Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №212/8588/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №212/8588/25

Суддя: Захарчук-Борисенко Наталія Віталіївна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 212/8588/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Покровського районного суду міста Кривого Рогу надійшла вказана позовна заява, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про його результати проходження, військово-лікарської комісії 16.03.2022 р. та про виключення з військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про його результати проходження, військово лікарської комісії 16.03.2022 р. та про виключення з військового обліку у зв`язку з визнанням непридатним до військової служби на підставі статті 13«А» Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 № 402 (зі змінами та доповненнями). Вчинити передбачені законодавством дії щодо актуалізації відомостей про нього у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів» про непридатність його до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову служби» шляхом внесення інформації та відміток, а саме в графу «Категорія, обліку»: не військовозобов`язаний; в графу «Облік»: виключено; в графу «Постанова ВЛК»: не придатний з виключенням з військового обліку; в графу «Дата ВЛК»: 16.03.2022; іншої інформації (за необхідності), яка буде підтверджувати виключення з військового обліку та статус не віськовозобов`язаного;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно направлення звернення до органів Національної поліції України для здійснення адміністративного затримання та доставлення його;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 направити до органів Національної поліції в Дніпропетровській області повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення його до ТЦК та СП;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на його користь суму у розмірі 151 400 (сто п`ятдесят одна тисяча чотириста) гривень, як відшкодування завданої приниженням честі і гідності моральної шкоди;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на його користь витрати по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішення законної сили, звіт про виконання рішення суду;

- надіслати окрему Ухвалу з відповідним повідомленням до прокуратури Дніпропетровської області, стосовно порушень ст.ст. 146, 365 Кримінального кодексу України посадовими особами Відділення поліції №3 ГУНП в Дніпропетровській області.

Позовна заява обґрунтована тим, що він був переданий у розшук та відносно нього було проведено адміністративне провадження. Позивач, не погоджується із вказаним, оскільки зазначає, що він «за Рішенням ВЛК, визнаний хворим і таким, що підлягає знаттю з військового обліку на підставі ст.13 «А», у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 25.07.2025 р. вказану позовну заяву передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2025 р. адміністративну справу №212/8588/25 розподілено судді Захарчук-Борисенко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

10 вересня 2025 року від відповідача надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву.

10 вересня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , за військовий званням відноситься до молодшого офіцерського складу, капітан. Відповідно, на виконання положення Наказ МОУ № 402 - на офіцерів запасу, визнаних ВЛК непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку складається Свідоцтво про хворобу. При цьому звертаю Увагу Суду, що Позивач подає до Суду на підтвердження своєї не придатності до військової служби зі знаттям з військового обліку – тільки Довідку військово-лікарської комісії № 63/87 від 16.03.2022 року. Однак, як також зазначено в 402 Наказі МОУ – постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії. Однак з наявного з двох зазначених документів Позивач надає виключно Довідку ВЛК. Свідоцтво про хворобу відносно Позивача відсутнє. Відповідно і відсутня Постанова ВЛК про зняття Позивача з військового обліку. Отже, з огляду на вищевикладені обставини, військовозобов`язаний не був знятий/виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відтак, Позивач на виконання абз. 6 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язаний виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Зокрема і повинен був у визначені терміни оновити облікові дані, на виконання абзацу 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 22 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560. Відтак, у зв`язку з порушенням правил військового обліку, законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Позивач був переданий у розшук та відносно нього було проведено адміністративне провадження.

17 вересня 2025 року від позивача надійшли заперечення щодо прийняття відзиву на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що згідно із військовим квитком серії НОМЕР_1 від 05.08.2014 р., ОСОБА_1 , особистий №Т-8111493, 2606720334, знято з обліку 01.12.2016 р. ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно із виписки №5477, ОСОБА_1 перебував за направленням військового комісара на стаціонарному обстеженні КУ «Криворізька міська лікарня №3» ДГЗ» в ендокринологічному відділенні з 14.08.2014 по 22.08.2014 та має діагноз цукровий діабет, тип 2, середньої тяжкості, ст. декомпенсації (Е-11.9)

Згідно із довідкою військово-лікарської комісії від 16.03.2022 р. №63/87, ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби за ст. 13-а Розкладу хвороб із зняттям з військового обліку.

Відносно позивача був складено Протокол № 320 про адміністративне правопорушення від 17 липня 2025 року за частиною 3 статтею 210-1 КУпАП. Постановою № 320 про закриття справи про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, адміністративне провадження відносно військовозобов`язаного ОСОБА_1 було закрито за ст.38, п.7 ст.247 КУпАП.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку військовозобов`язаних, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ).

За змістом частин першої, другої, третьої та дев`ятої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Відповідно до частини восьмої статті 2 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Нормами статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

18.05.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024.

Цим Законом внесено зміни до ряду законодавчих актів, зокрема, положення статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» викладено в новій редакції.

Так, відповідно до положень частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ (в редакції Закону № 3633-ІХ) громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Згідно із частиною третьою статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Частиною п`ятою статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII встановлено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Правове регулювання діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки здійснюється відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154).

Відповідно до пункту 1 Положення №154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до пункту 8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; забезпечують захист цілісності бази Реєстру, його апаратного та програмного забезпечення, достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного використання, копіювання, спотворення, знищення даних Реєстру, безпеку персональних даних відповідно до Законів України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних» та міжнародних договорів у сфері захисту інформації, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Відповідно до пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: здійснюють взяття громадян України на військовий облік призовників; організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов`язаних і резервістів; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних; забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони.

Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону №2232-ХІІ.

Суд зазначає, що до статті 37 Закону №2232-ХІІ неодноразово вносились зміни.

Так, пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ в редакції, чинної до 17.05.2024, було передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які, зокрема: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-XII (в редакції 22.11.1993) щодо загального військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які проходять допризовну підготовку до приписки їх до призовних дільниць; призовники - особи, які приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; службовці за призовом - особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі; невійськовозобов`язані - особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього.

При цьому, частиною четвертою статті 37 Закону №2232-XII на той час було установлено, що зняттю з військового обліку підлягають громадяни: а) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби із зняттям з військового обліку; б) які досягли граничного віку перебування в запасі; в) призвані або прийняті на військову службу; г) які вибули на постійне місце проживання за межі України; д) померлі.

Частиною шостою статті 37 Закону №2232-XI в редакції Закону №3633-ІХ визначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Судом встановлено, що на підтвердження визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку позивач надав довідку військово-лікарської комісії від 16.03.2022 р. №63/87.

Зазначена довідка містить висновок про непридатність позивача до військової служби з виключенням з військового обліку.

Разом із тим сама по собі наявність у позивача довідки ВЛК не підтверджує факту допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що позивач після отримання зазначеної довідки ВЛК звертався до відповідача як до органу ведення Реєстру із заявою про внесення до Реєстру відомостей про результати проходження ним військово-лікарської комісії та виключення з військового обліку.

Також позивачем не надано доказів того, що відповідні відомості фактично відсутні у Реєстрі, а саме витягу з Реєстру, сформованого електронного військово-облікового документа, відомостей з електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста або іншого належного доказу, який би давав можливість суду встановити факт невнесення відповідачем відповідної інформації.

При цьому у матеріалах справи відсутні також докази наявності у військовому квитку позивача відмітки про виключення з військового обліку, а відтак надана позивачем довідка ВЛК є єдиним документом, на підставі якого він обґрунтовує свої вимоги.

Суд наголошує, що предметом розгляду у цій справі є не питання правомірності висновку військово-лікарської комісії від 16.03.2022 р. №63/87, а питання наявності протиправної бездіяльності відповідача щодо невнесення відповідних відомостей до Реєстру.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право, зокрема звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Відтак наявність у позивача довідки ВЛК, навіть за умови зазначення у ній формулювання про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, сама по собі не є достатнім доказом того, що відповідач отримав зазначений документ, був повідомлений про необхідність внесення відповідних відомостей до Реєстру та, будучи зобов`язаним це зробити, протиправно не вчинив відповідних дій.

При цьому суд враховує доводи відповідача про те, що позивач як військовозобов`язаний зобов`язаний виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством, у тому числі своєчасно уточнювати облікові дані.

Разом з тим сам по собі факт можливого порушення позивачем правил військового обліку, перебування його у розшуку або притягнення до адміністративної відповідальності не доводить факту протиправної бездіяльності відповідача щодо невнесення до Реєстру відомостей про висновок ВЛК.

Такі обставини є самостійними правовідносинами та можуть бути предметом окремої правової оцінки за наявності відповідних доказів, однак вони не звільняють позивача від обов`язку довести обставини, на яких ґрунтується саме заявлена ним вимога про визнання протиправною бездіяльності щодо внесення відомостей до Реєстру.

Більше того, наявність у відповідача відомостей про можливе порушення позивачем правил військового обліку не є доказом того, що відповідачем не були внесені до Реєстру відомості про результати проходження позивачем ВЛК.

Суд також не може виходити лише з припущення, що відсутність у позивача відмітки про виключення з військового обліку у військовому квитку автоматично означає відсутність відповідної інформації у Реєстрі. Для такого висновку необхідні належні докази фактичного стану відповідних відомостей у Реєстрі.

У даному випадку позивачем не доведено, що відповідач отримував від нього довідку ВЛК від 16.03.2022 р. №63/87 з вимогою внести відповідні відомості до Реєстру, не доведено факту звернення до відповідача з відповідною заявою, а також не надано належних доказів того, що станом на момент звернення до суду відповідні відомості дійсно були відсутні у Реєстрі.

За таких обставин відсутні достатні правові підстави для висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність.

При цьому суд не заперечує змісту довідки ВЛК від 16.03.2022 р. №63/87 та не надає оцінки правомірності постанови військово-лікарської комісії, оскільки зазначені питання не є предметом цього спору.

Відсутність у матеріалах справи свідоцтва про хворобу, військового квитка з відміткою про виключення з військового обліку або електронного військово-облікового документа також не дає суду підстав самостійно встановлювати обставини, які не підтверджені належними доказами, зокрема факт невнесення відповідних відомостей до Реєстру.

Таким чином, позивачем не доведено необхідної сукупності обставин, за яких бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною, а саме: наявності конкретного невиконаного відповідачем обов`язку, факту звернення позивача з вимогою про його виконання та факту невчинення відповідачем відповідних дій.

За наведених обставин позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про результати проходження позивачем військово-лікарської комісії та його виключення з військового обліку є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Як наслідок, похідна вимога про зобов`язання відповідача внести відповідні відомості до Реєстру також задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про визнання протиправними дій щодо направлення звернення до органів Національної поліції та зобов`язання направити повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання.

Оцінюючи позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо направлення до органів Національної поліції України звернення стосовно адміністративного затримання та доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що відповідачем до матеріалів справи надано документи, які підтверджують вчинення щодо позивача відповідних адміністративно-процедурних дій, зокрема протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, протокол про адміністративне затримання та анкету опитування затриманої особи.

Водночас постановою від 17.07.2025 р. № 320 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відносно позивача закрито на підставі ст. 38 та п. 7 ст.247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

При цьому саме по собі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення не свідчить про встановлення відсутності події адміністративного правопорушення та не містить висновку про неправомірність дій відповідача щодо забезпечення виконання правил військового обліку. Водночас така постанова не може розцінюватися судом і як доказ встановлення вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Отже, при оцінці правомірності направлення відповідачем звернення до органів Національної поліції суд має виходити насамперед з обставин та відомостей, якими відповідач володів на момент вчинення відповідної дії, а не лише з подальшого результату розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Як убачається з матеріалів справи, на момент вчинення оскаржуваної дії відповідач мав відомості про невиконання позивачем вимог законодавства у сфері військового обліку, зокрема щодо уточнення облікових даних, що стало підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та вчинення подальших передбачених законодавством дій.

При цьому наявна у позивача довідка ВЛК від 16.03.2022 р. сама по собі не підтверджує, що відповідні відомості були внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що позивача було належним чином виключено з військового обліку саме в інформаційних системах, а також що такі відомості були відомі відповідачу на момент направлення звернення до органів поліції.

Як уже зазначалося судом, позивачем не надано витягу з Реєстру, електронного військово-облікового документа чи іншого належного доказу, який би підтверджував фактичний стан його військового обліку на відповідний момент. Так само відсутні докази звернення позивача до відповідача з довідкою ВЛК для внесення відповідних відомостей до Реєстру та докази того, що відповідач на момент направлення звернення до поліції достовірно володів інформацією про виключення позивача з військового обліку.

Відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Національна поліція України за зверненнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки здійснює доставлення до таких центрів осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтями 210 та 210-1 КУпАП.

Національна поліція України також роз`яснює, що у разі надходження від ТЦК та СП належного звернення щодо конкретної особи у поліцейського виникає право на здійснення адміністративного затримання та доставлення такої особи до відповідного ТЦК та СП у випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, сам факт направлення ТЦК та СП звернення до органів Національної поліції не може бути визнаний протиправним лише з огляду на те, що в подальшому провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Для задоволення цієї позовної вимоги позивач мав довести саме відсутність у відповідача на відповідний момент правових та фактичних підстав для направлення такого звернення. Однак таких доказів суду не надано.

Натомість надані відповідачем документи свідчать про те, що направленню звернення до органів Національної поліції передували зафіксовані відповідачем обставини, пов`язані з виконанням позивачем обов`язків щодо військового обліку, а також складення протоколу про адміністративне правопорушення. При цьому суд не встановив обставин, які б свідчили про очевидну відсутність у відповідача на той момент підстав для звернення до органів поліції.

Водночас подальше закриття адміністративного провадження за спливом строків не створює автоматичного юридичного обов`язку відповідача направляти до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.

Вимога позивача про зобов`язання відповідача направити до органів Національної поліції в Дніпропетровській області повідомлення про відсутність підстав для його адміністративного затримання та доставлення є похідною від вимоги про визнання протиправними дій щодо направлення первісного звернення. Її задоволення можливе лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про відсутність правових підстав для такого звернення та, відповідно, про необхідність усунення наслідків протиправної дії.

Оскільки судом не встановлено протиправності дій відповідача щодо направлення звернення до органів Національної поліції, а також не встановлено, що на момент направлення такого звернення у відповідача були відсутні передбачені законом підстави для його направлення, правові підстави для зобов`язання відповідача направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність таких підстав також відсутні.

При цьому задоволення зазначеної вимоги фактично передбачало б покладення на відповідача обов`язку повідомити інший державний орган про обставину, відсутність якої судом у цій справі не встановлена.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення як вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо направлення звернення до органів Національної поліції, так і похідної вимоги про зобов`язання відповідача направити повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача до ТЦК та СП.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 151 400 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої, на думку позивача, приниженням його честі та гідності, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною другою цієї статті визначено, що моральна шкода, зокрема, може полягати у приниженні честі та гідності фізичної особи. При цьому частиною третьою статті 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань та інших обставин, які мають істотне значення, із дотриманням вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала, за наявності передбачених законом підстав. Частиною другою цієї статті встановлено випадки відшкодування моральної шкоди незалежно від вини, зокрема у випадках, визначених законом.

Отже, для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у спірних правовідносинах необхідним є встановлення факту порушення права позивача неправомірним рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача, наявності моральної шкоди, причинного зв`язку між таким порушенням та завданою шкодою, а також обґрунтованості заявленого розміру відшкодування.

Водночас у цій справі судом не встановлено протиправності дій відповідача щодо направлення до органів Національної поліції звернення стосовно адміністративного затримання та доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Як зазначено вище, на момент вчинення відповідачем відповідних дій у нього були відомості щодо невиконання позивачем обов`язків у сфері військового обліку, у зв`язку з чим щодо позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та вчинено подальші дії в межах наданих відповідачу повноважень.

При цьому постановою від 17.07.2025 р. № 320 провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП закрито на підставі ст. 38 та п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Зазначена постанова сама по собі не встановлює протиправності дій відповідача щодо направлення звернення до органів Національної поліції та не містить висновку про порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача. Відповідно, вона не може бути достатньою правовою підставою для висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди саме неправомірними діями відповідача.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що внаслідок дій відповідача йому було завдано моральних або душевних страждань, які мають юридично значимий характер та перебувають у причинному зв`язку саме з протиправною поведінкою відповідача.

Саме по собі твердження позивача про приниження його честі та гідності не є достатнім для встановлення факту моральної шкоди. Позивачем не конкретизовано, у чому саме полягало приниження його честі та гідності, які саме немайнові втрати чи страждання він поніс, яким чином вони проявилися, а також не наведено належного обґрунтування причинного зв`язку між такими стражданнями та конкретними діями відповідача.

При цьому суд звертає увагу, що правомірне здійснення суб`єктом владних повноважень визначених законом повноважень саме по собі не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, якщо внаслідок таких дій не встановлено порушення прав особи.

Також позивачем не обґрунтовано, чому саме заявлений ним розмір відшкодування у сумі 151 400 грн відповідає характеру та глибині заявлених ним страждань, а також критеріям розумності та справедливості, передбаченим статтею 23 ЦК України. Будь-якого об`єктивного розрахунку зазначеної суми, доказів, які б давали змогу визначити її розмір, суду не надано.

Таким чином, у спірних правовідносинах відсутня встановлена судом неправомірна поведінка відповідача, яка могла б бути юридичною підставою для покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами сам факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв`язок між діями відповідача та такою шкодою, а також обґрунтованість заявленого розміру відшкодування.

За таких обставин правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 151 400 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні цієї позовної вимоги належить відмовити.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання. Водночас така процесуальна форма судового контролю спрямована на забезпечення виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, і не є самостійним способом захисту порушеного права.

Оскільки у цій справі судом не встановлено протиправності оскаржуваних дій чи бездіяльності відповідача та підстав для задоволення заявлених позовних вимог, відсутні й правові підстави для застосування передбаченого статтею 382 КАС України судового контролю за виконанням рішення суду.

Отже, у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду належить відмовити.

Щодо вимоги про постановлення окремої ухвали та направлення її до прокуратури, то відповідно до статті 249 КАС України окрема ухвала постановляється судом у разі виявлення під час розгляду справи порушень закону, зокрема для вжиття відповідних заходів щодо їх усунення. При цьому постановлення окремої ухвали є процесуальним повноваженням суду, яке реалізується за наявності встановлених судом відповідних підстав, а не самостійним способом захисту права позивача.

У ході розгляду цієї справи судом не встановлено порушень закону посадовими особами відповідача, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали та направлення її до органів прокуратури для вирішення питання щодо наявності в їхніх діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених статтями 146, 365 Кримінального кодексу України.

Крім того, питання щодо наявності складу кримінального правопорушення, вини конкретних осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності не є предметом розгляду адміністративного суду в межах цієї справи.

За таких обставин підстави для постановлення окремої ухвали та направлення її до прокуратури Дніпропетровської області відсутні, у зв`язку з чим відповідна вимога позивача також задоволенню не підлягає.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та документально не підтвердженими, а тому правові підстави для визнання дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки протиправними відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua