Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №186/1940/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Суд: Овідіопольський районний суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №186/1940/25

Суддя: Козирський Є. С.

Справа № 186/1940/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської Області у складі:

головуючого судді Козирського Є.С.,

при секретарі Лепешенковій В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06.04.2026 р. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 103212050 від 05.06.2021 року у розмірі 32 837,50 грн, а також судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач уклала електронний договір з ТОВ «МІЛОАН», право вимоги за яким перейшло до позивача на підставі договору факторингу, проте зобов`язання за кредитом належним чином не виконала.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 квітня 2026 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто заборгованість у розмірі 32 837,50 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник відповідача - адвокат Зачепило З.Я. звернулась до суду із заявою про його перегляд.

Ухвалою суду від 08 липня 2026 року заочне рішення суду від 06 квітня 2026 року було скасовано, а справу призначено до нового розгляду.

У відзиві якій надійшов на адресу суду від 22.07.2026 року, сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження реального перерахування (видачі) коштів на рахунок відповідача.

23.07.2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» детально ознайомившись з відзивом представника відповідача, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню та Витребувати необхідні докази та пояснення від АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (адреса: вул. Андріївська, 4, м. Київ, Україна, 04070; ЄДРПОУ: 14282829; електронна пошта: info@fuib.com), а саме: інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_2 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_2 в період з 05.06.2021 по 08.06.2021 з відображенням часу зарахування коштів; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_2 , у тому числі, прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронно пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судом було отримано офіційну інформацію та виписку за картковим рахунком відповідача для перевірки доводів, викладених у відзиві.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви, відзиву відповідача та відповіді на відзив у сукупності з отриманими банківськими документами, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 05.06.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено Кредитний договір № 103212050, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 7 100,00 грн. Договір підписано відповідачем за допомогою (SMS) одноразового ідентифікатора, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до власноручного підпису. Право вимоги за вказаним договором перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі договору факторингу.

Суд дослідив заперечення відповідача, викладені її представником - адвокатом Зачепило З.Я. у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності доказів реального отримання кредитних коштів, та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до офіційної відповіді та належним чином завіреної виписки АТ «ПУМБ» №КНО-07.8.5./15092 БТ від 26.08.2026 року, наданої на запит суду, на ім`я ОСОБА_3 відкрито картковий рахунок та випущено платіжну картку № НОМЕР_2 . Згідно з наданою випискою про рух коштів, на вказаний рахунок відповідача було успішно зараховано грошові кошти із призначенням платежу «Надходження» в рамках укладеного договору, які в подальшому були зняті та використані відповідачем.

Таким чином, факт отримання коштів відповідачем повністю доведений належними та допустимими письмовими доказами, що спростовує позицію відзиву.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, Кредитний договір № 103212050 від 05.06.2021 року укладено між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в електронній формі, підписано електронним підписом відповідача, за допомогою (SMS) одноразового ідентифікатора, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до власноручного підпису, що відповідає наведеним вище вимогам закону, в результаті чого у сторін виникли права та обов`язки. Право вимоги за вказаним договором перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі договору факторингу.

Отже, матеріалами справи підтверджено, відповідач уклав договір про споживчий кредит №103212050 від 05.06.2021р з ТОВ «МІЛОАН». На підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7100,00 грн. Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов`язання. 30.09.2021р згідно умов Договору відступлення прав вимоги №09Т, ТОВ «МІЛОАН» було відступлено право вимоги за Кредитним Договором №103212050 від 05.06.2021р. на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги до відповідача. Згідно Договору відступлення сума боргу перед новим кредитором становить 38 831,50 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 7100грн, заборгованість за відсотками 25027,50 грн., заборгованість за комісійними винагородами 710,00грн. У зв`язку з істотним порушенням умов кредитного договору відповідачу було направлено повідомлення про відступлення права вимоги із зазначенням інформації про порядок погашення заборгованості по кредитному договору. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.

Проте, Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України. Внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 30.09.2021 року згідно умов Договору відступлення прав вимоги №09Т, ТОВ «МІЛОАН» було відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 103212050 від 05.06.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги до відповідача.

Згідно Договору відступлення сума боргу перед новим кредитором становить 38 831,50 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 7100грн, заборгованість за відсотками 25027,50 грн., заборгованість за комісійними винагородами 710,00грн.

Наведені вище обставини відповідачем усупереч ст. 12, 81 ЦПК України не спростовані, що є її процесуальним обов`язком, у той час як докази, надані позивачем, слугують підтвердженням існування між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ОСОБА_1 кредитних правовідносин.

Отже, за встановлених судом обставин справи, між позивачем та відповідачем укладено електронний кредитний договір, шляхом підписання його електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового пароля), умови якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» були виконані, у той час як відповідач у строк, передбачений умовами договору, заборгованість не повернула.

Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

За наведених вище обставин, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаним вище кредитним договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як було зазначено вище, відступлена сума боргу перед новим кредитором становить 32 837,50 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 7100грн, заборгованість за відсотками 25027,50 грн., заборгованість за комісійними винагородами 710,00грн.

Отже, сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов кредитного договору, у тому числі щодо процентної ставки за користування кредитними коштами та строк кредитування.

За наведених вище обставин, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договору, при цьому, визначаючи розмір цієї заборгованості, суд зауважує про таке.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (справа ЄСПЛ "Ван де Гурк проти Нідерландів", заява N 23192/15, рішення від 29 травня 2019 року). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року N 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).

Згідно зі ст. 526, 611, 1054 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, а позичальник зобов`язаний повернути кред ит та сплатить відсотки. Оскільки відповідач умови договору порушила та кошти не повернула, вимоги позивача про стягнення заборгованості є законними. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, судом перевірений, він є правильним та підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, дослідивши всі аргументи відзиву та надавши їм належну правову оцінку, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

За правилами ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним документально підтверджені витрат на оплату судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Згідно з ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч.2 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

У справі наявне клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч.4 ст.141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір №42649746 про надання правової допомоги, укладений 08.05.2025 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Білецьким Б.М., додаткову угоду №103212050 від 29.07.2025 року до договору №42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025, актом про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послугу), Відповідно до поданих документів загальна вартість наданих послуг становить 5000 грн.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, ціни позову, критерію реальності адвокатських витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., що буде відповідати принципу.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 526, 530, 611, 626, 628, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 42649746, п/р № НОМЕР_3 , відкритий в АТ «ПУМБ») заборгованість за Кредитним договором №103212050 від 05.06.2021 року у розмірі 32 837 (тридцять дві тисячі вісімсот тридцять сім) гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є.С. Козирський

Оригінал: reyestr.court.gov.ua