Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №240/20707/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/20707/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

I. Зміст позовних вимог та процесуальний рух справи

24 серпня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Заліського Анатолія Олексійовича звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, у якій просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей віком до 15 років, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

2) зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей віком до 15 років, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки загальною тривалістю 80 календарних днів, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

3) визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей віком до 15 років, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки» за 2015 - 2022 роки, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159;

4) зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей віком до 15 років, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки» за 2015 - 2022 роки, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

На обґрунтування позову зазначено, що позивач проходила військову службу у Збройних Силах України та наказом командувача Військ зв`язку та кібербезпеки Збройних Сил України від 23 серпня 2024 року № 83 була звільнена у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 вересня 2024 року № 135 її виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач є матір`ю двох дітей, які у період 2015 - 2022 років перебували у віці до 15 років. Проте при звільненні відповідач не провів з нею повного розрахунку та не виплатив компенсації за невикористану соціальну відпустку, гарантовану статтею 19 Закону України «Про відпустки». Звернення позивача до відповідача із заявою від 18 вересня 2024 року щодо нарахування вказаної компенсації та виплати компенсації за затримку розрахунку залишено без задоволення, що позивач вважає протиправною бездіяльністю.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) відповідно до статей 257 - 262 КАС України.

10 вересня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України. Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, підставами для розрахунку та виплати грошового забезпечення є наказ командира військової частини. Оскільки витяг з наказу про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки за статтею 19 Закону України «Про відпустки» до фінансового управління не надходив, правові підстави для нарахування і виплати таких коштів у відповідача були відсутні. Крім того, відповідач вважає необґрунтованими вимоги про виплату компенсації за втрату частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III, вказуючи, що така компенсація здійснюється лише у разі несвоєчасної виплати вже нарахованих доходів. Також відповідач звертав увагу на те, що ухвалою суду від 21 липня 2025 року у справі № 240/11421/25 аналогічний позов позивача було залишено без розгляду.

Одночасно з відзивом 10 вересня 2025 року відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском місячного строку звернення до суду за частиною п`ятою статті 122 КАС України та тримісячного строку за статтею 233 КЗпП України.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено. Суд встановив, що оскільки вимоги стосуються виплат за період проходження служби до 19 липня 2022 року, до спірних правовідносин застосовуються норми статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, яка не обмежувала право звернення до суду будь-яким строком. Вказана ухвала набрала законної сили негайно після підписання та оскарженню не підлягає.

Відповідно до положень статей 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно із частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

II. Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.

ОСОБА_1 проходила дійсну військову службу у Збройних Силах України з 22 червня 2004 року по 06 вересня 2024 року, що підтверджується витягом з її послужного списку. Станом на дату виключення зі списків особового складу військової частини вислуга років позивача становила: календарна - 20 років 02 місяці 14 днів, пільгова - 00 років 01 місяць 28 днів, загальна - 20 років 04 місяці 12 днів.

Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 , виданого 12 липня 2008 року, та серії НОМЕР_3 , виданого 15 березня 2011 року, позивач є матір`ю двох дітей віком, які впродовж усього спірного періоду з 2015 по 2022 рік включно були віком до 15 років.

Наказом командувача Військ зв`язку та кібербезпеки Збройних Сил України (по особовому складу) від 23 серпня 2024 року № 83 підполковника ОСОБА_1 , офіцера відділу комплектування особовим складом управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини - якщо обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 вересня 2024 року № 135 підполковника ОСОБА_1 з 06 вересня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Цим же наказом від 06 вересня 2024 року № 135 постановлено виплатити позивачу грошову компенсацію за 65 діб невикористаної щорічної основної відпустки (за 2022 рік - 40 діб, за 2023 рік - 10 діб, за 2024 рік - 15 діб), а також грошову компенсацію за 140 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2024 рік. Натомість виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як матері двох дітей віком до 15 років за 2015 - 2022 роки цим наказом не вирішувалася і при звільненні проведена не була.

18 вересня 2024 року позивач звернулася до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» за 2015 - 2022 роки, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати за Порядком № 159.

Відповідач нарахування та виплати коштів не здійснив, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

III. Джерела права, судова практика та оцінка аргументів сторін

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю та гарантує право на своєчасне одержання винагороди за працю. Статтею 45 Конституції України закріплено гарантоване право кожного працюючого на відпочинок, що забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Частиною першою статті 9 цього Закону визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».

Державні гарантії права на відпустки та умови їх надання встановлені Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР до соціальних відпусток належить додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону).

Частиною першою статті 19 Закону № 504/96-ВР визначено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Судом встановлено, що позивач є матір`ю двох дітей: 2008 та 2011 років народження, які у період з 2015 по 2022 рік перебували у віці до 15 років. Доказів використання зазначеної відпустки в натурі за ці роки матеріали справи не містять, і відповідач цієї обставини не заперечує.

Щодо реалізації права на соціальну відпустку в період дії особливого періоду суд зазначає, що пунктами 17, 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII врегульовано особливості надання відпусток військовослужбовцям в особливий період та під час воєнного стану, а пунктом 19 цієї ж статті визначено, що надання військовослужбовцям у ці періоди інших видів відпусток припиняється, крім окремих прямо передбачених винятків.

Разом з тим, згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей.

Аналогічні правила закріплені у частині першій статті 24 Закону № 504/96-ВР та частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якими передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

У зразковій справі № 620/4218/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року сформувала правовий висновок про те, що припинення надання додаткових відпусток в особливий період за пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII є тимчасовим обмеженням можливості використати відпустку в натурі під час служби, однак воно жодним чином не припиняє самого права на відпустку. При звільненні військовослужбовця зі служби це право трансформується в обов`язок виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні відпусток за минулі роки служби.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність наказу командира військової частини позбавляє фінансовий орган правових підстав для виплати. Згідно з матеріалами справи та поясненнями відповідача військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України. Саме на цей фінансовий орган покладено функції розрахунку та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям частини при їх звільненні. Внутрішньовідомчі питання взаємодії між командуванням військової частини та її фінансовим органом, як-от несвоєчасне направлення або неналежне оформлення розпорядчих документів, не можуть нівелювати встановлені законом права особи.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Сук проти України» від 10 березня 2011 року (заява № 41305/04) та «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року (заява № 63134/00) зазначено, що якщо норма національного законодавства закріплює певні права на отримання коштів, органи державної влади не можуть свавільно відмовляти у здійсненні таких виплат. Реалізація гарантованого законом права на отримання виплат не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань або недоліків адміністрування.

Посилання відповідача на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі № 240/11421/25 про залишення попереднього позову без розгляду суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до частини четвертої статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку. Позивач реалізувала це право, надавши належні докази проходження військової служби, наявності дітей та невиплати компенсації.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як матері двох дітей віком до 15 років за 2015 - 2022 роки (по 10 днів за кожен рік, всього 80 календарних днів) та про зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення (06 вересня 2024 року), є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати згідно із Законом України № 2050-III та Порядком № 159, суд доходить такого висновку.

Питання здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, на індекс інфляції в період невиплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі № 280/8933/24 (пункт 39) та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11 серпня 2023 року у справі № 380/103/22 підтвердили усталену правову позицію, згідно з якою обов`язковою умовою виплати компенсації за Законом № 2050-III є проведення виплати основного затриманого доходу, оскільки компенсація виплачується в день виплати основної суми доходу. Якщо суб`єкт владних повноважень не здійснив нарахування та виплати доходу, вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходу є передчасними.

Суд роз`яснює позивачу, що відмова у задоволенні цих вимог через їх передчасність не позбавляє її права на отримання компенсації втрати частини доходів за Законом № 2050-III під час фактичної виплати відповідачем основної суми грошової компенсації за цим судовим рішенням.

Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій.

Керуючись статтями 9, 139, 241 - 246, 255, 257 - 262, 295, 297 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (проспект Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ: 22990368) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки загальною тривалістю 80 календарних днів.

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки загальною тривалістю 80 календарних днів, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 06 вересня 2024 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа

21.10.26