Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №380/17464/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 рокусправа № 380/17464/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивач просить:

- визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153;

- зобов`язати відповідача виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01.06.2023 по 03.04.2025 та перебував на фінансовому забезпеченні відповідача. Вказав, що контракт про проходження військової служби уклав у віці 20 років, під час воєнного стану продовжував військову службу, а дія контракту була продовжена в силу закону. Послався на те, що 26.03.2022 під час наступального бою за населений пункт Новозлатопіль Запорізької області отримав вогнепальні та множинні осколкові поранення, внаслідок чого йому встановлено другу групу інвалідності. На переконання позивача, він відповідає умовам, визначеним п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, зокрема умові щодо віку та умові, передбаченій для осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців у зв`язку з наявністю поранень, одержаних під час захисту Вітчизни, а тому має право на одноразову грошову винагороду у повному обсязі. Зазначив, що звертався з рапортом до командування ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак винагороду йому не нараховано і не виплачено.

Ухвалою судді від 21.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №380/17464/26 без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Зазначив, що за час проходження служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач з рапортом про виплату одноразової грошової винагороди не звертався, підтверджуючих документів не надавав, а відповідач питання такої виплати не розглядав. Вказав, що право на винагороду виникає за одночасної наявності чотирьох умов, однією з яких є прийняття або призов особи на військову службу під час воєнного стану. Стверджував, що позивача прийнято на військову службу за контрактом 18.01.2021, тобто до введення воєнного стану 24.02.2022, а станом на 24.02.2022 він уже перебував на військовій службі, що виключає застосування п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Додатково зазначив, що умова щодо проходження військової служби має існувати на час набрання чинності вказаною постановою або на час звернення із заявою про виплату. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією паспорта громадянина України у формі картки № НОМЕР_1 , виданого 24.05.2023, та карткою платника податків з реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2025/005349521, сформованим 25.04.2025 Мостиською територіальною громадою, позивач з 15.02.2001 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 05.10.2020 ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач 08.10.2020 на підставі директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.04.2020 №Д-2 призваний у Збройні Сили України, 21.10.2020 прийняв Військову присягу у військовій частині НОМЕР_4 .

14.01.2021 між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_5 та позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового, сержантського (старшинського) складу. За умовами контракту позивач займав посаду стрільця - помічника гранатометника 3 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти військової частини НОМЕР_5 , контракт укладено строком на 3 роки та він набрав чинності 18.01.2021. Укладення контракту підтверджується також п.11 військового квитка серії НОМЕР_3 з посиланням на наказ командира військової частини НОМЕР_5 від 14.01.2021 №05-РС. Станом на 18.01.2021 вік позивача становив 20 років і 1 місяць.

Пунктом 1 контракту передбачено, що громадянин України добровільно бере на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку дії контракту, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк контракту відповідно до вимог, визначених п.2 ч.9 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_5 від 21.11.2022 №959 позивач у періоди з 22.01.2021 по 06.02.2021 та з 21.04.2021 по 22.07.2021 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.

Довідкою військової частини НОМЕР_5 від 21.11.2022 №8/4334 підтверджено, що позивач у період з 24.02.2022 по 02.03.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в районі населеного пункту Лебедин Сумської області.

Довідкою військової частини НОМЕР_5 від 21.11.2022 №8/4335 підтверджено, що позивач у період з 02.03.2022 по 26.03.2022 брав участь у таких самих заходах у районі населеного пункту Гуляйполе Запорізької області.

Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), виданої військовою частиною НОМЕР_5 11.08.2022 за №8/1424, позивач 26.03.2022 отримав мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове поранення правої стопи та гомілки, травматичну ампутацію правої стопи на рівні нижньої третини з пошкодженням судинно-нервових структур, відкритий вогнепальний уламковий перелом першої плеснової кістки лівої стопи, множинні осколкові рани правого плеча та правого передпліччя, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, проникаюче поранення склери з випадінням внутрішніх оболонок, розрив кон`юнктиви, гемофтальм, множинні рани шкіри верхньої повіки лівого ока, травматичну ерозію та стороннє тіло рогівки правого ока. У довідці зазначено, що травму одержано за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме 26.03.2022 близько 10:00 1 десантно-штурмова рота вела наступальні дії з метою захоплення населеного пункту Новозлатопіль Запорізької області, у результаті бою заступник командира бойової машини - навідник оператор 2 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти солдат ОСОБА_1 отримав поранення. Підставою видачі довідки зазначено наказ командира військової частини НОМЕР_5 від 20.06.2022 №73/нод.

Довідками військово-лікарських комісій військової частини НОМЕР_6 від 19.07.2022 №217, від 18.08.2022 №329 та від 25.08.2022 №341, комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна лікарня ім.М.І.Пирогова Вінницької обласної Ради» від 17.11.2022 №683 встановлено наслідки вибухової травми від 26.03.2022 і підтверджено, що травма пов`язана із захистом Батьківщини з посиланням на довідку про обставини травми від 11.08.2022 №8/1424.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_7 від 01.02.2023 №428 позивача визнано обмежено придатним до військової служби, непридатним до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах, придатним до служби у частинах (підрозділах) забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах. У цій довідці зазначено, що поранення пов`язане із захистом Батьківщини і що згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.07.2007 №370 поранення кваліфікується як важке.

Управлінням соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації позивачу 22.08.2023 видано посвідчення ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_8 , згідно з яким пред`явник посвідчення є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни; посвідчення є безстроковим. 13.09.2023 Пенсійним фондом України позивачу видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_9 про призначення пенсії по інвалідності, 2 група, інвалідність внаслідок війни, термін дії - довічно.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.06.2023 №112 позивача зараховано до списків особового складу. З цієї дати позивач перебував на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_6 , що відповідач підтвердив у листі від 29.07.2026 №1159/13/2235 та не заперечував у відзиві.

Первинний трирічний строк дії контракту позивача закінчився 18.01.2024. Нового контракту сторони не укладали, проте позивач продовжував проходити військову службу, оскільки дія контракту була продовжена в силу закону на період дії воєнного стану.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.03.2025 №12-РС позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.04.2025 №110 виключено зі списків особового складу. Відповідні відомості внесено до п.8 військового квитка серії НОМЕР_3 . Станом на 03.04.2025 вік позивача становив 24 роки і 3 місяці.

Відомості про нараховані та виплачені позивачу за період з 01.06.2023 по 03.04.2025 суми грошового забезпечення містяться в архівних відомостях №100 за 2023, 2024 та 2025 роки, надісланих відповідачем листом від 29.07.2026 №1159/13/2235. Одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах позивачу не нараховувалася і не виплачувалася.

20.07.2026 представник позивача в інтересах позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом про надання інформації та документів щодо нарахованого і виплаченого позивачу грошового забезпечення, у тому числі одноразових видів грошового забезпечення. Запит отримано відповідачем 23.07.2026 за вхідним №29700.

Листом від 29.07.2026 №1159/13/2235 відповідач надав відповідь на адвокатський запит, у якій повідомив про порядок нарахування позивачу посадового окладу, окладу за військовим званням та індексації грошового забезпечення і надіслав архівні відомості за 2023-2025 роки.

12.08.2026 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , на який листом від 28.08.2026 №2051/4826 надіслано копію контракту позивача про проходження військової служби.

Доказів звернення позивача до відповідача або до ІНФОРМАЦІЯ_2 з рапортом чи заявою про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди матеріали справи не містять.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Частиною 5 цієї статті встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правовідносини, пов`язані з виконанням громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулює Закон №2232-XII. Відповідно до ч.1 ст.4 цього Закону Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232-XII проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Пунктом 2 ч.9 ст.23 Закону №2232-XII визначено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з ч.2 ст.9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, дія якого в подальшому неодноразово продовжувалася і триває на дату розгляду цієї справи.

З метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби під час воєнного стану Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153), якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок №153). Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025.

Пунктом 1 Постанови №153 погоджено пропозицію Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ щодо реалізації експериментального проекту протягом двох років з дня набрання чинності цією постановою.

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу, Збройні Сили, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, а також військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Абзацом другим п.4 Постанови №153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень.

Абзацом третім п.4 Постанови №153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Абзацом четвертим п.4 Постанови №153 встановлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

Абзацом п`ятим п.4 Постанови №153 визначено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, яка набрала чинності 07.08.2025, п.4 Постанови №153 доповнено положенням про те, що виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що Постанова №153 містить дві самостійні підстави для виплати коштів у розмірі 1 млн гривень, які мають різну юридичну природу та різне коло адресатів. Перша підстава - одноразова грошова допомога за Порядком №153, яка виплачується громадянам України віком від 18 до 25 років, що під час воєнного стану в межах реалізації експериментального проекту уклали новий контракт за формою згідно з додатками до цього Порядку. Друга підстава - одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах за п.4 Постанови №153, яка виплачується особам рядового, сержантського і старшинського складу за наявності сукупності визначених цим пунктом умов.

Отже, право на одноразову грошову винагороду за п.4 Постанови №153 виникає лише за одночасної наявності таких умов: особа належить до рядового, сержантського або старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення; до набрання чинності Постановою №153 у віці до 25 років була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану; проходить військову службу; брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025; відсутні обставини, визначені абзацом п`ятим п.4 Постанови №153. Відсутність хоча б однієї з наведених умов виключає виникнення права на винагороду.

Перевіряючи відповідність позивача наведеній сукупності умов, суд зазначає таке.

Належність позивача до осіб рядового складу та його вік сторонами не оспорюються. Позивач проходив військову службу на посаді стрільця - помічника гранатометника 3 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти військової частини НОМЕР_5 , а в подальшому на посаді стрільця ІНФОРМАЦІЯ_2 . Станом на 13.02.2025 вік позивача становив 24 роки і 2 місяці, тобто був меншим за 25 років, і на цю дату він проходив військову службу.

Разом з тим умова щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану позивачем не виконана.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача призвано у Збройні Сили України 08.10.2020 на підставі директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.04.2020 №Д-2, а контракт про проходження військової служби укладено 14.01.2021 і він набрав чинності 18.01.2021. Обидві ці дати передують 24.02.2022, тобто даті введення воєнного стану. Станом на момент введення воєнного стану позивач уже перебував на військовій службі та проходив її на підставі раніше укладеного контракту.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що продовження дії контракту в силу закону на період воєнного стану прирівнюється до прийняття на військову службу під час воєнного стану.

Закон №2232-XII розмежовує прийняття громадян на військову службу за контрактом і призов (направлення) на військову службу як способи комплектування Збройних Сил України, з одного боку, та проходження військової служби і строки такої служби, з іншого. Прийняття на військову службу за контрактом є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення військово-службових правовідносин, і оформлюється укладенням контракту та виданням наказу про зарахування особи на військову службу. Натомість положення п.2 ч.9 ст.23 Закону №2232-XII регулюють строки військової служби і визначають, що дія вже укладеного контракту продовжується понад встановлені строки. Така норма не створює нових військово-службових правовідносин, а зберігає чинність тих, що виникли раніше, та не потребує волевиявлення сторін чи видання наказу про прийняття особи на військову службу.

Матеріали справи не містять доказів того, що після 24.02.2022 позивача приймали або призивали на військову службу. Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.06.2023 №112 про зарахування позивача до списків особового складу є актом про переміщення по службі в межах уже існуючих військово-службових правовідносин, а не актом про прийняття на військову службу. Нового контракту під час воєнного стану сторони не укладали, що підтверджується як листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.08.2026 №2051/4826, яким надіслано єдиний наявний контракт від 14.01.2021, так і поясненнями самого позивача про автоматичне продовження строку контракту.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм суд приходить висновку, що позивач не належить до кола осіб, визначеного абзацом другим п.4 Постанови №153.

Окремо суд зазначає, що абзаци третій і четвертий п.4 Постанови №153 поширюються виключно на військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту. Наведені абзаци не встановлюють самостійних підстав для виплати винагороди, а лише визначають її розмір для осіб, які відповідають усім умовам абзацу другого, проте брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців. Отже, наявність у позивача поранення, одержаного під час захисту Вітчизни, за умови невідповідності вимогам абзацу другого п.4 Постанови №153 самостійного права на винагороду не створює.

Не підпадає позивач і під категорії осіб, додані до п.4 Постанови №153 постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942. Позивач не був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, оскільки контракт укладено 14.01.2021, тобто до введення воєнного стану. Відомостей про атестування позивача до присвоєння первинного офіцерського звання або про його переатестування до присвоєння офіцерського звання матеріали справи не містять.

Суд враховує і те, що тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій у періоди з 24.02.2022 по 02.03.2022 та з 02.03.2022 по 26.03.2022 становить 31 день, тобто менше шести місяців станом на 13.02.2025. Періоди з 22.01.2021 по 06.02.2021 та з 21.04.2021 по 22.07.2021 стосуються участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях і мали місце до введення воєнного стану, а тому не можуть враховуватися при обчисленні строку, передбаченого абзацом другим п.4 Постанови №153.

Постанова №153 запровадила експериментальний проект, метою якого є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього. Виплата, передбачена п.4 Постанови №153, є додатковим видом грошового забезпечення, який встановлено за рахунок коштів державного бюджету для чітко окресленого кола осіб. Умови, за яких така виплата здійснюється, визначені нормотворцем вичерпно.

Суд наголошує, що встановлення кола осіб, яким виплачується винагорода, та умов її виплати належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, реалізованих ним у межах, визначених ч.4 ст.9 Закону №2011-XII. Суд не наділений повноваженнями підміняти нормотворчий орган і поширювати дію Постанови №153 на осіб, які не відповідають установленим нею умовам. Розширювальне тлумачення норми, що встановлює додаткову бюджетну виплату, призвело б до фактичної зміни змісту нормативно-правового акта в судовому порядку, що суперечить ч.2 ст.19 Конституції України та принципу поділу влади.

Доводи позивача про дискримінаційний характер такого підходу суд відхиляє. Відмінність у правовому становищі осіб, прийнятих або призваних на військову службу під час воєнного стану, і осіб, які перебували на службі до його введення, ґрунтується на об`єктивному та визначеному нормотворцем критерії, пов`язаному з метою експериментального проекту, а саме із залученням на військову службу нових осіб відповідного віку в умовах воєнного стану. Така відмінність має легітимну мету і є пропорційною, а відтак не становить дискримінації у розумінні ст.24 Конституції України. Крім того, встановлення для окремої категорії осіб додаткової виплати не позбавляє інших військовослужбовців права на передбачені законом види грошового забезпечення та соціальні гарантії, зокрема гарантії, встановлені для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Суд відхиляє також посилання позивача на рішення адміністративних судів в інших справах, перелічені у позовній заяві. Згідно зі ст.1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII суд, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права, а джерелом права судове рішення в іншій справі не є. Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Отже, обов`язковими для врахування є висновки Верховного Суду, тоді як рішення судів першої та апеляційної інстанцій в інших справах преюдиційного значення для цієї справи не мають і судовим прецедентом не є. Висновків Верховного Суду щодо застосування п.4 Постанови №153 на час вирішення цієї справи не сформовано. Крім того, обставини справ, на які посилається позивач, не є тотожними обставинам цієї справи, оскільки в них ішлося про осіб, які уклали контракт або були призвані на військову службу після 24.02.2022.

Щодо доводів відповідача суд зазначає таке.

Твердження відповідача про те, що позивача прийнято на військову службу 01.11.2018 у віці 21 року, не відповідає матеріалам справи. Військовим квитком серії НОМЕР_3 підтверджено призов позивача у Збройні Сили України 08.10.2020, а контракт укладено 14.01.2021, коли вік позивача становив 20 років. Водночас ця розбіжність на висновки суду не впливає, оскільки обидві дати передують введенню воєнного стану.

Суд відхиляє довід відповідача про те, що умова щодо проходження військової служби має існувати на час звернення особи із заявою про виплату винагороди. Зміст абзацу другого п.4 Постанови №153 пов`язує перевірку кваліфікуючих умов із датою набрання чинності цією постановою, а не з датою звернення особи. Станом на 13.02.2025 позивач проходив військову службу, тому за цією ознакою підстав для відмови у виплаті не було б. Проте, як установлено судом, позивач не відповідає іншій, самостійній умові абзацу другого п.4 Постанови №153, що й виключає виникнення у нього права на винагороду.

Доводи відповідача про неподання позивачем рапорту підтверджується матеріалами справи. Доказів звернення позивача до відповідача чи до ІНФОРМАЦІЯ_2 з рапортом або заявою про нарахування та виплату винагороди суду не надано, а адвокатський запит від 20.07.2026 вимоги про здійснення такої виплати не містив і стосувався надання інформації та документів. За таких обставин відповідач питання виплати винагороди не розглядав і рішення з цього приводу не ухвалював.

Посилання позивача на наказ Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» на вирішення спору не впливають, оскільки цей наказ визначає механізм фінансового забезпечення військових частин і не регулює підстав виникнення права на винагороду, передбачену п.4 Постанови №153.

Доводи позивача щодо порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, викладені у позовній заяві з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд залишає без оцінки по суті, оскільки відповідних позовних вимог заявлено не було, а згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, п.58, рішення судів та інших органів вирішення спорів мають бути належним чином умотивовані; водночас обов`язок наводити підстави для рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що позивач не відповідає сукупності умов, з якими п.4 Постанови №153 пов`язує виникнення права на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах. Отже, обов`язку нарахувати та виплатити позивачу таку винагороду у відповідача не виникло, а відтак його бездіяльність не може бути визнана протиправною.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат не надано, то такі, в силу приписів ст.139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.