Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №171/2726/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 171/2726/24

провадження № 51-1256 км 26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2026 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України, уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області вироком від 12 березня 2025 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 роківта на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

12 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 :

- змінив, виключивши з його мотивувальної частини вказівку на наявність щирого каяття як обставини, що пом`якшує покарання;

- скасував у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК покарання у виді позбавленні волі на строк 5 років.

За обставин, детально викладених у судових рішеннях, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він з 09 до 16 вересня 2024 року, більш точного часу не встановлено, перебуваючи на території ліцею № 1 в м. Апостолове Дніпропетровської області (вул. Богдана Хмельницького, 106), проник через вікно до твердопаливної блочної модульної котельні, яка належить ТОВ «Чернівецькі теплові мережі», звідки, діючи в умовах воєнного стану, повторно, таємно викрав деталі котельні, заподіявши потерпілому майнової шкоди на загальну суму 78 544,53 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_6 , не погодившись із вироком суду апеляційної інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить застосувати до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції:

- не зваживши на те, що прокурор подав апеляційну скаргу зі значним пропуском строку (понад шість місяців), безпідставно поновив йому строк на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції;

- при посиленні ОСОБА_7 покарання проігнорував визнання обвинуваченим своєї вини без належного аналізу доказів, на яких ґрунтується обвинувачення, та не навів мотивування «явної несправедливості»;

- всупереч вимогам ст. 314-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)не звернувся до уповноваженого органу з питань пробації для складання досудової доповіді.

На касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 представник потерпілого ТОВ «Чернівецькі теплові мережі» - адвокат ОСОБА_8 подала письмове заперечення, в якому, наводячи відповідні обґрунтування, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали доводи касаційної скарги, просили застосувати положення ст. 75 КК.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у судових рішеннях, правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185 КК у касаційному порядку захисником не оспорюються. Також захисник фактично не заперечує виду і розміру призначеного засудженому покарання.

У поданій касаційній скарзі захисник посилається, зокрема, на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме - безпідставне незастосування до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК, що призвело до суворості призначеного покарання вцілому.

Колегія суддів не погоджується з доводами захисника в цій частині з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 65 КК).

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 413, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень статті 75 КК.

Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст. 414 КПК).

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого дійшов висновків про відсутність обставини, що пом`якшує обвинуваченому покарання - щирого каяття, оскільки, окрім визнання свої вини, останнім не було здійснено будь-яких дій, направлених на відшкодування заподіяної ним шкоди, а також необхідність призначення ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК реального покарання у виді позбавленні волі на строк 5 років.

Суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання:

- зважив на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального правопорушення та його наслідки, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого: ОСОБА_7 визнав вину, за місцем проживання характеризується посередньо, перебуває з 2018 року на «Д» обліку у лікаря-нарколога, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин та до нього вже застосовувалися положення ст. 75 КК;

- врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, його підвищену суспільну небезпечність, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, вартість викраденого ним майна та загальний розмір збитків ТОВ «Чернівецькі теплової мережі», невідшкодування заподіяної шкоди, позицію представника потерпілого, висловлену під час апеляційного розгляду.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 185 КК, та відповідно до положень ст. 75 КК, врахувавши конкретні обставини справи та особу винного, не знайшов підстав для звільнення обвинуваченого від відбування цього покарання з випробуванням, навівши мотиви своєї позиції.

За таких обставин доводи касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції не навів мотивування «явної несправедливості»,колегія суддів відхиляє.

Що стосується твердження сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 314-1 КПК не звернувся до уповноваженого органу з питань пробації для складання досудової доповіді, то колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право постановити ухвалу, якою доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь. Випадки, коли складання такої доповіді є обов`язковим, визначено КПК.

Тобто вирішення питання про необхідність складання досудової доповіді є правом суду та вирішується під час підготовчого судового засідання. Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту не заявляла ні в підготовчому судовому засіданні, ані в суді апеляційної інстанції клопотання про звернення до уповноваженого органу з питань пробації для складання досудової доповіді стосовно ОСОБА_7 .

Відтак доводи захисника про порушення судом апеляційної інстанції норм КПК у цій частині є безпідставними.

Колегія суддів зважає на доводи захисника щодо поновлення прокурору пропущеного строку на апеляційне оскарження без наведення достатніх мотивів свого рішення та прийняття судом апеляційної інстанції до розгляду апеляційної скарги прокурора, поданої зі значним пропуском строку, однак це загалом не впливає на правильність рішення, оскільки апеляційний перегляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 в апеляційному суді здійснювався також і за апеляційною скаргою представника потерпілого, вимоги якої аналогічні до вимог апеляційної скарги сторони обвинувачення.

Що стосується прохання захисника про застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 75 КК, то колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. З ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів касаційного суду, зваживши на:

- тяжкість та підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення;

- дані про особу ОСОБА_7 , які вже були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні останньому покарання;

- невідшкодування дотепер заподіяної шкоди,

дійшла висновку про те, що зазначені обставини жодним чином не спростовують обґрунтованості вироку суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, а тому не погоджується з доводами касаційної скарги захисника і в цій частині.

Тож колегія суддів касаційного суду вважає призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК покарання справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Також це покарання, на думку Суду, не буде становити надмірний тягар для засудженого, відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2026 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3