Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №904/664/26
Суддя: Висоцький Артем Миколайович
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/664/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі)
суддів: Андрейчука Л.В., Левшиної Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "Машінтех"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2026, суддя Євстигнеєва Н.М., м. Дніпро, повний текст рішення складено та підписано 01.05.2026
у справі № 904/664/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Машінтех"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод"
про стягнення 78 147,02 грн
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Машінтех" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" про стягнення 78 147,02 грн, з яких пеня у розмірі 53 651,46 грн, 3% річних у розмірі 5 192,08 грн, втрати від інфляції у розмірі 19 303,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 511160039 від 11.01.2016 (далі – договір) в частині своєчасної оплати поставленого товару.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти стягнення пені. На його думку, сторони не узгодили в договорі конкретного розміру пені, тому її нарахування у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України є неправомірним. Також відповідач вважав неспівмірним заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2026 у справі № 904/664/26 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Машінтех" 3% річних у розмірі 5 095,11 грн, втрати від інфляції у розмірі 19 131,48 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 650,19 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 825,38 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у стягненні пені, суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується, і конкретного її розміру. На думку суду, пунктом 7.5 договору встановлено не розмір пені, а лише порядок його визначення – не більше подвійної облікової ставки НБУ, а актами законодавства розмір пені у спірних правовідносинах також не встановлений. При цьому суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Задовольняючи частково вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок. До періоду прострочення він не включив день фактичної оплати, а також виправив визначення сукупного індексу інфляції.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
До Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Машінтех" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2026 у справі № 904/664/26.
Скаржник не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені та в частині розподілу судових витрат. На його думку, рішення в цій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи.
Апелянт зазначає, що пунктом 7.5 договору сторони погодили вид відповідальності за порушення строків оплати (пеня), базу нарахування (несплачена сума), порядок нарахування (за кожен день прострочення) та спосіб визначення розміру (не більше подвійної облікової ставки НБУ). Отже, усі істотні елементи відповідальності за порушення грошового зобов`язання визначені та погоджені сторонами, а умова дозволяє здійснити точний математичний розрахунок пені. Позивач нарахував пеню саме в межах подвійної облікової ставки НБУ, тобто в межах прямо погодженого сторонами способу визначення відповідальності.
На думку скаржника, договір укладено в редакції, запропонованій відповідачем. Тому заперечення відповідача щодо невизначеності умови, яку він сам сформулював, є суперечливими і свідчать про його недобросовісну поведінку.
Апелянт також вважає, що суд першої інстанції помилково застосував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4156/18, оскільки ці правовідносини не є тотожними. У тій справі договір не містив погодженого розміру пені, тоді як у цій справі сторони прямо визначили механізм її розрахунку через подвійний розмір облікової ставки НБУ. Скаржник посилається на статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та на принцип свободи договору (статті 6, 627 Цивільного кодексу України).
Крім того, апелянт вважає, що у разі скасування рішення в частині відмови у стягненні пені зміні підлягає і розподіл судових витрат.
З наведених підстав апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені у розмірі 53 651,46 грн та в частині розподілу судових витрат і ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача пені у розмірі 53 651,46 грн та судових витрат у повному обсязі. Також він просить стягнути з відповідача 3 993,60 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/664/26 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя – Висоцький А.М. (доповідач), судді – Андрейчук Л.В., Левшина Г.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026.
Апеляційну скаргу подано 26.05.2026 засобами поштового зв`язку, тобто в межах строку, встановленого статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
27.05.2026 ухвалою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику запропоновано усунути недоліки апеляційної скарги та доплатити судовий збір.
01.06.2026 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами сплату судового збору у визначеній сумі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Машінтех". Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи, на підставі частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справа є малозначною. Учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв та клопотань, у Господарського суду Дніпропетровської області витребувано матеріали справи № 904/664/26.
До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/664/26.
Фактичні обставини, встановлені судом
11.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Машінтех" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (покупець) укладено договір поставки № 511160039.
За умовами пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і сплатити продукцію матеріально-технічного призначення (товар). Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови і терміни постачання товару визначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника в порядку і терміни, вказані в специфікаціях до договору.
Пунктом 7.5 договору сторони передбачили, що в разі невчасного здійснення розрахунків за цим договором покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень і заперечень. Доказів визнання договору або пункту 7.5 недійсним матеріали справи не містять. Додатковими угодами строк дії договору неодноразово продовжувався, востаннє додатковою угодою № 4 від 13.02.2023 – до 31.12.2025.
13.02.2024 сторони підписали специфікацію № 46 до договору на поставку товару на загальну суму 1 366 534,22 грн (без ПДВ). Специфікацією визначено умови оплати: 50% передплата; 50% після факту постачання протягом 30 календарних днів.
13.03.2024 відповідач здійснив передплату у розмірі 683 267,11 грн.
Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 366 534,23 грн за видатковими накладними № 596 від 30.07.2024 на суму 1 179 748,42 грн та № 152 від 24.02.2025 на суму 186 785,81 грн.
Як встановив суд першої інстанції, строк оплати товару за видатковою накладною № 596 від 30.07.2024 настав 29.08.2024, а за видатковою накладною № 152 від 24.02.2025 – 26.03.2025.
Залишок вартості поставленого товару в сумі 683 267,12 грн відповідач сплатив з порушенням строків: 24.06.2025 – 186 785,81 грн (оплата за видатковою накладною № 152) та 26.06.2025 – 496 481,31 грн (оплата за видатковою накладною № 596).
За прострочення оплати позивач нарахував пеню у розмірі 53 651,46 грн за період з 27.03.2025 по 26.06.2025, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.
Мотивувальна частина
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні пені та в частині розподілу судових витрат. В іншій частині (стягнення 3% річних і втрат від інфляції та відмова у стягненні 96,97 грн 3% річних і 172,00 грн втрат від інфляції) рішення учасниками справи не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Розглянувши матеріали справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Щодо наявності підстав для стягнення пені
Факт прострочення відповідачем оплати поставленого товару встановлено судом першої інстанції. Відповідач його не заперечує.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно зі статтею 611 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з частиною першою статті 546 та статтею 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, якщо це встановлено договором або законом. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання. Відповідно до частини шостої цієї статті штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, законодавець надав сторонам право визначити розмір пені за прострочення грошового зобов`язання за власною згодою, встановивши лише його верхню межу. Чинне законодавство не вимагає, щоб розмір пені був визначений у договорі виключно у вигляді фіксованого відсотка. Він може бути визначений і через прив`язку до облікової ставки НБУ – офіційно встановленого та загальновідомого показника, величина якого може бути точно встановлена на кожен день прострочення.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом та намірами сторін.
Пунктом 7.5 договору сторони визначили обов`язок покупця сплатити пеню у разі невчасного здійснення розрахунків, базу її нарахування (несплачена сума), порядок нарахування (за кожен день прострочення) та розмір, що визначається через облікову ставку НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, і не може перевищувати її подвійного значення. За загальноприйнятим значенням слів така умова означає, що покупець погодився сплатити пеню в будь-якому розмірі, який не перевищує подвійної облікової ставки НБУ. Кредитор, у свою чергу, вправі нарахувати пеню в цих межах, у тому числі в їх максимальному значенні. Погоджена сторонами межа збігається з граничним розміром пені, встановленим законом.
Отже, умова пункту 7.5 договору дає змогу визначити як обов`язок сплати пені, так і її розмір і базу нарахування, а розрахунок пені виходячи з подвійної облікової ставки НБУ відповідає змісту погодженого сторонами зобов`язання. Висновок суду першої інстанції про те, що сторони не погодили розміру пені, ґрунтується на неправильному тлумаченні умов договору та неправильному застосуванні наведених норм матеріального права.
Колегія суддів також враховує, що відповідач як професійний учасник господарських відносин підписав договір без зауважень, тривалий час його виконував, неодноразово продовжував строк його дії додатковими угодами і не оспорював пункт 7.5. Заперечення відповідача щодо визначеності умови про пеню виникли лише після порушення ним грошового зобов`язання. Така поведінка не узгоджується із загальною засадою добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Посилання суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, є безпідставним. Згідно з цими висновками, якщо правочин не містить умов щодо розміру та бази нарахування пені або містить умову про нарахування пені відповідно до чинного законодавства, пеня може бути стягнута лише тоді, коли обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Натомість у цій справі договір містить умову щодо бази нарахування пені та її розміру, визначеного через облікову ставку НБУ, тобто правовідносини не є подібними.
Наведений висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 14.12.2023 у справі № 909/452/22.
У справі № 909/452/22 пунктом 6.4 договору оренди сторони передбачили, що у разі порушення орендарем строків перерахування орендної плати орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ. Суд першої інстанції відмовив у стягненні пені, оскільки дійшов висновку, що договір не встановлює розміру пені, а лише обмежує його подвійною обліковою ставкою НБУ. Суд апеляційної інстанції скасував рішення в цій частині та стягнув пеню, обчислену виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.
Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4156/18 та Верховного Суду у справі № 908/1501/18. Суд зазначив, що відповідальність за порушення строків перерахування орендної плати чітко погоджена сторонами в договорі, умовами договору визначено обов`язок сплати пені, її розмір та базу нарахування. Тому висновки суду апеляційної інстанції наведеним висновкам не суперечать. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Умова пункту 6.4 договору у справі № 909/452/22 за змістом є тотожною умові пункту 7.5 договору у цій справі, тому правовідносини є подібними.
Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин доводи апелянта про наявність правових підстав для стягнення пені є обґрунтованими.
Щодо розміру пені, що підлягає стягненню
Суд під час вирішення спору з`ясовує обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та оцінює докази, на яких цей розрахунок ґрунтується. Якщо розрахунок позивача неправильний, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені. При цьому суд не виходить за межі визначеного позивачем періоду, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості (постанови Верховного Суду від 05.03.2018 у справі № 910/1389/18, від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18).
Позивач нарахував пеню на суму 683 267,12 грн за період з 27.03.2025 по 26.06.2025. Перевіривши розрахунок, колегія суддів встановила, що він здійснений неправильно, з огляду на таке.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 дійшла висновку, що умова договору про нарахування пені "за кожен день прострочення" визначає лише спосіб обчислення пені і не встановлює іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку її нарахування.
Пункт 7.5 договору та інші умови договору не встановлюють іншого строку нарахування пені, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Строк оплати товару за видатковою накладною № 596 від 30.07.2024 настав 29.08.2024. Тому шестимісячний строк нарахування пені на заборгованість за цією накладною (496 481,31 грн) сплив до початку визначеного позивачем періоду (27.03.2025). Отже, пеня на цю суму за період з 27.03.2025 по 26.06.2025 нарахуванню не підлягає.
Строк оплати товару за видатковою накладною № 152 від 24.02.2025 настав 26.03.2025, а оплата на суму 186 785,81 грн здійснена 24.06.2025, тобто в межах шестимісячного строку. День фактичної оплати до періоду прострочення не включається, тому період прострочення становить з 27.03.2025 по 23.06.2025 (89 днів).
Протягом усього цього періоду облікова ставка НБУ становила 15,5% річних (діяла з 07.03.2025). Подвійна облікова ставка становила 31% річних.
Отже, за перерахунком суду пеня становить: 186 785,81 грн х 31% / 365 х 89 днів = 14 118,96 грн.
З урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 14 118,96 грн. У стягненні решти пені в сумі 39 532,50 грн слід відмовити.
Підстав для зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України колегія суддів не вбачає. Відповідач відповідного клопотання не заявляв і доказів наявності обставин, які могли б бути підставою для такого зменшення, не надав.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Висновки апеляційного господарського суду
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права (статті 549, 551 Цивільного кодексу України, статті 231, 343 Господарського кодексу України, статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань") і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення пені.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2026 у справі № 904/664/26 слід скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 14 118,96 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення пені у розмірі 14 118,96 грн. Рішення в частині розподілу судових витрат підлягає зміні. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частин четвертої, чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням результатів апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено на суму 38 345,55 грн (пеня 14 118,96 грн + 3% річних 5 095,11 грн + втрати від інфляції 19 131,48 грн) з 78 147,02 грн заявлених, тобто на 49,07%.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованими витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн і розподілив їх пропорційно розміру задоволених вимог. Ця частина рішення не оскаржується. Пропорційно розміру задоволених вимог на відповідача покладаються витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 360,27 грн (15 000,00 грн х 38 345,55 / 78 147,02) та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 306,40 грн (2 662,40 грн х 38 345,55 / 78 147,02).
За подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 4 992,00 грн. Апеляційну скаргу задоволено частково: на 14 118,96 грн з оскаржуваних 53 651,46 грн. Тому на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 1313,70 грн (4 992,00 грн х 14 118,96 / 53 651,46).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Машінтех" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2026 у справі № 904/664/26 – задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2026 у справі № 904/664/26 скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 14 118,96 грн та змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:
"Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Машінтех" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" про стягнення 78 147,02 грн задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (ідентифікаційний код 05393116; вул. Старозаводська, буд. 21, м. Дніпро, 49081) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Машінтех" (ідентифікаційний код 38203001; вул. Володимира Жаботинського, буд. 18-А, кв. 1, м. Київ, 03190) пеню у розмірі 14 118,96 грн (чотирнадцять тисяч сто вісімнадцять гривень 96 коп.), 3% річних у розмірі 5 095,11 грн (п`ять тисяч дев`яносто п`ять гривень 11 коп.), втрати від інфляції у розмірі 19 131,48 грн (дев`ятнадцять тисяч сто тридцять одна гривня 48 коп.), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 360,27 грн (сім тисяч триста шістдесят гривень 27 коп.) та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 306,40 грн (одна тисяча триста шість гривень 40 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити."
В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2026 у справі № 904/664/26 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (ідентифікаційний код 05393116; вул. Старозаводська, буд. 21, м. Дніпро, 49081) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Машінтех" (ідентифікаційний код 38203001; вул. Володимира Жаботинського, буд. 18-А, кв. 1, м. Київ, 03190) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1313,70 грн (одна тисяча триста тринадцять гривень 70 коп.).
Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених частиною третьою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 21.10.2026.
Головуючий суддя Висоцький А.М.
Судді Андрейчук Л.В.
Левшина Г.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua