Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №260/3927/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/3927/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.,

при секретарі Пшевлоцька К.І.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: Закарпатська обласна прокуратура, представник - Роман М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратура про стягнення неотриманої частини заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошена вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 19 жовтня 2026 року.

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Закарпатської обласної прокуратура, якою просить суд стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати в розмірі 1618901,39 грн. (один мільйон шістсот вісімнадцять тисяч дев`ятсот одна гривня тридцять дев`ять копійок) за період служби в органах прокуратури з 01.07.2015 по 14.03.2018.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 28.11.2014 по 14.03.2018 працював в органах прокуратури Закарпатської області на різних посадах.

Частиною 1 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 28.12.2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, чим фактично було порушено право власності позивача на майно, а саме: на отримання заробітної плати у розмірі, встановленому частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням від 26.03.2020 року №6-р/2020 Конституційний Суд України визнав положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України неконституційними.

На цій підставі позивач, посилаючись на частину 3 статті 152 Конституції України, вказує на те, що він має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої прийняттям закону, який згодом визнаний неконституційним.

Шкоду позивач визначив в законний спосіб у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу, визначеного за ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», за період 01.07.2015 по 14.03.2018 року.

Також позивач зазначив, що аналогічна справа вже розглянута в 2026р., де КАС ВС та Об`єднана палата КАС ВС виклали висновки, щодо заподіяння шкоди актом, який визнаний неконституційним, дослідили питання матеріального забезпечення прокурорів, як гарантії законодавчо закріплених гарантій їх незалежності та встановили хто може бути належним відповідачем у даних справах, окремо зазначили, щодо існуючого права колишнього прокурора ініціювати перед судом питання про відшкодування матеріальної шкоди на підставі ч.3 ст. 152 Конституції України.

На підставі зазначеного позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав висунуті позовні вимоги та просив суд такі задовільнити.

Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважають заявлений позов безпідставним та необґрунтованим, а вимога позивача про стягнення на його користь з прокуратури матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати у конретному розмірі не підлягає до задоволення.

Представник відповідача також зазначив, що заробітна плата прокурорів як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні ст. 131-1 Основного Закону України має визначатися виключно законом, а тому положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу у частині, яка передбачає, що положення ст. 81 Закону № 1697- VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, є таким, що суперечить ч. 2 ст. 131-1 Конституції України

Оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур регулюється нормами ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» з дня ухвалення Рішення № 6-р/2020, тобто 26.03.2020.

Відповідач також вважає, що дії відповідача стосовно ненарахування й невиплати позивачу заробітної плати на основі окладів прокурорів, указаних у ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», у період з 01 липня 2015 року до 25 березня 2020 року не можуть бути визнані протиправними, адже вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними на той час.

Будь-яких протиправних дій з боку прокуратури при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати у період з 01.07.2015 по 14.03.2018 не було допущено, а отже відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

У судовому засідання представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити позивачу у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 з 28.11.2014 по 14.03.2018 працював в органах прокуратури Закарпатської області, зокрем:

- Наказом виконувача обов`язків виконувача обов`язків прокурора Закарпатської області № 1063к від 28.11.2014 ОСОБА_1 призначено стажистом на посаду прокурора прокуратури Міжгірського району з 28.11.2014.

- Наказом прокурора Закарпатської області № 192к від 11.03.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора прокуратури Міжгірського району з 12.03.2015.

- Наказом прокурора Закарпатської області № 1158к від 14.12.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Міжгірського відділу Хустської місцевої прокуратури з 15.12.2015.

- Наказом прокурора Закарпатської області № 156к від 15.03.2018 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Міжгірського відділу Хустської місцевої прокуратури та з органів прокуратури Закарпатської області за власним бажанням на підставі п. 7 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 15.03.2018.

За період з 01.07.2015 року по 14.03.2018 року заробітна плата позивача нараховувалась та виплачувалась відповідно до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 року №6-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач зазначив, що внаслідок дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який був визнаний неконституційним, йому було завдано матеріальної шкоди у вигляді недотриманої заробітної плати, що і стало причиною звернення з цим позовом до суду після висновків суду в аналогічній справі.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII).

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №1697-VІІ прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Статтею 16 Закону №1697-VІІ визначені гарантії незалежності прокурора, однією з яких є належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурора.

Відповідно до частини 2 статті 81 Закону №1697-VІІ (в редакції Закону України від 02.07.2015 року №578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» (далі - Закон №578-VIII)) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір посадового окладу прокурорів визначений частиною 3 статті 81 Закону, яка протягом спірного в цій справі періоду (2015-2017 роки) передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

-з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат;

- з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат;

- з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат.

При цьому з 01.01.2017 року посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

В свою чергу 25.09.2019 року посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлювався у розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Однак, 01.01.2015 року набрав чинності Закон №79-VIII, яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та установлено, що стаття 81 Закону №1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання приписів пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 30.09.2015 року №763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505» вніс зміни до постанови №505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур.

Законодавець, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок виплати та розміри заробітної плати прокурора, запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону №1697-VІІ нормативне регулювання заробітної плати прокурора, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.

Надалі, Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 року №6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами 1 та 2 статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині 1 статті 91 Закону України від 13.07.2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі Закон №2136-VIII).

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону №2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України в Рішенні від 26.03.2020 року №6-р/2020 встановив, що норма Бюджетного кодексу України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття.

Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта.

З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

Згідно з частиною 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, положення частини 3 статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях неодноразово підтверджував висловлену ним юридичну позицію згідно з якою відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, тому позитивним обов`язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування (рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, від 07.04.2021 року №1-р(II)/2021, від 21.07.2021 року №4-р(II)/2021).

Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.

Як було зазначено вище стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином:

а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;

б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 №6-рп/2016).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2019 року №6-р/2019 наголосив, що верховенство права як один із засадничих конституційних приписів слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 року №6-р/2019).

Суд зазначив, що найголовнішою ознакою відповідальності держави є її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер, оскільки держава, реалізуючи статтю 1 Конституції, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходи для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.

Оскільки на теперішній момент відсутні конкретні нормативні механізми відшкодування такої шкоди, у зв`язку з чим слід зробити висновок, що інститут позасудового, добровільного відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, в державі не працює, у зв`язку із чим з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень можливе ініціювання заінтересованими особами відшкодування шкоди (матеріальної та/або моральної) в судовому порядку.

Так, Верховний Суд у Постанові від 19.03.2025 року у справі №757/25182/23-ц підкреслив, що Конституція України закріплює принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який має не лише політичний чи моральний, а й юридичний характер, оскільки держава та її органи зобов`язані нести публічно-правову відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх конституційних обов`язків, а також забезпечити ефективний міжнародно-правовий та/або конституційно-правовий механізм захисту порушених прав відповідно до статей 55 і 152 Конституції України, остання з яких прямо покладає на державу обов`язок відшкодувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану актами або діями, що визнані неконституційними.

Зважаючи на наведене, суд констатує, що з 01.01.2015 року було обмежено розмір посадових окладів працівників прокуратури, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який згодом було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020.

Визнання зазначеного положення Бюджетного кодексу України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Так, Верховний Суд у Постанові від 20.12.2023 року у справі №420/17886/21 зауважив, що шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта і відсутність передбаченого частиною 3 статті 152 Конституції України спеціального закону, який установлює порядок відшкодування зазначеної шкоди не звільняє державу від обов`язку здійснити таку компенсацію.

Відповідаючи на питання, який орган слід вважати належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної фізичним чи юридичним особам актами або діями, що визнані неконституційними та оцінюючи доводи прокуратури про те, що таким органом є Державна казначейська служба України, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правовий спір (пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України), тому однією зі сторін цього спору (учасником правовідносин) є суб`єкт владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

За загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц виклала правовий висновок, відповідно до якого у спорах про відшкодування шкоди державою остання бере участь у справі як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно таку шкоду. При цьому, залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Враховуючи наведене, суд встановив, що належним відповідачем у справі за даним позовом про відшкодування шкоди, завданої дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який було визнаний неконституційним, є відповідний орган прокуратури, який безпосередньо здійснював нарахування заробітної плати такому прокурору, як орган державної влади діями якого було заподіяно таку шкоду, а саме: Закарпатська обласна прокуратура.

Наведені висновки зроблено Верховним Судом у Постанові від 24.02.2026 року по справі №160/6949/20.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог та підстав позову, позивач визначив матеріальною шкодою, завданою йому, посадовий оклад, обрахований виходячи із ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01 липня 2015 року по 14.03.2018 року.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

14.10.2014 Верховною Радою України було прийнято Закон України № 1697-VII «Про прокуратуру», яким унормовано, серед іншого, соціальне та матеріально-побутове забезпечення прокурора та інших працівників органів прокуратури, починаючи з 01.07.2015.

Частиною 1 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно ч.2 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

В період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2016 року частина 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлювала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

- з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;

- з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;

- з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

3 01.01.2017 до 24.09.2019 (з 25.09.2019 діяла нова редакція статті з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019) частина 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01.01.2017 становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у 2015 році в місячному розмірі:

- з 1 січня 2015 року - 1 218 грн.;

- з 1 вересня 2015 року - 1 378 грн.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у 2016 році в місячному розмірі:

- з 1 січня 2016 року – 1 378 грн.

- з 1 травня 2016 року - 1 450 грн.

- з 1 грудня 2016 року - 1600 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2017 році:

- з 1 січня 2017 року - 1 600 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2018 році:

- з 1 січня 2018 року - 1 762 грн.

Крім того, позивач мав пільги у зв`язку з проживанням і службою в органах прокуратури в населеному пункті, який мав статус гірського. (матеріалами справи підтверджено).

Частиною 2 ст.2 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» визначено, що перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Переліком населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, затвердженим постановою КМУ № 647 від 11.08.1995 (в ред. від 26.10.2013) смт. Міжгір`я Міжгірського району Закарпатської області віднесено до гірських населених пунктів.

Так, позивач протягом усього часу служби в органах прокуратури проживав та працював у смт. Міжгір`я, Міжгірського району, Закарпатської області.

У зв`язку з цим, оклад позивача на посаді прокурора Міжгірського відділу Хустської місцевої прокуратури з липня 2015 по березень 2018 року повинен був включати надбавку в 25 % за працю в населеному пункті, що має статус гірського.

З урахуванням вищевикладеного, оклад позивача мав був визначений наступним чином:

- Липень-серпень 2015 року - 15 225 грн. (1 218 x 10) + 25%

- Вересень-грудень 2015 року - 17 225 грн. (1 378 x 10) + 25%

- Січень-квітень 2016 року - 18 947,50 грн. (1 378 x 11) + 25%

- Травень-листопад 2016 року - 19 937,50 грн. (1 450 х 11) + 25%

- Грудень 2016 року - 22 000 грн. (1 600 x 11) + 25%

- Січень-грудень 2017 року - 24 000 грн. (1600 x 12) + 25%

- Січень-березень 2018 року - 26 430 грн. (1 762 x 12) + 25%

Відповідно до листів Закарпатської обласної прокуратури №27-220вих-26 від 23.03.2026, № 27-271вих-26 від 31.03.2026 позивачу був встановлений наступний оклад:

- Липень - листопад 2015 року - 1 723 грн.

- Грудень 2015 року - 2 560 грн.

- Січень - грудень 2016 року - 2560 грн.

- Січень - серпень 2017 року - 2 560 грн.

- Вересень - грудень 2017 року - 7075 грн.

- Січень-березень 2018 року - 7075 грн.

Таким чином, за весь період служби позивача в органах прокуратури позивачу було встановлено занижені розміри посадових окладів, які суперечили розмірам, встановленим частиною 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Разом з тим, згідно з ч.2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Так, відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05.11.1991 заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів.

Наказом Генерального прокурора України № 233к від 25.03.2015 ОСОБА_1 було присвоєно класний чин юриста 3 класу. Оскільки класний чин позивачу було присвоєно до 15.07.2015, то наведене передбачало право отримувати надбавку за класний чин.

Розмір надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класні чини було затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (Додаток 59) та станом на 01.07.2015 встановлено для юриста 3 класу в розмірі 110 грн., для юриста 2 класу - в розмірі 115 грн.

Положення вказаної постанови зберігали чинність до 06.09.2017.

Починаючи з 06.09.2017 Розмір надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класні чини визначався постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (Додаток 8) та становив для юриста 2 класу - 1600 грн.

Верховний Суд у Постанові від 24.02.2026 року по справі №160/6949/20 дійшов висновку, що саме суди, вирішуючи питання про розмір завданої позивачеві матеріальної шкоди, мають встановлювати фактичний розмір додаткових видів грошового забезпечення, які отримував позивач у спірний період.

Зокрема, суди мають з`ясувати, які саме надбавки, доплати та премії були встановлені позивачеві у спірний період, у яких розмірах вони виплачувалися, а також визначити різницю між сумою фактично отриманої заробітної плати та тією сумою, яка підлягала б нарахуванню відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за відповідний період.

Крім того, суди мають враховувати, що на фактичну суму отриманого (неотриманого) позивачем доходу в спірний період, а відтак і на розмір можливих майнових втрат, яких він зазнав, безпосередньо впливають періоди перебування його у щорічних та інших відпустках (оплачуваних та неоплачуваних), а також періоди його тимчасової непрацездатності, протягом яких виплата заробітної плати здійснюється в особливому порядку.

Невстановлення зазначених обставин унеможливлює визначення реального розміру матеріальної шкоди, якої зазнав позивач.

Судом встановлено, що позивачу було встановлено наступні види надбавок (доплат):

1) надбавка за класний чин;

2) надбавка за вислугу років;

3) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи;

4) премія.

Відповідачем всупереч вимог ч.7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» з липня 2015 року до січня 2016 року позивачу взагалі не нараховувалася надбавка за вислугу років.

Однак 15.01.2016 протоколом № 16 засідання комісії по встановленню трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років прокуратури Закарпатської області було констатовано наявність у позивача стажу 6 років 1 місяць та 14 днів, що дало право на отримання щомісячної надбавки за вислугу років в розмірі 18 % посадового окладу, починаючи з 05.01.2016.

Право на таку надбавку, починаючи з липня 2015 року, позивачу було гарантовано законом, а не рішенням комісії.

Протягом служби позивача в органах прокуратури йому щомісячно нараховувалась премія, що узгоджувалось з положеннями абз. 4 ч.2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Однак розмір премії визначався відповідачем не у розмірі передбаченому законом.

Відповідно до абз.4 ч.2 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» премія розраховувалася як відсоток від посадового окладу, тобто:

- Премія - Посадовий оклад х Відсоток премії.

Однак відповідно до листа Закарпатської обласної прокуратури №27-271 вих-26 від 31.03.2026 премія розрахувалась іншим, не передбаченим Законом способом, а саме:

- Премія = (Посадовий оклад + надбавка за класний чин + надбавка за вислугу років + надбавка ОВЗ) x Відсоток.

Через нарахування і виплату позивачу заниженого окладу та застосування відповідачем по суті більш вигідного розрахунку премії, її розмір у грошовому еквіваленті був нижчим від того, який мав бути виплачений.

Окремо позивачу виплачувалась відпустка, а також матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до ч.1 ст. 82 Закону України «Про прокуратуру» прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Поряд з цим, частиною 3 ст. 83 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурору може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Нарахування виплат за відпустку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 (надалі - Порядок № 100).

Так, згідно з положеннями абз. 1 та 3 п.2 Порядку № 100 (в редакції, чинній у період з 01.07.2015 по 14.03.2018) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.7 Порядку №100 (в редакції, чинній у період з 01.07.2015 по 14.03.2018) нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством).

Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Таким чином, виплата за відпустку, а також компенсація за дні невикористаної відпустки розраховується так:

1) Середньоденна зарплата = Сума доходів за 12 місяців / Кількість календарних днів (без святкових)

2) Сума відпускних = Середньоденна зарплата х Кількість днів відпустки Оскільки положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора стали застосовними з 01.07.2015, сума виплати за відпустку за липень-серпень 2015 року не оспорюється.

Однак, з огляду на занижені посадові оклади, починаючи з липня 2015 року, суми відпускних за липень-серпень 2016, липень-серпень та жовтень 2017 року, а також сума компенсації за невикористані дні відпустки у березні 2018 року були розраховані помилково на основі заниженої середньоденної зарплати та відповідно також менші за передбачені.

Аналогічна ситуація з обома видами матеріальної допомоги, виплаченими позивачу у 2016 та 2017 роках.

З урахуванням положень абз.3 п.2 Порядку №100 (в редакції, чинній у період з 01.07.2015 по 14.03.2018) розміри матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань обраховувалися виходячи з середньомісячної зарплати за 2 останні місяці.

При визначенні розміру матеріальної допомоги повинно враховуватися значення середньомісячної зарплати за останні 2 місяці, які передували її виплаті (в розмірі перебаченому відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»).

З розрахункових листів відповідача судом встановлено, що позивачу протягом липня 2015 - березня 2018 сукупно була нарахована заробітна плата (включаючи посадовий оклад та інші доплати) в розмірі 564 752,18 грн.

Натомість, з урахуванням положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» позивачу мала бути нарахована та виплачена заробітна плата (включаючи посадовий оклад, надбавки за класний чин, вислугу років та премію) в розмірі 2 183 653,57 грн.

Зважаючи на положення ст.81 Закону України «Про прокуратуру» та інформацію, отриману від Закарпатської обласної прокуратури щодо розрахунків, проведених ним відповідачем у 2015-2018 роках, яка відображена в листах № 27-220вих-26 від 23.03.2026, № 27-27 1 вих-26 від 31.03.2026, № 21-68вих-26 від 06.04.2026 та № 21-78вих-26 від 07.04.2026, було встановлено різницю між фактично нарахованою заробітною платою та тою, яка позивачу мала бути нарахована та виплачена з урахуванням положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Загальна сума недоплати заробітної плати позивачу складає 1618901,39 грн. Відповідно, саме вказана сума формує ціну даного позову та підлягає стягненню з відповідача.

Судом за участі представників сторін були перевірені наведені вище розрахунки та

- детальні розрахунки щомісячних заробітних плат за вказаний період 2015-2018р. ( а.с. 27-42),

-детальні розрахунки заробітної плати (щомісячні) за вказаний період 2015-2018р. із зазначенням всіх складових ( а.с. 43-76)

- підсумкова таблиця нарахованих коштів та різниці виплат (а.с. 76)

- розрахунок (алгоритм) недоплати по заробітній платі за період 2015-2018р. (а.с. 77-78)

- розрахунок недоплати по відпускним за період 2015-2018р. ( а.с. 79-80)

- розрахункові листи нарахованої та виплаченої заробітної плати за період 2015-2018р. (а.с. 85-89, 112- 123)

- ряд інших документів в т.ч. трудова книжка, посвідчення громадянина, що проживає в гірському населеному пункті та інші.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про стягнення неотриманої частини заробітної плати - задовольнити повністю.

Стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати в розмірі 1 618 901,39 грн. (один мільйон шістсот вісімнадцять тисяч дев`ятсот одну гривню тридцять дев`ять копійок) за період служби в органах прокуратури з 01 липня 2015 року по 14 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк