Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №908/1541/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1541/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Кощеєва І.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Педорич С.І.) від 20.08.2026 р. у справі № 908/1541/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» (б. Парковий, будинок 1А, місто Запоріжжя, 69006; ідентифікаційний код юридичної особи 33918351)

до Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (вул. Незалежної України, будинок 39-Б, місто Запоріжжя, 69037; ідентифікаційний код юридичної особи 37573094) в особі Правобережного відділу освіти (69096, Запорізька обл., Запорізький р-н, м. Запоріжжя, вул. Петра Сагайдачного, 1А ЄДРПОУ 37611401)

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» звернулось до Господарського суду Запорізької області із позовом до Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, в якому позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача нараховані за період з 05.03.2026 по 23.07.2026 – 3 % річних у розмірі 53 443,14 грн та нараховані за період з березня 2026 р. по травень 2026 р. інфляційні втрати у розмірі 186 855,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого обов`язку з оплати основного боргу у розмірі 4 611 524,28 грн, стягнутого з відповідача на користь позивача рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 у справі № 908/1323/25, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2026.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.08.2026 р. у справі № 908/1541/26:

- позов задоволено частково;

- стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» суму 53 020,79 грн (п`ятдесят три тисячі двадцять гривень 79 коп.) трьох процентів річних та 184 078,48 грн (сто вісімдесят чотири тисячі сімдесят вісім гривень 48 коп.) інфляційних втрат за прострочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 у справі № 908/1323/25;

- в іншій частині позову відмовлено;

- стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» суму 2 845,64 грн (дві тисячі вісімсот сорок п`ять гривень 64 коп.) витрат зі сплати судового збору та 9 800,00 грн (дев`ять тисяч вісімсот гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Департамент освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2026 р. у справі № 908/1541/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що стягнута судом у справі № 908/1323/25 сума має правову природу неустойки, а не основного грошового зобов`язання за договором. На думку апелянта, виникнення у наймача обов`язку сплатити неустойку не змінює правової природи первісного порушення та не перетворює неустойку на основне грошове зобов`язання, на яке автоматично можуть нараховуватися інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України. Отже, на переконання апелянта, висновок суду першої інстанції щодо можливості застосування статті 625 ЦК України до суми неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 ЦК України, є юридично помилковим.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.09.2026 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2026 р. у справі № 908/1541/26 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» подало до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у відповідності до якого позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2026 р. у справі № 908/1541/26 – залишити без змін.

В обґрунтування власних заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що після набрання законної сили рішенням у справі № 908/1323/25 предметом обов`язку відповідача стала саме сплата грошових коштів. Саме прострочення виконання цього грошового обов`язку, а не первісне порушення обов`язку повернути орендоване майно, є предметом спору у справі № 908/1541/26. Тому, на думку позивача, посилання апелянта на те, що первісною підставою виникнення неустойки було порушення негрошового обов`язку, не спростовує виникнення після набрання законної сили рішенням суду окремого грошового зобов`язання зі сплати присудженої суми.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.09.2025 Господарським судом Запорізької області у справі № 908/1323/25 ухвалено рішення про стягнення з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» неустойки у сумі 4 611 524,28 грн, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України в розмірі подвійної орендної плати, за період з 10.08.2024 по 02.04.2025.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2026 рішення Господарського суду Запорізької області залишено без змін. Рішення у справі № 908/1323/25 набрало законної сили 04.03.2026.

26.03.2026 Господарським судом Запорізької області видано накази про примусове виконання рішення суду.

30.03.2026 ТОВ «ІНФІНІТІ ГРУП» звернулося до органів Державної казначейської служби України із заявою про виконання рішення суду та подало відповідні накази суду.

01.04.2026 заява була зареєстрована органом Казначейства.

Листом Дніпровського відділу Державної казначейської служби України Запорізької області від 09.04.2026 № 01-06-08/398 повідомлено, що за результатами розгляду виконавчих документів Казначейством направлено боржнику запити щодо надання інформації про рахунки та бюджетні асигнування, необхідні для виконання рішення суду.

Казначейством також підтверджено, що з моменту надходження наказів та станом на 10.04.2026 у боржника відсутні відкриті асигнування для виконання виконавчих документів.

Відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості, а саме:

13.04.2026 – 41 665,00 грн;

20.05.2026 – 13 673,29 грн.

Загальна сума часткової оплати становить 55 338,29 грн.

Станом на час розгляду справи судом першої інстанції рішення Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 у справі № 908/1323/25 в повному обсязі не виконане відповідачем.

У зв`язку з невиконанням рішення Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 у справі № 908/1323/25, яке набрало законної сили 04.03.2026, позивачем нараховані та заявлені до стягнення за період з 05.03.2026 по 23.07.2026 3 % річних у розмірі 53 443,14 грн та нараховані за період з березня 2026 року по травень 2026 року інфляційні втрати у розмірі 186 855,01 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд врахував, що з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення неустойки у боржника виникає нове зобов`язання на підставі судового рішення та статей 11 та 509 Цивільного кодексу України, а саме зобов`язання зі сплати такої неустойки на користь кредитора, та дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити в частині стягнення 53 020,79 грн – 3 % річних та 184 078,48 грн – інфляційних втрат.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судом першої інстанції правильно враховано, що з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення неустойки у боржника виникає нове зобов`язання на підставі судового рішення та вказаних вище статей 11 та 509 Цивільного кодексу України, а саме зобов`язання зі сплати такої неустойки на користь кредитора.

Таке зобов`язання, у розумінні Цивільного кодексу України, є грошовим, а тому, у разі прострочення його виконання, на нього також поширюється дія статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 (пункти 66-67).

У постанові Верховного Суду від 27.01.2026 у справі № 922/4734/24 зазначено, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Виходячи з положень статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Як вже було зазначено, 23.09.2025 Господарським судом Запорізької області у справі № 908/1323/25 ухвалено рішення про стягнення з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» неустойки у сумі 4 611 524,28 грн.

Рішення у справі № 908/1323/25 набрало законної сили 04.03.2026, а перебіг прострочення розпочався з 05.03.2026.

Враховуючи, що сума боргу у розмірі 4 611 524,28 грн відповідачем у спірний період в повному обсязі погашена лише частково (на загальну суму 55 338,29 грн), позивач правомірно нараховує 3 % річних та інфляційні втрати на суму заборгованості.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 3 % річних у розмірі 53 443,14 грн за період з 05.03.2026 по 23.07.2026 та інфляційних втрат у розмірі 186 855,01 грн, що нараховані за період з березня 2026 р. по травень 2026 р.

Інфляційні втрати та 3 % річний нараховані позивачем на суму основного боргу у розмірі 4 611 524,28 грн, з урахуванням її часткового погашення відповідачем:

- 13.04.2026 – 41 665,00 грн;

- 20.05.2026 – 13 673,29 грн.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок позивача є арифметично невірним, а правомірним та арифметично правильним є стягнення за заявлений період 53 020,79 грн 3 % річних та 184 078,48 грн – інфляційних втрат, з чим погоджується і судова колегія апеляційного господарського суду.

За таких умов, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача.

Водночас судова колегія відхиляє посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 915/14/17, оскільки обставини справи № 915/14/17 не є релевантними до обставин цієї справи.

Так, у справі № 915/14/17 позивачем були нараховані 3 % річних та інфляційні втрати за той самий період, за який була нарахована неустойка.

Натомість у справі № 908/1541/26 неустойка була нарахована позивачем за період з 10.08.2024 по 02.04.2025, а інфляційні втрати та 3 % річних нараховані за період прострочення виконання судового рішення по справі № 908/1323/25, починаючи з 05.03.2026 р. Тобто у цьому випадку позивач здійснив нарахування 3 % річних та інфляційних втрат не на суму неустойки і не за період, за який стягується неустойка, а на суму заборгованості відповідача за рішенням суду за період невиконання рішення суду.

Щодо оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, судова колегія зазначає наступне.

Приписами пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі – Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону).

Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі статтею 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, з положень наведених норм випливає, що, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

Одночасно слід враховувати, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування цих витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, - то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, у заяві про збільшення позовних вимог від 23.07.2026, яка була прийнята судом першої інстанції до розгляду ухвалою від 04.08.2026, позивач просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «ІНФІНІТІ ГРУП» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у цій справі позивач надав до суду першої інстанції наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 01.06.2026, укладений між позивачем (Замовник) та адвокатом Приладишевою Наталією Геннадіївною; додаток № 1 до договору, відповідно до якого сторони узгодили, що вартість послуг, які надаватиме Адвокат Клієнту, складатиме 10 000,00 грн (вказана сума включає в себе складання процесуальних документів, позову, клопотань, тощо); акт приймання-передачі виконаних робіт від 21.07.2026 на суму 10 000,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера № 21/07 від 21.07.2026 на суму 10 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватись на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

Враховуючи наведені вище норми та практику Верховного Суду, дослідивши матеріали справи та документи, на підставі яких позивач просив стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу, судова колегія апеляційного суду вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру.

При цьому судова колегія враховує, що апелянт не навів в апеляційній скарзі жодних аргументів щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2026 р. у цій справі відсутні.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 268,46 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2026 р. у справі № 908/1541/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2026 р. у справі № 908/1541/26 – залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Департамент освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв