Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №904/4737/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року м. Дніпро Справа № 904/4737/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Кощеєв І.М., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Новіковій Д.О.

Представники сторін:

від позивача: ГОЛОВКО ВЛАДИСЛАВ ПАВЛОВИЧ (власні засоби EasyCon) - представник АТ «Українська залізниця», адвокат свідоцтво серія КС № 9737/10 від 29.07.2024р.

інші представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі № 904/4737/25 (суддя Дупляк С.А., повне рішення складено 03.12.2025.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс»

про зобов`язання вчинити дію та стягнення штрафних санкцій

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 25.08.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс», у якій просило суд зобов`язати відповідача здійснити допоставку товару, обумовленого рознарядками від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103 та від 14.03.2025 №ЦЗВ-31/208, за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 28.01.2025 №ЦЗВ-02-00725-01, а також стягнути 1 461 969,68 грн штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань за вказаним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наявними у справі письмовими доказами доведено факт недопоставки, а також прострочення поставки відповідачем товару за договором.

ТОВ «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» звернулося із зустрічним позовом від 10.09.2025 до АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 255 559,31 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 первісні позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано ТОВ «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» здійснити допоставку товару, обумовленого рознарядками від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103 та від 14.03.2025 №ЦЗВ-31/208 (фанера 10мм в кількості 0,470м3, фанера 19мм в кількості 0,601м3 на загальну суму 138 249,31 грн) за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 28.01.2025 №ЦЗВ-02-00725-01. Стягнуто з ТОВ «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» на користь АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Українська залізниця" 11 358,91 грн пені, 904 041,98 грн штрафу, 13 407,21 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом (про стягнення штрафу у розмірі 546 568,79 грн) відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами 28.01.2025 укладено договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-02-00725-01, який за своєю правовою природою є договором поставки. Суд встановив, що рознарядка-1 від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103 була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» саме 24.02.2025, а не 20.02.2025, як зазначав позивач, а тому кінцевою датою поставки товару за рознарядкою-1 є 26.03.2025. Суд встановив, що товар за видатковою накладною №6 від 25.03.2025 на суму 3 643 791,96 грн було поставлено без прострочення, а тому відмовив у стягненні штрафу в розмірі 546 568,79 грн. Водночас суд встановив факт прострочення поставки товару за видатковою накладною №7 (позиція №1) та видатковими накладними №8, №9, а також факт недопоставки товару за обома рознарядками. Суд відхилив доводи відповідача про те, що рознарядка-1 виконана повністю з огляду на примітку «відповідно до пакування, але не більше», зазначивши, що відповідачем не надано доказів того, що фактичне пакування фанери об`єктивно унеможливлювало поставку товару в повному обсязі. Щодо зустрічного позову суд зазначив, що кошти за банківською гарантією набуті АТ «Укрзалізниця» за наявності правової підстави у зв`язку з настанням гарантійного випадку, а тому підстави для застосування ст. 1212 ЦК України відсутні. Суд також відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погоджуючись з вказаним рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі № 904/4737/25 в частині зобов`язання відповідача здійснити допоставку товару, обумовленого рознарядкою від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103, ТОВ «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в зазначеній частині та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині, судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання здійснити допоставку товару, обумовленого рознарядкою від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103, незаконним у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи.

Апелянт зазначає, що в рознарядці від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103 кількість плити фанерної вказана з приміткою «відповідно до пакування, але не більше». Таким чином, замовлена кількість плити фанерної в розмірі 36,26 м3 не є остаточною, а залежить від пакування та не може перевищувати 36,26 м3.

Апелянт стверджує, що вказана заявка була виконана 18.03.2025 (видаткова накладна №6 на 28,228 м3) та 09.04.2025 (позиція №1 видаткової накладної №7 на 7 м3). Всього поставлено 35,228 м3, що відповідає пакуванню та не перевищує заявлені 36,26 м3. Таким чином, на думку апелянта, рознарядка від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103 є виконаною повністю 09.04.2025 без прострочення.

Апелянт посилається на ст. 74 ГПК України та зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Апелянт посилається на розділ 3 договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-02-00725-01 від 28.01.2025 «Тара та пакування», відповідно до якого поставка товару здійснюється в упаковці (тарі), що відповідає його властивостям (п. 3.1), у кожне тарне місце повинен бути вкладений пакувальний аркуш (п. 3.2), кожне пакувальне місце повинне мати маркування на тарі або бирці (п. 3.3), вартість упаковки (тари) входить у вартість товару (п. 3.4).

Апелянт наголошує, що в порушення ст. 74 ГПК України позивачем не надано доказів того, що фактичне пакування фанери дозволяло відповідачу поставити товар в розмірі 36,26 м3.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

АТ «Українська залізниця» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «КФ «ЕКО-СЕРВІС» та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач зазначає, що 28.01.2025 між АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «КФ «ЕКО-СЕРВІС» за результатами процедури закупівлі укладено договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-02-00725-01, за яким постачальник зобов`язався поставити фанеру важкогорючу, а покупець - прийняти та оплатити товар. Поставка проводиться партіями на підставі письмової рознарядки покупця протягом 30 календарних днів з моменту її надання. Датою поставки вважається дата підписання акта прийому-передачі або видаткової накладної.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору було направлено рознарядки: 20.02.2025 - рознарядку №ЦЗВ-31/103 на фанеру 10мм в кількості 21,470 м3 та фанеру 19мм в кількості 14,790 м3 на загальну суму 4 680 597,16 грн з кінцевою датою поставки 24.03.2025; 17.03.2025 - рознарядку №ЦЗВ-31/208 на фанеру 19мм в кількості 60,000 м3 на загальну суму 7 745 058,72 грн з кінцевою датою поставки 16.04.2025.

Стосовно виконання рознарядки-1 позивач зазначає, що протягом строку її дії товар постачальником не поставлено. Товар на суму 4 547 382,14 грн поставлений з простроченням строку, що підтверджується видатковими накладними від 25.03.2025 №6 та від 07.04.2025 №7 (позиція №1). Товар (фанера 10мм в кількості 0,470 м3, фанера 19мм в кількості 0,562 м3) на суму 133 215,02 грн станом на дату подання відзиву постачальником не поставлено.

Стосовно виконання рознарядки-2 позивач зазначає, що частково поставлено товар на суму 2 754 917,39 грн у строк, товар на суму 4 985 107,04 грн поставлений з простроченням, а товар фанера 19мм в кількості 0,039 м3 на суму 5 034,29 грн не поставлено.

Позивач стверджує, що господарським судом першої інстанції правильно встановлено, що доводи ТОВ «КФ «ЕКО-СЕРВІС» щодо того, що вимога допоставити товар є безпідставною, оскільки товар за рознарядками нібито поставлений у повному обсязі, не обґрунтовані нормами договору та не підтверджуються жодними доказами. Позивач зазначає, що відповідно до умов договору пакування повинно відповідати умовам розділу 3 договору і не змінює погодженого сторонами обсягу поставки. Відповідно до ст. 74 ГПК України відповідачем не надано доказів того, що фактичне пакування фанери об`єктивно унеможливлювало поставку товару в повному обсязі.

Позивач вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права (ст. ст. 11, 525, 526, 530, 610, 625, 629, 655, 663, 664, 712 ЦК України) при дотриманні норм процесуального права (ст. ст. 13, 73, 74, 76, 78 ГПК України) на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» у судовій справі № 904/4737/25 передано на розгляд колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2026 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/4737/25.

16.01.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/4737/25.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2026 у справі № 904/4737/25 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі № 904/4737/25 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

20.02.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» про усунення недоліків.

У зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Кощеєва І.М. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження), на підставі розпорядження керівника апарату суду №167/26 від 02.03.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Чус О.В., Мартинюк С.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі № 904/4737/25. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 28.07.2026 о 10:30 год.

09.03.2026 у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді-члена колегії, а саме з виходом на роботу судді Кощеєва І.М., на виконання розпорядження керівника апарату суду №207/26 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 09.03.2026 справу було передано раніше визначеному складу суду.

31.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

20.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця», Головка Владислава Павловича, надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2026 заяву представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів задоволено.

В призначене судове засідання з`явився представник позивача: Головко Владислав Павлович від АТ «Українська залізниця», інші представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, заяв чи клопотань щодо причини неявки в призначене судове засідання до Центрального апеляційного господарського суду не надходило.

Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв`язку з чим колегія суддів констатує відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі “Осман проти Сполученого Королівства” та від 19.06.2001 у справі “Креуз проти Польщі” Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v. Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2004 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.06.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п.51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Німеччини" (Teuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі “Цихановський проти України” (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ “Смірнова проти України” (Smirnova v. Ukraine, Application N 36655/02), “Карнаушенко проти України” (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання.

До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів виснує, що судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

28.07.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке:

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі №904/4737/25, яким первісні позовні вимоги задоволено частково, в частині зобов`язання ТОВ «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» здійснити допоставку товару, обумовленого рознарядкою від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103.

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 28.01.2025 між АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» укладено договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-02-00725-01, за яким постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю фанеру важкогорючу, а покупець - прийняти та оплатити товар; відповідно до п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця. Строк поставки товару - протягом 30 календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем; Згідно з п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної; Відповідно до п. 4.5 договору рознарядка покупця на товар направляється постачальнику на поштову адресу, вручається уповноваженому представнику під розпис або шляхом відправлення на електронну адресу постачальника; Рознарядка-1 від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103 була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 24.02.2025, кінцевою датою поставки товару за рознарядкою-1 є 26.03.2025; Рознарядка-2 від 14.03.2025 №ЦЗВ-31/208 була направлена 17.03.2025, кінцевою датою поставки товару за рознарядкою-2 є 16.04.2025; За рознарядкою-1 ТОВ «КФ «ЕКО-СЕРВІС» поставлено товар у кількості 35,228 м3: за видатковою накладною №6 від 25.03.2025 - 28,228 м3 на суму 3 643 791,96 грн (без прострочення); за видатковою накладною №7 від 07.04.2025 (позиція №1) - 7 м3 на суму 903 590,18 грн (з простроченням); За рознарядкою-2 ТОВ «КФ «ЕКО-СЕРВІС» поставлено товар: за видатковою накладною №7 (позиція №2) - 21,342 м3 на суму 2 754 917,39 грн (без прострочення); за видатковою накладною №8 від 17.04.2025 - 28,456 м3 на суму 3 673 223,18 грн (з простроченням); за видатковою накладною №9 від 28.04.2025 - 10,163 м3 на суму 1 311 883,86 грн (з простроченням); Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не прострочив поставку товару за видатковою накладною №6 від 25.03.2025 на суму 3 643 791,96 грн, у зв`язку з чим відмовлено у стягненні штрафу в розмірі 546 568,79 грн. Ця частина рішення не оскаржується; Судом першої інстанції стягнуто з відповідача пеню у розмірі 11 358,91 грн та штраф у розмірі 904 041,98 грн. Ця частина рішення не оскаржується; У задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «КФ «ЕКО-СЕРВІС» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 255 559,31 грн відмовлено. Ця частина рішення не оскаржується; Відповідно до п.п. 9.3.1 п. 9.3 договору при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець; Розділом 3 договору передбачено, що поставка товару здійснюється в упаковці (тарі), що відповідає його властивостям (п. 3.1), у кожне тарне місце повинен бути вкладений пакувальний аркуш (п. 3.2), кожне пакувальне місце повинне мати маркування на тарі або бирці (п. 3.3), вартість упаковки (тари) входить у вартість товару (п. 3.4); Договір є дійсним, укладеним належним чином, не оспорено, не розірвано, не визнано недійсним.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки. Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі у відповідних одиницях виміру або в грошовому виразі; умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення в договорі порядку її визначення. За умовами п. 4.2 договору сторони погодили саме такий порядок: кількість товару, що підлягає поставці кожною партією, визначається письмовою рознарядкою покупця.

Відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо товар оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Ця норма в силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України поширюється на договір поставки, а пунктом 9.3.1 договору сторони додатково передбачили, що сплата штрафних санкцій за порушення строків поставки не звільняє постачальника від обов`язку поставити товар.

Отже, вимога покупця про зобов`язання постачальника передати кількість товару, якої не вистачає, є передбаченим законом способом захисту його права (пункт 5 частини 2 статті 16, частина 1 статті 670 Цивільного кодексу України), а її задоволення залежить від того, чи передав постачальник меншу кількість товару, ніж визначено рознарядкою відповідно до договору.

Колегія суддів також зауважує, що закінчення 30.06.2025 строку дії договору (п. 16.1) не припинило обов`язку відповідача поставити товар, замовлений рознарядкою, наданою в межах строку дії договору. Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; закінчення строку дії договору такою підставою не є. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України), а за частиною 4 статті 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Щодо змісту умови рознарядки «відповідно до пакування, але не більше»

Рознарядкою-1 від 20.02.2025 №ЦЗВ-31/103 покупець замовив фанеру 10 мм у кількості 21,470 м3 і фанеру 19 мм у кількості 14,790 м3, разом 36,26 м3, на загальну суму 4 680 597,16 грн, з приміткою щодо кількості «відповідно до пакування, але не більше». Фактично за цією рознарядкою поставлено 35,228 м3: фанеру 10 мм - 21,000 м3 (14,000 м3 за накладною №6 і 7,000 м3 за накладною №7) і фанеру 19 мм - 14,228 м3 (за накладною №6). Непоставленими залишилися фанера 10 мм у кількості 0,470 м3 і фанера 19 мм у кількості 0,562 м3 на суму 133 215,02 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за цими правилами неможливо визначити справжню волю особи, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.

Семантичне тлумачення умови «відповідно до пакування, але не більше» встановлює верхню межу кількості товару, що підлягає поставці («не більше» 21,470 м3 і 14,790 м3 відповідно), і допускає можливість відхилення від зазначеного обсягу лише в межах, зумовлених пакуванням товару. Ця примітка не надає постачальнику права на власний розсуд визначати кількість товару, що поставляється, у будь-якому меншому обсязі. Тлумачення, запропоноване апелянтом, за яким будь-яка поставлена кількість, що не перевищує 36,26 м3, означає повне виконання рознарядки, фактично позбавило б умову про кількість товару визначеності, що суперечить частині 1 статті 669 Цивільного кодексу України і пункту 4.2 договору, за яким саме рознарядка визначає обсяг партії.

Системний аналіз умов договору підтверджує такий висновок. Розділ 3 договору («Тара та пакування») встановлює вимоги до упаковки товару, пакувального аркуша, маркування та передбачає, що вартість упаковки (тари) входить у вартість товару (пп. 3.1– 3.4), однак не містить положень, які б дозволяли постачальнику змінювати обсяг поставки залежно від пакування. Отже, пакування є способом передачі товару, а не підставою для зменшення погодженої кількості.

Подальша поведінка сторін також свідчить про те, що сторони не розглядали рознарядку-1 як виконану поставкою 25.03.2025: після поставки 28,228 м3 за накладною №6 відповідач здійснив додаткову поставку 7 м3 фанери 10 мм за тією самою рознарядкою за накладною №7 від 07.04.2025, тобто після спливу строку поставки 26.03.2025. Висновок суду першої інстанції про прострочення поставки товару за накладною №7 (позиція №1) та стягнення у зв`язку з цим штрафних санкцій відповідач не оскаржує. Тому твердження апелянта про те, що рознарядку-1 виконано повністю «без прострочення», суперечить обставинам, встановленим у неоскарженій частині рішення.

Щодо розподілу тягаря доказування

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт вірогідності доказів, як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (пункт 70), «підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач». Принцип змагальності «не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину», про яку стверджує сторона; «така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів» (постанова Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, пункт 27).

Позивач довів обставини, на які посилається як на підставу вимоги про допоставку: рознарядкою-1 визначено кількість товару (21,470 м3 і 14,790 м3), а видатковими накладними №6 і №7, підтверджено поставку меншої кількості (21,000 м3 і 14,228 м3). Кількість непоставленого товару відповідач не заперечує.

Обставина, на яку посилається відповідач, - що особливості пакування фанери об`єктивно не дозволяли поставити товар у кількості, ближчій до замовленої, ніж 35,228 м3, - є запереченням відповідача, спрямованим на обмеження обсягу його зобов`язання. Тому саме відповідач відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України мав її довести. Доводи апелянта про те, що позивач не надав доказів того, що фактичне пакування дозволяло поставити 36,26 м3, ґрунтуються на перекладенні на позивача обов`язку доводити заперечення відповідача і колегією суддів відхиляються.

Колегія суддів враховує, що відомості про пакування товару (кількість і обсяг фанери в кожному пакувальному місці) за пунктом 3.2 договору мають міститися в пакувальних аркушах, які вкладаються постачальником у кожне тарне місце, тобто відповідні докази перебувають саме в розпорядженні постачальника. Однак відповідач не надав ні пакувальних аркушів, ні інших доказів, з яких можна було б встановити обсяг фанери в одному пакувальному місці і те, що поставка ще одного пакувального місця (або його частини) призвела б до перевищення кількості, зазначеної в рознарядці. Самого лише посилання на примітку «відповідно до пакування, але не більше» та на зміст розділу 3 договору для цього недостатньо.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не довів, що фактичне пакування фанери об`єктивно унеможливлювало поставку товару в обсязі, визначеному рознарядкою-1, а отже - про неповне виконання відповідачем цієї рознарядки і наявність підстав для зобов`язання його здійснити допоставку фанери 10 мм у кількості 0,470 м3 і фанери 19 мм у кількості 0,562 м3. Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів також зазначає, що зобов`язання відповідача здійснити допоставку сформульовано в резолютивній частині рішення з посиланням на фактичні обставини справи (конкретні рознарядки та договір), якими визначено найменування, характеристики, кількість і ціну товару, а тому не перешкоджає виконанню рішення.

Окремі неточності в мотивувальній частині оскаржуваного рішення (зокрема фраза про те, що позивач «належних доказів на підтвердження своїх доводів у повному обсязі … суду не надав», за часткового задоволення позову; помилкова вказівка на відмову «відповідачу» у стягненні штрафу; неточності в описі обсягів поставки за рознарядкою-2) мають характер технічних помилок, не стосуються оскаржуваної частини рішення і не вплинули на правильність вирішення спору в цій частині.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі № 904/4737/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі № 904/4737/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі № 904/4737/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 у справі № 904/4737/25 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Еко-Сервіс».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.10.2026

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус