Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №260/6771/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

Суд: Закарпатський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №260/6771/26

Суддя: Ващилін Р.О.

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/6771/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов, -

У С Т А Н О В И В:

Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить:

1) визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 03.09.2026 у розмірі 10 200,00 грн у виконавчому провадженні № 77328586;

2) визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 30.07.2026 у розмірі 5100,00 грн у виконавчому провадженні № 77328586.

Позовні вимоги аргументовані тим, що органом Пенсійного фонду України було виконано у добровільному порядку рішення Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/6992/24. Зокрема, з 01 лютого 2025 року виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється з урахуванням зазначеного судового рішення, а нарахована різниця в пенсії за минулий час у розмірі 59 684,77 грн за період з 01.02.2023 по 31.01.2025 облікована в електронній пенсійній справі стягувача та буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України. Про це позивач повідомив державного виконавця листом від 11.03.2025. Незважаючи на це, державний виконавець виніс постанову та наклав штраф за невиконання рішення суду, а згодом – штраф у подвійному розмірі за повторне невиконання рішення суду. Вказані рішення відповідача позивач вважає протиправними, оскільки визначальною ознакою для накладення штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. Зазначає, що виділення коштів із державного бюджету на фінансування відповідної бюджетної програми та порядок виплати не залежать від волі територіального органу Пенсійного фонду України. Крім того, позивач зазначає, що постанова про накладення штрафу від 30.07.2026 на його адресу не надходила, а постанова про накладення штрафу від 03.09.2026 у подвійному розмірі є похідною від неї.

21 жовтня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просить відмовити з мотивів його безпідставності. Так, зазначає, що рішення суду боржником виконано не в повному обсязі, оскільки судовим рішенням боржника зобов`язано не лише здійснити перерахунок, а й виплатити пенсію, а відсутність коштів у Державному бюджеті України чи затримка фінансування не звільняє державний орган від обов`язку виконання судового рішення. Тому постанови про накладення штрафу прийняті державним виконавцем в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/6992/24 від 29 листопада 2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – ГУ ПФУ в Закарпатській області). Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року, зазначеного в оновленій довідці Управління Служби безпеки України в Закарпатській області від 16 вересня 2024 року № 158. Зобов`язано ГУ ПФУ в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2023 року з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, зазначеного в довідці Управління Служби безпеки України в Закарпатській області від 16 вересня 2024 року № 158, з врахуванням раніше виплачених сум.

Вказане рішення суду набрало законної сили 30 грудня 2024 року.

06 січня 2025 року Закарпатський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у цій справі.

19 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі – Відділ примусового виконання рішень) із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 260/6992/24.

03 березня 2025 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Міснік Н.В. відкрила виконавче провадження ВП № 77328586 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 06 січня 2025 року Закарпатським окружним адміністративним судом у справі № 260/6992/24, та зобов`язала боржника виконати таке рішення суду протягом 10 робочих днів.

11 березня 2025 року ГУ ПФУ в Закарпатській області надіслало до Відділу примусового виконання рішень лист № 0700-0404-5/14243 (отриманий 12.03.2025), в якому повідомило про добровільне виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/6992/24, у зв`язку з чим просило закінчити виконавче провадження. При цьому проінформувало, що з 01 лютого 2025 року виплата пенсії стягувачу здійснюється з урахуванням судового рішення, а нарахована різниця в пенсії за минулий час (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 59 684,77 грн за період з 01.02.2023 по 31.01.2025 облікована в електронній пенсійній справі стягувача та буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України.

30 липня 2026 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Міснік Н.В. винесла постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100,00 грн у ВП № 77328586 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та встановила новий 10-денний строк для виконання рішення. В обґрунтування такої постанови державний виконавець зазначила, що судовим рішенням боржника зобов`язано не лише здійснити перерахунок, а й виплатити пенсію, а відсутність коштів у Державному бюджеті чи затримка фінансування не звільняє державний орган від обов`язку виконання судового рішення.

Доказів надіслання цієї постанови боржнику, крім супровідного листа від 30.07.2026, матеріали справи не містять.

03 вересня 2026 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Міснік Н.В. винесла постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі – 10 200,00 грн у ВП № 77328586 за повторне невиконання без поважних причин рішення суду. Вказану постанову ГУ ПФУ в Закарпатській області отримало 10 вересня 2026 року.

Вважаючи вказані рішення державного виконавця протиправними, з метою захисту своїх прав ГУ ПФУ в Закарпатській області звернулося з цим адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Нормами ст. 5 Закону № 1404 передбачено, що примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Ст. 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Норми статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі – Закон № 1402) також регламентують обов`язковість судових рішень. Так, зокрема, ч. 2 ст. 13 Закону № 1402 визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону № 1404, вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону № 1404, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Частиною 4 ст. 19 Закону № 1404 передбачає обов`язок сторін виконавчого провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону № 1404, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

При цьому нормами ч. 2 ст. 63 Закону № 1404 передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Вказане кореспондується також з положеннями ст. 75 Закону № 1404, що передбачає відповідальність за невиконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Так, зокрема, вказаною законодавчою нормою визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

На підставі проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регламентують порядок забезпечення виконання рішення суду, суд дійшов висновку, що накладення штрафу за невиконання виконавчого документа є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Однак правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання боржником судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.

Суд встановив, що на виконання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду в адміністративній справі № 260/6992/24 боржник повідомив про здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 , виплату пенсії з 01 лютого 2025 року з урахуванням судового рішення та облік нарахованої різниці за минулий час, яка буде виплачена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів за рахунок коштів Державного бюджету України.

В обґрунтування поважності причин невиконання рішення суду в частині виплати грошових коштів в позовній заяві позивач посилається на відсутність відповідного бюджетного фінансування.

Незважаючи на це, державний виконавець дійшов висновку про наявність підстав для застосування до боржника штрафу з огляду на невиконання рішення суду у встановлені строки без поважних причин.

Оцінюючи наявність підстав для застосування наслідків невиконання рішення суду, передбачених нормами ст. 75 Закону № 1404, суд виходить з наступного.

Ст. 71 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058) передбачено, що бюджет Пенсійного фонду - це план утворення і використання цільового страхового фонду, що формується за рахунок надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та надходжень з інших джерел, визначених цим Законом.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 статті 73 Закону № 1058, кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом.

Пунктами 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 (далі – Положення № 28-2), передбачено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі – Закон № 2262), виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX (далі – Закон № 4695) передбачено, що механізм фінансування з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)» (далі – Постанова № 1046) визначено, що розподіл бюджетних коштів на виплату пенсій за рішеннями суду здійснюється пропорційно всім одержувачам пенсій за рішеннями суду, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому проводиться їх виплата, виходячи з виділених на зазначені цілі бюджетних асигнувань у межах помісячного розпису державного бюджету, але не більше від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Отже, виплати нарахованих на виконання судових рішень пенсій можуть бути здійснені позивачем виключно в межах бюджетних асигнувань, виділених на таку мету, у встановлений Кабінетом Міністрів України спосіб та черговість. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що невиконання судового рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області в частині виплати ОСОБА_1 всієї суми перерахованої за минулий період пенсії за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 757/29541/14-а та від 13 листопада 2025 року № 260/9788/23.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що після отримання листа ГУ ПФУ в Закарпатській області від 11.03.2025 № 0700-0404-5/14243 державний виконавець вимагав від боржника додаткові пояснення чи документи щодо стану виконання рішення суду. Постанову про накладення штрафу винесено 30.07.2026, тобто більш як через рік після отримання від боржника інформації про виконання рішення суду.

Оскільки невиконання ГУ ПФУ в Закарпатській області рішення суду в частині виплати нарахованої різниці в пенсії за минулий час зумовлене відсутністю відповідного бюджетного фінансування, тобто має поважні причини, підстави для накладення на боржника як штрафу, так і штрафу у подвійному розмірі за повторне невиконання рішення суду, передбачених ст. 75 Закону № 1404, відсутні.

Водночас суд вважає, що позивач вчинив всі залежні від нього дії для забезпечення виконання рішення суду, про що у встановлені строки було повідомлено державного виконавця.

Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють відповідальність боржника за невиконання рішення суду, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах у державного виконавця були відсутні підстави для накладення на ГУ ПФУ в Закарпатській області штрафу. З огляду на це заявлені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ – 20453063) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (пл. Шандора Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88004, код ЄДРПОУ – 43316386) про визнання протиправними та скасування постанов, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Міснік Н.В. про накладення штрафу від 03.09.2026 у розмірі 10 200,00 грн у виконавчому провадженні № 77328586.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Міснік Н.В. про накладення штрафу від 30.07.2026 у розмірі 5100,00 грн у виконавчому провадженні № 77328586.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

СуддяР.О. Ващилін

Оригінал: reyestr.court.gov.ua