Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №240/26252/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Житомир

справа № 240/26252/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.05.2025 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №0600-0217-8/45758 від 20.05.2025, яким повідомлено про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити з 05.05.2025 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як мати, яка виховує дитину з інвалідністю з дитинства, за наявності страхового стажу не менше 15 років, однак 20.05.2025 отримала від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лист, у якому повідомлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області 12.05.2025 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З доводами, викладеними у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.05.2025 позивач не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачам за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачами.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження не надіслав до суду відзив на позовну заяву.

11 грудня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, через систему "Електронний суд", надійшов відзив на позовну заяву (за вх. №88166/25) у прохальній частині якого, зокрема, просить поновити строк для подання відзиву на позовну заяву.

Дослідивши доводи клопотання, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву та приймає такий відзив до розгляду.

В обґрунтування своїх доводів вказує, що позивач 05.05.2025 подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, заяву про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. За результатами розгляду заяви прийнято рішення від 12.05.2025 №064050006401 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку невиконанням умов статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - відсутня інформація про встановлення інвалідності до шестирічного віку.

Також зазначає, що при визначенні права для призначення достроково пенсії не взято до уваги висновок ЛКК №58/5 від 28.03.2025, оскільки даний документ не містить посилання на МОЗ та відсутня підстава видачі.

Крім цього вказує, що за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.08.1992, оскільки існує розбіжність в написанні імені російською мовою ОСОБА_2 в документах особи, зокрема дипломі від 30.06.1992 серії НОМЕР_2 .

Вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області є правомірними та вмотивованими, а позов є необґрунтованим, тому підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має посвідчення серії НОМЕР_3 від 15.03.1993 (безтермінове) громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.

Згідно з копією паспорта громадянина України № НОМЕР_4 від 02.08.2019, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення достроково пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства відповідно до п.3 частини 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та 12.05.2025 прийнято рішення №064050006401 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пп. 3 п. 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки до заяви про призначення дострокової пенсії за віком не додано висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, який дає право на призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, що не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.

В зазначеному рішенні також вказано, що вік заявниці 51 рік 2 місяці 18 днів, страховий стаж становить 19 років 1 місяць 26 днів

Крім цього зазначено, що за доданими документами до загального страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.08.1992, оскільки наявна невідповідність в імені заявниці, а саме: на титульній сторінці трудової книжки зазначено ім`я « ОСОБА_3 » (російською мовою), а згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.06.1992 – « ОСОБА_3 » (російською мовою).

Листом від 20.05.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивачу про відмову в призначенні їй пенсії за віком відповідно до пп. 3 п. 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Механізм подання та оформлення документів для призначення пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 2.17 розділу II Порядку №22-1, при призначенні пенсій матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини.

Пунктом 2.18 розділу II Порядку №22-1 визначено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги.

У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку.

Згідно з пунктом 1 Порядку видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 грудня 2001 року №482, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 січня 2002 року за №11/6299 (далі - Порядок №482), показаннями для встановлення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм.

Пунктом 3 Порядку №482 визначено, що установлення у дитини медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю віком до 18 років здійснюється лікарсько-консультативними комісіями відповідних закладів охорони здоров`я після стаціонарного або амбулаторного обстеження.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року № 454/471/516 затверджено Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років.

За змістом пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до досягнення шестирічного віку, після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу.

Отже, виникнення такого права пов`язується із сукупністю визначених законом умов щодо віку матері, тривалості її страхового стажу, факту народження та виховання дитини до шестирічного віку, а також обставин, пов`язаних з інвалідністю дитини.

З оскаржуваного рішення слідує, що на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, вік позивача - 51 рік 2 місяці 18 днів, при необхідному 50 років, страховий стаж становить 19 років 1 місяць 26 днів, при необхідному - не менше 15 років.

За обставин розглядуваної справи, досягнення позивачкою необхідного віку та наявність у неї передбаченого законом страхового стажу не є спірними.

Водночас, підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до пп. 3 п. 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" слугувало не відповідність висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, який дає право на призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства - Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався ст.2 Закону України від 21 березня 1991 за №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а також ст.1 Закону України від 06 жовтня 2005 року за №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №2961-IV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України №2961-IV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а (2-а/330/36/2016), згідно якої визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України №875-XII, ані в Законі України №2109-III. При цьому за змістом абз.2 п.26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року за №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту п.3 ст.115 Закону України №1058-IV пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Таким чином, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частиною 12 статті 7 Закону України № 2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.

Відповідно до п. 2.18 Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 04.11.1998.

Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією №648095 від 23.09.2024, ОСОБА_5 встановлено 3-тю групу інвалідності з 12.07.2024, причина інвалідності: з дитинства, інвалідність встановлено до 01.10.2026.

Відповідно до висновку засідання ЛКК КНП "Олевська ЦЛ" ОМР від 28.03.2025 №58/5, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено 3 групу інвалідності з дитинства.

У зазначеному висновку вказано, що згідно діючих на сьогодні нормативних документів, дитина мала медичні покази для визнання її інвалідом дитинства до досягненню шестирічного віку.

Підставою для відмови позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком слугувало ненадання висновку лікарсько-консультативної комісії, який би підтверджував визнання дочки заявниці дитиною з інвалідністю до досягнення нею шестирічного віку.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача про ненадання позивачем усіх документів, необхідних для призначення пенсії за віком достроково.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року (справа №330/2181/16-а) підтримано позицію Верховного Суду України у постанові від 27.05.2014 року (справа №21-133а14) та сформульовано наступний правовий висновок, який відповідно до положень ст.242 КАС України, є обов`язковим для врахування судом.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття “особа з інвалідністю” на момент виникнення спірних відносин установлювався у ст.2 Закону України від 21.03.1991 року №875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (далі - Закон №875-ХІІ), а також ст.1 Закону України від 06.10.2005 року №2961-ІV “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” (далі - Закон №2961-ІV).

Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону №2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові наголосила й на тому, що визначення терміну “інвалід з дитинства” не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”.

При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2099 року №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.

Згідно з п.14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року №917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Отже, відповідний висновок МСЕК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Такий висновок передбачений п.2.18 Порядку №22-1.

При цьому визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 року у справі №336/2781/17-а (2а/336/294/17), від 18.01.2022 року у справі №448/1650/17, від 19.01.2022 року у справі №636/2618/17.

За таких обставин, позивач для призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства повинна була надати відповідачу висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Водночас, як вже встановлено судом, у висновку засідання ЛКК КНП "Олевська ЦЛ" ОМР від 28.03.2025 №58/5, вказано, що згідно діючих на сьогодні нормативних документів, дитина мала медичні покази для визнання її інвалідом дитинства до досягненню шестирічного віку.

Таким чином, позивачем було надано до органу Пенсійного фонду України всі передбачені чинним законодавством, зокрема, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», документи, необхідні для призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, а саме документи, які підтверджують, що інвалідність її доньки настала до досягнення шестирічного віку,

Аналізуючи вказані норми закону, враховуючи, що донька позивача визнана інвалідом з дитинства, мала медичні показання для визнання її інвалідом дитинства, позивач досягла 51 року та має страховий стаж 19 роки 1 місяці 26 днів, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення дострокової пенсії.

Щодо не зарахування позивачу до загального страхового стажу періоду роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.08.1992, суд зазначає наступне.

Вимоги щодо порядку ведення трудових книжок визначені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29 липня 1993 року (далі - Інструкція №58), та до таких вимог серед іншого цією Інструкцією віднесено необхідність внесення до трудової книжки: відомостей про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення тощо (пункт 2.2.).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з підпунктами 2.11- 2.13 Інструкція №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Варто зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

З оскаржуваного рішення слідує, що за доданими документами до загального страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.08.1992, оскільки наявна невідповідність в імені заявниці, а саме: на титульній сторінці трудової книжки зазначено ім`я « ОСОБА_3 » (російською мовою), а згідно з дипломом НОМЕР_2 від 30.06.1992р. – « ОСОБА_3 » (російською мовою).

Матеріали справи свідчать, що на першій сторінці трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.08.1992, російською мовою зроблено запис " ОСОБА_1 ", дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд погоджується, що у спірному випадку наявна розбіжність у написанні російською мовою прізвища позивачки у дипломі серії НОМЕР_2 від 30.06.1992 " ОСОБА_3 ", що не відповідає записам на титульній сторінці трудової книжки " ОСОБА_3 ".

Водночас суд зауважує, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСШІ у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії", "Трго проти Хорватії").

Держава в особі її органів зобов`язана забезпечити належні процедури для виправлення помилок у офіційних документах, не покладаючи відповідальність за такі помилки на громадян.

Суд також зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Отже, наявна розбіжність у написанні імені позивача у дипломі серії НОМЕР_2 від 30.06.1992 не може бути підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 05.08.1992, оскільки такий документ заповнювався відповідальними особами, що не залежало від волі та дій позивача, а тому допущені помилки не можуть обмежувати права позивача на соціальний захист.

Суд зазначає, що записи які місяться у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.08.1992, внесені уповноваженою особою, про що свідчить підпис та печатка, містять посилання на дату на номер наказу, що слугували підставою вчинення запису про прийняття та звільнення.

З огляду на вказане, територіальному управлінню Пенсійного фонду України необхідно врахувати при призначенні пенсії періоди роботи позивача згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 05.08.1992.

Враховуючи все вище викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії №064050006401 від 12.05.2025 діяло всупереч вимог чинного законодавства, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат, а тому, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови позивачу у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Скасування рішення про відмову в призначенні пенсії з підстав неправомірності неврахування доданих до заяви документів є підставою для зобов`язання повторного розгляду цієї заяви.

В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.05.2025 №064050006401.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області в даному випадку є органом, що здійснює призначення пенсії, зокрема, в частині зарахування страхового стажу згідно з трудової книжки.

Таким чином, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання саме такого органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про призначення дострокової пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

Відтак, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 05.05.2025, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.08.1992, з врахуванням висновків суду у даній справі.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи те що, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не надано суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій, з огляду на з`ясовані обставини справи суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

В силу приписів ч.1 ст.139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5 Держпром 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №0064050006401 від 12.05.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.05.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.08.1992, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 (шістдесят) коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 (шістдесят) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 21 жовтня 2026 року.

Суддя А.В. Горовенко