакам індивідуального акту, адже не встановлюють для Позивача суб`єктивні права та/чи обов`язки.

Фактично Позивач оскаржує проміжні процесуальні рішення (дії) в межах дисциплінарного провадження за результатом якого Дисциплінарною комісією приватних виконавців прийнято рішення про притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності.

Отже, необхідно зазначити, що самі лише дії щодо вчинення оскаржуваних Позивачем рішень (дій) не є такими, що порушують права Позивача у даній справі, адже не встановлюють суб`єктивні права та/чи обов`язки. Тобто оскаржувані Позивачем рішення (дії) не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки вони лише фіксують відповідні обставини (факти).

Права Позивача на здійснення діяльності приватного виконавця можуть порушуватися лише остаточним рішенням, прийнятим за результатом дисциплінарного провадження.

Відтак, належним способом захисту права Позивача на здійснення діяльності приватного виконавця є оскарження кінцевого винесеного рішення за результатом дисциплінарного провадження, а позовні вимоги про скасування окремих процесуальних актів, рішень, дій не підлягають задоволенню через обрання неналежного способу захисту.

Натомість оскаржувані Позивачем рішення (дії) є виключно процедурними актами підготовчої стадії, правові наслідки яких повністю поглинуті фінальним рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців. З огляду на те, що рішення Дисциплінарної комісії про притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності наразі є чинним та Позивачем у межах даної справи не оскаржується, скасування проміжних оскаржуваних Позивачем рішень (дій) не призведе до реального відновлення чи захисту прав Позивача на здійснення діяльності приватного виконавця, адже за результатом задоволення цього позову право на таку діяльність відновлено не буде. Зазначене є самостійною підставою для відмови в позові у зв`язку з обранням неналежного та неефективного способу захисту прав.

Позивач помилково ототожнює проміжні, підготовчі та організаційно-процедурні заходи самоврядного органу із фінальними актами індивідуальної дії, які здатні самостійно порушити її суб`єктивні права.

Також варто зазначити, що у провадженні Одеського окружного адміністративного суду уже знаходилася справа № 420/19523/25 за позовом Позивача до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та Міністерства юстиції України про:

- визнання протиправним та скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90, про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця;

- визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7 про застосування до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 № 90.

При цьому, підставами позову Позивача до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та Міністерства юстиції України, що розглядається у межах справи №420/19523/25 є обставини того, що на думку Позивача рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України від 16.05.2025 оформлене протоколом №90, прийнято з порушенням приписів адміністративної процедури, адже, перш за все, дисциплінарне провадження порушене за скаргою неналежного суб`єкта.

Тобто, Позивачем уже заявлено позов до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та Міністерства юстиції України із підставами аналогічними підставам позову, що розглядається у цій справі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 у справі № 420/19523/25 залишено без задоволення позов ОСОБА_1 , оскільки суд прийшов до висновку, що за результатами розгляду справи відповідачами доведено правомірність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90 та наказу Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 у справі № 420/19523/25 залишено без змін.

У зазначеній постанові апеляційний суд відхилив доводи Позивача про те, що суд першої інстанції надав невірну оцінку факту порушення дисциплінарного провадження за скаргою неналежного суб`єкта. Апеляційний суд підтвердив, що дисциплінарне провадження було порушене за ініціативою Ради приватних виконавців України у зв`язку із здійсненням перевірки на предмет дотримання приватним виконавцем Кодексу професійної етики приватного виконавця у зв`язку із надходженням скарги Київського районного суду м. Одеси, рішення щодо подання якої прийняте зборами суддів цього суду, що не суперечить приписам п. 2 ч. 1 ст. 35 Закону України “Про органи та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінку доводам позивача, що скарга підписана неуповноваженою особою, апеляційний суд зазначив, що звернення Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024, від 24.10.2024 підписані заступником голови суду В.С. Петренком за дорученням та на виконання рішення зборів суддів Київського районного суду м.Одеси від 03.09.2024, що відповідає приписам статті 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, апеляційний суд зазначив, що форма звернення Київського районного суду м. Одеси, зокрема електронна (з накладанням КЕЦП секретаря суду), на що звертає увагу апелянта, не спростовує факту наявності звернення суду, направленого за рішенням зборів суду, яке містить викладені, на думку суду факти порушення приватним виконавцем Кодексу професійної етики приватних виконавців України, які, за рішенням ради приватних виконавців України було перевірені.

Щодо ігнорування судом першої інстанції вимог закону про гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні та дотримання меж розгляду скарги, апеляційний суд зазначив, що апелянту була надана можливість взяти безпосередню участь у засіданні Дисциплінарної комісії та надати свої пояснення. При цьому усі заявлені апелянтом клопотання були розглянуті Дисциплінарною комісією приватних виконавців, та окрім іншого, було відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, оскільки приватний виконавець не надала документів, які б підтверджували поважність причин, що унеможливлюють її участь в засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців.

Відтак, судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №420/19523/25 преюдиційно спростовано доводи Позивача, які є підставами цього позову.

Таким чином, Позивачем вже реалізовано своє право на захист шляхом подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про введення в дію такого рішення. Натомість подання позову у даній справі є неналежним та неефективним способом захисту у даній справі, адже не поновить жодних прав Позивача.

Щодо дискреційних повноважень органу самоврядування приватних виконавців слід зазначити наступне.

Як вже зазначалося раніше, однією з позовних вимог цієї позовної заяви ОСОБА_1 є вимога про зобов`язання Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та повернення без розгляду скарги Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є.

Так, рішенням Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 вирішено відкрити дисциплінарне провадження на дії приватного виконавця Матвійчук Н.Є. по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 та направити запит до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Рада приватних виконавців України має право за зверненням учасника виконавчого провадження або за власною ініціативою здійснити перевірку діяльності приватного виконавця на предмет дотримання ним:

1) статуту Асоціації приватних виконавців України;

2) Кодексу професійної етики приватного виконавця;

3) рішень Ради приватних виконавців України та з`їзду приватних виконавців України, пов`язаних із діяльністю приватних виконавців.

Згідно з частиною третьою статті 35 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Рада приватних виконавців України зобов`язана протягом 30 робочих днів з дня отримання пояснень приватного виконавця або часу, коли такі пояснення мали бути отримані, у разі їх ненадання розглянути надані матеріали на предмет наявності ознак дисциплінарного проступку та вирішити питання щодо внесення до Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

На виконання вищезазначених норм Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» рішенням Ради приватних виконавців України № 71 від 28 червня 2024 року було затверджено Порядок проведення перевірки діяльності приватного виконавця (надалі – Порядок).

У преамбулі Порядку зазначено, що Цей Порядок визначає механізм здійснення Радою приватних виконавців України перевірок діяльності приватних виконавців у відповідності до статті 35 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Статуту Асоціації приватних виконавців України, Кодексу професійної етики приватних виконавців і Положення про Раду приватних виконавців України на предмет дотримання ними Кодексу професійної етики, Статуту Асоціації приватних виконавців України, рішень Ради приватних виконавців України та з`їзду приватних виконавців України, пов`язаних із діяльністю приватних виконавців.

Пунктом 3.4 Порядку передбачено, що члени Ради приватних виконавців України на підставі ознайомлення зі змістом, доводами, додатками доданими до звернення (скарги), інформацією, наданою доповідачем та доведеною до відома членів Ради приватних виконавців України Головою Ради приватних виконавців України приймають одне із рішень:

- про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та повернення звернення (скарги) без розгляду;

- про відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) учасника виконавчого провадження, витребування у приватного виконавця пояснень по суті звернення (скарги) та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ про надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики приватних виконавців та до Комітету з медіації з проханням посприяти вирішенню конфліктної ситуації між скаржником та приватним виконавцем.

Згідно з пунктом 3.5 Порядку рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та повернення звернення (скарги) без розгляду приймається з підстав:

- невідповідності звернення (скарги) вимогам до її форми і змісту, встановленим законодавством і цим Порядком;

- відсутності компетенції Ради приватних виконавців України на її розгляд.

У разі повернення звернення (скарги) без розгляду, заявникові роз`яснюється причини повернення. Заявник може повторно звернутись зі зверненням (скаргою) за умови усунення недоліків, що стали підставою для повернення звернення (скарги) без розгляду. У такому разі звернення (скарга) розглядається у встановленому порядку.

У разі встановлення відсутності компетенції Ради приватних виконавців України на розгляд звернення (скарги), заявникові також роз`яснюється право на звернення до суду за оскарженням рішень, дій чи бездіяльності приватного виконавця.

Отже, зі змісту вищезазначених норм чітко випливає, що рішення про відкриття дисциплінарного провадження або про відмову у його відкритті є виключною компетенцією Ради приватних виконавців України.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні були бути вчинені, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен з яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно з положеннями статті 6 Конституції України та статті 2 КАС адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню адміністративного судочинства.

Таким чином, вимога Позивача щодо зобов`язання Відповідача прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та повернення без розгляду скарги є втручанням в дискрецію органу самоврядування приватних виконавців, до виключної компетенції якого входить повноваження відкривати або відмовляти у відкриття дисциплінарного провадження у справі, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до частини четвертою та п`ятої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Як вже зазначалося раніше, що у провадженні Одеського окружного адміністративного суду уже знаходилась справа № 420/19523/25 за позовом Позивача до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та Міністерства юстиції України про:

- визнання протиправним та скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90, про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця;

- визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7 про застосування до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 № 90.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 у справі № 420/19523/25 залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі № 420/19523/25 відмовлено у задоволенні позовної заяви Позивача до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та Міністерства юстиції України.

Отже, вказані рішення судів у справі № 420/19523/25 за позовом Позивача встановлюють обставини, які не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Крім того, 07.09.2026 позивачем було подано до суду заяву, в якій вона просить суд винести окрему ухвалу відносно голови Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_2 , заступника голови суду ОСОБА_3 , та інших суддів, на які посилається у своїй скарзі Київський районний суд м. Одеси суд від 16.09.2024, та направити її до Вищої Ради правосуддя на встановлення ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також, 07.09.2026 позивачем було подано до суду заяву, в якій вона просить суд:

- винести окрему ухвалу відносно судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_3 , та направити її до органу досудового розслідування щодо наявності ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 343, 366 КК України;

- винести окрему ухвалу відносно судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_3 , та направити її до Вищої Ради правосуддя на встановлення ознак дисциплінарного проступку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

З цього приводу суд зазначає, що питання постановлення окремої ухвали регулюється ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно ч.ч. 1, 2 якої, суд, виявивши під час розгляду справи порушеннязакону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владнихповноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розглядупитання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність якихвизнаються протиправними.

Отже, окрема ухвала згідно вказаної норми не приймається за клопотанням сторони або учасника справи, а може бути постановлена судом за результатом виявлення під час розгляду справи порушення закону. Жодною нормою Кодексу адміністративного судочинства України не перебачено розгляду судом клопотання сторони або учасника справи щодо постановлення окремої ухвали, порядок та умови прийняття якої регулюються спеціальною нормою, а саме ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час розгляду справи № 200/7238/24 жодних порушень закону особами зазначеними у клопотаннях позивача від 07.09.2026, які крім того не є ні сторонами ні учасниками справи, встановлено не було, отже, відсутні підстави для прийняття відповідних окремих ухвал в рамках даної справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України (просп. Берестейський, буд. 5А, офіс 804, м. Київ, 01135, ЄДРПОУ 41758154), третя особа - Київський районний суд м. Одеси (вул. Варненська, буд.3Б, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65080, ЄДРПОУ 02892928) про визнання протиправним та скасування Розділу IV рішення Ради приватних виконавців України №74 від 27.09.2024 в частині відкриття дисциплінарного провадження, зобов`язання прийняти рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua