Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №760/29606/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/29606/25

2/760/7164/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Пилипенко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції, третя особа: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції, третя особа: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь матеріальної шкоди у розмірі 13 000,00 грн та моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн0 а також судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до постанови серії ЕНА №1342214 від 31.01.2024 останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Відповідно до постанови серії ЕНА №249973 від 29.06.2024 останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.06.2024 у цивільній справі №754/1779/24 було визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА №1342214 від 31.01.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16.09.2024 у цивільній справі №754/8560/24 було визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА №249973 від 29.06.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Позивач для відновлення порушеного права був вимушений звернутися до адвоката з метою отримання професійої правової допомоги для звернення до Оболонського районноо суду м. Києва, у зв`язку з чим його витрати на таку допомогу становили 8 000,00 грн та 5 000,00 грн, що є збитками для позивача.

Крім цього позивач у зв`язку з неправомірними діями працівників поліції, які склали відносно нього оскаржувані постанови, отримав емоційні страждання та переживання, що негативно відобразилось на його психічному та фізичному стані, що є завданням йому моральної шкоди.

Позивач оцінює розмір спричиненої йому моральної шкоди в сумі 40 000,00 грн.

У зв`язку з викладеним, останній звернувся до суду з метою захисту порушених прав.

27.10.2025 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Букіної О.М.

Ухвалою суду від 28.10.2025 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали від 28.10.2025.

25.11.2025 від відповідача Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому його представник заперечував проти заявлених позовних вимог та вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

З рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.06.2024 не встановлено протиправність дій працівника поліції під час винесення оскаржуваної постанови, а лише зазначено, що оскаржувана постанова серії ЕНА №1342214 від 31.01.2024 підлягає скасуванню через відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення з підстав того, що вчинення вказаного правопорушення не було підтверджено належними доказами.

Схожий висновок зроблено і в рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 16.09.2024, відповідно до якого було визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА №249973 від 29.06.2024.

Тобто, в даному випадку, через невстановлення вини в діях працівника поліції, не може йти мова про обов`язок держави відшкодувати завдану моральну шкоду позивачу.

Крім цього, позивачем не доведено належними та допустимими доказами сам факт спричинення останньому моральної шкоди та її розмір. У зв`язку з чим позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

01.12.2025 від третьої особи Державної казначейської служби України надійшли пояснення на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що заперечує проти позовних вимог, з таких підстав.

По-перше, як зазначив представник відповідача, Казначейство України є неналежним відповідачем у даній цивільній справі, адже належним відповідачем у даному випадку є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган дрежавної влади, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди, а саме, Департамент патрульної поліції.

По-друге, позовна вимога про стягнення моральної шкоди з Департаменту патрульної поліції не підлягає задоволенню, оскільки вина даного відповідача не встановлена належним чином, тобто, рішенням суду про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не встановлена вина працівника поліції у складанні незаконної постанови. Крім цього, позивач не довів належними та допустимими доказами факт спричинення йому моральної шкоди у заявленому ним розмірі.

Як наслідок, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У зв`язку з тим, що справа призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони у судове засідання не викликались, та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не відбувалось.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до постанови серії ЕНА №1342214 від 31.01.2024 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Згідно даної постанови позивач 31.01.2024 о 08:51 год. по вул. Миропольській в м. Києві, керуючи транспортним засобом, не виконав вимогу д.з. 2.2 (здійснив проїзд без зупинки), чим порушив п.8.4 ПДР України.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.06.2024 у цивільній справі №754/1779/24 було визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА №1342214 від 31.01.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Підставою для скасування даної постанови стало відсутність доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Відповідно до постанови серії ЕНА №249973 від 29.06.2024 останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн.

Згідно даної постанови 29.06.2024 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем по Бориспольському шосе в м. Києві, не був пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3в ПДР України.

Відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16.09.2024 у цивільній справі №754/8560/24 було визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕНА №249973 від 29.06.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП. Підставою для скасування даної постанови стало відсутність доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст.ст.1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол.

За результатом касаційного перегляду справи № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2025 року, в якій зробила такі висновки про застосування норм права:

Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності".

З огляду на приписи Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила ст.1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР".

У спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Невідповідність вимогам закону дій працівника патрульної поліції, який склав протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП, в цій справі судом не встановлено.

Так, зі змісту рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.06.2024 у цивільній справі №754/1779/24 та рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16.09.2024 у цивільній справі №754/8560/24, вбачається, що підставами для закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та ч. 5 ст. 121 КУпАП стало те, що матеріли справи не містять належних та допустимих доказів порушення позивачем ПДР України.

Тобто судом встановлено, що стороною відповідача не додано будь-яких доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративних правопорушень, що не доводить очевидної протиправності дій працівників патрульної поліції під час складання постанов про адміністративне правопорушення.

Оскільки судом не встановлено неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання стосовно позивача вищевказаних постанов про адміністративні правопорушення, а тому суд не вбачає правових підстав для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з не підтвердженням факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Інших доказів на підтвердження неправомірності дій або бездіяльності працівників Управління патрульної поліції в м. Києві позивачем не надано.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.

Щодо відшкодування понесених витрат на правову допомогу у розмірі 13000, 00 грн. при розгляді справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, які позивач відносить до матеріальних збитків, слід зазначити, що вказані вимоги не підлягаються задоволенню,як необґрунтовані.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах Великої Палати від 14 квітня 2020 року в справі № 925/1196/18, від 21 листопада 2018 року в справі № 462/6473/16-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц, від 29 травня 2019 року в справі № 489/5045/18, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді.

Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Так, порядок вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу під час розгляду справи в порядку адміністративного судочинства врегульовані нормами ст. 139 КАС України.

Позивач не позбавлений права звернутись до суду в порядку адміністративного судочинства з метою вирішення питання про стягнення понесених витрат на правничу допомогу у межах розгляду справи про оскарження постанови про притягненя до адміністративної відповідальності.

За вказаних вище обставин, суд не знаходить правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн, що пов`язана з оскарженням постанови серії ЕНА №1342214 від 31.01.2024 та постанови серії ЕНА №249973 від 29.06.2024.

З огляду на наведене више, позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 22, 23, 1176,1173, 1174 ЦК України, статтями 19, 56 Конституції України, статтями 1, 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції, третя особа: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: О.М. Букіна