Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №523/16429/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7850/26

Справа № 523/16429/24

Головуючий у першій інстанції Середа І.В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Присакара О.Я., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаровський Сергій Іванович на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 28 травня 2026 року, постановленого під головуванням судді Середи І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення способу участі у її вихованні, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення способу участі у її вихованні, в якому просив:

- зобов`язати відповідачку не чинити йому перешкоди у спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визначити спосіб його участі у вихованні малолітньої доньки шляхом необмеженого спілкування батька з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку щосуботи та щосереди у період часу з 19:00 до 20:00 із врахуванням режиму дня дитини.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначав, що від шлюбу з відповідачкою у них народилася дитина – ОСОБА_5 , шлюб між батьками розірвано, донька проживає разом з матір`ю за кордоном, на даний час сторони не можуть дійти порозуміння щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою, позивач бажає брати активну участь у житті дитини, піклуватися про неї та матеріально допомагати, має особисту прихильність до доньки, психологічну прив`язаність та бажання бути поруч. З урахуванням місця проживання дитини спілкування з нею можливе лише у дистанційному режимі засобами телефонного зв`язку та інтернет-зв`язку, проте відповідачка створює перешкоди у цьому, часто і протягом тривалого періоду часу не виходить на зв`язок, ігнорує телефонні дзвінки і повідомлення, що змусило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 28 травня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.

Визначений спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки шляхом спілкування батька з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку щосуботи та щосереди у період часу з 19:00 до 20:00 із врахуванням режиму дня дитини та за її бажання і в присутності матері.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаровський С.І. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, у задоволені позову відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки опитуванню дитини ОСОБА_6 , яка в категоричній формі повідомила про небажання спілкування з позивачем, та вважає, що сам факт обов`язкового виходу на зв`язок проти волі дитини є яскравим прикладом зловживання батьком своїми правами всупереч правам дитини, що є ще одною підставою для скасування рішення.

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що позивач мав лише намір використати доньку для вирішення питання про відстрочку від мобілізації.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Хижняк А.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування рішення суду, яке ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з дотриманням балансу інтересів дитини та обох батьків.

В судове засідання, призначене на 13 жовтня 2026 року представник Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 192, 193 зв.б.).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Бондаровського С.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , адвоката Хижняк А.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 07 травня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час спільного проживання у шлюбі у подружжя народилася донька – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 21 вересня 2011 року Першим Суворовським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції вчинено актовий запис № 1512.

Рішенням Пересипського (Суворовського) районного суду м. Одеси від 26 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано.

Після розірвання шлюбу донька залишилася проживати разом з матір`ю.

04 серпня 2016 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».

Наразі відповідачка разом з чоловіком та донькою проживають у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії у орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 успішно навчається у Варблінгтонській школі з вересня 2023 року.

За психологічним висновком складеним 24.04.2025 р. ФОП ОСОБА_11 , яка за фахом має спеціальність психологія судом встановлено, що з огляду на вік дитини, тривалий період відсутності участі біологічного батька в її житті та сформований стабільний зв`язок з вітчимом, будь-яка спроба насильницького нав`язування контакту з біологічним батьком може викликати у дитини психологічний дискомфорт, емоційне відторгнення або стрес. Дівчинка перебуває у стабільному емоційному стані, почувається захищеною в нинішньому сімейному середовищі та не потребує втручання сторонніх осіб у встановлену систему прив`язаностей. Також було рекомендовано утриматися від примусового відновлення спілкування з біологічним батьком без ініціативи з боку самої дитини. У випадку появи внутрішнього запиту-забезпечити дитині психологічний супровід.

Також судом встановлено, що орган опіки та піклування не має правових підстав вирішити питання та скласти висновок про визначення способів участі батька у вихованні доньки, оскільки малолітня дитина разом з матір`ю проживають за межами України.

Також судомі за допомогою відеоконференцзв`язку та з участю психолога було забезпечено опитування дитини ОСОБА_6 , яка в категоричній формі повідомила про небажання спілкування з позивачем, називаючи його чужою людиною, яку вона зовсім не знає та повідомила про те, що батьком вважає чоловіка матері, який про неї піклується.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що заявлений спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні доньки, з урахуванням місця проживання дитини відповідає вимогам закону та судом не встановлено обставин, які можуть обмежувати позивача у праві на спілкування з донькою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, за наступних підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що заявлений спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні доньки, з урахуванням місця проживання дитини відповідає вимогам закону, а також з висновком суду про те, що в ході розгляду справи судом не встановлено обставин, які можуть обмежувати позивача у праві на спілкування з донькою засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку і режим дня дитини.

Однак, з урахуванням того, що позивач з 2015 року не спілкувався з донькою, не був присутнім в її житті, що є істотною обставиною для врахування під час визначення способу участі у спілкуванні, врахувавши висловлену у суді думку дитини, дійшов правильного висновку, що спілкування з батьком має бути лише за бажанням самої дитини та в присутності матері.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про визначення способу участі батька у вихованні малолітньої доньки шляхом спілкування батька з донькою засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку щосуботи та щосереди у період часу з 19:00 до 20:00 із врахуванням режиму дня дитини та її бажання і в присутності матері.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаровський С.І. про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки опитуванню дитини ОСОБА_6 , яка в категоричній формі повідомила про небажання спілкування з позивачем, та вважає, що сам факт обов`язкового виходу на зв`язок проти волі дитини є яскравим прикладом зловживання батьком своїми правами всупереч правам дитини, що є ще одною підставою для скасування рішення, колегія суддів залишає без задоволення, за наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

У справі ЄСПЛ «М. С. проти України» у рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, та у рішенні «Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини.

Доводи поро те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 про те, що позивач мав лише намір використати доньку для вирішення питання про відстрочку від мобілізації, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд ухвалюючи рішення керувався виключно інтересами як батька, який має право на спілкування з донькою, так і інтересами дитини, яка висловила свою думку про небажання в спілкуванні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаровський Сергій Іванович – залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 28 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 21 жовтня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ О.Я. Присакар

______________________________________ С.М. Сегеда