Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №260/3803/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/3803/26

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , яким просить суд:

- визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації на особливий період» №М258 від 20.05.2026 року в частині призову та відправлення до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №146 від 21.05.2026 року щодо зарахування до списків особового складу військової частини рядового ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 та виключити його зі списків особового складу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Позивач являється студентом 3-го курсу ВУЗ (денної форми навчання), спеціальність 073 Менеджмент, освітня програма Менеджмент місцевого самоврядування з 14.05.2024 р. Термін закінчення навчання 30.06.2027 року.

Має оформлену в 2026р. відстрочку, згідно п.1 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка належним чином відображається в програмі електронного Військово-облікового документа «Резерв +».

Однак не зважаючи на наведене 18.05.2026р. позивач рухаючись на автомобілі був зупинений на одній з вулиць м. Мукачево працівниками поліції, які повідомили, що останній перебуває у "розшуку", підтвердження такого "розшуку" не надали та не взяли до уваги відображення Військово-облікового документа «Резерв +», в якому відображадася відстрочка та доставили позивача не в ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ), а до ІНФОРМАЦІЯ_2 для з`ясування розбіжностей. Позивач надав документи, що є студентом 3-го курсу ВУЗ (денної форми навчання) та повідомив, що не може бути в "розшуку".

Однак, після з`ясування всіх обставин його наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 було мобілізовано та Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №146 від 21.05.2026 року було зараховано до списків особового складу зазначеної військової частини.

Представник позивача вважає, що вищевказані накази були винесені протиправно та незаконно, оскільки на час виникнення спірних правовідносин позивач ОСОБА_1 був студентом 3- го курсу ВУЗ денної форми навчання та відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки мав оформлену відстрочку в 2026р. з цих підстав.

Представником Військової частина НОМЕР_2 до суду було подано відзив на позовну заяву. Позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Зазначив, що 20 травня 2026 року до військової частини НОМЕР_1 прибув громадянин ОСОБА_1 згідно Поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 і відправлені у складі команди НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2026 №146 ОСОБА_1 зарахований в списки частини та на всі види забезпечення з 21 травня 2026 року, приступив до виконання службових обов`язків.

24 травня 2026 року за вих. №987/6293 військовою частиною НОМЕР_1 скеровано до ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомлення з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.05.2026 №146 про те, що громадянин ОСОБА_1 зарахований до лав Збройних Сил України та набув правового статусу військовослужбовця.

Представник вважає, що наказ щодо призову ОСОБА_1 на військову службу та направлення для подальшого проходження військової служби за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 є реалізованим.

Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду було подано відзив на позовну заяву, зі змісту якого, відповідач вимоги позивача не визнає повністю і вважає такі безпідставними та необґрунтованими.

Представник відповідача зазначає, що згідно з витягом з реєстру «Оберіг» позивачу раніше обліковувалась відстрочка за Протоколом № 34/2026 від 07.05.2025 року зі строком дії до 01.08.2026 року.

Однак 20.05.2026 року право на вказану відстрочку було скасована комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 нібито на підставі виявлення факту втрати законних підстав, а саме: «Невиконання індивідуального навчального плану, фактичне не відвідування навчального закладу».

Відповідно до вимог п. 60 Порядку № 560, Комісія при ТЦК та СП, встановивши факт невиконання позивачем навчального плану та невідвідування закладу освіти (що тягне за собою втрату статусу здобувача освіти, який успішно навчається), прийняла рішення про скасування відстрочки.

Отже 20.05.2026р. відстрочка була скасована і на момент винесення наказу про призов від 20.05.2026 року позивач не мав права на відстрочку.

Згідно зі ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 1981р.н. перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується військово-обліковим документом сформованим у застосунку Резерв +.

ОСОБА_1 навчається на 3- му курсі денної форми навчання, спеціальність 073 Менеджмент, освітня програма Менеджмент місцевого самоврядування з 14.05.2024 року. Термін закінчення навчання 30.06.2027 року, що підтверджується матеріалами справи, листом №12 від 22 травня 2026 року ТОВ «Заклад вищої освіти «Університет глобальних стратегій «Альтера» м.Ужгород та в подальшому довідкою ТОВ «Заклад вищої освіти «Університет глобальних стратегій «Альтера» №884 від 25 травня 2026 року. (ЄДЕБО код 1657, заснований 2012р.)

Відповідно до матеріалів справи 20 травня 2026 року працівниками поліції (а.с. 60) позивача було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 та відмічено, що порушення військового обліку відсутні.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №М258 від 20 травня 2026 року «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» ОСОБА_1 було мобілізовано та направлено до військової частини НОМЕР_1 для проходження служби.

21 травня 2026 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №146 було зараховано до списків особового складу зазначеної військової частини.

У зв`язку з тим, що позивачу вже була надана відстрочка від призову на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якими передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, останній не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р., який діє досі.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частинами третьою та сьомою статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Пунктом 253 Указу Президента від 10.12.2018 №1153/2008 "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" (далі по тексту - Указ №1153/2008) передбачено, що призови на військову службу військовозобов`язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.

Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до пункту 4 частини першої та абзацу першого частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 1 Указу №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Згідно із частиною п`ятою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Абзацом першим пункту 252 Указу №1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Відповідно до абзаців першого та другого частини 2 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі фахової вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на час спірних правовідносин був і є студентом денної форми навчання ВУЗ - ТОВ «Заклад вищої освіти «Університет глобальних стратегій «Альтера» (код ЄДЕБО 1657).

Отже, позивач мав статус здобувача фахової вищої освіти, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Кабінет Міністрів України прийняв 23.02.2022 у постанову №154, якою затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі по тексту - Положення №154), пунктом 1 якого встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Відповідно до п. 65 Порядку № 560 у разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.

У відзиві на позовну заяву представник ІНФОРМАЦІЯ_2 стверджує, що 20.05.2026 року право на відстрочку позивача було скасовано Комісією при ТЦК та СП на підставі виявлення факту втрати законних підстав, а саме: «Невиконання індивідуального навчального плану. Вступ на навчання з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації. Фактичне не відвідування навчального закладу».

Суд зауважує, що враховуючи положення п. 65 Порядку № 560, законодавець пов`язує можливість скасування відстрочки виключно із встановленням факту втрати або зміни тих обставин, які були підставою для її надання.

Водночас матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що на момент прийняття спірного рішення позивач втратив статус здобувача освіти, був відрахований із закладу вищої освіти, переведений на іншу форму навчання або втратив право на відстрочку з інших підстав, передбачених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Відповідачем-1 не надано суду жодного документа закладу освіти, який би підтверджував припинення навчання позивача, його відрахування, переведення на іншу форму здобуття освіти, невиконання ним освітньої програми чи індивідуального навчального плану в обсязі, який відповідно до законодавства має наслідком припинення статусу здобувача освіти або втрату права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Твердження відповідача про нібито не виконання навчального плану чи факту невідвідування навчального закладу позивачем не підтвердженими жодними доказами.

В той же час, листом №12 від 22 травня 2026 року ТОВ «Заклад вищої освіти «Університет глобальних стратегій «Альтера» підтверджено, що ОСОБА_1 навчається на 3 курсі денної форми навчання, спеціальність 073 Менеджмент, освітня програма Менеджмент місцевого самоврядування з 14.05.2024 року та на момент призову являється студентом, що додатково підтверджується довідкою ТОВ «Заклад вищої освіти «Університет глобальних стратегій «Альтера» №884 від 25 травня 2026 року.

Також вказано, що має право на відстрочку передбачену статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”

Суд також враховує, що питання організації освітнього процесу, виконання здобувачем освіти освітньої програми та індивідуального навчального плану, обліку результатів навчання, а також застосування до здобувача освіти відповідних заходів у разі порушення ним вимог освітнього процесу належать до сфери компетенції відповідного закладу освіти.

Відтак територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, встановлюючи обставини, які, на його думку, свідчать про невиконання позивачем індивідуального навчального плану, не може підміняти собою заклад освіти та на підставі власного припущення про неналежне виконання позивачем навчальних обов`язків робити висновок про втрату ним права на відстрочку, якщо така втрата не підтверджена належними доказами.

Отже, матеріалами справи не доведено існування жодної із передбачених законом обставин, яка б свідчила про втрату або зміну підстав, що були підставою для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Отже, в день видання наказу від №М258 від 20.05.2026 року щодо призову позивача на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_8 було відомо про обставини, що позивач є студентом денної форми навчання ВУЗ - ТОВ «Заклад вищої освіти «Університет глобальних стратегій «Альтера» та має право на відстрочку від призову.

При цьому, заяву про добровільну мобілізацію громадянин ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не надавав. (відсутня в матеріалах справи та не надана відповідачем).

З урахуванням викладеного, за відсутності правових підстав для призову позивача, як студента денної форми навчання, на військову службу під час мобілізації, суд робить висновок про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 №М258 від 20.05.2026 року.

Щодо позовних вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №146 від 21.05.2026 року в частині зарахування до списків особового складу частини та звільнення зі служби, суд зазначає наступне.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача виключити позивача зі списків особового складу військової частини, суд враховує те, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає самостійну та конкретну підставу для звільнення військовослужбовця у разі встановлення судом незаконності прийняття його на військову службу, у тому числі шляхом незаконної мобілізації.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі “Волохи проти України”, від 02 серпня 1984 року у справі “Мелоун проти Сполученого Королівства”).

Судом встановлено, що на цей час у національному законодавстві відсутні норми права, які регулюють спірне питання, адже відсутній чіткий механізм поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, шляхом використання легітимних процедур звільнення зі служби. Це означає, що для фізичних осіб, які зазнали неправомірного втручання зі сторони держави у особі відповідного суб`єкта влади, і для поновлення прав яких не встановлений чіткий порядок, виникає ситуація правової невизначеності, яка може тривати роками.

Разом з тим, ризик негативних наслідків будь-якої помилки державного органу, пов`язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатись на державу, а не на особу, відтак помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання.

Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Крім того, суд послуговується практикою Європейського суду з прав людини

Аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини, можна виокремити такі основні складові принципу належного урядування, які становлять його зміст:

1) на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок;

2) у разі, якщо йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб;

3) ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;

4) принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість;

5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків;

6) такі помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавленої особи, особливо там, де немає конфлікту приватних інтересів.

Зазначені підходи до тлумачення цього принципу наведені у таких рішеннях у справах Європейського суду з прав людини, як: «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic п. 58), «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia п. 74), «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia п. 40), «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia п. 67), «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, п. 71) та інших.

Отже, у разі відсутності дієвого механізму поновлення права особи не повинен унеможливлюватись загалом захист її інтересів, гарантованих Конституцією України, що означає, що у цьому випадку держава повинна самостійно нести відповідальність за невиконання нею свого зобов`язання або за допущені порушення.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд не позбавлений права захистити інтереси особи, виходячи в першу чергу зі змісту вказаного принципу.

В свою чергу, допущені законодавцем прогалини у правових актах та нормах, а також вчинені суб`єктами влади порушення під час застосування таких правових норм, не можуть виправдовувати неправомірне втручання в реалізацію особою належних їй прав та інтересів.

Суд також враховує те, що позивач, не дивлячись на незаконність рішення про його призов на військову службу, перебуває на військовій службі, фактично виконуючи обов`язок, передбачений статтею 65 Конституції України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 ст. 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до п.12.1 розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.

Згідно з абзацом 2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6 ст.26 Закону №2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Ухвалюючи судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень. та y Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін інші проти України” (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються.

Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Водночас, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не передбачає особливостей щодо процедури виключення зі списків особового складу військової частини тих військовослужбовців, які були зараховані на службу внаслідок дій суб`єкта влади, що не відповідали вимогам закону в частині порядку призову/мобілізації на службу.

У зв`язку з тим, що призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 був протиправним, оскільки останній є студентом денної форми навчання дії, щодо скасування відстрочки від призову явно неправомірні з огляду на матеріали справи, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №146 від 21.05.2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 також з огляду на матеріали та обставини справи є протиправним та порушує основоположні права позивача.

Таким чином, встановивши явні порушення прав позивача, суд має обрати такий захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору ч.1 ст.2 КАС України та ст.13 Конвенції та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Суд дійшов висновку, що здійснення належного захисту у даній справі з урахуванням дискреційних повноважень відповідача є зобов`язання командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 із військової служби та виключити із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.

Доводи відповідача про правомірність таких спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №М258 від 20.05.2026 року року, в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №146 від 21.05.2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 із військової служби та виключити із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк