Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №766/989/26 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/989/26

н/п 2/766/7677/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

21.09.2026 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючої судді Шестакової Я.В.

за участі секретаря Сивкович О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ :

Представник позивача – адвокат Лодига М.Т. 28.01.2026 року звернулася до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29.05.2026 року, просить стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання повнолітньої доньки, якій встановлено інвалідність І групи, ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини із усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність щомісяця, починаючи з моменту звернення до суду і на весь період інвалідності ОСОБА_3 ; стягнути з ОСОБА_2 1/2 частину додаткових витрат на лікування ОСОБА_3 в розмірі 96545,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 24.11.2007 року по 24.06.2015 року, який було розірвано рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 24 червня 2015 року у справі № 667/3610/15-ц. Від шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю з дитинства І групи, має значні обмеження у самообслуговуванні, пересуванні та контролі поведінки, не здатна до праці та потребує постійного стороннього догляду. Донька проживає разом із позивачем та перебуває на її повному утриманні.

У зв`язку з доглядом за донькою позивач не має можливості працювати, а єдиним джерелом її доходу є допомога по догляду за особою з інвалідністю І групи. Донька потребує постійного лікування, медичних процедур, реабілітації та посиленого харчування, на що позивач за останні три роки самостійно витратила 193091,00 грн., тоді як відповідач участі у цих витратах не брав. При цьому відповідач є працездатним, проходить військову службу та має постійний дохід, а тому, на думку позивача, має матеріальну можливість надавати утримання повнолітній непрацездатній доньці та брати участь у додаткових витратах на її лікування і реабілітацію.

У зв`язку із вищевикладеним позивач вимушена звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30.01.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Від сторін заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не надходило.

29.05.2026 року на адресу Херсонського міського суду Херсонської області надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, представник позивача подала заяву про проведення розгляду справи без їх участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідач у судове засідання не з`явився повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом неодноразового направлення судових повісток про виклик до суду за адресою реєстрації місця проживання та за адресою реєстрації місця проживання відповідача як внутрішньо переміщеної особи.

Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору відповідач не скористався. Документів, що підтверджують поважність причин його відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи у судовому засіданні за відсутності учасників справи та ухвалення судового рішення немає.

У зв`язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст.223 та ст. ст.280,281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи положення ст.130 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду справи, отже суд, з урахуванням положень ч. 4 ст.280 ЦПК України, за згодою позивача розглядає справу в заочному порядку.

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судомне встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Статтями 13, 81 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні складено актовий запис № 74, батьками зазначено: Батько: ОСОБА_2 ; Мати: ОСОБА_1 .

Згідно медичного висновку № 000352 на дитину (підлітка) інваліда з дитинства віком до 18 років від 04.10.2013 року, виданої Комунальним закладом «Херсонська міська клінічна лікарня ім. А. і О. Тропіних», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено діагноз «Вроджена вада розвитку головного мозку: мікроцефалія. Правобічний геміпарез з стійкими вираженими руховими порушеннями, неможливістю акту ходи та самообслуговування. Груба затримка психічного та мовного розвитку». Встановлена категорія «дитина-інвалід підгрупи «А».

У відповідності до Висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 5 від 15.01.2026 року, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Херсонський обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Херсонської обласної ради, ОСОБА_3 , 2008 року народження, з інвалідністю І А групи внаслідок психічного розладу має «обмеження самообслуговування; обмеження здатності до самостійного пересування; обмеження здатності до орієнтації; обмеження здатності до спілкування; обмеження здатності контролювати свою поведінку» та потребує постійного стороннього догляду. Висновок дійсний безтерміново.

Зі змісту Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 93/26/37/В від 15.01.2026 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15.05.2009 року встановлено інвалідність з дитинства першої (І) групи підгрупи А.

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 2290126 від 30.01.2026 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Витягів з реєстру територіальної громади № 2025/018611340 та № 2025/018643045 від 12.12.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . Дата реєстрації: ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Факт проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю – ОСОБА_1 , відповідачем не спростовано.

Дослідивши матеріали цивільної справи суд дійшов наступних висновків.

Згідно з статтею 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Тобто вказана стаття передбачає, що батьки продовжують бути зобов`язаними утримувати своїх дітей після досягнення ними повноліття за наявності сукупності таких обставин: дочка або син є непрацездатними; непрацездатні повнолітні діти потребують матеріальної допомоги; наявність у батьків можливості надати таку допомогу.

Згідно з ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України.

Відповідно до ст. 201 СК України щодо застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Статтею 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ст. 88 СК України якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Вказана норма встановлює підстави, за яких виникає зазначене вище право: один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю; дитина не може обходитися без постійного стороннього догляду; цей з подружжя опікується нею; другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Відповідно до частини восьмої та дев`ятої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Для виникнення обов`язку матері, батька утримувати повнолітніх дочку, сина необхідна сукупність таких умов: повнолітні дочка, син є непрацездатними, тобто особами з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи; потребують матеріальної допомоги: під якою розуміється неможливість самостійно забезпечити своє існування та недостатність державної допомоги, пенсії та допомоги у зв`язку з інвалідністю; матір, батько здатні утримувати повнолітніх дочку, сина, тобто їхній заробіток (доходи) дозволяють їм здійснювати таке утримання.

Інвалідом визнається особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав (ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»). Подібне визначення інваліда міститься і у Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». При цьому не має значення, яку групу інвалідності має дитина. Батьки, за загальним правилом, мають добровільно утримувати свою непрацездатну дитину. В разі відмови батьків від надання утримання аліменти можуть бути стягнені з них рішенням суду за позовом як самої дитини, так і того з батьків, з яким проживає дитина.

Згідно з статтею 191СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до ч. 1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом беззаперечно встановлено, що повнолітня донька сторін є особою з інвалідністю першої групи з дитинства. Проживає з матір`ю, за станом свого здоров`я потребує постійного стороннього догляду. Мінімальний розмір призначеної державою допомоги за інвалідністю, є об`єктивно недостатнім для забезпечення належних умов проживання, харчування, лікування ОСОБА_3 . Відповідач не надав суду підтверджень щодо своєї неспроможності сплачувати аліменти.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд виходить з принципів розумності та справедливості та вважає за необхідне задовольнити позовну заяву та стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітньої дитини-інваліда у розмірі - 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для особи, яка втратила працездатність. Доказів того, що відповідач не має змоги сплачувати аліменти суду не надано.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Пленум Верховного Суду України у п.17 Постанови від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст.70 Закону України від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Частиною першою ст. 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-ХІІ та набрала законної чинності для України 27 вересня 1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Аналізуючи зібрані у справі докази та встановлені судом обставини, суд дійшов до переконання, що відповідач є особою працездатного віку, на обліку у центрі зайнятості не перебуває (інших відомостей суду не надано), відтак є фінансово - спроможним, а тому взмозі утримувати дитину.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо розміру аліментів на утримання дитини, як таких, що відповідають положенням закону. У зв`язку з наведеним суд вважає необхідним стягнути з відповідача аліменти на користь позивача на утримання повнолітньої дитини з інвалідністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не нижче 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Щодо стягнення з відповідача додаткових витрат, пов`язаних з лікуванням ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України (надалі «СК України») визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина 1 статті 180 СК України).

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх неповнолітніх дітей, зобов`язані утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття та забезпечувати їм достатній рівень фізичного і духовного розвитку.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Так, одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що положення статті 185 СК України стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається у зазначеній статті. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати особливі обставини, якими обумовлені ці додаткові витрати і які є індивідуальними у кожній конкретній справі, а також стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19 (провадження № 61-18145св20).

Таким чином, додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини; вони необхідні для того щоб за певних обставин можна було забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину та обґрунтовуватись відповідними документами, а відтак і підтверджувати наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати і свідчать про їх необхідність.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Оскільки тягар доказування покладено на позивача, то заявляючи додаткові витрати, позивач в будь-якому випадку повинен їх обґрунтувати та надати беззаперечні докази на їх підтвердження. Дані додаткові витрати, на відміну від аліментів, мають бути викликані саме особливими обставинами.

Якщо стягнення аліментних зобов`язань викликане необхідністю дитини у вихованні, освіті, харчуванні, одязі та забезпеченні елементарних умов життя і враховуються при визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, то додаткові витрати заявляються саме у зв`язку з хронічними або разовими проблемами зі здоров`ям дитини, або у разі обставин, які пов`язані з розвитком здібностей дитини.

Таким чином, коли такі витрати пов`язані з особливостями фізичного чи психологічного розвитку дитини, зокрема, зі станом здоров`я дитини, необхідно надати рекомендації щодо проходження лікувальних або реабілітаційних процедур, прийняття медичних препаратів, а також підтвердити фактичне понесення витрат, пов`язаних із їх проходженням та придбанням, довівши суду, що заявлена сума становить половину тих витрат, які є необхідними для лікування дитини. Окрім цього, у випадку необхідності проходження дитиною фізіотерапевтичних процедур для підтримки нормального рівня життєдіяльності дитини, необхідно надати відповіді рекомендації, а також розрахунок вартості та тривалості курсу кожної процедури. Якщо ці витрати пов`язані з особливим станом здоров`я дитини, то необхідно надавати медичні довідки, висновки лікарів, їх рекомендації щодо лікування дитини в Україні чи за кордоном, тривалості та періодичність лікування та з урахуванням цього розрахунок його вартості, а також про вартість ліків, які необхідно придбавати дитині або вартість процедур, які необхідно зробити.

Відповідні правові висновки щодо застосування ст. 185 СК України наведені в постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 638/13860/16-ц; від 16.10.2019 у справі № 219/1766/18,; від 26.08.2020 у справі № 336/1488/19; від 25.02.2020 у справі № 521/4397/17; від 01.04.2020 у справі № 521/16268/18.

У даній цивільній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 96545,60 грн. додаткових витрат, понесених ОСОБА_1 на лікування ОСОБА_3 , що становить 1/2 частину від загального розміру понесених витрат на лікування дитини.

Зі змісту Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 93/26/37/В від 15.01.2026 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15.05.2009 року встановлено інвалідність з дитинства першої (І) групи підгрупи А.

Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонального хворого № 251408 від 09.10.2019 року, ОСОБА_3 рекомендовано прийняття наступних препаратів: депакін 300 1т х 2р (30 мг/кг) довгостроково; гопантенова кислота 1т х 2р 3 міс; магнемакс 1фл х 2р 3 тижні; курси реабілітаційної терапії (масаж, лфк, кінезотерапія).

Згідно консультаційного висновку спеціаліста від 08.10.2024 року, ОСОБА_3 рекомендовано: Йосен 150 мкг. х 1 р. – 6 міс.; вітД 2000 МО х 1 р. до травня; консультація гінеколога; кров на ТТГ + в4 + АТТПО, пролактин; УЗД щитовидної залози.

Згідно довідок та Актів наданих послуг, виданих Одеським обласним благодійним фондом реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надавалися реабілітаційні послуги у період з 11.09.2023 по 22.09.2023 року, з 01.04.2024 по 12.04.2024 року, з 24.06.2024 по 05.07.2024 року, з 09.09.2024 по 20.09.2024 року, з 31.03.2025 по 11.04.2025 року; з 07.07.2025 по 18.07.2025 року, з 08.09.2025 по 19.09.2025 року. Представником дитини в Актах наданих послуг зазначено матір ОСОБА_3 – ОСОБА_1 . Після закінчення курсу лікування рекомендовано: 1) спостереження за місцем проживання; 2) ЛФК, заняття з психологом довготривало; 3) повторний курс реабілітації в центрі.

На підтвердження фактичного надання та оплати реабілітаційних послуг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачем долучено наступні документи: акт наданих послуг за період з 24.06.2024 по 05.07.2024 року на суму 11000,00 грн.; акт наданих послуг за період з 24.06.2024 по 05.07.2024 року на суму 12450,00 грн.; акт наданих послуг за період з 09.09.2024 по 20.09.2024 року на суму 8480,00 грн.; акт наданих послуг за період з 09.09.2024 по 20.09.2024 року на суму 20690,00 грн.; акт наданих послуг за період з 07.07.2025 по 18.07.2025 року на суму 9240,00 грн.; акт наданих послуг за період з 07.07.2025 по 18.07.2025 року на суму 12700,00 грн.; акт наданих послуг за період з 08.09.2025 по 19.09.2025 року на суму 11250,00 грн.; акт наданих послуг за період з 09.09.2025 по 19.09.2025 року на суму 8980,00 грн.

Сплата послуг, які надавалися позивачу на підставі вказаних актів, підтверджується наступними платіжними документами: платіжною інструкцією № Р4921397 від 03.07.2024 року на суму 11140,00 грн. з призначенням платежу «за курс реабілітації ОСОБА_3 з 24.06.2024 року»; платіжною інструкцією № Р4816547 від 24.06.2024 року на суму 2310,00 грн. з призначенням платежу «за харчування»; платіжною інструкцією № Р5661976 від 06.09.2024 року на суму 11000,00 грн. з призначенням платежу «за курс реабілітації ОСОБА_3 з 09.09.2024», платіжною інструкцією № Р5786434 від 17.09.2024 року на суму 9690,00 грн. з призначенням платежу «за курс реабілітації ОСОБА_3 з 09.09.2024»; підтверджується платіжною інструкцією № Р9368323 від 07.07.2025 року на суму 9240,00 грн. з призначенням платежу «проживання та харчування»; платіжною інструкцією № Р9484236 від 16.07.2025 року на суму 12700,00 грн. з призначенням платежу «реабілітація ОСОБА_3 з 07.07.2025р»; платіжною інструкцією № Р10270674 від 19.09.2025 року на суму 11250,00 грн. з призначенням платежу «реабілітація ОСОБА_3 з 08.09.2025»; платіжною інструкцією № Р10136028 від 08.09.2025 року на суму 8980,00 грн. з призначенням платежу «проживання та харчування»; платіжною інструкцією № Р5688251 від 09.09.2025 року на суму 2310,00 грн. з призначенням платежу «за харчування ОСОБА_4 »; платіжною інструкцією № 4280618 від 07.09.2023 року на суму 13000,00 грн. з призначенням платежу «за комплексний курс реабілітації ОСОБА_3 з 11.09.2023 р.»; платіжною інструкцією № 4295105 від 15.09.2023 року на суму 13590,00 грн. з призначенням платежу «за комплексний курс реабілітації ОСОБА_3 з 11.09.2023 р.»; платіжною інструкцією № Р3993280 від 09.04.2024 року на суму 550,00 грн. з призначенням платежу «комплексний курс реабілітації ОСОБА_3 з 01.04.2024 р.»; платіжною інструкцією № Р8151443 від 31.03.2025 року на суму 670,00 грн. з призначенням платежу «проживання»; платіжною інструкцією № Р3904003 від 01.04.2024 року на суму 5410,00 грн. з призначенням платежу «харчування»

Окрім цього, позивачем понесено витрати на проведення лабораторних досліджень, а саме: 01.04.2025 року на суму 1370,00 грн. (рахунок № 1000083217301 від 01.04.2025 року; чек № 0000005697702845 від 30.01.2025 року); 15.07.2025 року на суму 3430,00 грн. (рахунок № 1000089084068 від 15.07.2025 року; квитанція № 4В0Е-09Т9-Х6ЕВ-Р80Н від 12.07.2025 року).

До того ж позивачем понесено наступні витрати на придбання медичних препаратів: 25.02.2020 року на суму 2894,96 грн. ( ОСОБА_5 ); 20.05.2020 року на суму 2890,90 грн. ( ОСОБА_5 ) 25.05.2020 року на суму 220,80 грн. (Йосен); 20.12.2020 року на суму 2815,02 грн.; 14.09.2021 року на суму 2199,84 грн. (Депакін Хроно); 27.09.2022 року на суму 1000,00 грн. (Депакін Хроно); 20.11.2022 року на суму 2306,80 грн. (Депакін Хроно); 27.01.2023 року на суму 276,20 грн. (Депакін Хроно); 12.07.2024 року на суму 8387,00 грн. (підгузники, Депакін Хромо, Мієлофан, Метовітан); 04.06.2025 року на суму 525,00 грн. (Вітамін Д3); 19.12.2025 року на суму 750,00 грн. (Депакін Хроно); 28.02.2026 на суму 144,00 грн. (Йосен); від 16.07.2025 року на суму 762,20 грн. (Декрістол Д3).

Суд погоджується з доводами сторони Позивача про те, що кожен із батьків, незалежно від того, чи проживають вони разом, зобов`язаний діяти в якнайкращих інтересах своєї дитини, забезпечувати для них всебічний розвиток та зростання.

Позивач, ОСОБА_1 , повною мірою виконує покладені на неї батьківські обов`язки щодо дитини щодо проходження лікування та реабілітаційних заходів ОСОБА_3 , яка має статус дитини-інваліди І групи (підгрупи А) з дитинства. Докази на підтвердження даного факту наявні у матеріалах справи.

Закріплений сімейним законодавством принцип договірного врегулювання сімейних відносин, зокрема спільного вирішення батьками питання щодо дитини, передбачає, що кожен із батьків, який приймає відповідне рішення щодо малолітньої дитини, якщо це не пов`язано з хворобою дитини та, у зв`язку з цим, наявністю рекомендації лікаря, повинен ставити до відома іншого з батьків про таке рішення та, за можливості, узгодити з ним відповідні деталі (наприклад, спільне несення витрат на проходження лікувальних/реабілітаційних курсів, витрати на проживання та харчування у реабілітаційному центрі, проходження медоглядів та медичних діагностичних досліджень).

Матеріали цивільної справи не містять відомостей щодо попереднього узгодження між сторонами, які є батьками ОСОБА_3 , витрат на лікування у спеціалізованих медичних закладах, а також згоди відповідача щодо оплати половини вартості вказаних процедур.

Обов`язок того із батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у додаткових витратах на дитину (окрім сплати аліментів на утримання дитини), є таким, що випливає з наявністю саме особливих обставин хвороби дитини (не сезонних хвороб, як, наприклад, респіраторних захворювань тощо), які не охоплюються сплатою аліментів.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ще 15.05.2009 року встановлено інвалідність з дитинства першої (І) групи підгрупи А, а шлюб між сторонами розірвано лише на підставі рішення від 24.06.2015 року, суд дійшов висновку про те, що відповідачу достеменно відомо про захворювання своєї доньки та необхідність постійного спеціалізованого лікування протягом усього життя, а, отже, і понесення додаткових витрат на таке лікування та проходження реабілітації.

Відповідачем не спростовано належними і допустимими докази відсутності потреби у проведенні зазначених позивачем лікувальних процедур, а також доцільність здійснення позивачем заходів, спрямованих на лікування та реабілітацію ОСОБА_3 .

З огляду на положення ст. 180, 185 СК України, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ним аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків (ст. 141 СК). Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 7 СК України, кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

В ході розгляду справи відповідачем не доведено наявність обставин, що мають істотне значення, які би могли враховуватися при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору. Суд зауважує, що несення додаткових витрат на дітей є обов`язком обох батьків, та повинні ділитися між ними порівну.

Судом встановлено, що позивачем до позовної заяви долучено копії документів на підтвердження витрат на проходження лікування, реабілітації, придбання медичних препаратів та проходження діагностичних досліджень ОСОБА_3 на загальну суму 141812,72 грн., з яких: 111840,00 грн. – оплата послуг на підставі платіжних доручень за проходження реабілітації; 4800,00 грн. – витрати на лабораторні дослідження; 25172,72 грн. – витрати на придбання медичних препаратів. Акти наданих послуг судом не приймаються в якості доказу понесення фактичних витрат на лікування ОСОБА_3 , оскільки підтверджують лише обсяг наданих послуг.

У зв`язку із вищевикладеним суд приходить висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню половина фактично понесених витрат на лікування та реабілітацію ОСОБА_3 , пов`язаних зі станом здоров`я дитини, а саме встановленням І групи інвалідності з дитинства (підгрупи А), яка становить 70906,36 грн.

У задоволенні іншої частини вимог щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 додаткових витрат в сумі 25639,14 грн. суд вважає за необхідне відмовити, оскільки позивачем не доведено фактичної оплати таких витрат.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини з інвалідністю та стягнення додаткових витрат, понесених позивачем на лікування ОСОБА_3 в розмірі 70906,36 грн.

Приписами ч.6 ст.141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, такі судові витрати стягуються з другої сторони. Тому суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір, від якого позивач звільнений при подачі позову: за одну позовну вимогу немайнового характеру в сумі 1331,20 грн.; за одну позовну вимогу майнового характеру в сумі 977,63 грн. (70906,36/96545,50*100% = 73,44%).

Згідно з п.1 ч.1ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.79, 84, 150,180-183,191 СК України , ст.ст.4,5,11-13,76-81,133,141, ч.4 ст.223,263-265,268,273,280-281, 354, 430 ЦПК України,суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки, якій встановлено інвалідність І групи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини із усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність щомісяця, починаючи з моменту звернення до суду - 28.01.2026 року, і на весь період інвалідності ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину додаткових витрат на лікування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 70906 (сімдесят тисяч дев`ятсот шість) гривень 36 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 2308 (дві тисячі триста вісім) гривень 83 копійки.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Найменування сторін :

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 . РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 21.09.2026 року

СуддяЯ. В. Шестакова