Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №904/2147/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2147/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Медичний центр "Гармонія КР"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 р.

( суддя Назаренко Н.Г., м. Дніпро, повний текст рішення підписано 19.08.2026 р.)

у справі

за позовом

Комунального підприємства

"Криворізька міська лікарня №1"

Криворізької міської ради,

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Медичний центр "Гармонія КР",

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості,

у загальному розмірі 1 204 057,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Комунальне підприємство "Криворізька міська лікарня №1" Криворізької міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР" заборгованість, у загальному розмірі 1 204 057,16 грн.

Ціна позову складається з наступних сум: за Договором № 4 про відшкодування витрат на надання комунальних послуг та енергоносіїв від 04.01.2023 р. у розмірі 339 239,82 грн.; за Договором № 11 на відшкодування витрат на комунальні послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, утримання прибудинкових територій від 01.01.2024 р. за період з 01.01.2024 р. по 31.12.2024 р. з урахування інфляційних збитків та 3% інфляції становить 381 673,03 грн., яка складається із суми боргу за договором 335 647,90 грн., сума інфляційних збитків 32 893,49 грн. та сума 3% річних становить 13 131,64 грн.; за Договором № 7 на відшкодування витрат на комунальні послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, утримання прибудинкових територій від 08.01.2025 р. за період з 01.01.2025 р. по 31.12.2025 р. з урахування інфляційних збитків та 3% річних та пені становить 347 007,67 грн., яка складається із суми боргу за договором 311 133,55 грн., сума інфляційних збитків 5 289,27 грн. та сума 3% річних становить 2 838,56 грн. та пені - 27 746,29 грн.; за Договором № 10 на відшкодування витрат на комунальні послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, утримання прибудинкових територій від 12.01.2026 р. за період за січень 2026 р. та лютий 2026 р. заборгованість у розмірі 136 136,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем умов договорів: № 4 від 04.01.2023 р., № 11 від 01.01.2024 р., № 7 від 08.01.2025 р., № 10 від 12.01.2026 р. в частині повної та своєчасної оплати відшкодування витрат на комунальні послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, утримання прибудинкових територій.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР" на користь Комунального підприємства "Криворізька міська лікарня №1" Криворізької міської ради: основний борг у розмірі 304 567,59 грн. за договором № 4 “Про відшкодування витрат на надання комунальних послуг та енергоносіїв” від 04.01.2023 р.; основний борг у розмірі 309 960,73 грн., інфляційні втрати в розмірі 30 383,72 грн., 3% річних у розмірі 11 973,83 грн. за договором №11 на відшкодування витрат на комунальні послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, утримання прибудинкових територій від 01.01.2024 р.; основний борг у розмірі 311 133,55 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 289,27 грн., 3% річних у розмірі 2 838,56 грн., пеню в розмірі 27 098,45 грн. за договором № 7 на відшкодування витрат на комунальні послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, утримання прибудинкових територій від 08.01.2025 р.; основний борг у розмірі 64 602,04 грн. за договором № 10 на відшкодування витрат на комунальні послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, утримання прибудинкових територій від 12.01.2026 р. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР" на користь Комунального підприємства "Криворізька міська лікарня №1" Криворізької міської ради судовий збір у розмірі 16 017,72 грн.. В частині стягнення основного боргу, в розмірі 71 534,60 грн. провадження у справі закрито. В решті позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР", в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 р. скасувати в частині стягнення 1 067 847,74 грн. та 16 017,72 грн. судового збору та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних виомг відмовити повністю.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник ввжає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи, зроблені внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав установленими, а також неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до статей 73, 74, 76-79, 86, 236, 238 та 277 ГПК України є підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині та ухвалення нового рішення про відмову в позові. При цьому Апелянт наголошує, що допущені судом першої інстанції порушення охоплюються всіма чотирма підставами, передбаченими частиною першою ст. 277 ГПК України.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції неправильно розподілив тягар доказування та фактично замінив обов`язок Позивача довести склад і розмір витрат обов`язком Відповідача довести їх оплату. За змістом статей 73, 74 ГПК України саме Позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу вимог, а предметом позову було не стягнення заздалегідь визначеної фіксованої плати, а відшкодування фактично понесених Балансоутримувачем витрат на комунальні послуги та енергоносії. До предмета доказування, входили щонайменше факт придбання Позивачем відповідних послуг у постачальників, обсяг і вартість послуг за кожний розрахунковий місяць, фактична оплата або виникнення у Позивача обов`язку оплатити такі послуги, показники вузлів обліку, чинні тарифи, формула розподілу загальнобудинкових витрат, площа, що бралася до розрахунку, частка Відповідача, а також дата і спосіб доведення рахунку до Відповідача у випадках, коли від цього залежав строк виконання зобов`язання. Натомість суд обмежився арифметичним додаванням сум, указаних у складених Позивачем актах, після чого зазначив, що матеріали справи не містять доказів сплати Відповідачем відповідних сум; такий підхід є помилковим, оскільки відсутність доказів оплати не доводить ані факту понесення Позивачем витрат, ані правильності їх розміру, ані настання строку платежу.

При цьому, Скаржник зазначає, що відповідно до ст. 86 ГПК України суд повинен оцінити кожний доказ окремо та в сукупності, мотивувати його врахування або відхилення, однак в оскаржуваному рішенні відсутня оцінка ненадання Позивачем первинних документів постачальників комунальних послуг, платіжних документів Позивача, показників лічильників, тарифів та вихідних даних розподілу, у зв`язку з чим висновок про існування боргу в розмірі 990 263,91 грн основного зобов`язання не випливає з дослідженої судом доказової бази.

Скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції не перевірив зміну орендованої площі та алгоритм розподілу витрат, тоді як матеріали справи підтверджують не сталу, а змінну площу користування Відповідача: 462,8 кв. м за договором № 4 та на початку дії договору № 11; 179,70 кв. м із 01.03.2024 р. за додатковою угодою № 1 до договору № 11; 357,6 кв. м у подальшому періоді; 325,9 кв. м за договором № 10 у 2026 році, у зв`язку з чим документи первісної оренди 2018 року та акти повернення-приймання майна мають оцінюватися в хронологічному взаємозв`язку. Суд перелічив окремі договірні площі, однак не зіставив їх із кожним щомісячним нарахуванням та не встановив, за якою площею і за яким коефіцієнтом розраховано утримання прибудинкової території, місць загального користування, опалення та інші послуги, а також не перевірив, чи відповідає зміні площі зміна кількості фактично переданих приміщень та частки відповідача у загальнобудинкових витратах; за відсутності такої перевірки просте додавання підсумків актів не є встановленням розміру боргу, а висновок суду про доведеність сум суперечить статтям 76-79, 86 ГПК України.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував правову природу спірних договорів та підмінив відшкодування фактичних витрат оплатою послуг за статтями 901, 903 ЦК України. Договори № 4, № 11, № 7 та № 10 мають предметом саме відшкодування витрат Балансоутримувача, який не є виробником та постачальником електричної енергії, теплової енергії, послуг водопостачання і водовідведення, а виступає стороною, що розподіляє між користувачами будівлі фактичні витрати, понесені перед відповідними постачальниками. Застосування судом лише загальних положень статей 901, 903 ЦК України без дослідження погодженого сторонами механізму компенсації призвело до хибного визначення предмета доказування, адже формулювання договорів «витрати за фактично одержані» та «згідно діючих тарифів» означають, що внутрішній рахунок або акт Позивача не може самостійно створювати суму компенсації без можливості перевірити фактичний обсяг, тариф та метод розподілу. Підписи на частині актів можуть підтверджувати їх одержання та фіксацію господарської операції, однак не звільняють суд від перевірки змісту цієї фінансової операції, повноважень її учасників, відповідності акта умовам договору й арифметичної підтвердженості вихідними документами, оскільки первинний документ є доказом господарської операції, але не має наперед установленої сили, і відповідно до статей 79, 86 ГПК України його зміст має оцінюватися судом разом з іншими доказами.

Апелянт звертає увагу, що за договором № 4 не встановлено настання строку виконання зобов`язання, адже пунктом 3.1 цього договору визначено, що відшкодування здійснюється протягом десяти календарних днів із дати надходження рахунку, але не пізніше кінця поточного місяця, отже надходження рахунку є юридично значущою обставиною для визначення початку перебігу погодженого строку. У рішенні зазначено лише, що Позивач виставляв рахунки, з посиланням на аркуші справи, проте суд не встановив дати й способу вручення кожного рахунку Відповідачу та не назвав доказів такого вручення, тоді як «виставлення» документа Кредитором не є тотожним його «надходженню» Боржнику; за відсутності встановленої дати надходження неможливо визначити конкретний строк виконання кожного платежу та факт прострочення відповідно до статей 530, 610, 612 ЦК України.

Скаржник вказує, що щодо договору № 10 від 12.01.2026 р. рішення фактично не містить мотивів стягнення 64 602,04 грн: суд навів лише умови про площу 325,9 кв. м і строк оплати та процитував твердження Позивача про борг за січень і лютий 2026 року в сумі 136 136,64 грн, водночас у мотивувальній частині не ідентифіковано актів за ці місяці, не наведено їх номерів і сум, не встановлено, чи підписані вони Відповідачем, не досліджено рахунків Постачальників, показників обліку, тарифів та формули розподілу. Після врахування двох платежів загальною сумою 71 534,60 грн суд без правового аналізу наявності належних та допустимих доказів заявленої суми визначив залишок суми стягнення 64 602,04 грн і стягнув його, однак така арифметична різниця підтверджує лише співвідношення заявленої суми та платежів, але не доводить початкової суми зобов`язання 136 136,64 грн, у зв`язку з чим мотивування рішення в цій частині не відповідає вимогам статей 86, 236, пунктів 4, 5 частини четвертої ст. 238 ГПК України.

Щодо нарахувань за ст. 625 ЦК України, Скаржник не заперечує загального правила її застосування, норми якої спрямовані на захист майнового права Позивача, однак наголошує, що їх застосування вимагає попереднього встановлення належного розміру грошового зобов`язання і моменту прострочення, чого судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів понесених позивачем витрат зроблено не було. Суд перерахував 3% річних та інфляційні втрати шляхом механічного пропорційного зменшення заявлених сум відповідно до зменшеного ним основного боргу за договором № 11, тоді як матеріали справи не містять детального розрахунку, а рішення не розкриває способу нарахування 3% річних; так само не обґрунтовано, чому весь борг за щомісячними нарахуваннями 2024 року взято як єдину базу з 26.12.2024 р. та які саме документи підтверджують настання строку для кожної складової. Оскільки розмір основного боргу і належність доказів його виникнення не встановлені, висновки про стягнення 30 383,72 грн інфляційних втрат і 11 973,83 грн трьох процентів річних за договором № 11, а також 5 289,27 грн інфляційних втрат і 2 838,56 грн трьох процентів річних за договором № 7 є передчасними.

Скаржник стверджує, що висновок щодо пені за договором № 7 не містить обґрунтованого розрахунку: пункт 6.2 договору № 7 установлює пеню 0,5% за день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, і суд зазначив, що граничний розмір визначається статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Водночас у рішенні допущено очевидну внутрішню суперечність: зазначено, що Позивач просить стягнути пеню «в розмірі 5 289,27 грн», хоча з ціни позову та резолютивної частини вбачається заявлена пеня 27 746,29 грн, тоді як 5 289,27 грн є сумою інфляційних втрат. Далі суд лише зазначив, що «перевірив розрахунок», і визначив пеню 27 098,45 грн, не навівши бази нарахування, денної ставки, відповідних облікових ставок НБУ, кількості днів, дат виникнення прострочення та формули, у зв`язку з чим скаржник позбавлений можливості перевірити правильність нарахованих сум.

Апелянт також зазначає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не встановлено, чи підтверджується кожна складова компенсації первинними документами Постачальника з відповідним ПДВ, чи є Позивач платником ПДВ у спірному періоді та чи не відбувалося повторне або довільне донарахування податку у внутрішніх документах.

Скаржник наголошує на невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи: суд визнав, що договори передбачають відшкодування фактично одержаних комунальних послуг за чинними тарифами, але не встановив самих фактичних витрат і тарифів, попри це дійшов висновку про наявність точного боргу, отже висновок у резолютивній частині суперечить змісту встановлених судом договірних умов. Щодо договору № 10 суд не назвав жодного акту, рахунку чи іншого первинного документа, який формує 136 136,64 грн, але після врахування платежів визнав доведеним залишок 64 602,04 грн, тоді як вирахування платежу з непідтвердженої вихідної величини не перетворює її на доведену обставину. Крім того, суд одночасно послався на обов`язок Позивача довести вимоги та обґрунтував стягнення відсутністю доказів оплати з боку Відповідача, що є несумісним, оскільки недоведення Боржником припинення зобов`язання не може замінити доведення Кредитором факту виникнення та розміру самого зобов`язання.

Обґрунтовуючи наявність підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 ст. 277 ГПК України, Апелянт з посиланням на частину другу цієї статті зазначає, що суд неправильно застосував статті 901, 903 ЦК України як достатню матеріально-правову основу для стягнення, не врахувавши компенсаційну природу договорів та їх конкретні умови про відшкодування реальних витрат, а також не застосував належним чином статті 530, 610, 612 ЦК України при визначенні моменту прострочення заборгованості. Порушення процесуальних норм, на думку Скаржника, полягає у недотриманні статей 73, 74, 76-79, 86 ГПК України, оскільки суд переклав тягар доказування на Відповідача, не оцінив джерела формування фактичних витрат, не зіставив суперечливі докази та надав внутрішнім документам Позивача фактично наперед установлену силу; рішення не відповідає статтям 236, 238 ГПК України, бо не містить повного встановлення обставин, мотивів прийняття ключових доказів та перевірюваних розрахунків.

Від Скаржника надійшло клопотання про прийняття та долучення до матеріалів справи № 904/2147/26 як додаткових доказів копій дванадцяти платіжних інструкцій про перерахування ТОВ «Медичний Центр «Гармонія КР» на користь КП «Криворізька міська лікарня №1» КМР загалом 353 630,29 грн 18.09.2026 р., 25.09.2026 р. та 07.10.2026 р., визнавши поважними наведені причини їх неподання раніше в межах застосовності частини 3 ст. 269 ГПК України.

Клопотання мотивоване тим, що після розгляду спору судом першої інстанції Відповідач здійснив перерахування грошових коштів на рахунок Позивача, що підтверджується доданими платіжними інструкціями АТ КБ «ПриватБанк» із зазначенням платника, отримувача, сум, призначення платежів та дат виконання. Платежі здійснено 18 вересня, 25 вересня та 7 жовтня 2026 року. Загальна сума за дванадцятьма окремими платіжними інструкціями становить 353 630,29 грн: 18.09.2026 р. проведено платіж за інструкцією №4000 на 69 016,24 грн за рахунком №4405 від 18.03.2026 (договір №10 від 12.01.2026, лютий 2026 року, площа 325,9 кв. м), а також за інструкцією №4002 на 50 899,44 грн за рахунком №2361 від 19.03.2025 (договір №7 від 08.01.2025, лютий 2025 року, площа 357,6 кв. м). Усього 119 915,68 грн; 25.09.2026 р. проведено платежі за інструкціями №4017 на 16 672,94 грн (липень 2025 року, рахунок №3155), №4019 на 10 413,23 грн (серпень 2025 року, рахунок №3333), №4021 на 7 869,06 грн (вересень 2025 року, рахунок №3520), №4022 на 23 146,34 грн (жовтень 2025 року, рахунок №3681), №4025 на 36 141,13 грн (листопад 2025 року, рахунок №3863), №4026 на 35 853,97 грн (грудень 2025 року, рахунок №3961). В усіх цих інструкціях зазначено договір №7 від 08.01.2025 та площу 325,9 або 357,6 кв. м відповідно до призначення конкретного платежу. Усього 130 096,67 грн; 07.10.2026 р. проведено платежі за інструкціями №4045 на 38 888,51 грн (березень 2025 року, рахунок №2511, договір №7), №4015 на 11 940,84 грн (червень 2025 року, рахунок №2953, договір №7), №4044 на 10 407,37 грн (травень 2025 року, рахунок №2820, договір №7) та №4046 на 42 381,22 грн (грудень 2024 року, рахунок №2013, договір №11 від 01.01.2024). Усього 103 617,94 грн. Зазначені платіжні інструкції відображають оплату заборгованості, здійснену Відповідачем у вересні-жовтні 2026 року.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Комунальне підприємство «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької міської ради подало додаткові пояснення у справі, згідно яких вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 р. - законним та таким, що ухвалене на підставі повно і всебічно досліджених обставин справи. Позивач указує, що між сторонами були укладені договори № 4 від 04.01.2023, № 11 від 01.01.2024, № 7 від 08.01.2025 та № 10 від 12.01.2026. Ними визначено порядок відшкодування відповідачем витрат на комунальні послуги та енергоносії, порядок розрахунків і строки виконання грошових зобов`язань. Акти, на підставі яких заявлено до стягнення заборгованість, «підписані відповідачем без зауважень та заперечень щодо обсягу, вартості, тарифів, площі чи порядку здійснених нарахувань».

Позивач наголошує, що в суді першої інстанції Відповідач не заперечував факту укладення договорів і підписання актів, не подав відзиву на позовну заяву та не заявляв заперечень щодо нарахувань, тарифів чи площі приміщень. Натомість Відповідач посилався на намір мирного врегулювання спору та надавав докази здійснення платежів.

Щодо доводу про ненадання первинних документів постачальників комунальних послуг Позивач зазначає, що позов ґрунтується на рахунках і підписаних обома сторонами актах виконаних послуг. Ці акти містять обсяг послуги, одиницю виміру, ціну, площу та загальну вартість. Тому твердження апелянта про «арифметичне додавання сум, зазначених Позивачем» не відповідає матеріалам справи. ТОВ «МЦ «Гармонія КР» не є стороною договорів позивача з постачальниками комунальних послуг, а його обов`язок з відшкодування витрат виник на підставі договорів, укладених безпосередньо з позивачем. Посилання на необхідність дослідження додаткових документів, на думку позивача, «не спростовує належності та достовірності первинних документів, які вже містяться в матеріалах справи та підписані самим відповідачем».

Щодо зміни площі приміщень Позивач посилається на такі документи: рахунок № 2551 від 16.11.2023 (площа 462,8 мІ); рахунок № 3681 від 18.11.2025 (площа 325,9 мІ); акт виконаних послуг № 75 від 18.03.2026 за Договором № 10 від 12.01.2026 (площа 325,9 мІ); Договір оренди № 294-11/VII-2/26 (площа 462,8 мІ); Додаткову угоду № 1 від 01.03.2024 до Договору № 11, після укладення якої витрати розраховувались відповідно до зменшеної площі 179,70 кв.м; Договір № 7 (площа 357,6 кв.м); Договір № 10 (площа 325,9 кв.м).

На думку Позивача, суд першої інстанції дослідив умови кожного з договорів з урахуванням площі орендованого майна у відповідні періоди.

Щодо Договору № 4 Позивач зазначає, що п. 3.1 договору встановлює строк відшкодування протягом 10 календарних днів з дати надходження рахунку, «але не пізніше кінця поточного місяця». Згідно з п. 7.1 договір діяв до 31.12.2023 р. Отже, на думку Позивача, відсутність доказу конкретної дати вручення кожного рахунку не унеможливлює встановлення факту прострочення.

Щодо Договору № 10 від 12.01.2026 р. Позивач указує, що суд першої інстанції врахував здійснені Відповідачем платежі. Суд зменшив заявлену суму 136 136,64 грн на 71 534,60 грн і визначив до стягнення 64 602,04 грн. Платіжні документи відповідача містять призначення платежу за комунальні послуги за січень 2026 року з посиланням на конкретні рахунки позивача.

Позивач також посилається на проект договору № 78. За твердженням Позивача, проект був поданий Відповідачем, підписаний його директором і містив загальний розмір заборгованості 1 646 702,90 грн. Позивач не посилається на цей проект як на укладений договір чи самостійну підставу виникнення заборгованості. Водночас Позивач вважає, що така поведінка Відповідача не узгоджується з викладеною вже в апеляційній скарзі позицією про принципову недоведеність самого існування та розміру грошових зобов`язань перед Позивачем.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2026 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді – Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.09.2026 р. відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР" про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 р. у справі № 904/2147/26 залишено без руху, надано Апелянту строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2026 р. відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 19.10.2026 р. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/2147/26.

У судовому засіданні 19.10.2026 р., проведеному в режимі відеоконференції, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

14.08.2018 р. між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР" ( Орендар ), Балансоутримувачем - Комунальним некомерційним підприємством “Криворізька міська лікарня № 11” Криворізької міської ради, був укладений Договір оренди № 294-11/УІІ-2/26 нерухомого майна спільно власності територіальних громад Дніпропетровської області (надалі - Договір оренди).

Відповідно до п. 2.1 Договору, об`єктом оренди є нерухоме майно нежитлового приміщення загальною площею 462,8 м2, що розташоване на першому поверсі 4 поверхової будівлі 5 корпусу КЗ “Криворізької міської лікарні №11” ДОР, за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Добролюбова, 6, яке знаходиться на балансі КЗ “Криворізька міська лікарня №11” Дніпропетровської обласної ради.

Відповідно до п. 4.1 Договору, Орендар вступає в строкове платне користування об`єктом оренди у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідний Акт приймання-передачі нежитлового приміщення до Договору № 294- 11/VII-2/26 був підписаний між сторонами 01.06.2018 р., згідно з яким Орендар отримав у користування нежитлове приміщення загальною площею 462,8 кв.м. розташованого за адресою м. Кривий Ріг вул. Добролюбова, 6.

Сторони неодноразово вносили змін до первинного договору затверджуючи його в оновленій редакції, зокрема остання редакція від 01.12.2018 р.

Після цього 26.05.2021 р. було розпочато процедуру реорганізації лікарень м. Кривого Рогу на підставі рішення Криворізької міської ради № 481 "Про реорганізацію в місті Комунальних закладів охорони здоров`я" (надалі - рішення).

Відповідно до п. 1.3 Рішення, вирішено реорганізувати Комунальне некомерційне підприємство "Криворізька міська лікарня № 11" Криворізької міської ради шляхом приєднання до Комунального підприємства "Криворізька міська лікарня № 1" Криворізької міської ради. Зважаючи на вказане Балансоутримувача було змінено на КП “Криворізька МЛ №1” КМР ( надалі - Позивач, або Балансоутримувач ).

Відповідно до п. 3.1. Договору (зі змінами), орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 умов ( 27 882,84 грн без податку на додану вартість). До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньо з Постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Позивач зазначає, що, оскільки Відповідач не уклав прямих договорів з Постачальниками комунальних послуг, тому щороку між сторонами укладались Договори на відшкодування витрат на комунальні послуги.

Так, 04.01.2023 р. між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір № 4 “Про відшкодування витрат на надання комунальних послуг та енергоносіїв”.

Відповідно до п. 2.1. Договору, орієнтована ціна Договору, виходячи із середньомісячних витрат до кінця року складає 323 359 грн. в т.ч. ПДВ 53 893,22 грн, складається: з відшкодування витрат на електроенергію - 103 500,00 грн. в т.ч. ПДВ 17 250,00 грн; з відшкодування витрат на водопостачання та водовідведення - 11 292,48 грн в т.ч. ПДВ 1 882,08 грн.; з відшкодування витрат на централізоване опалення - 208 566,85 грн., в т.ч. ПДВ 34 761,14 грн.

Відповідно до п. 2.2. Договору, сума Договору може бути змінена відповідно до фактичних витрат Орендаря та оформлюватися Додатковою угодою до Договору.

Відповідно до п.3.1. Договору, відшкодування витрат на надання комунальних послуг здійснюється Орендарем шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок Балансоутримувача, протягом 10 календарних днів з дати надходження рахунку, але не пізніше кінця поточного місяця.

Позивачем здійснювалося повідомлення Відповідача про обсяг наданих послуг та їх вартість, у зв`язку з чим сторонами щомісячно були укладені Акти виконаних послуг, які підписали обома сторонами.

Крім того, Позивачем виставлялись Відповідачу рахунки на оплату вартості комунальних послуг.

Позивач зазначає, що Відповідач належним чином не виконав свій обов`язок щодо відшкодування Позивачу коштів, у зв`язку з чим у Відповідача утворилась заборгованість у розмірі 339 239,82 грн., яка на даний час залишається не сплаченою.

01.01.2024 р. між КП “Криворізька МЛ №1” КМР ( Балансоутримувач ) та ТОВ “МЦ “Гармонія КР” ( Орендар ) був укладений договір № 11 на відшкодування витрат на комунальні послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, утримання прибудинкових територій.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 11, Орендар відшкодовує Балансоутримувачу витрати за фактично одержані в процесі користування нерухомим майном, загальною площею 462,8 кв.м., розташованим за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Української добровольчої армії, 6 комунальні послуги: теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання та утримання прибудинкової території згідно діючих тарифів.

Відповідно до п. 4.2. Договору №11, Орендар перераховує грошові кошти за спожиті комунальні послуги на рахунок Балансоутримувача не пізніше 30 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Додатковою угодою № 1 від 01.03.2024 р. до Договору № 11, сторони узгодили зменшити площу оренди, у зв`язку з чим, витрати на комунальні послуги розраховувались відповідно до зменшеної площі 179,70 кв.м.

Позивачем здійснювалося повідомлення Відповідача про обсяг наданих послуг та їх вартість, у зв`язку з чим сторонами щомісячно були укладені Акти виконаних послуг, які підписали обома сторонами.

Крім того, Позивачем виставлялись Відповідачу рахунки на оплату вартості комунальних послуг.

Позивач зазначає, що Відповідач належним чином не виконав свій обов`язок щодо відшкодування коштів за цим договором, у зв`язку з чим у Відповідача утворилась заборгованість у розмірі 335 647,90 грн., яка на даний час залишається не сплаченою.

12.01.2026 р. між КП “Криворізька МЛ №1” КМР ( Балансоутримувач ) та ТОВ “МЦ “Гармонія КР” ( Орендар ) був укладений Договір № 10 на відшкодування витрат на комунальні послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання, утримання прибудинкових територій.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 10, Орендар відшкодовує Балансоутримувачу витрати за фактично одержані в процесі користування нерухомим майном, загальною площею 325,9 кв.м., розташованим за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Української добровольчої армії, 6 комунальні послуги: теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електропостачання та утримання прибудинкової території згідно діючих тарифів.

Відповідно до п. 4.2. Договору № 10, Орендар перераховує грошові кошти за спожиті комунальні послуги на рахунок Балансоутримувача не пізніше 30 числа місяця, що настає за розрахунковим. Сплата послуг за грудень місяць здійснюється до 25 грудня поточного року.

Позивач вказує, що за даним договором у Відповідача утворилась заборгованість за січень та лютий 2026 року у розмірі 136 136,64 грн.

Вищезазначені обставини і стали причиною звернення Позивача з позовом до суду.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР" (орендар) за участю балансоутримувача – Комунального некомерційного підприємства "Криворізька міська лікарня № 11" Криворізької міської ради – 14.08.2018 укладено Договір оренди № 294-11/VII-2/26 нерухомого майна, об`єктом оренди за яким є нежитлове приміщення загальною площею 462,8 кв. м за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Добролюбова, 6; відповідне майно передано орендарю за актом приймання-передачі від 01.06.2018, а внаслідок реорганізації комунальних закладів охорони здоров`я на підставі рішення Криворізької міської ради № 481 балансоутримувачем стало Комунальне підприємство "Криворізька міська лікарня № 1" Криворізької міської ради.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з пунктом 3.1 договору оренди (зі змінами) до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна, які орендар несе на підставі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг, а оскільки відповідач прямих договорів з постачальниками не уклав, між сторонами щороку укладалися договори на відшкодування витрат на комунальні послуги – договір № 4 від 04.01.2023, договір № 11 від 01.01.2024, договір № 7 від 08.01.2025 та договір № 10 від 12.01.2026, якими визначено обов`язок орендаря відшкодовувати балансоутримувачу витрати за фактично одержані комунальні послуги згідно з діючими тарифами та строки такого відшкодування (пункт 3.1 договору № 4 – протягом 10 календарних днів з дати надходження рахунку, але не пізніше кінця поточного місяця; пункт 4.2 договорів № 11 і № 10 – не пізніше 30 числа місяця, що настає за розрахунковим).

Місцевий господарський суд виходив з того, що Позивач повідомляв Відповідача про обсяг наданих послуг та їх вартість, сторонами щомісячно підписувалися акти виконаних послуг, а також виставлялися рахунки на оплату, натомість відповідач свій обов`язок щодо відшкодування коштів належним чином не виконав. Керуючись статтями 525, 530, 610, 625, 629, 901, 903 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині, підтвердженій наявними доказами.

Водночас суд, перевіривши надані Позивачем первинні документи, встановив, що за актами виконаних послуг за договором № 11 загальна вартість послуг становить 309 960,73 грн, а не 335 647,90 грн, як вказує Позивач, а за актами приймання-передачі робіт за договором № 4 вартість послуг становить 304 567,59 грн, а не 339 239,82 грн, у зв`язку з чим у стягненні основного боргу в розмірі 25 687,17 грн за договором № 11 та 34 672,23 грн за договором № 4 відмовив.

Оцінюючи подані Відповідачем разом із клопотанням про відкладення розгляду справи платіжні інструкції, суд першої інстанції встановив, що платіжна інструкція № 3869 від 22.06.2026 на суму 19 948,90 грн містить призначення платежу з посиланням на рахунок № 3679 від 23.02.2026 р., який у матеріалах цієї справи відсутній і стосується договору № 9 від 12.02.2026 р., що є предметом розгляду іншої справи – № 904/2148/26, а тому не прийняв її як доказ часткової сплати заборгованості у справі № 904/2147/26. Натомість платіжні інструкції № 3868 від 22.06.2026 р. на суму 25 792,85 грн та № 3867 від 22.06.2026 р. на суму 45 741,75 грн суд визнав доказами часткової сплати боргу та, пославшись на пункт 2 частини першої ст. 231 ГПК України і правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 13.06.2018 р. у справі № 905/1584/15 та від 06.03.2019 р. у справі № 914/130/16, закрив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 71 534,60 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо пені суд першої інстанції виходив з положень статей 549, 611, 612 ЦК України, статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та пункту 6.2 договору № 7, зазначивши, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, і, перевіривши розрахунок позивача та виявивши в ньому помилку, задовольнив вимогу частково – у розмірі 27 098,45 грн, відмовивши у стягненні пені в розмірі 647,84 грн.

Щодо 3% річних та інфляційних втрат місцевий господарський суд, застосувавши ст. 625 ЦК України та правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 905/21/19 і № 910/13071/19, а також постанову Верховного Суду від 20.08.2020 р. у справі № 904/3546/19, з урахуванням часткового задоволення вимоги про стягнення основного боргу за договором № 11 у розмірі 309 960,73 грн, стягнув 3% річних у розмірі 11 973,83 грн та інфляційні втрати в розмірі 30 383,72 грн, відмовивши у стягненні 1 157,81 грн 3% річних та 2 509,77 грн інфляційних втрат; за договором № 7 суд визнав обґрунтованими 3% річних у розмірі 2 838,56 грн, а щодо інфляційних втрат зазначив, що їх розрахована судом сума є більшою за заявлену, однак, керуючись частиною 2 ст. 237 ГПК України про неможливість виходу за межі позовних вимог, стягнув заявлені 5 289,27 грн.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Щодо додаткових доказів доданих Скаржником до апеляційного суду копій дванадцяти платіжних інструкцій про перерахування ТОВ «Медичний Центр «Гармонія КР» на користь КП «Криворізька міська лікарня №1» КМР загалом 353 630,29 грн 18.09.2026 р., 25.09.2026 р. та 07.10.2026 р., слід зазначити про таке.

Враховуючи, що учасник судового процесу додав вказані документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оскаржуваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює апелянтові більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.

Оскаржуване рішення суду у цій справі було проголошено 11.08.2026 р., а нові докази, який надає Скаржник датовані: 18.09.2026 р., 25.09.2026 р. та 07.10.2026 р., відтак колегія суддів зазначає про те, що вказані документи фактично на дату винесення оскаржуваного рішення суду не існувало, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення, а відтак такі документи не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції як додаткові докази.

За таких обставин, додані Апелянтом під час апеляційного перегляду копії платіжних інструкцій як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Зважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР" оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині стягнення 1 067 847,74 грн., колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень лише у межах зазначених позовних вимог.

За змістом статей 11, 509 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, а зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту зазнаених у позові договорів, їх предметом є відшкодування Балансоутримувачу витрат, пов`язаних із забезпеченням комунальними послугами та енергоносіями приміщень, якими користується Відповідач.

Таким чином, відповідні правовідносини не є тотожними правовідносинам між безпосереднім постачальником комунальних послуг та їх споживачем, оскільки Позивач виступає Балансоутримувачем майна, витрати якого підлягають компенсації у визначеному договорами порядку.

Водночас зазначена особливість правової природи спірних договорів не виключає виникнення у Відповідача самостійного грошового зобов`язання перед Позивачем, оскільки обов`язок з відшкодування відповідних витрат ґрунтується на укладених сторонами договорах та підлягає виконанню відповідно до погоджених ними умов.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Для вирішення спору потрібно з`ясувати, який саме порядок визначення понесених Балансоутримувачем витрат, їх підтвердження та відшкодування сторони погодили у договорах і чи виконано відповідачем відповідні договірні зобов`язання.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини першої ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено вимоги щодо належності та допустимості доказів, а статтею 79 цього Кодексу встановлено стандарт вірогідності доказів, відповідно до якого обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Наведені процесуальні приписи свідчать, що обов`язок доведення підстав та розміру заявлених вимог покладається на Позивача, однак закон не передбачає можливості відхилення відповідних вимог виключно з формальних підстав без оцінки всієї сукупності наданих доказів.

При цьому, необхідність подання конкретних документів для підтвердження грошового зобов`язання має визначатися з урахуванням змісту спірних правовідносин, погоджених сторонами умов договору та вимог законодавства щодо підтвердження відповідних господарських операцій.

Тому, відсутність окремих документів постачальників комунальних послуг сама по собі не свідчить про відсутність у Відповідача зобов`язання з відшкодування витрат, якщо факт виникнення такого зобов`язання та його розмір підтверджуються іншими належними, допустимими та вірогідними доказами.

Зокрема, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.01.2023 р. між сторонами укладено договір №4 від 04.01.2023 р.

Пунктом 2.1 договору визначено орієнтовну його ціну, виходячи із середньомісячних витрат до кінця року, у сумі 323 359 грн, у тому числі ПДВ 53 893,22 грн, з яких: 103 500 грн — відшкодування витрат на електроенергію; 11 292,48 грн — на водопостачання та водовідведення; 208 566,85 грн — на централізоване опалення.

Відповідно до пункту 2.2 договору його сума могла змінюватися залежно від фактичних витрат.

Отже, сама по собі відмінність між орієнтовною ціною договору та остаточною сумою відшкодування не свідчить про порушення його умов, оскільки сторони прямо передбачили залежність остаточного розміру платежів від фактичних витрат.

За договором використовувалося приміщення площею 462,8 кв. м.

Матеріалами, оціненими судом першої інстанції, підтверджено складення за цим договором актів приймання-передачі робіт (послуг), зокрема: №9 від 20.02.2023 на 53 228,65 грн; №19 від 20.03.2023 на 51 493,38 грн; №34 від 19.04.2023 на 40 996,60 грн; №44 від 22.05.2023 на 9 941,30 грн; №139 від 16.06.2023 на 7 729,69 грн; №189 від 17.07.2023 на 7 482,96 грн; №247 від 16.08.2023 на 8 985,40 грн; №287 від 18.09.2023 на 10 768,58 грн; №370 від 16.10.2023 на 5 543,21 грн; № 440 від 16.11.2023 на 4 998,83 грн; №476 від 18.12.2023 на 37 825,30 грн; № 535 від 31.12.2023 на 42 512,08 грн та №13 від 16.01.2024 на 23 061,61 грн., а всього - 304 567,59 грн.

Тому, суд першої інстанції не погодився із заявленою Позивачем сумою 339 239,82 грн та відмовив у стягненні різниці - 34 672,23 грн.

Ця обставина, всупереч доводам апеляційної скарги, свідчить не про те, що суд без перевірки прийняв розрахунок Позивача, а навпаки - про здійснення судом самостійної оцінки наданих доказів та визначення суми, яка підтверджувалася наявними у справі актами.

Колегія суддів також відхиляє довіди Скаржника про ненастання строку виконання зобов`язання за цим договором.

Дійсно, пунктом 3.1 договору № 4 передбачено, що відшкодування здійснюється протягом 10 календарних днів з дати надходження рахунку. Водночас цим самим пунктом встановлено кінцеву межу виконання зобов`язання — не пізніше кінця поточного місяця.

Таким чином, умова договору не дозволяє Боржнику пов`язувати виконання грошового зобов`язання виключно з доведенням конкретної дати вручення рахунку та відкладати його виконання на невизначений строк.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що Позивач виставляв Відповідачу рахунки на оплату, а щомісячні акти, якими визначався обсяг та вартість відповідних послуг, підписувалися сторонами.

За таких обставин посилання лише на невстановлення конкретного дня вручення кожного окремого рахунку не спростовує факту виникнення основного грошового зобов`язання та його невиконання після спливу встановленого договором граничного строку.

Тому, підстав для скасування рішення в частині стягнення 304 567,59 грн за договором №4 колегія суддів не вбачає.

Щодо договору № 11 від 01.01.2024 р. та доводу апеляційної скарги про неврахування зміни площі.

Згідно з пунктом 1.1 договору Орендар зобов`язався відшкодовувати Балансоутримувачу витрати за фактично одержані у процесі користування нерухомим майном комунальні послуги згідно з діючими тарифами. На момент укладення договору площа майна становила 462,8 кв. м.

Разом з тим, додатковою угодою №1 від 01.03.2024 р. сторони зменшили площу до 179,70 кв. м, у зв`язку з чим подальші витрати на комунальні послуги підлягали визначенню з урахуванням зменшеної площі.

Згідно з пунктом 4.2 договору № 11, кошти за спожиті комунальні послуги мали перераховуватися не пізніше 30 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Суд першої інстанції перевірив надані Позивачем акти та встановив, що їх сукупна вартість становить 309 960,73 грн, а не заявлені Позивачем 335 647,90 грн.

Зокрема, судом враховано акти № 64 на 66 153,14 грн, № 120 від 18.03.2024 на 44 639,06 грн, № 185 від 16.04.2024 на 15 359,24 грн, № 247 від 16.05.2024 на 31 200,76 грн, № 311 від 17.06.2024 на 6 839,20 грн, № 376 від 17.07.2024 на 8 842,33 грн, № 435 від 16.08.2024 на 15 118,04 грн, №500 від 16.09.2024 на 12 548,83 грн, № 566 від 16.10.2024 на 9 983,80 грн, № 624 від 18.11.2024 на 13 377,49 грн, № 699 від 16.12.2024 на 46 143,18 грн, № 751 від 31.12.2024 на 42 381,22 грн та № 10 від 21.01.2025 на від`ємну суму 2 625,56 грн.

Відповідно суд відмовив у стягненні 25 687,17 грн різниці між заявленою та підтвердженою сумами.

Отже, твердження Апелянта про механічне сприйняття судом розрахунку Позивача спростовується змістом самого рішення.

Посилання Скаржника на те, що в подальшому площа користування становила 357,6 кв. м, також саме по собі не доводить неправильності будь-якого конкретного нарахування. Для спростування підписаних сторонами актів недостатньо послатися на зміну площі загалом, необхідно встановити, який саме акт складено із застосуванням неправильної площі, яка величина була використана Позивачем та яким мав бути правильний розмір платежу.

Такого розрахунку апеляційна скарга не містить.

Отже, доводи щодо зміни площі не спростовують встановленої судом заборгованості за договором № 11 у розмірі 309 960,73 грн.

Щодо договору № 7 від 08.01.2025 р.

За цим договором Позивач заявив до стягнення за період з 01.01.2025 р. по 31.12.2025 р. 311 133,55 грн основного боргу, 5 289,27 грн інфляційних втрат, 2 838,56 грн 3% річних та 27 746,29 грн пені.

Суд першої інстанції визнав підтвердженим основний борг у сумі 311 133,55 грн.

При цьому, апеляційна скарга не містить конкретного альтернативного розрахунку заборгованості за цим договором та не визначає конкретного акта, суму за яким Відповідач визнає помилковою, а доводи Скаржника фактично зводяться до загального твердження про недостатність документів, покладених судом в основу рішення.

За правилами статей 73, 74, 79, 86 ГПК України заперечення проти розміру встановленого судом грошового зобов`язання також підлягають оцінці з точки зору їх доказової обґрунтованості.

Самого заперечення правильності розрахунку без наведення конкретної помилки, відповідного контррозрахунку та доказів на його підтвердження недостатньо для спростування встановлених судом обставин.

Щодо договору № 10 від 12.01.2026 р. та посилання Відповідача про безпідставність стягнення 64 602,04 грн.

За пунктом 1.1 договору № 10 Відповідач зобов`язався відшкодовувати Балансоутримувачу витрати за фактично одержані комунальні послуги при користуванні нерухомим майном загальною площею 325,9 кв. м.

Пунктом 4.2 договору встановлено строк оплати — не пізніше 30 числа місяця, наступного за розрахунковим, а за грудень — до 25 грудня поточного року.

Спірна заборгованість за цим договором заявлена за січень та лютий 2026 року у розмірі 136 136,64 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції сам Відповідач у клопотанні від 23.06.2026 р. повідомив суд про вжиття заходів щодо погашення заборгованості та надав платіжні інструкції від 22.06.2026 р.

При цьому, суд першої інстанції окремо перевірив призначення кожного платежу. Платіжну інструкцію № 3869 від 22.06.2026 р. на 19 948,90 грн суд не зарахував у погашення заборгованості у цій справі, оскільки у призначенні платежу зазначено рахунок № 3679 від 23.02.2026 р., який стосувався договору № 9 від 12.02.2026 р. та іншої справи № 904/2148/26.

Натомість суд прийняв як докази часткового погашення спірної заборгованості платіжні інструкції № 3868 від 22.06.2026 р. на 25 792,85 грн та № 3867 від 22.06.2026 р. на 45 741,75 грн, тобто на загальну суму 71 534,60 грн, та закрив провадження у цій частині на підставі пункту 2 частини 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Після врахування зазначених платежів несплаченою залишилася сума 64 602,04 грн.

Щодо поведінки Відповідача, то під час розгляду справи в суді першої інстанції Відповідач сам повідомив суд про вжиття заходів щодо погашення заборгованості та здійснив відповідні платежі.

Така процесуальна поведінка має оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами відповідно до ст. 86 ГПК України і не узгоджується з позицією апеляційної скарги про повну відсутність доведеного грошового зобов`язання.

Тому, наведені Скаржником аргументи не дають підстав для висновку про необхідність відмови у стягненні залишку основного боргу за договором № 10 у сумі 64 602,04 грн.

Щодо нарахованих інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За договором № 11 Позивач заявив 32 893,49 грн інфляційних втрат та 13 131,64 грн 3% річних.

Оскільки суд першої інстанції визнав доведеним не заявлений основний борг у сумі 335 647,90 грн, а 309 960,73 грн, суд відповідно скоригував і похідні вимоги та стягнув 30 383,72 грн інфляційних втрат і 11 973,83 грн 3% річних, відмовивши у решті.

За договором № 7 суд стягнув 5 289,27 грн інфляційних втрат та 2 838,56 грн 3% річних.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо існування основного боргу, посилання в апеляційній скарзі на похідний характер нарахувань за ст. 625 ЦК України не є підставою для відмови в їх стягненні.

Щодо пені за договором № 7.

Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник є таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За статтею 611 ЦК України одним із правових наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено право сторін визначити розмір пені, водночас її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період.

Пунктом 6.2 договору № 7 сторони передбачили пеню у розмірі 0,5% від простроченої до оплати суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивачем пеню заявлено за період з 01.01.2026 р. по 15.04.2026 р. у сумі 27 746,29 грн, тоді як суд першої інстанції за результатами перевірки розрахунку визнав обґрунтованою суму 27 098,45 грн, відмовивши у стягненні 647,84 грн.

При цьому, колегія суддів погоджується зі Скаржником, що у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції допущено очевидну описку: зазначено, що Позивач просив стягнути пеню в сумі 5 289,27 грн, хоча ця сума є заявленими інфляційними втратами, тоді як із ціни позову та змісту позовних вимог убачається, що заявлена пеня становила 27 746,29 грн.

Однак, зазначена помилка має характер очевидної технічної описки, оскільки суд надалі визначив саме розмір пені — 27 098,45 грн, а різниця між фактично заявленою пенею 27 746,29 грн та задоволеною сумою становить 647,84 грн, у стягненні яких суд відмовив.

Тому, сама по собі зазначена описка не свідчить про неправильне вирішення спору та відповідно до частини другої ст. 277 ГПК України не може бути достатньою підставою для скасування правильного по суті рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги про ПДВ.

Апелянт посилається на те, що судом не встановлено, чи підтверджується кожна складова компенсації документами постачальників з відповідним ПДВ, чи був Позивач платником ПДВ та чи не відбулося подвійного нарахування податку.

Однак, такі доводи мають характер припущень.

Скаржником не зазначено жодного конкретного акту або рахунку, в якому ПДВ було нараховано двічі, не визначено суму такого подвійного нарахування та не надано власного розрахунку, який би свідчив про завищення присудженої до стягнення суми саме з цієї підстави.

Натомість, уже умовами договору № 4 сторони прямо визначили орієнтовну вартість окремих видів комунальних витрат з урахуванням ПДВ, що свідчить про врахування відповідної складової сторонами при визначенні механізму розрахунків.

Тому, припущення про можливе подвійне нарахування ПДВ за відсутності доказів фактичного здійснення такого нарахування не спростовує висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також не погоджується з доводом Апелянта про суперечливість рішення у зв`язку з частковою відмовою у стягненні боргу за договорами № 4 та № 11.

Навпаки, встановивши, що заявлені Позивачем суми 339 239,82 грн за договором № 4 та 335 647,90 грн за договором № 11 не відповідають арифметичній сумі наданих актів, суд першої інстанції не поклав розрахунок Позивача в основу рішення автоматично, а самостійно перевірив його та визначив документально підтверджені суми — відповідно 304 567,59 грн та 309 960,73 грн.

Той факт, що частина вимог Позивача не була доведена, не означає автоматичної недоведеність тієї частини вимог, яка підтверджується належними доказами.

При цьому, колегія суддів враховує і поведінку Відповідача під час виконання договорів та розгляду спору: щомісячні акти за договорами № 4 та № 11 підписувалися сторонами, а під час розгляду справи Відповідач сам повідомляв суд про вжиття заходів з погашення заборгованості та здійснював платежі.

За таких обставин, позиція Апелянта про те, що Позивач взагалі не довів виникнення у Відповідача будь-якого грошового зобов`язання, не узгоджується із сукупністю встановлених у справі обставин.

Отже, підстави для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 р. в оскаржуваній частині відсутні, а апеляційна скарга ТОВ «Медичний центр «Гармонія КР» задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Гармонія КР" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 р. у справі № 904/2147/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.10.2026 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз