Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №904/5192/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/5192/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.

представники сторін:

прокурор Бурлаченко О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Карімова Фейруза Раміз Огли на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 року у справі № 904/5192/25 (суддя Бєлік В.Г.)

за позовом Криворізької центральної окружної прокуратури, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

до Фізичної особи-підприємця Карімова Фейруза Раміз Огли, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 489 909,12 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Криворізька центральна окружна прокуратура звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, у якій просила стягнути з Фізичної особи-підприємця Карімова Фейруза Раміз Огли на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі 489 909,12 грн. за користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008 площею 0,3739 га, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лозуватська, 116В.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 489 909,12 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання ним зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008 у період з 28.06.2023 року по 30.06.2025 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 року у справі № 904/5192/25 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Карімова Фейруза Раміз Огли ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровської обл., м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд. 1; код ЄДРПОУ 33874388) безпідставно збережені кошти у розмірі 489 909,12 грн.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Карімова Фейруза Раміз Огли ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд. 38, код ЄДРПОУ 02909938) витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 878,91 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Скаржник вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи та неправильною оцінкою доказів.

Зазначає, що суд першої інстанції неналежним чином з`ясував обставини справи, надав невірну оцінку доказам щодо періоду нарахування безпідставно збережених коштів.

Звертає увагу апеляційного суду, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував заперечення відповідача щодо періоду проведеного прокурором нарахування безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, не проаналізував специфіку переходу до відповідача обов`язку оплати.

На думку апелянта, суд не дослідив ключові доводи відзиву та заперечень скаржника, обмежившись загальними формулюваннями про "спростування встановленими обставинами", без мотивування.

Відповідач зазначає, що попереднім власником нерухомості - ТОВ "Кенексі Ультра" щодо використання спірної земельної ділянки було укладено з Криворізькою міською радою договір оренди.

Ним, як новим власником нерухомості, 07.01.2024 року до вказаного договору з Криворізькою міською радою було укладено додаткову угоду до договору оренди, згідно з якою відповідача визначено новим орендарем земельної ділянки

Відповідач належно виконував обов`язки орендаря - сплачував орендну плату за землю у встановлених розмірах і строках, що підтверджується листом ГУ ДПС у Дніпропетровській області та платіжними документами.

За 2024 рік було сплачено 92 272,56 грн, за перше півріччя 2025 року - 56 049,28 грн. На момент укладення договору дарування та подальшої додаткової угоди з Криворізькою міською радою, відповідачу не було відомо про судові спори, у яких вирішувалося питання щодо законності укладеного у 2021 році договору оренди землі №2021641 від 16.12.2021 року між Криворізькою міською радою та ТОВ "Кенексі Ультра", на момент укладення додаткової угоди рішення суду не набрало законної сили (набрало 09.10.2024 року).

Лише зараз відповідачу відомо, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 року у справі №904/205/23 (залишеним без змін постановою Верховного Суду від 09.10.2024 року) визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №2021641 від 16.12.2021 року та скасовано відповідне рішення Криворізької міської ради.

Скаржник вказує, що відповідач діяв виключно в межах чинного законодавства, сплачував платежі до бюджету, використовував землю відповідно до укладених документів, не вчиняв дій, спрямованих на ухилення від сплати коштів.

Прокурор, обґрунтовуючи позов, вважає, що відповідач зобов`язаний був сплачувати орендну плату починаючи з моменту набуття права власності на будівлі (28.06.2023 року), а не з дати укладення додаткової угоди (07.01.2024 року), що є невірним визначенням моменту виникнення у відповідача обов`язку сплачувати орендну плату.

Скаржник наводить доводи на спростування такої правової позиції, з якою погодився суд першої інстанції.

Також апелянт зазначає на неправильне з`ясування судом обставин та неправильну оцінку доказів щодо нормативної грошової оцінки (НГО).

Щодо цього зазначає, що суд не дослідив доводи скаржника, що витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок щодо вказаної ділянки позивач суду не надав.

Позивач посилається на лист Відділу №4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-0.110,4-2126/299-25-0.110,4 від 07.08.2025 року, де зазначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок з цільовим призначенням 03.07 "Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" та з цільовим призначенням "12.11. "Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу" є однаковою. Проте, на думку апелянта, цей лист не може братись судом до уваги, так як по закону розрахунок орендної плати проводиться саме згідно витягу з технічної документації.

Також відповідач зауважує, що позивач для розрахунку розміру безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою використовує два різні витяги нормативно грошової оцінки земельної ділянки 1211000000:08:081:0008 з цільовим призначенням 03.07 "Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", що суперечить вимогам чинного законодавства.

Щодо цього в апеляційній скарзі наводить свої обґрунтування.

Також скаржник вказує, що суд не призначив експертизу для перевірки НГО, поклався на лист як на доказ, порушуючи правові висновки Верховного Суду ( постанову ВП ВС від 09.11.2021 року у справі № 905/1680/20. постанову ВС від 05.06.2024 року у справі № 914/2848/22. Це призвело до необґрунтованого завищення суми стягнення.

Апелянт просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 року у справі № 904/5192/25; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор заперечує проти наведених апелянтом доводів, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін.

Криворізька міська рада відзив на апеляційну скаргу не надала.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 05.08.2026 року був присутній прокурор, інші учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до матеріалів справи, апеляційна скарга прийнята до розгляду ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026 року.

Передбачений ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги вичерпано. Правова позиція сторін викладена письмово.

Відповідно до положень ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу на підставі тих доказів, які були предметом дослідження судом першої інстанції. Додаткові докази до суду апеляційної інстанції не надано.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України наділяє сторони процесуальними правами, серед яких право брати участь у судових засіданнях.

Суд враховує, що явка представників сторін в засідання суду обов`язковою не визнавалась.

Також суд зазначає, що сторонам надано можливість реалізовувати свої повноваження представництва шляхом участі в засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, сторони, що не зявилися, зокрема, скаржник, не були позбавлені можливості забезпечити у засідання суду участь повноважних представників, однак таким правом не скористалися.

Підстав для відкладення з огляду апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.ч. 1, 2 ст.15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України).

Згідно вимог ч.1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном, (ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст.373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, (ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України (надалі ЗК України), суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

З матеріалів справи вбачається і апелянтом не оспорюється наступне:

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, з 28.06.2023 року по теперішній час ФОП Карімов Фейруз Раміз огли на праві приватної власності володіє нерухомим майном (комплексом будівель та споруд) за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лозуватська, 116В.

Право власності на вказане майно перейшло до відповідача на підставі договору дарування комплексу будівель та споруд від 28.06.2023 року, який укладений ним з ТОВ "Кенексі Ультра".

Згідно з описом, зазначеним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, до складу майна входить: будівля автозаправочної станції літ. А, загальною площею 41,2 кв.м, навіс літ. У, площею 101,7 кв.м, резервуар підземний № 1 літ. II, резервуар підземний № 2 літ. III, резервуар підземний № 3 літ. IV, резервуар підземний № 4 літ. V, резервуар підземний № 5 літ. VI, резервуар підземний № 6 літ. VII, резервуар підземний № 7 літ. VIII, резервуар підземний № 8 літ. IX, газозаправний пункт літ. X.

Вказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008 площею 0,3739 га.

Попередній власник вказаного нерухомого майна - ТОВ "Кенексі ультра" користувалося вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки №2021641 від 16.12.2021 року.

Частиною 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об"єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Відповідно до п."є" ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно з ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта на праві оренди, до набувача такого об`єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об`єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цією статті, а також з урахуванням вимог частини шістнадцятої статті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються.

Отже, до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати орендної плати за землю, на якій розташоване набуте ним майно.

Таким чином, згідно ч.2 ст.120 Земельного кодексу України, ч.4 ст.377 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" особа, яка набула права власності на майно, фактично (автоматично) стає й користувачем земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Встановлено, що після передачі нерухомого майна у власність відповідача, між ним та Криворізькою міською радою укладено додаткову угоду до вказаного договору оренди від 07.01.2024 року, якою внесено зміни щодо орендаря, зокрема зазначено, що орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008 є ФОП Карімов Фейруз Раміз огли.

Разом з тим встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 року у справі №904/205/23, яке набрало законної сили 09.10.2024 року,

- визнано незаконним та скасовано рішення Криворізької міської ради №673 від 28.07.2021 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправочної А-1, навіс, резервуар підземний №1 II, резервуар підземний №2 III, резервуар підземний №3 IV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 IX) зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду".

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №2021641 від 16.12.2021 року, укладений між Криворізькою міською радою (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1, код ЄДРПОУ 33874388) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кенексі Ультра" (Україна, 50045, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця Лозуватська, будинок 116В, код ЄДРПОУ 42185649) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008 площею 0,3739 га.

Постановою Верховного Суду від 09.10.2024 року у справі №904/205/23 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 року залишено в силі.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що додаткова угода, про яку вказує апелянт в апеляційній скарзі, є правочином, що вносить зміни до існуючого договору, тому як самостійний правочин не існує. Враховуючи, що договір оренди визнано недійсним, то і вказана додаткова угода є недійсною.

Ці висновки оскаржуваного рішення скаржник не спростовує.

Отже, викладені обставини підтверджують, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно відповідач користується вказаною земельною ділянкою без належної правової підстави.

Вказаним рішенням господарського суду у справі №904/205/23 встановлено, що вищезгадане рішення міської ради та договір оренди земельної ділянки, якими цільове призначення спірної земельної ділянки визначено як 03.07 "Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" з одночасним зазначенням про її передачу в оренду для розміщення автозаправної станції, не відповідає вимогам ст. ст. 67, 71 Земельного кодексу України та призводить до заниження орендної плати за земельну ділянку шляхом зменшення ставки орендної плати з 3% до 1,2% (на даний час до 0,9%).

Верховний Суд у пункті 5.22 постанови від 09.10.2024 року у справі №904/205/23 (п. 5.22) зазначив, що належний ТОВ "Кенексі Ультра" комплекс будівель та споруд у законний спосіб не може бути розміщений на земельній ділянці з будь-яким іншим цільовим призначенням, ніж землі автомобільного транспорту, зокрема і з визначеним оспорюваним рішенням міської ради для будівництва та обслуговування будівель торгівлі категорії "землі житлової та громадської забудови".

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії "землі транспорту".

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Як зазначалось, у даній справі доведено, що відповідач користується земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:08:081:0008 з моменту укладання договору дарування та реєстрації за собою права власності на нерухоме майно за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лозуватська, 116В, тобто з 28.06.2023 року.

Доводи скаржника про необізнаність відповідача про вказані рішення судів у справі №904/205/23 жодним чином не скасовують його обов`язок сплачувати плату за користування земельною ділянкою як за землі транспорту відповідно до ст. ст. 67, 71 Земельного кодексу України.

За встановлених обставин є хибною позиція апелянта про те, що суд першої інстанції невірно встановив період нарахування – з моменту набуття скаржником права власності на нерухоме майно, а не з моменту укладання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 07.01.2024 року.

У позовній заяві прокурором наведено розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів орендної плати за землю - з 28.06.2023 року по 30.06.2025 року.

Суд першої інстанції вірно виснував, що через визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та не внесення плати за землю в повному обсязі з моменту укладання недійсного правочину ФОП Карімов Фейруз Раміз огли безпідставно зберіг грошові кошти за користування земельною ділянкою у вказаний період на загальну суму 489 909,12 грн.

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення глави 83 “Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави” Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ст. 152 Земельного кодексу України).

За доводами скаржника відповідач має правові підстави для сплати ним земельного податку, а не орендної плати.

Така правова позиція скаржника є хибною, оскільки спірні правовідносини є кондиційними та регулюються ст.1212 Цивільного кодексу України, а не положеннями Податкового кодексу України. Застосування положень податкового кодексу України до спірних правовідносин ніяким чином не спростовує розрахунок розміру безпідставно збережених коштів, які відповідач зберіг у себе через невнесення плати за землю у повному обсязі згідно з вимогами діючого законодавства.

Відповідно до п.“в” ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

У силу вимог п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами п. 286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України).

За змістом ст.ст.182 та 334 Цивільного кодексу України та положень ч.2 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Податковий кодекс України визначає, що платою за землю є обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як зазначалось, ст.96 Земельного кодексу України також визначає імперативний обов`язок землекористувачів зі сплати земельного податку або орендної плати (пункт в), де:

- земельний податок - справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 ст. 14 Податкового кодексу України);

- орендна плата - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата) (пп, 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відтак, розмір коштів, які підлягають стягненню, розраховано позивачем на рівні орендної плати за відрахуванням фактично внесених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Базою оподаткування землі в Україні є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Податковим кодексом України, та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пп.пп. 271.1.1, 271.1.2 п. 271.1 ст. 271 Податковго кодексу України).

Підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 201 Земельного кодексу України передбачено, що грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області №6672/5/04-36-04-05-11 від 12.02.2025 року ФОП Карімов Фейруз Раміз огли задекларував податкові зобов`язання за 2024 на суму 101128,41 грн., а попередній власник (ТОВ “Кенексі ультра”) задекларувало податкових зобов`язань з плати за землю - 134 818,47 грн.

Відповідно до листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області №32077/5/04-36-04-16-13 від 02.07.2025 ФОП Карімов Фейруз Раміз огли реально сплатив коштів за користування вказаною земельною ділянкою за 2024 - 92272,56 грн., за 2025 рік (станом на 27.06.2025) - 56049,28 грн.

За 2023 рік ФОП Карімов Фейруз Раміз огли не сплачував кошти за користування вказаною земельною і цей висновок оскаржуваного рішення апелянт не спростовує.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні враховано судом всі проведені за спірний період оплати.

На спростування доводів апелянта щодо неправильного визначення прокурором нормативної грошової оцінки колегія суддів зауважує наступне:

Листом Відділу №4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №912/299-25 від 10.04.2025 року надано витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок щодо вказаної ділянки зокрема за 2023 та 2025 роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 року №1147 затверджено Методику нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Відповідно до положень Методики при розрахунку нормативно-грошової оцінки спірної земельної ділянки як за землі житлової та громадської забудови, та як за землі транспорту буде змінюватись виключно категорія землі та її цільове призначення в межах відповідної категорії землі, оскільки інші показники (площа, норматив капіталізованого рентного доходу за одиницю площі, коефіцієнт, який враховує розташування території територіальної громади в межах зони впливу великих міст, коефіцієнт, який характеризує зональні фактори місця розташування земельної ділянки та інші) залежать від площі земельної ділянки та місця її розташування, тому такі показники будуть рівними для земельної ділянки незалежно від категорії землі та її цільового призначення.

Згідно з додатком 8 Методики коефіцієнт, який враховує цільове призначення земельної ділянки, для земель із кодом цільового призначення 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) складає 2,5.

Коефіцієнт, який враховує цільове призначення земельної ділянки, для земель із кодом цільового призначення 12.11 (для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу) складає 2,5.

Аналогічні коефіцієнти цільового призначення встановлені Технічною документацією з нормативної грошової оцінки земель м. Кривого Рогу затвердженої рішенням Криворізької міської ради №523 від 26.05.2021.

Таким чином, розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) буде дорівнювати розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки земельної ділянки до цільового призначення із кодом 12.11.

Листом Відділу №4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-0.110,4-2126/299-25-0.110,4 від 07.08.2025 року зазначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок з цільовим призначенням 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі” та з цільовим призначенням 12.11. “Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу” є однаковою.

Відповідачем не спростовано доводи суду першої інстанції, що нормативна грошова оцінка однієї і тієї ж земельної ділянки (в даному випадку земельної ділянки 1211000000:08:081:0008) за однакових коефіцієнтів, які застосовано при розрахунку нормативної грошової оцінки, є однаковою.

Отже, прокурором використано належні та допустимі докази для підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а відповідачем не спростовано використаний розмір нормативної грошової оцінки при розрахунку безпідставно збережених коштів.

Також безпідставними є доводи скаржника про використання прокурором двох різних витягів про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Відповідно до витягу від 06.02.2023 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки 1211000000:08:081:0008 складала 11 234 872,42 грн.

Згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 10.04.2025 року нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 13 225 179,51 грн.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Відповідно до п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за відповідною формулою.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України “Про оренду землі” обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, нормативна грошова оцінка змінюється з урахуванням коефіцієнту індексації, тому доводи відповідача про використання двох різних витягів про НГО та проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки кожного року є безпідставними.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про необхідність застосування нормативної грошової оцінки, що зазначена у витязі з НГО, який отриманий ТОВ “Кенексі Ультра”.

Слід зазначити, що суть доводів прокурора зводиться до того, що незаконне визначення категорії та виду цільового використання земельної ділянки призвело до заниження ставки орендної плати за користування спірною земельною ділянкою (не 3%, а 0,9%), у зв`язку з чим відповідач безпідставно зберіг у себе майно, а саме грошові кошти у розмірі недоплаченої плати за землю.

Тому доводи відповідача про необхідність використання виключно витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки, виданого на вимогу попереднього землекористувача є безпідставними та не стосуються предмету спору.

Як зазначалося, листом Відділу №4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №912/299-25 від 10.04.2025 року надано витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок щодо вказаної ділянки зокрема за 2023 та 2025 роки.

При цьому витяг за 2023 рік №20085 від 26.01.2023 року сформований на вимогу ТОВ “Кенексі Ультра”.

Витяг за 2025 рік містить відомості про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2025 рік з урахуванням коефіцієнту індексації та є належним та допустимим доказом для розрахунку безпідставно збережених коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 року по справі №201/2956/19 зазначила, що земельним законодавством і Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру.

Також Велика Палата Верховного Суду назвала помилковими висновки судів щодо тлумачення статей 20, 23 Закону України “Про оцінку земель” таким чином, що витяг про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки є єдиним належним доказом на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 року у справі № 905/1680/20.

При цьому Верховний Суд у постанові від 09.02.2022 року у справі №910/8770/19 (п. 55) зазначив, що наданий прокурором розрахунок розміру безпідставно набутих коштів з урахуванням інформації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, наданої органом Держгеокадастру згідно з листом від 21.09.2018 є належним та допустимим доказом, а суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли такий доказ до уваги.

Таким чином, апелянтом під час апеляційного перегляду справи не спростовано доводи оскаржуваного рішення про доведеність заявлених позовних вимог щодо збереження відповідачем грошових коштів у розмірі недоплаченої плати за землю у сумі 489909,12 грн., наявність правових підстав для їх стягнення, а також не надано іншого розрахунку, який би свідчив про помилковість розрахунку прокурора.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Оскільки висновки оскаржуваного рішення скаржником не спростовано, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за її розгляд згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 року у справі № 904/5192/25 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.10.2026 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков