Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №240/26891/25
Суддя: Липа Володимир Анатолійович
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/26891/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
І. Зміст позовних вимог та доводи позивача
ОСОБА_1 (далі - позивачка) через свого представника - адвоката Бевз Т.С. звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, орган Пенсійного фонду), у якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка з 27.03.2014 отримувала пенсію по інвалідності II групи. Досягнувши передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та маючи страховий стаж понад 42 роки, позивачка з 01.01.2025 була переведена на пенсію за віком. При цьому станом на день досягнення пенсійного віку вона працювала на посадах у комунальних закладах охорони здоров`я та освіти (лікар, викладач медичного коледжу), які надають право на пенсію за вислугу років за пунктами «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивачка вважає, що оскільки пенсія за віком призначена їй уперше, мало місце саме призначення пенсії, а не переведення, а тому отримання нею раніше пенсії по інвалідності під час продовження роботи не може позбавляти її гарантованого державою права на виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
ІІ. Зміст відзиву відповідача
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Орган Пенсійного фонду вказав, що позивачка перебуває на обліку в управлінні та з 27.03.2014 по 31.12.2024 отримувала пенсію по інвалідності за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З 01.01.2025 на підставі заяви від 01.01.2025 № 2 її переведено на пенсію за віком. Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» зазначеного Закону однією з обов`язкових умов виплати грошової допомоги є те, щоб особи до призначення пенсії за віком не отримували будь-яку пенсію. Оскільки позивачка майже одинадцять років отримувала пенсію по інвалідності, підстави для виплати допомоги відсутні. Крім того, відповідач зазначив про пропуск позивачкою шестимісячного строку звернення до суду за частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а також про неспівмірність та необґрунтованість заявлених витрат на правничу допомогу.
ІІІ. Процесуальний рух справи
Ухвалою суду від 01 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) відповідно до статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України.
15 грудня 2025 року відповідач через систему «Електронний суд» надіслав до суду відзив на позовну заяву, до якого долучив докази надіслання відзиву представнику позивача. Позивачка відповіді на відзив не подала.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ІV. Обставини справи, встановлені судом
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 . Пенсійного віку (60 років), передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивачка досягла 23 вересня 2024 року.
Згідно з довідками МСЕК серії 10 ААВ № 097066 від 09.04.2014 та 12 ААВ № 719990 від 21.07.2022 позивачці первинно з 27.03.2014, а з 22.07.2022 довічно встановлено II групу інвалідності від загального захворювання.
Рішенням Новоград-Волинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 918230162806 від 03.09.2018 позивачці призначено пенсію по інвалідності 2 групи (шифр 421) з 27.03.2014 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказану пенсію позивачка безперервно отримувала щомісячно по 31.12.2024, що підтверджується випискою з електронної пенсійної справи та розшифровкою виплат і не заперечується сторонами.
01 січня 2025 року позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою № 2, у якій просила перерахувати пенсію - перехід на інший вид пенсії: за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 918230162806 від 06.01.2025 позивачку з 01.01.2025 переведено на пенсію за віком (вид перерахунку: перехід з виду на вид) зі страховим стажем 42 роки 7 місяців 3 дні. З 01.03.2025 в результаті масової індексації розмір пенсії позивачки склав 22 754,94 грн при загальному страховому стажі 42 роки 10 місяців 3 дні.
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 позивачка після здобуття медичної освіти з 05.08.1987 працювала лікарем Новоград-Волинської центральної районної лікарні, а з 10.04.2003 - викладачем Новоград-Волинського медичного коледжу (нині Звягельський медичний фаховий коледж Житомирської обласної ради), тобто в комунальних закладах охорони здоров`я та освіти на посадах, передбачених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
19 травня 2025 року позивачка звернулася до відповідача із заявою, зареєстрованою 21.05.2025 за вх. № 21067/С-0600-25, у якій просила нарахувати та виплатити їй грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30 травня 2025 року № 23128-21067/С-02/8-0600/25 позивачці відмовлено у виплаті спірної грошової допомоги. Відмова мотивована тим, що з 01.01.2025 позивачку відповідно до її заяви переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Оскільки позивачці раніше було призначено та виплачувалася пенсія по інвалідності, умови пункту 7-1 розділу XV зазначеного Закону щодо невиплати раніше будь-якої пенсії не дотримано, у зв`язку з чим підстави для нарахування грошової допомоги відсутні.
V. Норми права, оцінка аргументів сторін та мотиви суду
1. Щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду
У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що позивачка пропустила встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк звернення до суду, оскільки про розмір призначеної пенсії за віком вона дізналася ще в лютому 2025 року під час отримання першої пенсійної виплати. На підтвердження цього відповідач послався на постанову Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Суд відхиляє зазначені доводи відповідача з таких мотивів.
За змістом частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позиція Верховного Суду у справі № 240/12017/19 стосується спорів щодо розміру щомісячних періодичних пенсійних платежів, які особа отримує кожного місяця і має реальну можливість перевірити правильність нарахування таких сум при щомісячних виплатах. Натомість грошова допомога, передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є одноразовою виплатою, яка виплачується за окремим зверненням особи або вирішується при призначенні пенсії за віком. Позивачка звернулася до відповідача із заявою про нарахування саме цієї грошової допомоги 19.05.2025, а рішення про відмову у її виплаті оформлено листом відповідача від 30.05.2025 № 23128-21067/С-02/8-0600/25. Адміністративний позов подано через систему «Електронний суд» 26 листопада 2025 року, тобто до закінчення шести місяців з дня прийняття спірного рішення-відмови (строк спливав 30 листопада 2025 року). Отже, позивачка не пропустила строк звернення до суду, тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду немає.
2. Щодо суті позовних вимог та права на грошову допомогу
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Пункт 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначає, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї норми Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Аналіз наведених норм свідчить, що законодавець визначив чіткий та вичерпний перелік обов`язкових умов, за одночасної наявності яких в особи виникає право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій:
1) досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV;
2) робота на день досягнення цього віку в закладах державної або комунальної форми власності на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
3) наявність страхового стажу на вказаних посадах не менше 30 років для жінок (та 35 років для чоловіків);
4) призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV;
5) неотримання особою до цього будь-якої пенсії.
При цьому умова «якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію» сформульована законодавцем імперативно. Словосполучення «будь-яку пенсію» за своїм буквальним, граматичним та правовим змістом охоплює всі без винятку види пенсійних виплат, передбачені законодавством України (за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, за вислугу років тощо), незалежно від закону, за яким вони виплачувалися, та підстав їх призначення. Законодавець не пов`язує цю заборону з розміром або тривалістю отримання пенсії, а встановлює факт неотримання пенсії в минулому як обов`язкову кваліфікуючу ознаку для надання грошової допомоги.
Правова природа допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, полягає в тому, що вона є спеціальним державним заохочувальним заходом для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального захисту, які, набувши право на пенсію за вислугу років, свідомо відмовилися від його дострокової реалізації, продовжили працювати на відповідних посадах до досягнення загального пенсійного віку та до моменту призначення пенсії за віком жодного разу не користувалися коштами пенсійного забезпечення з солідарної системи чи спеціальних пенсійних фондів.
3. Застосування висновків Верховного Суду та правова оцінка практики сторін
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд неодноразово досліджував зміст пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV і сформував сталу та послідовну судову практику щодо його застосування.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі № 350/294/16-а, ухваленій за фактичних обставин, що є повністю тотожними обставинам даної справи (позивач отримував пенсію по інвалідності до призначення пенсії за віком), суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок:
«З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з: 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах; 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності; 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії. Отже, підставою для відмови у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій за віком є, зокрема, отримання до моменту призначення пенсії за віком будь-якої пенсії. Оскільки на час звернення до відповідача з заявою про виплату спірної допомоги позивач досяг пенсійного віку та працював на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років, проте отримував пенсію по інвалідності, суд вважає, що позивач не має право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій».
Такий самий висновок підтверджено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 580/2737/23:
«Норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону № 1058-IV особа має дотриматись таких вимог: станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»–«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її, право на зазначену грошову допомогу втратили); станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на зазначених вище посадах».
Оцінюючи посилання позивачки на постанови від 16 червня 2020 року у справі № 127/7522/17 та від 18 серпня 2020 року у справі № 263/6611/17, суд зазначає наступне. По-перше, зазначені постанови ухвалені колегіями суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а не Великою Палатою Верховного Суду, як помилково зазначено в позові. По-друге, правовідносини у вказаних справах стосувалися переведення осіб з пенсій, призначених за спеціальними законами («Про державну службу», «Про прокуратуру»), на пенсію за віком на підставі Закону № 1058-IV та застосування частини 2 статті 40 Закону № 1058-IV щодо визначення показника середньої заробітної плати за три роки, що передують року звернення. Предмет спору у тих справах жодним чином не стосувався виплати одноразової грошової допомоги за пунктом 7-1 розділу XV та тлумачення прямої заборони «якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію». Тому висновки, зроблені судом у справах № 127/7522/17 та № 263/6611/17, не є релевантними до спірних правовідносин та не можуть бути підставою для задоволення позову.
Щодо посилання позивачки на постанову Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 127/9277/17, суд зауважує, що у тій справі позивачка раніше взагалі не отримувала жодної пенсії, а спір стосувався виключно віднесення посади бібліотекаря до посад, які дають право на пенсію за вислугу років. Отже, фактичні обставини справи № 127/9277/17 є істотно відмінними від обставин даної справи.
Більше того, посилання позивачки на постанови Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 175/4086/16-а та від 28 квітня 2020 року у справі № 678/941/17 фактично спростовує її власну правову позицію, оскільки в них Верховний Суд прямо зазначив, що отримання особою будь-якого виду пенсії в будь-який момент до досягнення пенсійного віку є перешкодою для призначення зазначеної грошової допомоги.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачка отримувала пенсію по інвалідності з 27 березня 2014 року по 31 грудня 2024 року, тобто протягом понад десяти років до моменту переведення на пенсію за віком. Ця обставина є прямим та безумовним законодавчим виключенням, яке унеможливлює виплату грошової допомоги на підставі пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.
4. Застосування практики Європейського суду з прав людини
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У рішеннях у справах «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom, заяви № 65731/01 та 65900/01, пункт 54) та «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland, заява № 10373/05, пункт 39) ЄСПЛ наголосив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежує свободу держави вирішувати, чи створювати будь-яку систему соціального забезпечення та які саме умови надання соціальних виплат визначати. Якщо держава запроваджує законодавство про соціальні виплати, воно породжує майновий інтерес лише для тих осіб, які відповідають усім вимогам, установленим національним законом.
Аналізуючи питання наявності «легітимного очікування» (legitimate expectation) на отримання соціальних виплат, ЄСПЛ у справах «Копецький проти Словаччини» (Kopeckэ v. Slovakia, заява № 44912/98, пункти 50, 52) та «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та 71378/10, пункти 31, 35) вказав, що легітимне очікування виникає лише за наявності достатніх правових підстав у національному законодавстві або усталеній практиці національних судів. Особа не може претендувати на захист майнового інтересу на підставі статті 1 Першого протоколу, якщо вона не відповідає обов`язковим вимогам закону.
За таких обставин Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, відмовляючи позивачці у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, діяло правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, дотримуючись критеріїв, установлених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачка не дотрималася обов`язкової умови закону щодо неотримання пенсії до призначення пенсії за віком, тому в задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання призначити і виплатити спірну допомогу слід відмовити повністю.
VІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка як особа з інвалідністю II групи звільнена від сплати судового збору, тому судовий збір при зверненні до суду нею не сплачувався.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, суд зазначає, що оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, понесені позивачкою витрати на правничу допомогу на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир,Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Липа
21.10.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua