Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №380/13630/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 рокусправа № 380/13630/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з позовними вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення за період проходження військової служби у Збройних Силах України, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023, 2024, 2025 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” станом на 01.01.2018 року Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” станом на 01.01.2019 року Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022 року; Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 року; Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” станом на 01.01.2024 року; Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01.01.2025 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2018;2019;2020;2021;2022;2023;2024;2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” станом на 01.01.2018 року Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” станом на 01.01.2019 року Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022 року; Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 року; Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” станом на 01.01.2024 року; Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у Збройних Силах України. Оскільки підрозділ, у якому безпосередньо ніс службу позивач (Військова частина НОМЕР_2 ), не мав власного фінансово-економічного органу та згідно з наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 17 червня 2008 року № 262 перебував на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , нарахування та виплата йому всіх видів щомісячного та одноразового грошового забезпечення покладалися на відповідача.

Позивач вказує, що звернувся за правовою допомогою до Адвокатського бюро “Сергія Пагера” з метою встановлення правильності обчислення та повноти проведених йому виплат. За наслідками подання адвокатських запитів та заяви від 28 січня 2026 року стороною позивача 24 лютого 2026 року отримано відповідь Військової частини НОМЕР_2 від 13 лютого 2026 року № 58/13/68 та довідку Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахованого грошового забезпечення за період із березня 2016 року по січень 2025 року. Із зазначених первинних документів позивачу стало відомо, що фінансовий орган Військової частини НОМЕР_1 при визначенні розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням протягом 2018– 2025 років застосовував сталу розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн), що призвело до штучного заниження бази нарахування усіх інших складових грошового забезпечення, а також щорічної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Позивач вважає таку практику розрахунків протиправною та наводить такі мотиви:

За правилами первинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704) розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягали визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким до пункту 4 Постанови № 704 вносилися зміни щодо фіксації прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018. На думку сторони позивача, внаслідок набрання чинності цією постановою апеляційного суду з 30 січня 2020 року відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.

Позивач наполягає, що норма пункту 4 Постанови № 704 встановлює пряму прив`язку до 50 відсотків мінімальної заробітної плати, якщо вона перевищує прожитковий мінімум. Оскільки розмір 50% мінімальної заробітної плати станом на 01 січня відповідного року становив: у 2022 році - 3250,00 грн (6500 грн / 2); у 2023 році - 3350,00 грн (6700 грн / 2); у 2024 році - 3550,00 грн (7100 грн / 2); у 2025 році - 4000,00 грн (8000 грн / 2), саме ці показники, на його думку, підлягали застосуванню як розрахункова величина для обчислення його окладів та похідних виплат.

Сторона позивача також посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 (залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року), яким було визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 щодо фіксації розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн, що, за переконанням позивача, підтверджує протиправність дій відповідача і після 20 травня 2023 року.

Наполягаючи на своєчасності звернення до суду, представник позивача зазначає, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише 24 лютого 2026 року після отримання відповіді на адвокатський запит з розрахунковими відомостями, що є письмовим повідомленням у розумінні статті 116 КЗпП України. Крім того, позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким визнано неконституційним встановлення тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення належної працівникові (військовослужбовцю) заробітної плати та грошового забезпечення.

Ухвалою від 02 липня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).

17 липня 2026 року до суду від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява (клопотання) про залишення позовної заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 123 та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Клопотання мотивувалося тим, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 13 січня 2025 року № 13 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з переведенням до іншої військової частини, а з позовом він звернувся лише 01 липня 2026 року, тобто зі спливом понад півтора року, без наведення поважних та об`єктивних причин пропуску тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України та статтею 122 КАС України.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2026 року клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду розглянуто та у його задоволенні відмовлено повністю.

17 липня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, а 04 серпня 2026 року представник Військової частини НОМЕР_1 надав суду додаткові письмові пояснення, в яких військова частина просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свої заперечення такими доводами:

Щодо вимог за період 2018-2019 років: позовні вимоги є повністю безпідставними, оскільки позивачем не наведено жодної правової норми, яка б передбачала виникнення права на перерахунок окладів у цей період. Постанова Кабінету Міністрів України № 704 набрала чинності 01.03.2018 вже з урахуванням змін, внесених постановою КМУ № 103, якими розрахункову величину зафіксовано у сумі 1762,00 грн, що збігалося з прожитковим мінімумом на 01.01.2018. Судове рішення Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 набрало чинності лише 29.01.2020 і не має зворотної дії в часі. Крім того, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” встановлено, що для визначення посадових окладів та грошового забезпечення у 2019 році застосовується величина 1762,00 грн.

Щодо неможливості застосування мінімальної заробітної плати (50%): відповідач підкреслює, що пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII встановлено пряму законодавчу заборону застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для обрахунку заробітної плати чи грошового забезпечення, що підтверджено численними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.

Щодо дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України та бюджетного законодавства: відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців делеговано виключно Уряду. Військова частина є державною установою та розпорядником коштів нижчого рівня, яка згідно зі статтями 23, 48, 51 Бюджетного кодексу України здійснює виплати виключно в межах затвердженого кошторису та доведених асигнувань. Самовільна зміна алгоритму нарахування окладів спричинила б колосальний дефіцит видатків оборонного бюджету, що є неприпустимим в умовах відсічі збройній агресії проти України та порушує конституційний принцип збалансованості бюджету (стаття 95 Конституції України).

Щодо актуальних правових висновків Верховного Суду: відповідач звертає особливу увагу на те, що постановою Верховного Суду від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24 (за позовом військовослужбовця до військової частини) підтверджено правомірність дій військових частин щодо нарахування грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн. Більше того, 16 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 320/29450/24, якою скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року (на які покликається позивач) та ухвалив нове судове рішення про повну відмову в задоволенні позову про скасування пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481. Верховний Суд остаточно констатував, що встановлення Урядом сталої розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн є законним, відповідає компетенції Кабінету Міністрів України та не порушує прав військовослужбовців.

Відповідач зазначає, що за весь час служби ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення, премії, а також грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у належних та гарантованих державою розмірах за встановленими нормами, у зв`язку з чим підстави для їх перерахунку відсутні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 24 березня 2016 року № 248 позивача призначено на посаду старшого авіаційного техніка групи (зберігання та утилізації авіаційної техніки) відділу (зберігання та утилізації авіаційної та спеціальної техніки) Військової частини НОМЕР_2 .

Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29 березня 2016 року № 67 старшого лейтенанта ОСОБА_1 з 29 березня 2016 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення з посадовим окладом 800,00 грн (штатний тарифний розряд за займаною посадою - 12, штатно-посадова категорія - “старший лейтенант”).

Військова частина НОМЕР_2 не має власного фінансового органу та відповідно до наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 17 червня 2008 року № 262 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 (відповідач у цій справі). Відтак повноваження та обов`язки щодо безпосереднього нарахування і виплати позивачу щомісячного грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів, винагород, премій та одноразових виплат покладалися на фінансово-економічну службу Військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13 січня 2025 року № 13 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача Сухопутних військ ЗСУ (по особовому складу) від 30 грудня 2024 року № 1488 на посаду офіцера резерву 68 запасної роти Військової частини НОМЕР_3 , з 13 січня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби ( АДРЕСА_1 ). За змістом цього наказу календарна та загальна вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 01 січня 2025 року становила 27 років 05 місяців 22 дні.

У подальшому наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 21 квітня 2025 року № 115 майора ОСОБА_1 (якому наказом командира Військової частини НОМЕР_4 від 16 квітня 2025 року № 297 присвоєно чергове військове звання “майор” та призначено на посаду командира взводу снайперів Військової частини НОМЕР_5 ) з 21 квітня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку зі здачею справ і посади та вибуттям до нового місця проходження військової служби.

Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 від 29 травня 2015 року.

Як встановлено судом на підставі довідки Військової частини НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення від 14 жовтня 2024 року № 446 та розрахунково-платіжних відомостей за період з березня 2016 року по січень 2025 року, при визначенні розміру посадового окладу (12 тарифний розряд) та окладу за військовим званням (“старший лейтенант”, “капітан”) фінансовий орган відповідача у період з 01 березня 2018 року по 13 січня 2025 року застосовував базову розрахункову величину - 1762,00 грн.

28 січня 2026 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 із заявами про перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за весь період служби, починаючи з 2018 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати.

Листом від 13 лютого 2026 року № 58/13/68 Військова частина НОМЕР_2 повідомила представника позивача про відсутність законних підстав для здійснення такого перерахунку, роз`яснила порядок застосування постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 і від 12 травня 2023 року № 481, а також підтвердила, що нарахування та фінансове забезпечення позивача здійснювалися Військовою частиною НОМЕР_1 .

Вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, премій та одноразових допомог у період 2018-2025 років із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Статтею 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі — Закон № 2011-XII) визначено, що військова служба у Збройних Силах України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із воєнною безпекою, обороною та захистом Вітчизни. Особливий характер військової служби обумовлює вичерпний комплекс гарантованих державою прав, пільг та компенсацій, які не можуть бути свавільно скасовані чи обмежені.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

При цьому частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Реалізуючи повноваження щодо встановлення структури та розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі — Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції на момент її прийняття було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (пункт 6) до пункту 4 Постанови № 704 було внесено зміни ще до введення її в дію, згідно з якими розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оцінюючи законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 01 січня 2018 року по 28 січня 2020 року, суд зазначає, що станом на 01 січня та 01 березня 2018 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” становив саме 1762,00 грн. Отже, у 2018 році нарахування посадового окладу позивача здійснювалося у повній відповідності як до змісту Постанови № 704, так і до положень закону про державний бюджет на відповідний рік.

Щодо виплат за 2019 рік, суд наголошує, що нормотворчим органом найвищої юридичної сили - Верховною Радою України у пункті 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” було безпосередньо закріплено імперативну норму, відповідно до якої у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року, тобто 1762,00 грн. З огляду на те, що фіксація величини 1762,00 грн у 2019 році була встановлена спеціальним законом прямої дії, а положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 103 залишалися чинними до 29 січня 2020 року, позовні вимоги щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 01 січня 2018 року по 28 січня 2020 року є цілком необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Окремо суд надає оцінку вимогам позивача щодо обов`язкового застосування при розрахунку посадового окладу величини “не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року” за всі спірні роки проходження служби, констатуючи їх повну правову неспроможність.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (який набрав чинності 01 січня 2017 року, далі - Закон № 1774-VIII) запроваджено новий підхід до співвідношення соціальних стандартів та оплати праці.

Пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774-VIII імперативно встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Тому приписи пункту 4 Постанови № 704 в частині слів “(але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)” прямо суперечать положенням пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII, який має вищу юридичну силу, а тому суд не вправі застосовувати підзаконні положення щодо 50% мінімальної заробітної плати при визначенні грошового забезпечення військовослужбовців. За таких обставин розрахунок посадових окладів військовослужбовців із прив`язкою до мінімальної заробітної плати є протиправним, а єдиною належною розрахунковою величиною є виключно прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог щодо застосування показника 50% мінімальної заробітної плати суд відмовляє повністю.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, суд виходить із того, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було викладено пункт 4 Постанови № 704 у редакції з фіксацією розрахункової величини станом на 01 січня 2018 року.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Зазначене кореспондує частині другій статті 255 КАС України, згідно з якою постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Таким чином, з 29 січня 2020 року відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка в силу вимог Закону № 1774-VIII передбачала визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Суд зазначає, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12 травня 2023 року «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» (далі- Постанова №481) внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначена постанова набрала чинності з 20 травня 2023 року.

Отже з 29 січня 2020 року розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: у 2020 році - 2102,00 грн (відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”); у 2021 році - 2270,00 грн (відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”); у 2022 році - 2481,00 грн (відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”); у 2023 році - 2684,00 грн (відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”).

Незважаючи на відновлення дії норми пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції, фінансово-економічний орган Військової частини НОМЕР_1 у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року продовжував виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення виходячи із застарілого розміру прожиткового мінімуму 1762,00 грн. Це призвело до протиправного заниження сум щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця, а також усіх похідних виплат, розмір яких обчислюється у відсотковому співвідношенні від посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зокрема надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії, а також виплачених за ці роки сум грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Посилання відповідача на обмеженість кошторисних призначень та відсутність коштів у військової частини суд відхиляє як необґрунтовані. Статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено правила взяття зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів, проте зазначена норма не скасовує конституційних гарантій на своєчасну оплату праці військовослужбовців. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00, пункти 23, 26) сформулював чітку правову позицію про те, що держава не може відмовляти у здійсненні виплат, передбачених чинним законодавством, посилаючись на відсутність коштів у бюджеті або на брак кошторисних призначень. Зазначений підхід також підтверджено у рішеннях ЄСПЛ у справах “Бурдов проти Росії”, “Юрій Миколайович Іванов проти України” та “Глоба проти України”.

З огляду на це, дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн є протиправними, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом покладення на відповідача обов`язку провести відповідний перерахунок та доплату грошового забезпечення (включаючи щомісячні додаткові види, премію, оздоровчу та матеріальну допомогу) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вирішуючи спір щодо нарахування грошового забезпечення за наступний період служби - з 20 травня 2023 року по 2025 рік включно, суд доходить висновку про повну відсутність правових підстав для його перерахунку з огляду на ухвалення Кабінетом Міністрів України постанови від 12 травня 2023 року № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704” (далі - Постанова № 481).

Постанова № 481 була опублікована в офіційному виданні та набрала чинності 20 травня 2023 року. Пунктом 2 Постанови № 481 абзац перший пункту 4 Постанови № 704 було викладено у новій імперативній редакції, відповідно до якої встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Суд спростовує твердження позивача про те, що пункт 2 Постанови № 481 втратив чинність на підставі судових рішень у справі № 320/29450/24, оскільки такі доводи повністю спростовуються відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень та актуальною практикою суду касаційної інстанції.

Судом достовірно встановлено, що 16 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглянувши справу № 320/29450/24 за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України, ухвалив остаточну постанову, якою касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнив, скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, та ухвалив нове судове рішення про повну відмову в задоволенні позову про визнання протиправним та нечинним пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481.

У зазначеній постанові Верховний Суд констатував, що встановлення Кабінетом Міністрів України базової розрахункової величини для посадових окладів у розмірі 1762,00 грн лежить у межах виключної компетенції Уряду, прямо делегованої статтею 9 Закону № 2011-XII, не порушує гарантій оплати праці військовослужбовців та відповідає конституційному принципу збалансованості бюджету (стаття 95 Конституції України). Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України висновки Верховного Суду щодо застосування норм права є загальнообов`язковими для судів усіх інстанцій.

Відтак Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 є діючим та повністю легітимним нормативно-правовим актом. Оскільки з 20 травня 2023 року норма пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 імперативно встановлює єдину розрахункову величину - 1762,00 грн, Військова частина НОМЕР_1 при обчисленні грошового забезпечення позивача у період з 20 травня 2023 року по день його виключення зі списків особового складу діяла у точній відповідності до вимог чинного законодавства, що виключає задоволення позову в цій частині.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц та від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Відтак з 20.05.2023 року є чинними положення Постанови № 704 з урахуванням змін, внесених Постановою № 481, відповідно до яких замість розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями застосовується стала розрахункова величина у розмірі 1762,00 грн.

Отже нарахування позивачу грошового забезпечення з 20.05.2023 року здійснювалося відповідачем з розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру 1762,00 грн. правомірно, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині (з 20.05.2023 року) задоволенню не підлягають.

Постановою №481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабміну щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Конституційний Суд зазначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабміну, виданих у межах його компетенції.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади.

З дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) у відповідних суб`єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови №704.

Такий висновок зроблений Верховним Судом у Постанові від 21 серпня 2025 у справі 520/22317/23.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог позивача про перерахунок грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року.

Розглядаючи вимогу позивача про виплату належних сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд виходить із приписів пунктів 2, 3 та 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі — Порядок № 44). Вказаними нормами встановлено державну гарантію відшкодування військовослужбовцям сум утриманого податку з доходів фізичних осіб безпосередньо військовою частиною одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, суми якого підлягатимуть оподаткуванню під час їх фактичного перерахування, вимога позивача про виплату донарахованих коштів з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб згідно з пунктом 2 Порядку № 44 є законною, обґрунтованою та підлягає безумовному задоволенню.

Вирішуючи публічно-правовий спір по суті та надаючи системну правову оцінку доводам учасників справи, суд керується приписами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року виходячи із застарілої базової величини 1762,00 грн, оскільки скасування судом підзаконних обмежень відновило дію імперативної норми пункту 4 Постанови № 704 щодо обрахунку окладів із прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного року. Посилання відповідача на відомчі листи, нормативну колізію та брак коштів повністю спростовані практикою Верховного Суду.

Разом із тим, відповідачем повною мірою доведено законність своїх дій щодо нарахування виплат за період з 01 січня 2018 року по 28 січня 2020 року (коли застосування величини 1762,00 грн регулювалося прямою нормою Постанови № 103 та законами про державний бюджет), а також за період з 20 травня 2023 року по день виключення позивача зі списків особового складу військової частини (коли набрала законної сили Постанова КМУ № 481, правомірність та непорушна чинність якої підтверджена постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24).

Також відповідачем обґрунтовано спростовано можливість застосування як розрахункової величини 50 відсотків мінімальної заробітної плати з огляду на пряму заборону, встановлену пунктом 3 розділу II Закону України № 1774-VIII.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог: позов підлягає задоволенню у частині нарахування та виплати грошового забезпечення (із відповідними щомісячними та одноразовими надбавками, премією, допомогою на оздоровлення та матеріальною допомогою для вирішення соціально-побутових питань) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року із одночасною компенсацією сум утриманого податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) за Порядком № 44.

Оскільки позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_6 ), він звільнений від сплати судового збору в силу прямої норми закону. Будь-яких інших витрат, пов`язаних із розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу із наданням належних доказів їх понесення чи розрахунку), стороною позивача не заявлялося та до матеріалів справи не долучалося. За таких обставин судові витрати стягненню чи розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 ) грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження військової служби, щомісячну премію, а також виплачені за цей період грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

4. У задоволенні інших позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01 січня 2018 року по 28 січня 2020 року та за період з 20 травня 2023 року по 2025 рік включно, а також щодо застосування як розрахункової величини 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати - відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 20 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний