Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №743/296/26
Суддя: Стельмах А. П.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
21 жовтня 2026 рокум. Чернігів
Унікальний номер справи № 743/296/26
Головуючий у першій інстанції – Макаревич Я. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2187/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Стельмаха А.П.,
суддів: Супруна О.П., Шарапової О. Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02 вересня 2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 2952030 від 21 вересня 2020 року в загальному розмірі 15 905 грн, з яких 5 500 грн – заборгованість за тілом кредиту та 10 405 грн – заборгованість за процентами.
Позивач посилався на те, що кредитний договір укладено між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора М436548; кредитні кошти у сумі 5 500 грн були перераховані на зазначену позичальницею платіжну картку. Право вимоги за договором перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за договором відступлення прав вимоги № ККАУ-21042021 від 21 квітня 2021 року.
На підтвердження розміру боргу позивач подав картку обліку договору, за якою первісний кредитодавець нараховував проценти за стандартною ставкою 1,90 % на день, а 20 листопада 2020 року отримав від позичальниці платіж у сумі 2 135 грн, зарахований у рахунок процентів.
Крім основної вимоги, позивач просив стягнути 2 662,40 грн судового збору та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідачка відзиву на позов не подала.
Заочним рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02 вересня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 6 500 грн заборгованості, з яких 5 500 грн – тіло кредиту та 1 000 грн – проценти, а також 1 226,10 грн витрат на професійну правничу допомогу і 1 088,12 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що строк кредитування становив 30 днів, а дата повернення кредиту – 21 жовтня 2020 року. Тому проценти за статтею 1048 ЦК України могли нараховуватися лише у межах погодженого строку кредитування. За 30 днів користування кредитом за стандартною ставкою 1,90 % на день нараховано 3 135 грн; після зарахування сплачених відповідачкою 2 135 грн залишок таких процентів становить 1 000 грн.
Відмовляючи у стягненні 9 405 грн процентів, нарахованих після спливу строку кредитування, місцевий суд послався, зокрема, на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 та зазначив, що наслідки прострочення грошового зобов`язання врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України, тоді як заявлені позивачем нарахування здійснені як проценти за користування кредитом за статтею 1048 ЦК України.
Вирішуючи питання про витрати на професійну правничу допомогу, суд визнав обґрунтованим розмір 3 000 грн з огляду на характер спору, типовість позовної заяви, обсяг виконаної роботи та складність справи, після чого розподілив ці витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Не погодившись із заочним рішенням, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у позові та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі, а також стягнути з відповідачки 2 662,40 грн судового збору, сплаченого за подання позову, 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 993,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що суд першої інстанції не врахував погоджений сторонами механізм продовження строку кредитування. Апелянт посилається на пункти 4.1–4.3 договору та стверджує, що сплата відповідачкою 2 135 грн зумовила пролонгацію кредитування, у зв`язку з чим нарахування процентів за стандартною ставкою відповідало умовам договору.
Апелянт також посилається на принцип свободи договору, статті 1048, 1049, 1056-1 ЦК України та на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 і від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Окремих доводів, спрямованих на спростування оцінки судом першої інстанції розумності та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу, апеляційна скарга не містить; вимога про стягнення 8 000 грн заявлена разом із вимогою про повне задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу не поданий.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційної перевірки є насамперед правильність відмови у стягненні 9 405 грн процентів, нарахованих після спливу первісного 30-денного строку кредитування, з урахуванням доводу апелянта про пролонгацію, а також похідне питання про розподіл судових витрат.
Із договору № 2952030 від 21 вересня 2020 року вбачається, що сума кредиту становила 5 500 грн, строк кредиту – 30 днів, а дата повернення кредиту – 21 жовтня 2020 року. Стандартна процентна ставка становила 1,90 % на день.
Пунктами 4.1–4.5 договору передбачено не автоматичне продовження строку внаслідок будь-якого часткового платежу, а окремий порядок досягнення сторонами домовленості. За пунктом 4.3 пропозиція споживача щодо продовження строку вчиняється шляхом здійснення платежу у розмірі не меншому за суму нарахованих і несплачених на дату платежу процентів. За пунктом 4.4 кредитодавець має право прийняти таку пропозицію протягом установленого строку, а за пунктом 4.5 у разі її прийняття новий строк кредитування обчислюється з дня, наступного за днем вчинення споживачем дії, передбаченої пунктом 4.3 договору.
Картка обліку договору спростовує фактичну передумову, на якій побудований довід апеляційної скарги. Єдиний відображений у ній платіж відповідачки у сумі 2 135 грн здійснений 20 листопада 2020 року та зарахований у рахунок процентів. Станом на цей день, до зарахування платежу, загальна заборгованість за розрахунком позивача становила 11 770 грн, з яких 5 500 грн – основний борг, а 6 270 грн – нараховані проценти. Отже, платіж 2 135 грн був меншим за суму нарахованих і несплачених процентів 6 270 грн та не відповідав умові пункту 4.3 договору, необхідній для формування оферти про продовження строку кредитування.
Крім того, апелянт не навів посилання на конкретний доказ направлення кредитодавцем передбаченого пунктом 4.4 договору повідомлення про прийняття такої пропозиції та погодження нового строку. Сам факт часткової сплати заборгованості не замінює ані передбаченої договором оферти належного змісту, ані її акцепту.
Не узгоджується з умовами договору і наведена в апеляційній скарзі хронологія, за якою строк нібито був продовжений з 21 жовтня до 20 листопада 2020 року внаслідок платежу від 20 листопада 2020 року. Навіть у разі виконання інших умов пролонгації пункт 4.5 договору пов`язує початок нового строку з днем, наступним за днем відповідної дії споживача, а не з попереднім періодом. Тому платіж, вчинений 20 листопада 2020 року, не міг ретроспективно перетворити період з 21 жовтня до 20 листопада 2020 року на погоджений сторонами новий строк кредитування.
Сам розрахунок позивача також відображає закінчення первісного строку: за 30 днів з 21 вересня до 20 жовтня 2020 року включно нараховано 3 135 грн процентів, 21 жовтня 2020 року нове нарахування відсутнє, а з 22 жовтня 2020 року нарахування 104,50 грн на день поновлено як нарахування за період після настання строку повернення кредиту.
Отже, довід апеляційної скарги про продовження строку кредитування до 20 листопада 2020 року не підтверджується змістом договору та розрахунком самого кредитора.
За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а за статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. За частиною першою статті 1054 ЦК України позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.
Частина перша статті 1050 ЦК України визначає наслідки несвоєчасного повернення позики, а частина друга статті 625 ЦК України встановлює відповідальність за прострочення грошового зобов`язання – суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 сформульовано висновок, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо сплати процентів до дня повернення позики застосовується лише у межах погодженого сторонами строку кредитування; після його спливу права кредитора в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 цей підхід уточнено. У пунктах 122–128 Велика Палата зазначила, що для вирішення питання про проценти поза межами строку кредитування необхідно тлумачити умови конкретного договору та встановлювати, чи визначили сторони такі проценти як міру відповідальності за порушення грошового зобов`язання. У пункті 141 постанови наголошено, що після прострочення повернення кредиту нараховуються не проценти за «користування кредитом» за статтею 1048 ЦК України, а проценти за порушення грошового зобов`язання за статтею 625 ЦК України у розмірі, визначеному законом або договором.
Пункт 1.5.2 договору передбачає застосування стандартної ставки 1,90 % на день, зокрема у межах періоду прострочення не більше 90 календарних днів. Водночас цей самий пункт прямо пов`язує таке нарахування з абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України. Пункт 3.1 договору також визначає ці суми як проценти за договором за кожен день користування кредитом. Окремий розділ 7 договору регулює відповідальність сторін та передбачає інші санкції за прострочення.
Таке структурування і формулювання договору не дає підстав вважати, що ставка 1,90 % на день була чітко та недвозначно погоджена сторонами саме як інший розмір процентів за порушення грошового зобов`язання у розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Навпаки, сам кредитодавець у договорі пов`язав її з нормативною підставою статті 1048 ЦК України, а в картці обліку відображав як стандартні проценти за користування кредитом.
Ці обставини є подібними до критеріїв, які Велика Палата Верховного Суду в пунктах 122–136 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 визначила як значимі для відмежування плати за правомірне користування кредитом від міри цивільно-правової відповідальності: формулювання умови, її місце у структурі договору, співвідношення з окремими положеннями про відповідальність та спосіб відображення нарахувань у розрахунку кредитора.
Тому після 21 жовтня 2020 року первісний кредитодавець не мав підстав продовжувати нарахування заявлених у цій справі процентів як плати за користування кредитом за статтею 1048 ЦК України. Те, що кредитор мав право на захист у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання за правилами статті 625 ЦК України, не перетворює нараховані ним за іншою правовою природою 9 405 грн на проценти за частиною другою статті 625 ЦК України.
Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення 9 405 грн процентів, нарахованих за період після спливу погодженого строку кредитування, є правильним. Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
За подання апеляційної скарги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило судовий збір у сумі 3 993,60 грн.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого в судах першої та апеляційної інстанцій, немає. Судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів враховує, що подані позивачем документи визначають фіксовану вартість правничої допомоги у сумі 8 000 грн та містять опис робіт загальною тривалістю 6 годин 30 хвилин, а також подання позову. Разом із тим сама наявність погодженого гонорару не означає автоматичного покладення всієї суми на іншу сторону.
У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 369/15420/23 зазначено, що зменшення витрат за критеріями частини четвертої статті 137 ЦПК України здійснюється за клопотанням іншої сторони, однак суд може з власної ініціативи повністю або частково відмовити у їх відшкодуванні за критеріями частин третьої–п`ятої, дев`ятої статті 141 ЦПК України, зокрема з огляду на пов`язаність витрат із розглядом справи, їх обґрунтованість та пропорційність предмету спору.
Суд першої інстанції оцінив характер спору, типовість підготовлених процесуальних документів, обсяг письмових доказів, відсутність активного спору з боку відповідачки та ціну позову і визначив суму витрат, яка може бути покладена на іншу сторону, у розмірі 3 000 грн із подальшим пропорційним розподілом. Апеляційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про необґрунтованість саме такої оцінки, а результат вирішення спору в апеляційному порядку не змінюється. Тому підстав для зміни рішення у цій частині немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 та частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не встановила підстав для його скасування чи зміни. Суд першої інстанції правильно визначив суму основної заборгованості, що підлягає стягненню, а довід апелянта про продовження строку кредитування не підтверджений умовами договору та власним розрахунком кредитора.
Керуючись статтями 7, 141, 360, 367–369, 374, 375, 381–384 ЦПК України, Чернігівський апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.
Заочне рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02 вересня 2026 року залишити без змін.
Судовий збір у сумі 3 993 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три) грн 60 коп., сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за подання апеляційної скарги, покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua