Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №480/7101/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року Справа № 480/7101/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7101/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в якій просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не рахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка є одинокою матір`ю за період з 05 липня 2019 року по 20 червня 2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2025.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка є одинокою матір`ю за період з 05 липня 2019 року по 20 червня 2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2025.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 05 липня 2019 року позивачку прийнято на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 на посаду кухаря господарчого відділення взводу забезпечення і самохідного артилерійського дивізіону. Позивачка є одинокою матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2025 №194 позивачку звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Однак, в день звільнення з військової служби відповідачем не було здійснено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка є одинокою матір`ю за період з 05 липня 2019 року по 20 червня 2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Тому, 08 липня 2025 року, позивачка звернулася до відповідача з заявою про здійснення відповідного нарахування та виплати грошової компенсації, однак відповіді не отримала.

Вважаючи таку бездіяльність відповідачам протиправною, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 12.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначив, що відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди передбачені пунктом 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізації) і пункту 18 (особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Відтак, надання військовослужбовцям додаткової відпуски припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду та/або воєнного стану". Крім того, згідно правових норм статті 24 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток вказаною правовою нормою не передбачена.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 30-33).

У відповіді на відзив на позовну заяву позивачка не погоджується з позицією відповідача та просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 37-39).

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.04.2019 по 20.06.2025 проходила військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 № 142 від 10.09.2025 (а.с. 15).

Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2025 № 194 ОСОБА_1 , звільнену наказом від 19.06.2025, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 21.06.2025.

Також у наказі зазначено:

виплатити грошову компенсацію за невикористані 20 (двадцять) днів щорічної основної відпустки за 2022 рік;

утримати грошове забезпечення за 3 (три) дні щорічної основної відпустки за 2025 рік, шо були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після його звільнення;

виплатити компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” (учасникам бойових лій) та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту”, за період з 2020 року по 2025 рік (а.с. 16).

Позивачка звернулась до відповідача із заявою від 08.07.2025, в якій, просила виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері за 2019-2025 роки (а.с. 17-19).

Не отримавши відповідь на заяву, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1-2 Закону №2011-XII закріплено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них визначено статтею 10-1 Закону №2011-XII.

Частиною 8 зазначеної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно з п. 5 ст. 11 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 №04/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №04/96-ВР, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до соціальних відпусток належить додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону).

Відповідно до статті 19 Закону №04/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону (стаття 20 Закону №04/96-ВР).

Аналогічні правові норми закріплені також і в статті 182-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.

Отже, чинним законодавством закріплені гарантії для жінок-військовослужбовців, які є одинокими матерями, на отримання щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Суд наголошує, що наявність у позивачки статусу одинокої матері, який надавав би їй у 2019-2025 роках право на додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону №04/96-ВР та статтею 182-1 КЗпП України, відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечувалось.

Вирішуючи спірні правовідносини щодо наявності у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані в період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 2019 по 2025 роки календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР та статті 182-1 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною першою статті 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII установлено, зокрема, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Однак, пунктами 17 та 19 статті 10-1 Закону №2011-XII (в редакції на момент спірних правовідносин) були встановлені обмеження щодо реалізації військовослужбовцями права на отримання додаткових відпусток, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим (щорічні основні відпустки), шостим (канікулярні відпустки) та дванадцятим (відпустка військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації) цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-XII ).

Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Натомість, за визначенням статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, під мобілізацією розуміють комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу (ст. 1 Закону №3543-XII).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски одинокій матері, передбаченої статтею 19 Закону №504/96-ВР та статтею 182-1 КЗпП України.

Під час розгляду справи, судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 своїм правом на отримання додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 КЗпП України, позивачка не скористалась.

Пункт 14 статті 10-1 Закону №2011-XII визначає що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.

Водночас, під час розгляду справи судом було встановлено, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за невикористану за період з 2019 по 2025 додаткову соціальну відпустку, передбачену ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України, позивачу виплачена не була.

При цьому, відповідач зазначив, що підставою для невиплати позивачу такої грошової компенсації стало те, що виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток правовою нормою не передбачена.

Однак суд не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає наступне.

Спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період.

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, передбаченої ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 КЗпП України. Разом з тим, норми Законом №2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, право на яку особа набула в період проходження військової служби, але не реалізувала його з підстав, визначених пунктами 17 та 19 статті 10-1 цього Закону.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України.

Системно проаналізувавши вищевказані норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачка мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею за період служби з 05.07.2019 по 20.06.2025 додаткову відпустку, передбачену ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України.

З огляду на зазначене, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР та ст.182-1 КЗпП України.

Застосовуючи механізм захисту права позивача, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану нею за період служби з 05.07.2019 по 20.06.2025 додаткову відпустку одинокій матері, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 Кодексу законів про працю України, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відтак, суд повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, за результатами розгляду вказаної справи дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до норм Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору, а тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не рахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану нею за період служби з 05.07.2019 року по 20.06.2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2025 додаткову відпустку одинокій матері, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористану нею за період служби з 05.07.2019 року по 20.06.2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2025 додаткову відпустку одинокій матері, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки" та ст.182-1 Кодексу законів про працю України.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук