Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №517/465/26 — Захарівський районний суд Одеської області

Справа № 517/465/26

Провадження № 2/517/273/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 рокусмт. Захарівка

Захарівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Гончар І.В., за участі: секретаря Заболотної Л.В., представника органу опіки та пікрування Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області - Будзило Н.Ю., відповідачки - ОСОБА_1 , прокурора - Овсепян А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Захарівської селищої ради Роздільнянського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Захарівська селищна рада Роздільнянського району Одеської області, як орган опіки та піклування, звернулася до суду з позовом в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про позбавлення їх батьківських прав щодо сина.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі не забезпечують належного догляду за дитиною, не піклуються про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не створюють належних умов для проживання, виховання й розвитку малолітнього.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 неодноразово залишала дитину без нагляду, неналежно виконувала обов`язки щодо її догляду, не забезпечувала належного харчування та засобами гігієни. Під час перебування дитини на стаціонарному лікуванні в КНП «Захарівська багатопрофільна лікарня» Захарівської селищної ради мати, за твердженням позивача, залишала дитину без нагляду, не реагувала належним чином на її потреби та не виконувала рекомендацій медичного персоналу.

Крім того, згідно з матеріалами позову, під час обстеження умов проживання сім`ї встановлено незадовільний санітарний стан житла, відсутність належних побутових умов і засобів гігієни, недостатність продуктів харчування та неналежний догляд за дитиною.

25 квітня 2026 року малолітнього ОСОБА_2 було вилучено із сім`ї та доставлено до КНП «Захарівська багатопрофільна лікарня» у зв`язку зі станом його здоров`я. Надалі дитину тимчасово влаштовано до дитячого будинку сімейного типу.

Щодо відповідача ОСОБА_2 позивач зазначає, що він не має власного житла та постійного місця проживання, є особою з інвалідністю І групи з дитинства, не забезпечує дитині належних умов для проживання та виховання. Також позивач посилається на те, що рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року у справі № 517/430/17 ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав щодо інших дітей.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить позбавити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав щодо їхнього малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а дитину залишити під наглядом органу опіки та піклування до подальшого влаштування.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечувала.

Представник позивача — Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, як органу опіки та піклування, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Прокурор у судовому засіданні позов підтримав, вважаючи його обґрунтованим та таким, що спрямований на захист прав і найкращих інтересів малолітньої дитини.

Відповідач ОСОБА_2 брав участь у попередньому судовому засіданні, однак у подальше судове засідання не з`явився. Його позиція щодо позовних вимог підлягає оцінці з урахуванням пояснень, наданих ним під час попереднього судового засідання, та інших матеріалів справи.

Суд зазначає, що неявка відповідача в судове засідання сама по собі не свідчить про визнання ним позову та не звільняє суд від обов`язку дослідити докази й установити наявність або відсутність передбачених законом підстав для позбавлення його батьківських прав.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов таких висновків.

Щодо правових підстав позбавлення батьківських прав

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно зі статтею 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

За змістом статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, зокрема, має орган опіки та піклування.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. Такий захід має застосовуватися після всебічного з`ясування обставин справи, причин неналежного виконання батьківських обов`язків, ставлення батьків до дитини та можливості зміни їхньої поведінки.

При вирішенні спору суд має враховувати не лише формальне невиконання батьківських обов`язків, а й характер поведінки кожного з батьків, її винність, тривалість, причини та наслідки для дитини, а також те, чи відповідає позбавлення батьківських прав найкращим інтересам малолітнього.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_1

Судом установлено, що ОСОБА_1 є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 21 травня 2025 року Великомихайлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 82.

Відповідно до наказу начальника Служби у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області № 1 від 17 лютого 2026 року малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взято на первинний облік як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах.

Згідно з довідкою-характеристикою Захарівської селищної ради № 358 від 23 лютого 2026 року, на ОСОБА_1 неодноразово надходили усні скарги від жителів селища щодо її поведінки. У довідці зазначено, що вона характеризується сусідами як агресивна та неврівноважена особа, постійно змінює місце проживання, а житловий будинок, у якому вона проживає, перебуває в занедбаному стані та не забезпечує належних умов для проживання дитини.

У зазначеній довідці також містяться відомості про те, що двоє інших дітей ОСОБА_1 — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувають у КНП «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко» Одеської міської ради» на повному державному забезпеченні.

Згідно з доповідною завідувачки соматичного відділення КНП «Захарівська багатопрофільна лікарня» Беріної П.І. від 9 квітня 2026 року, під час перебування ОСОБА_1 разом із дитиною на стаціонарному лікуванні відповідачка неодноразово порушувала правила внутрішнього розпорядку відділення, залишала дитину одну в палаті без належного догляду та зникала в невідомому напрямку.

Як убачається з матеріалів справи, умови проживання та догляду за малолітнім ОСОБА_2 неодноразово перевірялися представниками служби у справах дітей, за результатами чого складалися акти обстеження умов проживання.

Так, згідно з актом від 13 червня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку проводилися ремонтні роботи, водночас дитина була забезпечена необхідним одягом та дитячим харчуванням.

Відповідно до акта від 19 червня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання були визнані задовільними: у будинку зроблено ремонт, було прибрано, наявний невеликий запас продуктів харчування, а дитина була забезпечена дитячим харчуванням, одягом і засобами гігієни.

Наведені акти свідчать, що на початку перевірюваного періоду мали місце окремі позитивні характеристики умов проживання та забезпечення дитини необхідними речами. Водночас надалі результати обстежень засвідчили погіршення побутових умов і виникнення повторюваних проблем із забезпеченням належного догляду за малолітнім.

Зокрема, згідно з актом від 25 липня 2025 року за адресою: АДРЕСА_2 , умови проживання були оцінені як незадовільні: речі були розкидані по підлозі, у коридорі не прибрано, відчувався неприємний запах. При цьому дитина перебувала в чистому одязі, була чистою та ситою, однак запас дитячого харчування був недостатнім, а зі змісту акта вбачається, що мати годувала дитину молоком, розбавленим водою.

В акті від 12 серпня 2025 року зазначено адреси: АДРЕСА_3 . У документі зафіксовано незадовільні умови проживання, відсутність прибирання в кімнатах, розкидані використані підгузки, відсутність їжі, а також те, що дитина лежала в мокрому та брудному одязі й мала почервоніння на тілі. Оскільки в акті наведено дві адреси без однозначного визначення місця проведення відповідного обстеження, суд оцінює цей документ з урахуванням зазначеної обставини та не покладає його зміст виключно в основу своїх висновків. Водночас наведені в ньому відомості підлягають оцінці разом з іншими актами, складеними в наступні періоди.

Згідно з актом від 18 серпня 2025 року за адресою: АДРЕСА_4 , умови проживання залишалися незадовільними: у кімнатах було брудно, речі розкидані, посуд не вимитий. Водночас у дитини було окреме ліжечко, вона була чистою, а дитяче харчування було в наявності. Почервоніння на тілі дитини, зафіксовані під час попереднього обстеження, на час цієї перевірки вже не спостерігалися.

Наведені відомості свідчать про те, що забезпечення окремих потреб дитини в різні дні було неоднаковим. Однак наявність у дитини ліжечка, одягу чи харчування сама по собі не спростовує інших зафіксованих недоліків у забезпеченні належних умов проживання та догляду.

Відповідно до акта від 25 вересня 2025 року за тією самою адресою умови проживання знову були визнані незадовільними: речі були розкидані, посуд брудний, продуктів харчування було обмаль. У дитини були ліжечко, візочок, одяг і підгузки, при цьому в акті зазначено, що дитину годували манною кашею на молоці.

Згідно з актом від 14 жовтня 2025 року в будинку було тепло, проте не прибрано, речі були розкидані по кімнатах, дитяче харчування було відсутнє, а дитину годували коров`ячим молоком та кашею. На час перевірки дитина перебувала з обома батьками та мала ліжечко.

В акті від 20 жовтня 2025 року зазначено, що умови проживання були незадовільними, у будинку не прибрано, речі розкидані, продуктів харчування недостатньо. При цьому в дитини були ліжечко, візочок та одяг за сезоном.

Згідно з актом від 3 листопада 2025 року в будинку знову було не прибрано, речі були розкидані, хоча в кімнаті було тепло. Продуктів харчування було недостатньо, а молоко для годування дитини було в наявності, проте в неналежній кількості. Дитина перебувала в чистому одязі, мала ліжечко та візочок.

Відповідно до акта від 12 листопада 2025 року в кімнатах були бруд і безлад, речі розкидані, а запасів продуктів харчування не було в належній кількості. При цьому дитина була забезпечена ліжечком, візочком та одягом за сезоном у достатній кількості.

В акті від 24 листопада 2025 року знову зафіксовано незадовільні умови проживання, відсутність достатньої кількості продуктів харчування та недостатність одягу для дитини, хоча ліжечко та візочок були в наявності.

Згідно з актом від 5 грудня 2025 року в кімнатах були бруд і безлад, а мати не реагувала на зауваження служби у справах дітей. Запас дров становив приблизно один день, умови для виховання та розвитку дитини не були створені.

В акті від 19 грудня 2025 року також зафіксовано незадовільні умови проживання, недостатність запасів дров і продуктів харчування, розкиданий одяг та немитий посуд. У дитини були ліжечко та візочок.

Зазначені акти, складені в період із вересня до грудня 2025 року, мають значення для оцінки тривалості та повторюваності виявлених недоліків. Вони свідчать, що, попри окремі випадки забезпечення дитини необхідними речами та підтримання тепла в будинку, проблеми з прибиранням, достатністю харчування, належною організацією побуту й забезпеченням належних умов для виховання та розвитку дитини не були усунуті належним чином.

Суд бере до уваги, що не кожен із зазначених недоліків окремо може бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. Водночас їх повторюваність протягом тривалого періоду, зокрема після зауважень уповноважених органів, має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, що характеризують ставлення матері до виконання батьківських обов`язків.

Згідно з актом від 12 січня 2026 року за адресою: АДРЕСА_4 , умови проживання залишалися незадовільними: речі були розкидані, у кімнатах прохолодно, продуктів харчування в належній кількості не було, хоча в дитини були ліжечко та візочок.

В акті від 22 січня 2026 року за адресою: АДРЕСА_5 , зафіксовано, що в будинку було холодно, запас дров був відсутній, продуктів харчування було обмаль, а дитина хворіла. На час обстеження матері вдома не було, дитину годував батько холодною кашею, пояснивши, що мати пішла за молоком.

Зміст останнього акта суд оцінює окремо щодо кожного з відповідачів. Стосовно матері він свідчить про те, що на час перевірки вона була відсутня, а умови проживання характеризувалися холодом і недостатністю продуктів харчування. Водночас щодо батька акт містить відомості про його фактичне перебування з дитиною та здійснення ним окремих дій із догляду за нею. Сам по собі факт годування дитини холодною кашею не підтверджує належного виконання всіх батьківських обов`язків, однак має враховуватися під час оцінки твердження про повне самоусунення батька від догляду за сином.

Згідно з актом від 13 лютого 2026 року за адресою: АДРЕСА_5 , речі були розкидані, у будинку було задимлено, дим поширювався по приміщенню. На прохання представників служби у справах дітей мати вивезла дитину в колясці на вулицю. Наведені обставини свідчать про неналежний стан побутових умов, який вимагав ужиття заходів для забезпечення безпеки малолітньої дитини.

В акті від 16 березня 2026 року за адресою: АДРЕСА_4 , умови проживання були оцінені як задовільні, однак зазначено, що умов для виховання та розвитку дитини не створено, оскільки сім`я винаймала лише одну кімнату в будинку сестри. Суд враховує, що проживання в орендованій кімнаті саме по собі не свідчить про неналежне виконання батьківських обов`язків, проте наведена обставина характеризує умови, у яких на відповідний момент проживала дитина, та підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Згідно з актом від 20 квітня 2026 року за адресою: АДРЕСА_6 , умови проживання були оцінені як задовільні, однак у будинку не було належного прибирання, відчувався неприємний запах, речі були розкидані, а дитячі речі — брудні. Продукти харчування були в наявності. На час перевірки ОСОБА_1 разом із сином проживала у свого співмешканця ОСОБА_5 . Дитина перебувала в одній кімнаті з матір`ю, мала ліжечко, візочок і підгузки, однак необхідні речі ще не були перевезені з попереднього місця проживання. Також зазначено, що дитина мала ознаки хрипіння в ділянці грудної клітки, температура тіла становила 36,2 °C.

В акті від 23 квітня 2026 року за тією самою адресою зафіксовано, що в будинку не прибрано, посуд не вимитий, речі потребували прання. На час перевірки дитини біля матері не було: за поясненням, мати передала сина сусідці ОСОБА_6 , оскільки сама хворіла. При цьому службу у справах дітей не було попереджено про відсутність дитини біля матері протягом трьох діб.

Зазначена обставина має істотне значення для оцінки виконання матір`ю обов`язків щодо забезпечення нагляду за малолітнім сином. Передача дитини іншій особі за певних обставин сама по собі не є неналежним виконанням батьківських обов`язків, якщо здійснюється з метою забезпечення її безпеки та догляду. Однак у цій справі суд оцінює не лише факт перебування дитини в сусідки, а й те, що служба у справах дітей не була повідомлена про таку зміну обставин, а дитина, за відомостями наступних актів, хворіла та потребувала медичної допомоги.

Згідно з актом від 25 квітня 2026 року за адресою: АДРЕСА_6 , у будинку не було прибрано, посуд залишався немитим, водночас продукти харчування були в наявності. На час перевірки дитина перебувала з матір`ю в одній кімнаті, необхідні речі були в наявності. Разом із тим у цьому акті зазначено, що з 21 квітня 2026 року дитина перебувала в сусідки ОСОБА_7 , хворіла та була направлена до КНП «Захарівська багатопрофільна лікарня».

Іншим актом від 25 квітня 2026 року за адресою: АДРЕСА_7 , за місцем проживання ОСОБА_8 , умови проживання були оцінені як добрі: у кімнатах було чисто та прибрано. У документі зазначено, що ОСОБА_8 не повідомила службу у справах дітей про перебування в неї дитини з 21 квітня 2026 року та про її хворобу. На час перевірки дитина хворіла й була направлена до КНП «Захарівська багатопрофільна лікарня» без супроводу матері.

Наведені акти від 23 та 25 квітня 2026 року оцінюються судом у взаємозв`язку. Вони свідчать, що в період, безпосередньо перед відібранням дитини, малолітній перебував не за місцем проживання матері, а в іншої особи, при цьому служба у справах дітей не була належним чином поінформована про його місцеперебування та стан здоров`я. Установлені обставини мають значення з огляду на малолітній вік дитини, її хворобу та потребу в належному нагляді й медичній допомозі.

Водночас суд не покладає на ОСОБА_1 відповідальність за дії ОСОБА_8 щодо неповідомлення служби у справах дітей. Однак передача дитини іншій особі, відсутність належного інформування уповноваженого органу про місцеперебування дитини та обставини її хвороби оцінюються судом у контексті виконання матір`ю обов`язку забезпечувати належний нагляд, безпеку та догляд за малолітнім сином.

У сукупності з попередніми актами обстеження зазначені обставини свідчать про те, що проблеми з організацією належного догляду за дитиною не обмежувалися окремими побутовими недоліками, а виявлялися також у питаннях забезпечення постійного нагляду та належного реагування на потреби дитини, зокрема під час її хвороби.

Суд також бере до уваги, що 25 квітня 2026 року дитину було відібрано із сім`ї та направлено до КНП «Захарівська багатопрофільна лікарня». Надалі наказом № 13 від 27 квітня 2026 року дитину тимчасово влаштовано до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Сам факт відібрання дитини не є самостійною та безумовною підставою для позбавлення матері батьківських прав. Проте в цій справі він оцінюється разом із попередніми актами, відомостями про стан здоров`я дитини, обставинами її перебування в іншої особи та відсутністю належного інформування служби у справах дітей.

Суд враховує також, що матеріали справи містять відомості про проведення профілактичної роботи з матір`ю та звернення її уваги на необхідність належного виконання батьківських обов`язків. Зокрема, в акті від 5 грудня 2025 року прямо зазначено, що мати не реагувала на зауваження служби у справах дітей. Незважаючи на неодноразові обстеження, у наступні місяці продовжували фіксуватися недоліки в побутових умовах, забезпеченні дитини необхідними речами та організації догляду за нею.

Суд бере до уваги, що відсутність у матері власного житла, недостатність матеріальних ресурсів або проживання в іншої особи самі по собі не є підставами для позбавлення батьківських прав. Однак у цій справі висновок про неналежне виконання матір`ю батьківських обов`язків ґрунтується не на її майновому становищі, а на сукупності конкретних обставин, зафіксованих у численних актах обстеження, зокрема повторюваній відсутності належних побутових умов, недостатності продуктів харчування, невирішених проблемах із доглядом за дитиною та обставинах її перебування в іншої особи під час хвороби.

Судом також не встановлено факту притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП, оскільки відповідні докази позивачем не надані. Водночас відсутність таких відомостей не виключає можливості доведення ухилення від виконання батьківських обов`язків іншими належними та допустимими доказами, зокрема актами обстеження, медичною документацією та іншими матеріалами справи.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 19 СК України висновок органу опіки та піклування не є обов`язковим для суду, однак підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. Рішенням виконавчого комітету Захарівської селищної ради № 54 від 1 травня 2026 року затверджено висновок про доцільність позбавлення обох відповідачів батьківських прав, а у висновку № 4 від 29 квітня 2026 року викладено позицію про необхідність застосування такого заходу щодо обох батьків.

У частині, що стосується ОСОБА_1 , висновок органу опіки та піклування узгоджується з установленими судом обставинами, підтвердженими сукупністю досліджених доказів. При цьому суд не обмежується самим висновком органу опіки, а самостійно оцінює зміст кожного акта обстеження, їх послідовність, повторюваність виявлених недоліків і обставини, пов`язані зі станом здоров`я та наглядом за дитиною.

Згідно зі статтею 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Малолітній вік сина ОСОБА_1 зумовлює його повну залежність від дорослих у питаннях харчування, гігієни, медичної допомоги, безпеки та задоволення інших життєво необхідних потреб.

Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що встановлені факти свідчать про систематичне неналежне виконання ОСОБА_1 обов`язків щодо догляду за малолітнім сином, забезпечення належних умов його життя та безпеки. Повторюваність виявлених недоліків протягом тривалого часу, їх збереження після проведення профілактичної роботи, а також обставини перебування хворої дитини в іншої особи без належного інформування служби у справах дітей дають суду підстави дійти висновку про наявність у поведінці матері ознак винного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

За таких обставин суд вважає, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітнього сина відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 164 СК України та найкращим інтересам дитини.

Щодо позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав

Вирішуючи питання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина, суд виходить із того, що підстави для застосування такого виняткового заходу мають бути доведені окремо щодо кожного з батьків. Неналежне виконання матір`ю своїх обов`язків не означає автоматичного встановлення аналогічної поведінки батька.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України позбавлення батьківських прав допускається у разі ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини та забезпечення безпечних умов її життя. Для застосування цієї підстави необхідно встановити винну поведінку особи та свідоме нехтування нею своїми обов`язками.

Судом установлено, що ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 21 травня 2025 року Великомихайлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 82.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 має інвалідність І групи з дитинства. Згідно з довідкою Захарівської селищної ради № 01/17/745 від 14 травня 2026 року він не перебуває на реєстрації на території відповідної територіальної громади. Матеріали справи також не підтверджують наявності в нього власного житла чи стабільного місця проживання.

Водночас суд наголошує, що інвалідність, відсутність власного житла, реєстрації або стабільного доходу самі по собі не є доказами винного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Ці обставини не звільняють батька від обов`язку піклуватися про дитину, однак і не можуть бути самостійною підставою для позбавлення його батьківських прав без установлення конкретної поведінки, яка свідчила б про свідоме нехтування потребами сина.

Оцінюючи акти обстеження умов проживання сім`ї, суд бере до уваги, що в більшості складених у період із червня 2025 року до лютого 2026 року актів зафіксовано присутність батька ОСОБА_2 за місцем проживання дитини. Зокрема, в акті від 14 жовтня 2025 року зазначено про перебування дитини з обома батьками. Водночас сам факт присутності батька під час обстежень за наявності незадовільних побутових умов не свідчить безумовно про його ухилення від виконання батьківських обов`язків. Навпаки, в акті від 22 січня 2026 року за адресою: АДРЕСА_5 , зафіксовано, що матері вдома не було, а батько перебував із хворою дитиною та годував її кашею, пояснивши, що мати пішла за молоком. При цьому в акті від 20 квітня 2026 року відомості про проживання батька разом із матір`ю та дитиною вже відсутні. Наведені обставини суд оцінює в сукупності з іншими доказами, оскільки вони самі по собі не дають достатніх підстав для висновку про свідоме та винне ухилення батька від виконання батьківських обов`язків.

Зазначені обставини не дають підстав стверджувати, що ОСОБА_2 належним чином виконував усі свої батьківські обов`язки. Разом із тим вони свідчать, що в певний період він фактично перебував із малолітнім сином і здійснював окремі дії з догляду за ним. Ці відомості мають значення для оцінки твердження про повне та свідоме самоусунення батька від виховання дитини.

Акти від 20, 23 та 25 квітня 2026 року стосуються переважно обставин проживання ОСОБА_1 з дитиною за адресою співмешканця в селі Нова Шибка, перебування дитини в сусідки та її подальшого направлення до закладу охорони здоров`я. Ці документи мають істотне значення для оцінки поведінки матері, проте не містять достатньої сукупності відомостей, які б безпосередньо підтверджували свідоме та винне ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків саме щодо малолітнього сина.

Суд також бере до уваги, що під час судового розгляду представник позивача, підтримуючи позовні вимоги, фактично зосередив свої пояснення переважно на обставинах, які стосуються поведінки ОСОБА_1 та неналежного виконання нею обов`язків щодо догляду за малолітнім сином. Конкретних обставин, які б свідчили про винне та свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків саме щодо цієї дитини, представником позивача окремо не наведено. Прокурор у судовому засіданні також підтримав позов, однак його доводи стосувалися переважно обставин неналежного догляду за дитиною з боку матері, без наведення конкретних фактів, які б підтверджували свідоме ухилення батька від виконання батьківських обов`язків.

Зазначене суд враховує не як самостійну підставу для відмови в позові, а в сукупності з дослідженими письмовими доказами та іншими обставинами справи. Саме по собі непред`явлення представником позивача чи прокурором окремих доводів щодо поведінки батька не звільняє суд від обов`язку самостійно перевірити наявність передбачених законом підстав для позбавлення його батьківських прав. Водночас за відсутності конкретних доводів і достатньої сукупності доказів щодо винного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків висновок про наявність підстав для застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не може ґрунтуватися лише на загальній підтримці позову.

Суд також бере до уваги довідку-характеристику № 267 від 11 травня 2026 року Захарівської селищної ради, у якій зазначено негативну характеристику ОСОБА_2 , відсутність у нього доходу та власного житла, а також наведено відомості про систематичне вживання алкогольних напоїв і позбавлення його батьківських прав щодо інших дітей за рішенням суду від 11 жовтня 2017 року.

Самої лише згадки про таке рішення в характеристиці недостатньо для того, щоб вважати відповідні обставини належним чином установленими в межах цього провадження.

Так само суду не надано доказів притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП або документів, які б підтверджували його перебування на обліку в лікаря-нарколога чи наявність установленого відповідного захворювання. Тому відомості, викладені в характеристиці, підлягають оцінці з урахуванням їх доказового значення та не можуть самі по собі бути достатньою підставою для позбавлення батька батьківських прав.

Суд бере до уваги також те, що ОСОБА_2 брав участь у попередньому підготовчому судовому засіданні, однак у подальше судове засідання не з`явився. Його неявка сама по собі не може розцінюватися як визнання позову або як доказ свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків. Висновок про наявність підстав для позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на досліджених доказах щодо поведінки батька стосовно дитини.

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд зазначає, що відповідно до частин п`ятої та шостої статті 19 СК України такий висновок не є обов`язковим для суду й підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. У цій частині висновок органу опіки та піклування не усуває недостатності доказів, необхідних для встановлення винного та свідомого ухилення батька від виконання своїх обов`язків.

Суд вважає, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав щодо малолітнього сина сам по собі не є достатньою та безумовною підставою для ухвалення такого рішення, оскільки відповідно до частин п`ятої та шостої статті 19 СК України він має рекомендаційний характер і не є обов`язковим для суду. Такий висновок підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Суд наголошує, що правовою підставою для позбавлення батьківських прав є не сама лише згода особи на позбавлення її батьківських прав, негативна характеристика чи складні життєві обставини, а доведеність передбачених законом підстав, зокрема винної поведінки батька або матері та свідомого нехтування ними своїми обов`язками щодо виховання дитини.

Так, під час розгляду аналогічних справ Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2019 року у справі № 522/811/16 (провадження № 61-32253св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18) та від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) висловив правову позицію, відповідно до якої ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків і свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини. Зважаючи на це, суд має враховувати характер поведінки кожного з батьків, особу батька та матері, конкретні обставини справи й можливість забезпечення найкращих інтересів дитини менш суворими заходами.

У цій справі щодо ОСОБА_1 судом установлено сукупність обставин, які свідчать про систематичне неналежне виконання нею обов`язків щодо догляду за малолітнім сином, що підтверджується численними актами обстеження умов проживання та іншими дослідженими доказами. Натомість щодо ОСОБА_2 матеріали справи не містять достатньої сукупності належних і допустимих доказів, які б підтверджували його винне та свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків саме щодо цієї дитини.

За таких обставин суд доходить висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав за наявної доказової бази було б передчасним. Відсутність достатніх доказів свідомого ухилення батька від виконання батьківських обов`язків виключає можливість застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Водночас суд звертає увагу ОСОБА_2 на необхідність відповідального ставлення до виконання батьківських обов`язків, належної участі у вихованні, утриманні та догляді за сином, забезпечення його потреб і дотримання прав та інтересів дитини.

З огляду на встановлені обставини суд вважає за необхідне звернути увагу ОСОБА_2 на його обов`язок належним чином виконувати батьківські обов`язки, брати участь у вихованні та утриманні сина, дбати про його здоров`я, безпеку й розвиток. З метою сприяння забезпеченню прав та найкращих інтересів малолітньої дитини доцільним є здійснення органом опіки та піклування заходів у межах його повноважень щодо оцінки умов, у яких батько може брати участь у вихованні дитини, та сприяння належному виконанню ним батьківських обов`язків.

Отже, з урахуванням наведеного суд вважає, що позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав є обґрунтованими та підлягають задоволенню, тоді як у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав належить відмовити через недоведеність передбачених законом підстав.

Загальний висновок суду

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом установлено, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не забезпечувала малолітньому синові належних умов проживання, догляду та виховання, не вживала достатніх і послідовних заходів для усунення виявлених недоліків, незважаючи на неодноразові зауваження та обставини, які свідчили про необхідність належного виконання нею батьківських обов`язків. Сукупність досліджених доказів підтверджує не лише неналежне виконання матір`ю обов`язків щодо дитини, а й винну поведінку, яка свідчить про ухилення від її виховання та піклування про неї. За таких обставин суд вважає доведеними передбачені пунктом 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України підстави для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Водночас щодо ОСОБА_2 суд доходить іншого висновку. Наявні у справі відомості про відсутність у нього власного житла, постійного доходу, а також зазначені у характеристиці негативні відомості самі по собі не є достатніми для висновку про його винне та свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків саме щодо малолітнього сина. Матеріали справи містять також відомості про окремі випадки участі батька в житті дитини та здійснення ним догляду за нею. Водночас достатніх, належних і переконливих доказів того, що ОСОБА_2 свідомо та без поважних причин ухилявся від виховання сина, суду не надано.

Суд також бере до уваги, що під час судового розгляду пояснення представника позивача стосувалися переважно обставин неналежного догляду за дитиною з боку матері. Конкретних обставин, які б підтверджували винне ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків саме щодо цієї дитини, ними окремо не наведено. При цьому суд наголошує, що сама по собі відсутність відповідних доводів сторони позивача не є самостійною підставою для відмови в позові, однак у сукупності з дослідженими доказами підтверджує необхідність особливо ретельної оцінки наявності законних підстав для застосування до батька такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правового впливу, який може бути застосований лише за наявності достатніх доказів винної поведінки одного з батьків та з урахуванням найкращих інтересів дитини. Самі по собі складні життєві обставини, відсутність належних матеріальних умов або інші негативні характеристики не можуть автоматично свідчити про наявність передбачених законом підстав для позбавлення батьківських прав.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав є обґрунтованими та підлягають задоволенню, тоді як у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав належить відмовити у зв`язку з недоведеністю передбачених законом підстав для застосування до нього такого крайнього заходу.

Водночас відмова в позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав не звільняє його від обов`язку належно виконувати батьківські обов`язки, піклуватися про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, а орган опіки та піклування — здійснювати контроль за виконанням ним цих обов`язків і вживати передбачених законом заходів у разі встановлення порушень прав та інтересів малолітнього.

На підставі викладеного, керуючись статтями 51 Конституції України, 3 Конвенції ООН про права дитини, статтями 19, 150, 155, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, як органу опіки та піклування, в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа — Служба у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав — задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Залишити малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органу опіки та піклування виконавчого комітету Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, для подальшого його влаштування.

У задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , — відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області обов`язок здійснювати контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків та вживати передбачених законом заходів для забезпечення захисту прав і найкращих інтересів малолітньої дитини.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 жовтня 2026 року о 15:00 год.

Суддя: Ірина ГОНЧАР