Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №487/9319/25 — Миколаївський апеляційний суд

13.10.26

22-ц/812/1610/26

Єдиний унікальний номер судової справи 487/9319/25

Номер провадження 22-ц/812/1610/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

13 жовтня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» рішення, яке ухвалено Заводським районним судом міста Миколаєва 21 травня 2026 року, під головуванням судді Скоринчук К.М. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» (далі – МКП «Миколаївводоканал») про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов мотивовано тим, що 26 вересня 2025 року відбулась дорожньо-транспортна пригода між транспортним засобом BYD SONG PLUS EV, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням позивача та ЗІЛ ММЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Власником останнього транспортного засобу є МКП «Миколаївводоканал».

Оскільки водій транспортного засобу ЗІЛ ММЗ – ОСОБА_2 свою провину у дорожньо-транспортній пригоді визнав, то учасниками дорожньо-транспортної пригоди було вирішено скласти європротокол.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у ПрАТ «АРСЕНАЛ», а винуватця дорожньо-транспортної пригоди у ПАТ СК «ОРАНТА».

26 вересня 2025 року ОСОБА_1 за власні кошті в сумі 8 000 грн. замовив незалежну оцінку про визначення величини втрати товарної вартості пошкодженого автомобіля BYD SONG PLUS EV, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно звіту за №302-25 від 23 жовтня 2025 року ринкова вартість автомобіля BYD SONG PLUS EV, реєстраційний номер НОМЕР_1 , дорівнює 1 134 087 грн. 48 коп. на дату дорожньо-транспортної пригоди, вартість відновлювального ремонту – 443 342 грн. 35 коп. (з врахуванням ПДВ в запчастинах), величина втрати товарної вартості транспортного засобу на дату дорожньо-транспортної пригоди, 26 вересня 2025 року, складає 51 266 грн. 47 коп.

Також позивач вказував, що крім майнових збитків йому завдано моральної шкоди, яка полягала у порушенні нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль та витрат для організації життя, оскільки він та його родина були позбавлені можливості користуватися автомобілем, постійно користувалися послугами таксі, коли необхідно було пересуватися містом.

Окрім того позивач є військовослужбовцем та за характером служби вимушений часто пересуватися містами України у відрядження, проте дорожньо-транспортна пригода завдала додаткових проблем, незручностей та витрат, оскільки для пересування позивач постійно має знаходити транспортний засіб для мобільності пересування.

Також позивач зазначав, що має батьків похилого віку, які проходять лікування, мають потребу у транспортуванні до медичних закладів, необхідності вчасної доставки їм ліків та продуктів харчування, що значно легше б відбувалось у разі наявності транспортного засобу.

Крім того, позивач втратив здатність до здорового сну, постійно переживає події, які сталися з ним та наслідки, які ця подія спричинила для нього та родини. В зв`язку з тим, що транспортний засіб значно пошкоджений, його реальна вартість значно знизиться після відновлювального ремонту, а тому позивач знаходиться в пригніченому стані та тривожності.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з МКП «Миколаївводоканал» на його користь відшкодування втрати товарної вартості транспортного засобу в розмірі 51 266 грн. 47 коп., витрати на проведення оцінки в розмірі 8 000 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Також просив стягнути на його користь понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

У відзиві на позов відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Вказував, що позивач у підтвердження заявлених вимог надав повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, в якому зазначено про пошкодження задньої кришки багажнику, заднього бамперу, фари та крила належного йому транспортного засобу BYD SONG PLUS EV, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Іншого детального опису та доказів завданих пошкоджень не надано. Розмір матеріального збитку не підтверджений належними доказами, адже поданий позивачем звіт (акт) про оцінку майна не відповідає законним вимогам, так як складений не у повній формі. До звіту не додано акт огляду транспортного засобу, в якому повинно були бути зафіксовані пошкодження завдані ДТП, невідомо, чи взагалі було здійснено огляд транспортного засобу, а якщо це було здійснено, чи складався відповідний документ. Неможливо встановити які саме методики використовував оцінювач при здійсненні оцінки, які здійснював розрахунки, чи було зафіксовано наявну дефектність, чи був укомплектований транспортний засіб і таке інше. Також, для огляду транспортного засобу не було запрошено представника МКП «Миколаївводоканал», звіт оцінювача не надавався підприємству.

Щодо стягнення витрат на проведення оцінки в сумі 8 000 грн. відповідач вказав, що позивачем надано документ Ошадбанку за назвою «на IBAN з карткового рахунку» від 26 вересня 2025 року на суму 4 000 грн., статус якої визначено, як очікує обробки, що не підтверджує факт здійснення оплати. Цивільно-правова відповідальність МКП «Миколаївводоканал» була забезпечена в ПАТ СК «ОРАНТА», а позивача в ПрАТ «АРСЕНАЛ», однак позивачем долучено платіжну інструкцію №1170075 платник АТ СК «АРКС», отримувач ОСОБА_3 ФОП, на суму 433 742 грн. 35 коп., призначення платежу страхове відшкодування згідно акту №ARX4448315 ОСОБА_1 . Жодних звернень від ОСОБА_1 до МКП «Миколаївводоканал» не надходило та заходів досудового врегулювання спору позивачем не вживалося.

Щодо відшкодування моральної шкоди відповідач зазначив, що позивач жодним доказом не доводить обґрунтованість та розміри завданої йому моральної шкоди. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому відповідачем моральних страждань та жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір в 50 000 грн.

В частині стягнення витрат на правничу допомогу відповідач вказав, що даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, не потребує дослідженню великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, не потребує підготовки значної кількості процесуальних документів, заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. є неспіврозмірною зі складністю даної справи й не відповідає критерію розумності та реальності. Крім того, позивач не надав попередній розрахунок судових витрат на правничу допомогу та документально не підтвердив обсяг наданих послуг та їх вартість, тож дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєві від 21 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з МКП «Миколаївводоканал» на користь ОСОБА_1 51 266 грн. 47 коп. втрат товарної вартості транспортного засобу.

Стягнуто з МКП «Миколаївводоканал» на користь ОСОБА_1 3 000 грн. компенсації моральної шкоди.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з МКП «Миколаївводоканал» на користь ОСОБА_1 3 520 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з МКП «Миколаївводоканал» на користь держави 1 492 грн. 20 коп. судового збору.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, районний суд врахував, що транспортні засоби були пошкодженні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та позивачем надано докази на підтвердження матеріальних збитків, існування яких та їх розмір відповідачем не спростовані, а тому суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 51 266,47 грн. втрат товарної вартості транспортного засобу підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі, районний суд ураховував, що у підтвердження зазначених обставин та перебування їх у взаємозв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, зокрема: втрати здатності здорового сну, пригніченість стану, тривожність, постійного користування послугами таксі, тощо, позивачем не надано суду доказів, а медичні довідки щодо стану здоров`я його матері та її чоловіка стосуються обставин, які мали місце задовго до дорожньо-транспортної пригоди від 26 вересня 2025 року, та не перебувають у взаємозв`язку із вказаною подією. Також відсутні докази забезпечення позивачем транспортування батьків до медичних закладів після дорожньо-транспортної пригоди з використанням послуг таксі чи будь-яким іншим транспортом та оплати ним таких послуг. Відсутні докази і на підтвердження відряджень позивача та використання під час таких не службового, а власного автомобіля. Також суд ураховував і ту обставину, що умислу у водія транспортного засобу, належного відповідачеві, на вчинення дорожньо-транспортної пригоди та спричинення позивачеві матеріальної чи моральної шкоди не було і доказів у протилежне суду не надано.

Разом з тим, суд урахував, що 26 вересня 2025 року мала місце дорожньо-транспортна пригода, в якій позивач є потерпілим, а його автомобіль зазнав ушкоджень, що не заперечується і відповідачем. Пошкодження транспортного засобу, належного позивачеві, як і сама подія, мають негативні наслідки через порушення життєвого порядку, виникнення ряду питань, пов`язаних з відновленням попереднього становища, що об`єктивно має негативний вплив на моральний стан загалом.

З огляду на викладене суд, керуючись принципами розумності та справедливості, вважав достатнім стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. компенсації моральної шкоди.

В апеляційній скарзі МКП «Миколаївводоканал», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду в частині стягнення втрат товарної вартості транспортного засобу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом не було надано належної оцінки доводам відповідача щодо недопустимості долучення додаткових доказів під час розгляду справи по суті без обґрунтування причин їх несвоєчасного подання, а також щодо невідповідності окремих письмових доказів вимогам законодавства про державну мову та порядку подання документів, викладених недержавною мовою. Крім того, суд поклав в основу рішення звіт про оцінку, складений із порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, не перевіривши належним чином достовірність вихідних даних, використаних оцінювачем, та відповідність проведених розрахунків обов`язковим вимогам нормативно-правових актів.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 вересня 2025 року на перетині вулиць Кузнецька - Садова в місті Миколаєві відбулась дорожньо-транспортна пригода між транспортним засобом марки BYD SONG PLUS EV, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником та водієм якого є позивач ОСОБА_1 , та транспортним засобом марки ЗІЛ ММЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є МКП «Миколаївводоканал», під керуванням водія ОСОБА_2 , який визнав свою провину у дорожньо-транспортній пригоді. На місці дорожньо-транспортної пригоди було складено європротокол (а.с.21).

Згідно із звітом №302-25 від 23 жовтня 2025 року про незалежну оцінку майна з визначення величини втрати товарної вартості внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля BYD SONG PLUS EV реєстраційний номер НОМЕР_3 , виготовленого ПП ОСОБА_4 , ринкова вартість автомобіля складає 1 134 087 грн. 48 коп., вартість відновлювального ремонту – 443 342 грн. 35 коп. та величина втрати товарної вартості – 51 266 грн. 47 коп. (а.с.7-12,72-79).

У ч.1 ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Таким чином, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки.

Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до вимог ч.1 ст.18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно зі ч.1 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних із:

1) відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті;

2) евакуацією (доставкою) транспортного засобу в межах 150 кілометрів (якщо інша відстань не погоджена між страховиком (МТСБУ) та потерпілою особою) від місця дорожньо-транспортної пригоди на території України до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки на території України, або до місця здійснення відновлювального ремонту на території України, а також від місця проживання потерпілої особи або місця стоянки на території України до місця здійснення відновлювального ремонту на території України;

3) оплатою послуг стоянки, якщо транспортний засіб з поважних причин необхідно перемістити на стоянку, але не більше ніж до дати отримання страхової виплати.

Відповідно до положень п.12. ч.1 ст.30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова (регламентна) виплата не здійснюється за шкоду у частині втрати товарної вартості транспортного засобу, визначеної відповідно до законодавства;

Згідно з п.2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п.8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Враховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.

Відповідно до п.8.6.1 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.

Пунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли проводиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Системний аналіз п.32.7 ч.1 ст.32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.22, абзацу третього п.3 ч.1 ст.988, ст.ст.1166, 1187, 1194 ЦК України, п.п.1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2. Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода в вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм ст.ст.1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст.1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналіз доводів апеляційної скарги свідчить про те, що рішення суду в частині стягнення компенсації моральної шкоди відповідачем не оскаржується, а тому в цій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З наявних у справі доказів, судом першої інстанції встановлено, що транспортний засіб, що належить ОСОБА_1 зазнав механічних пошкоджень внаслідок зіткнення, яке перебуває у прямому причинному зв`язку із порушенням Правил дорожнього руху. Факт заподіяння шкоди за участі ОСОБА_2 та наявність його вини підтверджується матеріалами справи та є підставою цивільно-правової відповідальності власника автомобіля, як обов`язку відшкодувати шкоду позивачу.

Згідно зі звітом №302-25 від 23 жовтня 2025 року встановлено, що величина втрати товарної вартості транспортного засобу – автомобіля BYD SONG PLUS EV, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, що мала місце 26 вересня 2025 року, становить 51 266 грн. 47 коп.

При цьому, колегія суддів вважає, що до матеріального збитку, спричиненого позивачу, крім фактично понесених витрат на ремонт пошкодженого автомобіля, також відноситься і величина втрати його товарної вартості, яка становить 51 266 грн. 47 коп.

Підстав вважати вищевказаний звіт в частині визначення розміру величини втрати товарної вартості транспортного засобу неналежним чи недопустимим доказом, колегія суддів не вбачає. Крім того, у випадку незгоди із визначеною сумою матеріальних збитків, відповідач не був позбавлений можливості подати до суду клопотання про проведення у справі відповідної судової експертизи.

Також, колегія суддів зауважує, що в даному випадку всі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, у тому числі, докази на підтвердження втрати товарної вартості автомобіля (звіт), позивачем були наданні разом з позовною заявою до суду та до початку з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

Щодо протоколу огляду колісного транспортного засобу від 26 вересня 2025 року із переліком пошкоджень, який відповідач вважає неналежним доказом у справі, то вказаному доказу судом першої інстанції була надана відповідна оцінка.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків районного суду колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків районного суду. Так, розглянувши спір, який виник між сторонами у справі, районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, та правильно встановив обставини справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява №18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

За таких обставин судове рішення в оскаржуваній частині є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу МКП «Миколаївводоканал» без задоволення, а судове рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 травня 2026 року в оскаржуваній частині – без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу МКП «Миколаївводоканал» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 травня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 20 жовтня 2026 року