Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №577/1674/25 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/1674/25

Провадження № 2/577/33/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Буток Т.А.

при секретарі Кузнєцовій О.Л.

з участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Конотоп цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, просить в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, розділити та визнати за нею право власності на ? частину квартири, загальною площею 59,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача грошову компенсацію за ? частину автомобіля «ВАЗ 21114», 2008 року випуску, в розмірі 39 800 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 28.04.1990 року уклала шлюб з відповідачем. У період перебування у шлюбі ними за спільні кошти було придбано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вказана квартира була зареєстрована на відповідача, та автомобіль «ВАЗ 21114», 2008 року випуску. Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 20.12.2024 року шлюб між ними було розірвано. Оскільки квартира була придбана за спільні кошти під час шлюбу, вона має право на ? частину вищевказаної квартири. Також їй стало відомо, що відповідач без її згоди продав автомобіль «ВАЗ 21114», тому просить стягнути з нього грошову компенсацію. Згідно висновку авто товарознавчого дослідження середня ринкова вартість автомобіля марки ВАЗ 211140, 2008 року випуску, становить 79 600 грн. Також просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати, понесені в зв`язку з розглядом справи.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Вітліна М.О., кожен окремо, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просять задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник – адвокат Юсан І.О., кожен окремо, проти позовних вимог заперечують частково та пояснили, що кошти на придбання спірної квартири були надані батьком відповідача ОСОБА_5 , тобто квартира не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності, оскільки була придбана за його особисті кошти. Що стосується стягнення грошової компенсації за ? частину автомобіля «ВАЗ 21114», 2008 року випуску, то 11.02.2021 року мала місце ДТП за участю вказаного автомобіля. Автомобіль отримав механічні пошкодження, було виплачено страхове відшкодування в розмірі 17 483 грн.00 коп. При ухваленні рішення просять врахувати відзив на позовну заяву (а.с. 56-58).

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 28.04.1990 року зареєстрували шлюб у відділі ЗАЦС Конотопського міськвиконкому Сумської області, актовий запис 182. Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_7 .

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 20.12.2024 року шлюб між сторонами розірвано.

Згідно договору купівлі продажу квартири від 04.11.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу Антоненком А.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 4079, вбачається, що ОСОБА_8 продала ОСОБА_4 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 3 вищевказаного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 14463 грн., що є реальною вартістю відчужуваної квартири, та отримані продавцем від покупця до нотаріального посвідчення цього договору.

Згідно довідки ТСЦ МВС № 5942 вбачається, що ОСОБА_4 02.11.2019 року був придбаний автомобіль «ВАЗ 211140», 2008 року випуску, який в подальшому 29.05.2025 року був проданий ОСОБА_9 на підставі електронного договору купівлі-продажу.

З висновку авто товарознавчого дослідження № 14/2025 від 12.06.2025 року вбачається, що середня ринкова вартість у середньостатистичному, нормальному експлуатаційному та укомплектованому стані, без урахувань аварійних пошкоджень, автомобіля «ВАЗ 211140», 2008 року випуску, станом на 12.06.2025 року становить 79 600 грн.

Згідно повідомлення ПАТ «Страхова група «ТАС» від 04.07.2025 року 11.02.2021 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ 21114, н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля Geely, н.з. НОМЕР_2 . Сума страхового відшкодування становить 17483 грн., яка виплачена ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_10 , допитана в судовому засіданні, пояснила, що ОСОБА_3 її рідна сестра. Для придбання спірної квартири частину коштів сестрі давали їх батьки, про те яку точно суму їй не відомо. Батьки давали гроші на лікування сина позивача, допомагали продуктами харчування. ОСОБА_3 доглядала за бабусею, яка залишила на її ім`я заповіт на 1/3 частину будинку. Особисто ОСОБА_10 давала 400 дол. США, як позику на купівлю квартири. Також свідок повідомила, що дійсно ОСОБА_3 доглядала і за батьком відповідача, в зв`язку з чим, він подарував їй свій будинок.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомила, що знає і позивача, і відповідача тривалий час. ОСОБА_3 її подруга, разом працювали. В родині були дружні стосунки, зразкова сім`я. Знала також і батьків подружжя. Відносини були гарні. Батьки ОСОБА_3 постійно допомагали продуктами харчування, часто бували у них в селі, вони тримали велике господарство. На момент їх знайомства подружжя ОСОБА_12 проживали у спірній квартирі. Подробиці придбання квартири їй невідомі. Так, їй відомо, що батько відповідача подарував ОСОБА_3 будинок, вважає, що це була воля батька. Відносини між ним і ОСОБА_3 були добрі.

Свідок ОСОБА_13 , допитаний в судовому засіданні, пояснив, що з ОСОБА_4 знайомі зі школи, ОСОБА_3 також знає тривалий час, підтримували дружні стосунки, спілкувалися родинами. Спірна квартира була придбана за кошти подружжя. Йому відомо, що батьки позивача і відповідача допомагала родині продуктами харчування. Пам`ятає, що ОСОБА_4 звертався до нього з приводу обміну неліквідних купюр доларів США, проте чиї це були кошти, йому не відомо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 повідомила, що родину ОСОБА_4 та ОСОБА_3 знає, з ОСОБА_4 працює тривалий час, ОСОБА_3 знає як його дружину, неприязних стосунків не має. Приблизно в 2002-2003 році до неї підійшов ОСОБА_4 разом зі своїм батьком та надав долари США, суму точно не пам`ятає 4 700 чи 4 800 дол. США, купюри були в жахливому стані. Обміняти їх на гривні було не можливо. Згодом їй стало відомо, що сторонами по справі була куплена квартира.

Свідок ОСОБА_15 , допитаний в судовому засіданні, пояснила, що родину ОСОБА_4 та ОСОБА_3 знає тривалий час, проживали по сусідству. Дуже добре знала батьків ОСОБА_4 . Їй відомо зі слів померлого батька відповідача, що він допоміг дітям з придбанням квартири. Також говорив, що батьки ОСОБА_16 також давали кошти, але в борг. Гроші необхідно було повернути, точних сум не знає.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 повідомила, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 знає тривалий час, також добре знала померлого батька відповідача, гарна була людина. Між ними були довірливі відносини. Померлий поясняв, що продав будинок матері та допоміг купити квартиру сину. Точний час придбання квартири та адресу не пам`ятає, подробиць укладання договору не знає, скільки грошей давав батько відповідача також не знає.

Згідно з положеннями ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права, пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорювані відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Ст. 76 і 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Докази подаються сторонами та учасниками справи.

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.3, 4 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте у результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Крім того, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, а також премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди, страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них (ч.2-5 ст.57 СК України).

Згідно ч.6 ст.57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч.7 ст.57 СК України).

Як передбачено ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 (провадження №274/3158/15-ц).

Аналогічне зазначено також Верховним Судом у Постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі №344/11089/18 (провадження № 61-3205св22).

Відповідно до ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, заробітна плата та інші доходи не є особистими коштами одного з подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Ст. 68 і 69 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Ч. 1 та 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників, тощо.

Зі змісту п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі Постанова) вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 Постанови, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Частки чоловіка та дружини є рівними. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя, який може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (Постанови Верховного Суду №235/9895/15 від 06 лютого 2018 року, №404/1515/16-ц від 05 квітня 2018 року).

За змістом Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України. Ч. 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Аналогічні висновки викладено в Постановах Верхового Суду №753/16242/18 від 07 грудня 2022 року, № 344/11089/18 від 30 листопада 2022 року, № 553/1867/19 від 16 січня 2023 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 343/1294/18, в Постанові по якій від 04 березня 2021 року акцентував увагу на тому, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19) висловлена правова позиція, згідно з якою факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено письмовими доказами, доданими до матеріалів справи, в період шлюбу, зареєстрованого між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , набуто спірне майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ 21114, н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску.

Разом з тим, відповідач та його представник наголошували на тому, що на купівлю спірної квартири сторонам давав кошти померлий батько ОСОБА_4 , які він отримав за продаж житлового будинку матері.

Ч. 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 3 ст.77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст.76 ЦПК України).

Суд не бере до уваги надані стороною позивача копії договорів оренди землі, укладених в 2004 році між ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ЗАТ «Райз-Максимко», копії свідоцтв про право на спадщину за законом від 24.06.2017 року та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскількі вказані докази не підтверджують факт передання батьками позивача грошових коштів на придбання спірної квартири.

Також, суд не бере до уваги наданий стороною відповідача договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений 04.06.2002 року державним нотаріусом Конотопської міської державної нотаріальної контори, оскільки він також не доводить факту передання грошових коштів, отриманих від продажу вказаного будинку батьком його сину для придбання спірної квартири.

Окрім цього, на переконання суду, покази свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 не спростовують презумпцію спільності майна подружжя, не підтверджують дійсне передання батьком відповідача грошових коштів сину ОСОБА_4 та їх подальше використання останнім саме на придбання спірної квартири.

Відтак, відповідач та його представник не надали достатніх доказів на спростування вище вказаної презумпції, передбаченої ст.60 СК України, а саме на підтвердження того, що конкретні грошові кошти дійсно були передані батьком відповідача останньому саме для придбання ним спірної квартири.

Інші доводи сторін та їх представників, на переконання суду, не впливають на вирішення спору.

Таким чином, придбане в період шлюбу сторонами майно є спільною сумісною власністю подружжя і, враховуючи відсутність підстав для відходу від рівності часток, належить їм порівну, а тому слід визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, суд приходить до висновку, що слід поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності, а саме: автомобіль «ВАЗ 211140», 2008 року випуску, та оскільки вказаний автомобіль був відчужений відповідачем третій особі, стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля.

Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, суд виходить із того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визначається з урахуванням ринкової ціни на автомобіль на час його відчуження.

Клопотань про призначення судової авто товарознавчої експертизи з метою визначення вартості майна в процесі розгляду справи відповідачем та його представником не заявлялось.

Отже, суд визначає вартість спірного майна відповідно до наданих сторонами доказів.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

При цьому доказування вимог здійснюють сторони.

За наведених обставин, суд при визначенні розміру компенсації позивачу за належну їй частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, виходить з ринкової ціни на автомобіль, визначеної у висновку авто товарознавчого дослідження № 14/2025 від 12.06.2025 року та вважає за належне стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 39 800 грн. компенсації вартості автомобіля, тобто 1/2 частини його вартості.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно із ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно ч. 7 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Позивач та її представник просять стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме: 4170 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви; 3 000 грн. 00 коп. за складання звіту про оцінку майна; 1 700 грн. за проведення авто товарознавчого дослідження; 10 000 грн. витрат за надання правничої допомоги адвокатом Ісаковим Д.Г.; 15 000 грн. витрат за надання правничої допомоги адвокатом Вітліною М.О.

Понесення позивачем витрат підтверджується: за складання звіту про оцінку майна - актом виконаних робіт до договору № 250225-1 від 25.02.2025 року, квитанцією до прибуткового ордера № 5 від 25.02.2025 року; на проведення експертного дослідження - рахунком-фактурою № 5 від 11.06.2025 року.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 4 700 грн. витрат, пов`язаних із залученням спеціаліста та експерта.

Відповідно до матеріалів справи, 20.02.2025 року між позивачем та адвокатом Ісаковим Д.Г. укладений договір про надання правничої допомоги. Згідно розрахунку судових витрат за вказаним договором сума гонорару за надання правничої допомоги становить 10 000 грн. Як вбачається із Акту наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 20.02.2025 року розмір послуг адвоката Ісакова Д.Г. складає 10 000 грн., у тому числі: 1 000 грн. ( 1 година) усна консультація клієнта із вивченням документів; 1 000 грн. (1 година) вироблення правової позиції клієнта у справі; 1 000 грн. (1 година) підготовка та збір доказів; 5 000 грн. (5 годин) складання позовної заяви; 2 000 грн. (2 години) участь у судовому засіданні в режимі ВКЗ, який був сплачений позивачем адвокату відповідно до квитанції № 25 від 26.02.2025 року на суму 1000 грн.

Враховуючи складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи та витраченого часу на надання правничої допомоги, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності юридичних витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову у даній справі та значення справи для сторін, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Щодо стягнення 15 000 грн. витрат за надання правничої допомоги адвокатом Вітліною М.О., то на підтвердження своїх повноважень представником до суду надано лише ордер про надання правничої допомоги та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, доказів на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість стороною позивача суду надано не було.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні з відповідача таких витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 170 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 60-71 Сімейного Кодексу України, ст. 364, 368 ЦК України, ст. ст. 12, 76-78, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 задовольнити.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «ВАЗ 21114», 2008 року випуску, в розмірі 39 800 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4 700 грн. витрат, пов`язаних із залученням спеціаліста та експерта, 4 170 грн. 40 коп. витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, 8 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, а загалом 16 870 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Суддя Буток Т. А.