Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №380/13571/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/13571/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , який є інвалідом І групи (довічно);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , який є інвалідом І групи (довічно).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з наявністю батька з І групою інвалідності, який потребує постійного стороннього догляду. Однак, відповідач відмовив у звільненні з військової служби.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 12.09.2025, встановлено наявність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за особою, яка його потребує, а саме: особа першого ступеню споріднення - син ОСОБА_3 . При цьому, жодних документів, що підтверджують потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді - не надано. Вищевказана обставина унеможливила погодження поданого військовослужбовцем рапорту на звільнення у зв`язку з відсутністю законодавчих підстав для його погодження.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд зазначає, що ухвалою від 02.07.2026 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 19.10.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

25.03.2026 позивач звернувся з рапортом, відповідно до якого клопотав перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі пункту «в» частини 2 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Листом від 11.04.2026 №813/15508 відповідач повідомив зокрема, що згідно доданих до рапорту документів встановлено членів сім`ї першого ступеня споріднення, а саме рідний брат позивача - ОСОБА_3 . Згідно акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким встановлено наявність брата ОСОБА_3 . При цьому документів, що підтверджують потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді до військової частини НОМЕР_1 не надходило. У зв`язку з вищезазначиними обставинами відмовлено у задоволенні рапорту.

Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, відтак звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон №2232-XII).

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, передбачені частиною п`ятою цієї статті.

Пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців у мирний час, пунктом другим - під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану), а третім - під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з частиною 12 цієї статті військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, під час дії воєнного стану, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

З наведеного слідує, що законодавець передбачив можливість звільнення з військової служби за наведеною підставою за сукупності таких умов:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Спірні правовідносини у цій справі виникли між сторонами у зв`язку із оскарженням відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації через сімейні обставини або інші поважні причини, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який є інвалідом І групи.

Як на підставу для відмови у задоволенні рапорту позивача, відповідач вказав, що згідно з доданими до рапорта документів, встановлено членів сім`ї першого ступеня споріднення, а саме рідний брат позивача - ОСОБА_3 . Згідно з актом обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким встановлено наявність брата ОСОБА_3 . При цьому документів, що підтверджують потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді до військової частини НОМЕР_1 не надходило. У зв`язку з вищезазначиними обставинами відмовлено у задоволенні рапорту.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ), що підтверджується свідоцтвом про народження від 10.07.1980 № НОМЕР_4 .

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №314194 Комунального закладу «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» Міжрайонна спеціалізована офтальмологічна МСЕК від 09.07.2019 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю першої групи та потребує постійного стороннього догляду.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_5 від 03.06.2025 шлюб між чоловіком ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано 03.06.2025.

Також, суд встановив, що у ОСОБА_2 є двоє дітей: позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ).

Доводи позивача зводяться до відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, осквільки його брат ОСОБА_3 перебуває за кордоном. З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Також відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні діти зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Тобто, конституційний обов`язок піклуватися та утримувати своїх непрацездатних батьків покладено на її працездатних дітей.

При цьому, виходячи з аналізу підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, проживання ОСОБА_3 за кордоном не впливає на його обов`язок утримувати свого батька, який є інвалідом першої групи.

Суд враховує, позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, який виснував, що “відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи” означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності” інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

Позивач, на підтвердження того, що ОСОБА_3 перебуває за кордоном долучив лист від 20.08.2026 Sungor TRANSPORTATION, INC.

Оцінюючи наданий позивачем лист від 20.08.2026 року, виданий компанією Sungor TRANSPORTATION, INC., суд відзначає відсутність у нього, так у тексті листа згадується особа - ОСОБА_3 . Проте будь-яких інших реквізитів або ідентифікаційних даних (наприклад, по батькові, дата народження, паспортні дані тощо), які б дозволяли беззаперечно ототожнити зазначену в листі особу з особою - ОСОБА_3 , цей документ не містить. З огляду на це, суд визнає вказаний лист неналежним доказом та не бере його до уваги на підставі статті 74 КАС України.

Крім того, зі змісту листа неможливо встановити конкретні обставини, період та підстави перебування вказаної особи за кордоном, а також з`ясувати, чи створює таке перебування об`єктивні перешкоди для здійснення нею постійного догляду за батьком.

Таким чином, зазначений лист, за відсутності інших належних і допустимих доказів, не дає суду достатніх підстав для достовірного встановлення факту перебування ОСОБА_3 за кордоном та об`єктивної неможливості здійснювати постійний догляд за своїм батьком. Саме по собі подання документа від іноземної юридичної особи без належних ідентифікаційних відомостей щодо особи, якої він стосується, не може вважатися достатнім підтвердженням відповідних обставин.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували реальну неможливість здійснювати догляд ОСОБА_3 за батьком у матеріалах справи відсутні, а сторонами такі не надано.

Також, у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_3 є особою, яка сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а сторонами такі не надано.

Крім цього в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 відмовляється здійснювати догляд за своїм батьком.

Щодо доводів позивача, що відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 29.06.2007 уклали шлюб, про що зроблений відповідний актовий запис №1393. ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) відповідно до витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи №7/25/2988/В є особою з ІІ групою інвалідності. У шлюбі у них народилась донька, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю, що підтверджується формою №155 від 22.09.2022 індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається лікарсько консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Як вбачається, з витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи №7/25/2988/В ОСОБА_6 є особою з ІІ групою інвалідності.

Відповідно до пункту 17.1.4. Рішення щодо визначення потреби в сторонньому догляді: не застосовується.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_3 здійснює постійний догляд за ОСОБА_6 .

Також, представником позивача долучено форму №155 від 22.09.2022 індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається лікарсько консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладі щодо ОСОБА_7 .

З цього приводу, суд зауважує, що зазначений документ сам по собі не містить належних та допустимих доказів, які б підтверджували потребу ОСОБА_7 у сторонньому догляді саме ОСОБА_3 .

Також, в матеріалах справи відсутній відповідний медичний висновок про необхідність постійного стороннього догляду. Отже, долучена індивідуальна програма реабілітації сама по собі не підтверджує ані факту необхідності здійснення за зазначеною особою стороннього догляду.

Відтак, суд доходить висновку, що позивачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість ОСОБА_3 здійснювати постійний догляд за батьком. За таких обставин посилання позивача на перебування брата за кордоном не спростовує наявності іншого повнолітнього сина, який є членом сім`ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 , а тому не може саме по собі бути підставою для висновку про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати такий догляд, у розумінні положень абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби, оскільки останній не підтвердив наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: інші члени сім`ї першого ступеню споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Резюмуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позивач не надав відповідачу належних доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77,139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

у позові ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.