Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: надання послуг
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №484/3340/26
Суддя: Царюк Л. М.
21.10.26
22-ц/812/2086/26
Провадження № 22-ц/812/2086/26 Суддя першої інстанції Коваленко Н.А.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 484/3340/26
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого – Царюк Л.М.,
суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання – Соловйову М.А.,
без участі учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник – ОСОБА_2 , на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року, повне судове рішення складено 16 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко Н.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
01 червня 2026 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_1 є новим кредитором на підставі договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року та акту про придбання майна на аукціоні від 09 лютого 2026 року до споживачів боржників Комунального підприємства «Первомайськводоканал» (далі – КП «Первомайськводоканал») за комунальними платежами згідно з додатком №1 до договору від 09 лютого 2026 року, зокрема до боржників за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно нарахування за надані послуги, за період з жовтня 2019 по червень 2021 років, за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок за вказаною адресою № НОМЕР_1 відкритий на ім`я ОСОБА_4 .
Відповідно до вказаного особового рахунку, за період з жовтня 2019 року по червень 2021, розмір заборгованості за надані послуги становить 6 985, 85 грн.
Актом зміни показників лічильника підтверджується, що показники передавалися, нарахування за надані послуги є вірними.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником частки будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .
Відповідачка не погасила заборгованість перед ФОП ОСОБА_1 , який є правонаступником КП «Первомайськводоканал».
Посилаючись на викладене, ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість в сумі 9 360,89 грн, яка складається з 6 985, 85 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з жовтня 2019 по червень 2021 років, інфляційних втрат в розмірі 1 872,06 грн та 3% річних, в розмірі 502,98 грн.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що з наданого особового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_4 , вбачається, що нарахування заборгованості з послуг централізованого водопостачання та водовідведення було здійснено за період з жовтня 2019 по червень 2021 роки, при цьому з 2005 відповідачка є власницею частки житлового будинку АДРЕСА_1 та не зареєстрована за вказаною адресою, а особовий рахунок за вказаною адресою відкрито на ОСОБА_4 .
Отже, позивач не довів своїх позовних вимог, а саме не довів, що на час укладення договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року та акту про придбання майна на аукціоні від 09 лютого 2026 року, ОСОБА_3 була боржником саме у тій сумі яку визначає позивач у позові.
Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення.
Суд також не вбачає підстав для застосування до даних відносин санкцій цивільно-правового характеру, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено факту виникнення у відповідачки зобов`язання щодо сплати боргу за фактично спожиті послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення, тому відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.
Не погодившись з рішенням суду, ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник – ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити частково та стягнути з відповідачки заборгованість пропорційно її частці у праві власності (1/4) у загальному розмірі 2 340,22 грн, яка складається з 1 746,46 грн основного боргу за житлово-комунальні послуги, 468,02 грн інфляційних втрат та 125,74 грн 3% річних.
Апеляційна скарга мотивована тим, що визнавши факт перебування майна у власності відповідачки і водночас повністю відмовивши у стягненні заборгованості, суд першої інстанції грубо порушив норми матеріального права.
Посилання суду першої інстанції на те, що позивач нібито не довів перехід права вимоги щодо конкретного боржника, є безпідставними, оскільки умовами договору та актом про придбання майна на аукціоні від 09 лютого 2026 року чітко передбачено, що відступлення права вимоги здійснюється відповідно до додатку № 1, який містить вичерпний перелік дебіторських заборгованостей.
Наданий суду витяг з додатку № 1 до договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні містить усі необхідні відомості: номер особового рахунку (№ НОМЕР_1 ), особу, на яку його відкрито ( ОСОБА_4 ), адресу, за якою обліковується заборгованість ( АДРЕСА_1 ), а також точну суму основного боргу (6 985,85 грн), право вимоги щодо якої законно набув позивач. Витяг зі списку подано як частину загального переліку боржників, оскільки предметом позову є заборгованість виключно за цією конкретною адресою.
Той факт, що в особовому рахунку та у витягу з додатку № 1 зазначено іншу особу ( ОСОБА_4 ), не спростовує правомірності набуття позивачем права вимоги щодо боргу за вказаною адресою. Те, що відповідачка, набувши ще у 2005 році право власності на 1/4 частку будинку, не зверталася до водоканалу для актуалізації даних та переоформлення рахунку на своє ім`я, свідчить виключно про її власну бездіяльність.
Матеріалами справи (нарахуванням з особового рахунку) підтверджується, що за вказаною адресою відбувалося фактичне споживання послуг — фіксувалися показники лічильника та нарахування. Хто саме фізично відкривав кран у квартирі, що належить відповідачці на праві власності, не скасовує імперативного обов`язку власника оплатити ці послуги.
Суд першої інстанції також неправильно застосував статтю 516 ЦК України, зазначивши, що позивач повинен був довести факт письмового повідомлення відповідачки про заміну кредитора.
Враховуючи, що відповідачка є власником 1/4 частки об`єкта нерухомості, на який надавались житлово-комунальні послуги, вона несе відповідальність за заборгованість, що утворилася за цією адресою, пропорційно до своєї частки у праві власності (тобто в розмірі 1/4 від загальної суми боргу).
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідачки не надходило.
Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином. 19 жовтня 2026 року до Миколаївського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник – Коваль А.Є., надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. Відповідачка про причини своєї неявки суду не повідомила. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що постановою Господарського суду Миколаївської області від 31 березня 2025 року у справі № 915/28/24 КП «Первомайськводоканал» Первомайської міської ради визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
02 лютого 2026 року відбувся електронний аукціон № BRD001-UA-20260121-2015 з продажу майна банкрута по лоту № 4, а саме: право вимоги грошової (дебіторської) заборгованості ЄДРПОУ КП «Первомайськводоканал» Первомайської міської ради станом на 31 березня 2025 року.
Відповідно до протоколу про результати аукціону № BRD001-UA-20260121-2015 від 02 лютого 2026 року переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .
Згідно з протоколом про проведення аукціону № BRD001-UA-20260121-20415 від 02 лютого 2026 року, ціна або частина ціни, сплачена переможцем за лот (що становить залишок гарантійного внеску за вирахуванням винагороди оператора): 666 963,13 грн без ПДВ; сума залишку від ціни продажу лота, яка підлягає сплаті переможцем електронного аукціону (за вирахуванням залишку сплаченого гарантійного внеску): 0,00 грн; сума, яка підлягає поверненню переможцю електронного аукціону, у разі, коли сума гарантійного внеску, сплаченого таким переможцем аукціону більша за суму ціни продажу лота та винагороди оператора: 532 494,76 грн; винагорода оператора авторизованого електронного майданчика, через який переможцем аукціону придбано майно: 5 378,73 грн у т.ч. ПДВ 896,46 грн.
Платіжна інструкція № 2557 від 05 лютого 2026 року підтверджує оплату за лот № 4 аукціону № BRD001-UA-20260121-20415, а саме: 134 468,37 грн.
Таким чином, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , відповідно до вимог статті 85 КУЗПБ, в повному обсязі сплачено запропоновану ціну під час проведення аукціону з продажу майна банкрута КП «Первомайськводоканал» Первомайської міської ради.
09 лютого 2026 року на підставі електронного аукціону № BRD001-UA-20260121-20415, між КП «Первомайськводоканал» та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні, згідно з яким покупець сплатив продавцю усі необхідні до сплати кошти, продавець передав (відступив) покупцю право вимоги дебіторської заборгованості, а саме: право вимоги дебіторської заборгованості КП «Первомайськводоканал» на загальну суму 11 205 697,58 грн, в тому числі, заборгованість фізичних осіб (населення) на суму 8 294 061,14 грн, заборгованість фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб на суму 2 911 636,44 грн.
Придбавши це майно на аукціоні, ФОП ОСОБА_1 отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Первомайськводоканал», що надає статус правонаступника, згідно з приписів ЦК України.
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 є новим кредитором на підставі договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року та акту про придбання майна на аукціоні від 09 лютого 2026 року до споживачів боржників за комунальними платежами згідно з додатком № 1 до договору від 09 лютого 2026 року, зокрема до боржників за адресою: АДРЕСА_1 особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Відповідно до рішення виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області № 205 від 12 червня 2020 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення комунальному підприємству «Первомайськводоканал», які введені в дію з 01 липня 2020 року, на послуги з централізованого водопостачання для населення, бюджетних установ і організацій, інших споживачів, які не є суб`єктами господарювання у сфері центрального водопостачання 27,30 грн за один кубічний метр, з податком на додану вартість, що підтверджено у відомостях про послуги за особовим рахунком № НОМЕР_1 , а саме відображено, що 1 кубічний метр води за лічильником обраховується за ціною 27,30 грн.
Рішення Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області № 205 від 12 червня 2020 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення комунальному підприємству «Первомайськводоканал» розміщено на сайті Первомайської міської ради та виконкому за посиланням http://akts.pervomaisk.mk.ua/showdoc/12329/, та знаходиться в публічному доступі для всіх користувачів послуг.
В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.
Як встановлено судом першої інстанції ФОП ОСОБА_1 є новим кредитором на підставі Договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року та акту про придбання майна на аукціоні від 09 лютого 2026 року до споживачів боржників за комунальними платежами згідно з Додатком № 1 до Договору від 09 лютого 2026 року, зокрема до боржників за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 9 360.89 грн за період з жовтня 2019 року по червень 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кожен із співвласників зобов`язаний брати участь у витратах на утримання спільного майна та оплату комунальних послуг пропорційно до своєї частки у праві спільної часткової власності (стаття 360 ЦК України).
Витрати розподіляються відповідно до розміру частки кожного співвласника у квартирі чи будинку. Перед постачальниками послуг зобов`язання можуть бути солідарними. Якщо один із співвласників сплатив усю суму самостійно, він має право зворотної вимоги (регресу) до інших співвласників про стягнення їхньої частини коштів. При цьому обов`язок платити не залежить від того, чи живе людина в цьому житлі чи проживає в іншому місті.
За змістом статей 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору і в установлений строк.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
Тлумачення частини 2 статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.
Загальні положення про плату за комунальні послуги та строки їх внесення передбачені статтями 67, 68 Житлового кодексу України, якими визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є: послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація.
Згідно статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний в тому числі оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;
Відповідно до статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Положеннями частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до частини 2 статті 7, частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
З огляду на зазначене можна зробити висновок, що незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на водопостачання та водовідведення, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманих послуг з водопостачання та водовідведенню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що оскільки ОСОБА_3 є власницею лише частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а особовий рахунок за вказаною адресою відкритий на ім`я ОСОБА_4 , то позивач не довів, що на час укладення договору відступлення прав вимоги банкрута та акту про придбання майна на аукціоні, ОСОБА_3 була боржником саме у тій сумі яку визначає позивач у позові.
Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим з огляду на таке.
Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, позивач скористався правом надати докази на підтвердження заборгованості наявної за адресою: АДРЕСА_1 , співвласником частки якого з 21 листопада 2005 року є відповідачка ОСОБА_3 , перед кредитором, з урахуванням положень умов договору про постачання послуг з водопостачання та водовідведення, зокрема, виписку з особового рахунку за період з жовтня 2019 року по червень 2021 року.
Цей письмовий доказ засвідчений первісним кредитором.
Відповідно до частини 1 статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 7 «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини 4 статті 544 ЦК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності.
За такого, можна зробити висновок, що відкриття особового рахунку на ім`я одного зі співвласників житлового будинку саме по собі не звільняє іншого співвласника від обов`язку брати участь у витратах за житлово-комунальні послуги. Водночас, розмір частки 1/4 має значення для визначення обсягу відповідальності, але не є підставою для повного звільнення від неї.
Оплата житлово-комунальних послуг підтверджується розрахунковими та фінансовими документами, що містять інформацію про дату, суму, призначення платежу та реквізити сторін: паперовими чи електронними квитанціями банків, касовими чеками, платіжними інструкціями або виписками з карткових рахунків.
У даній справі такими письмовими доказами можуть бути: паперова квитанція або чек з каси банку чи поштового відділення з відміткою про виконання платежу; електронна квитанція (у форматі PDF або цифрова довідка), сформована інтернет-банкінгом (Приват24, Monobank тощо) чи платіжними сервісами (Portmone, iPay); виписка з банківського карткового рахунку, яка деталізує рух коштів та успішне списання суми на користь надавача послуг; розрахунковий (касовий) чек або квитанція терміналів самообслуговування (I-Box, ПриватБанк тощо).
Отже, докази на підтвердження погашення заборгованості повинні містити: дату та час здійснення транзакції, точну суму платежу, реквізити платника та отримувача (назва підприємства-постачальника комунальної послуги, його рахунок або ЄДРПОУ), призначення платежу (з чітким зазначенням особового рахунку, адреси та періоду, за який проводиться оплата).
Відповідачкою не було надано до суду першої інстанції будь-яких доказів, які б підтверджували оплату нею частини боргу, відповідно до належної їй частки житлового будинку, ні первісному кредиту, ні позивачу.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Пунктом 5 Договору про відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09 лютого 2026 року, крім продажу дебіторської заборгованості здійснюється разом з усіма прив`язаними та похідними правами вимоги, у тому числі, правом на стягнення штрафних санкцій, пені, інфляційних втрат, а також процесуальними правами кредитора.
Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.
З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, до позивача, як до нового кредитора, перейшло право вимоги на стягнення визначених статтею 625 ЦК України нарахувань на прострочену заборгованість за надані послуги, що передбачено ЦК України та договором про відступлення права вимоги, а тому такі вимоги також підлягають задоволенню.
Ураховуючи вищевикладене, а також розмір частки відповідачки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з неї витрат за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, інфляційних витрат та 3% річних, відповідно до належної їй частки у праві власності, а саме в розмірі частки нарахованої заборгованості, що становить: 1 746 грн 46 коп. заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з жовтня 2019 року по червень 2021 року; 468 грн 02 коп. інфляційних втрат та 125 грн 74 коп. трьох процентів річних
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ( частина 1 статті 141 ЦПК України).
За результатами перегляду рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, а позовні вимоги задоволено на 25%.
Звертаючись з апеляційною скаргою, позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 597.44 грн, при зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 331.20 грн.
За такого, з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 332.80 грн (1 331.20х25%) та за подання апеляційної скарги в розмірі у розмірі 1 597.44 грн.
Загалом з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 930.24 грн судового збору.
Крім того, позивач звертаючись до суду першої інстанції з позовом просив стягнути з неї витрат на професійну правничу допомогу понесені ним при розгляді справи в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 1-3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Частинами 1, 2, 3 статті 246 ЦПК України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною 2 цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 ЦПК України).
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Як зазначив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 520/8309/18, законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з моменту винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в ухвалах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №750/14822/21, від 24 травня 2023 року у справі № 446/2455/21.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18, неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу чи в строк визначений частиною 8 статті 141 ЦПК України не надав суду доказів щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи - підстав до стягнення зазначених витрат не вбачається.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17 та від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18.
Як вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник – Коваль А.Є., в своєму позові заявив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він понесе при розгляді справи в суді першої інстанції, та про те, що докази на підтвердження понесених витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Проте, не надав до суду першої інстанції доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Враховуючи зазначене, оскільки ФОП ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_2 , не надав до суду першої інстанції доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, його заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді першої інстанції підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник – ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове.
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 1 746 грн 46 коп. заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з жовтня 2019 року по червень 2021 року; 468 грн 02 коп. інфляційних втрат та 125 грн 74 коп. трьох процентів річних від суми боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення, а також 1 930 грн 24 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua