Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №904/3372/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3372/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 р.

( суддя Колісник І.І., м. Дніпро, повний текст рішення складено 09.12.2024 р.)

у справі

за позовом

Керівника Криворізької південної окружної прокуратури,

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області в інтересах держави в особі

позивача-1:

Широківської селищної ради,

смт Широке Криворізького району Дніпропетровської області;

позивача-2:

Виконавчого комітету Широківської селищної ради,

смт Широке Криворізького району Дніпропетровської області

до

фізичної особи ОСОБА_1 ,

м. Жашків Черкаської області

про визнання недійсним договору,

стягнення 420 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Криворізької південної окружної прокуратури через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Широківської селищної ради та Виконавчого комітету Широківської селищної ради до фізичної особи ОСОБА_1 , в якому просив: визнати недійсним договір про закупівлю № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р., укладений між Виконавчим комітетом Широківської селищної ради та фізичною особою ОСОБА_1 ; стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Виконавчого комітету Широківської селищної ради отримані кошти за договором № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р. у сумі 420 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що за договором про закупівлю № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р. реалізовано товар, а саме колісний транспортний засіб (трал напівпричіп спеціалізований низькорамний, який був у використанні) Goldhofer STZ 4-43/80, який не відповідає умовам договору. Закупівля товару за спірним договором відбулася внаслідок фактичної фальсифікації документів та введення в оману Покупця щодо якісних характеристик транспортного засобу, який безпосередньо використовуватиметься ЗСУ для протидії збройній агресії РФ, що ставить під загрозу ефективність заходів щодо забезпечення обороноздатності держави та збереження життя і здоров`я військовослужбовців ЗСУ, які використовують відповідний транспортний засіб.

Указане Прокурор вважає свідченням порушення Відповідачем вимог чинного законодавства, а також принципів здійснення публічних закупівель, зокрема максимальної економії, ефективності, запобігання корупційним діям і зловживанням, що призводить до нераціонального та неефективного витрачання бюджетних коштів, та, як наслідок, порушує економічні інтереси держави. Тож, на думку Прокурора, договір про закупівлю за державні кошти № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р., укладений з умислу Відповідача, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а отримані відповідачем за спірним договором кошти підлягають поверненню іншій стороні.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 р. у справі № 904/3372/24 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про закупівлю № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р., укладений між Виконавчим комітетом Широківської селищної ради та фізичною особою ОСОБА_1 . Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Виконавчого комітету Широківської селищної ради отримані за договором № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р., кошти у сумі 420 000,00 грн. Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір, у сумі 7 462,40 грн..

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене за неповного з`ясування обставин, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Щодо правомірності договору Апелянт, посилаючись на статті 1, 22, 36 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 638, 651 ЦК України та пункти 17, 18 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178, зазначає, що Замовник укладає договір з учасником відповідно до вимог тендерної документації. Скаржник указує, що відповідно до довідки від 01.04.2024 р. у звіті № 2406-2811 була допущена технічна помилка в зазначенні року випуску транспортного засобу; наявність технічних помилок не є підставою для визнання договору недійсним, що підтверджено Верховним Судом у постанові від 14.03.2018 р. у справі № 302/27/17.

Апелянт стверджує, що за актом приймання-передачі від 21.12.2023 р. Позивач -1 отримав технічний паспорт ( свідоцтво про реєстрацію ), у якому зазначено 1975 рік випуску, тож позивачі отримали повну та детальну інформацію про транспортний засіб в момент укладення спірного договору, а тому твердження Прокурора про фальсифікацію та введення в оману Покупця не підтверджуються належними та допустимими доказами. Оскільки Позивач -1 підписав договір і погодився з усіма його умовами, на думку Апелянта, підстави для визнання договору недійсним за статтями 203, 215 ЦК України відсутні.

Щодо оцінки майна Скаржник, посилаючись на пункт 7.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, зазначає, що вартість майна базується не лише на строці експлуатації, а ще на багатьох інших ознаках, а Прокурор не довів завищення ціни і не надав висновку експерта, хоча на нього поширюється обов`язок доказування за частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України. Апелянт наголошує, що висновком експерта № 7807 від 03.09.2024 р. підтверджено навіть вищу на 14608 грн вартість відповідного транспортного засобу. Що виключає як завищення ціни договору, так і умисел на завдання шкоди державним інтересам. Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18 щодо стандарту переваги більш вагомих доказів.

Апелянт вважає недопустимими доказами копію звіту № 2406-2811, який не визнано недійсним і фальсифікацію якого не встановлено, копію протоколу допиту свідка від 29.03.2024 р., а також неповний скріншот з бази даних ФДМ України; зазначає, що невнесення експертом відомостей до реєстрів не може мати наслідком недійсність договору, а Прокурор не надав доказів того, що підпис на звіті не належить експерту. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 р. у справі № 477/2330/18, Скаржник указує, що Прокурор не довів, як лист директора ТОВ «Агентство незалежних експертиз» від 29.04.2024 р. стосується предмета доказування, а суд не встановив, як матеріали кримінального провадження стосуються предмета доказування.

Щодо підстав недійсності Апелянт, посилаючись на пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 та правову позицію Верховного Суду у справі № 910/4089/20, зазначає, що Прокурор не вказав, у чому виражалася вина Відповідача; метою договору є зміна правового режиму майна, що не суперечить інтересам держави; спірний договір не є господарським, оскільки укладений не між суб`єктами господарювання ( частина 1 ст. 179 ГК України).

Апелянт стверджує, що матеріали кримінального провадження, у якому не ухвалено вироку, не можуть бути належними та допустимими доказами, посилаючись на постанову Верховного Суду від 28.04.2020 р. у справі № 909/685/18, та вважає, що суд першої інстанції порушив частину 6 ст. 75 та частину 1 ст. 77 ГПК України, оскільки протокол допиту, складений слідчим, не є ані письмовими, ані речовими доказами, не є висновком експерта чи показаннями свідка в розумінні ГПК України.

Щодо способу захисту Скаржник зазначає, що відповідно до ст. 216 ЦК України суд мав застосувати двосторонню реституцію, а оскільки транспортний засіб не перебуває у власності Позивача, доцільним було б відшкодування його вартості Відповідачу, адже одностороння реституція є недопустимою у цьому випадку. Апелянт вважає, що Прокурор, у порушення ст. 19 Конституції України, на власний розсуд застосовує лише частину норми частини 3 ст. 228 ЦК України. Посилаючись на постанову від 18.09.2024 р. у справі № 918/1043/21, Скаржник указує, що умисел сторін має значення не для підстав визнання договору недійсним, а для визначення наслідків недійсності, тоді як Прокурор у позові зазначає ст. 228 ЦК України саме як підставу недійсності.

Апелянт також стверджує, що з боку Позивачів була відсутня бездіяльність, оскільки існували підстави для неможливості звернення до суду через вилучення матеріалів слідчим, а тому у Прокурора були відсутні підстави для звернення до суду в розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо порушення норм процесуального права Скаржник, посилаючись на статті 277, 278 ГПК України, пункт 1 частини 1 ст. 20 ГПК України, практику Великої Палати Верховного Суду, постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.03.2024 р. у справі № 480/293/20 та практику ЄСПЛ ( рішення від 29.04.1988 р. у справі «Белілос проти Швейцарії», доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 р. у справі «Занд проти Австрії»), стверджує, що стороною договору є фізична особа, а не фізична особа-підприємець, тому спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства. На підтвердження Скаржник зазначає, що оплату отримано на рахунок 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб» ( постанова Національного банку України від 11.09.2017 р. № 89 ), договором передбачено сплату податку на доходи фізичних осіб і військового збору, що не властиво платнику єдиного податку (пункт 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України), а у Відповідача відсутній КВЕД групи 45.1 щодо торгівлі автотранспортними засобами. На думку Апелянта, господарський суд розглянув справу з порушенням предметної юрисдикції, тобто ухвалив рішення неповноважним складом суду.

Апелянт також посилається на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частину 4 ст. 41 Конституції України, частину 1 ст. 317 ЦК України та зазначає, що причіп був куплений для власних потреб за власні кошти, а намагання пов`язати професійну діяльність Скаржника з укладенням спірного договору є необґрунтованим.

ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, згідно якої заявляє про незгоду з обставинами, викладеними у відзиві Прокурора, та їх правовою оцінкою і просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Скаржник указує, що відповідно до ст. 86 ГПК України саме суд наділений повноваження визнавати доказ неналежним, а не сторона по справі; матеріали справи не містять доказів підроблення довідки від 01.04.2024 р., тому, з огляду на презумпцію правомірності, без доказів підроблення довідки презюмується її дійсність. Скаржник повторює доводи апеляційної скарги щодо технічної помилки, отримання Позивачами свідоцтва про реєстрацію з 1975 роком випуску ( ще до моменту укладення спірного договору ), висновку експерта № 7807 від 03.09.2024 р. та недоведеності Прокурором завищення ціни і вини Відповідача.

Скаржник вважає безпідставним посилання Прокурора на постанови Верховного Суду від 14.12.2021 р. у справі № 372/390/17 та від 09.02.2021 р. у справі № 381/622/17 як нерелевантні, оскільки у першій ішлося про висновок судово-почеркознавчої експертизи, тоді як у цій справі висновок експерта відсутній; протокол допиту свідка з кримінального провадження не відповідає вимогам доказової бази господарського судочинства, а свідчення не можуть бути використані без допиту свідка в судовому засіданні в порядку статей 87– 90 ГПК України.

Скаржник заперечує твердження Прокурора про привласнення бюджетних коштів як непідтверджене доказами, повторює доводи про недопустимість односторонньої реституції, відсутність бездіяльності Позивачів і підстав для представництва Прокурором, а також про порушення предметної юрисдикції, зазначаючи, що Прокурор, цитуючи пункт 1 частини 1 ст. 20 ГПК України, не виділяє, що далі йде виключення, а саме крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а за логікою прокурора будь-який правочин зі Скаржником, предметом якого буде транспортний засіб, буде вважатись таким, що вчинений від суб`єкта господарювання.

ОСОБА_1 подала письмові пояснення щодо клопотання про закриття провадження. У них вона погоджується, що заява прокурора про закриття провадження підлягає задоволенню. Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 05.11.2025 р. у справі № 904/3276/24. На її думку, у цій справі, як і у справі № 904/3276/24, предмет спору не пов`язаний зі здійсненням нею господарської діяльності, стороною договору є фізична особа, а оплату отримано на поточний рахунок фізичної особи. Відтак спір не підсудний господарському суду.

ОСОБА_1 також подала письмові пояснення по справі № 904/3372/24. У них вона вказує на відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним, недоведеність протиправної мети його укладення та відсутність доказів завдання шкоди інтересам держави і суспільства. Відповідач вважає неправомірним застосування до неї майнових наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України. Вона посилається на правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Детальний виклад доводів наведено нижче в підрозділі «Доводи учасників апеляційного перегляду».

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Керівник Криворізької південної окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ОСОБА_1 , вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 р. — без змін, посилаючись на те, що відповідно до пункту 3.1 договору ціна транспортного засобу визначена згідно зі звітом № 2406-2811 від 28.11.2023 р., тобто умовами спірного договору сторони між собою погодили, що ціна договору формується саме на підставі виконаного Звіту, який є невід`ємною частиною Договору, однак цей звіт експертною організацією не виконувався.

Твердження Апелянта про технічну помилку на підставі довідки ТОВ «Агентство незалежних експертиз» від 01.04.2024 р., на думку Прокурора, не відповідає дійсності: у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023042060000166 від 20.12.2023 р. встановлено, що довідка також є сфальсифікованою, оскільки не підписувалася директором ОСОБА_2 ( у довідці зазначено прізвище «Рижамадзе» ), а печатка не відповідає штампу товариства. Згідно з інформацією ТОВ «Агентство незалежних експертиз» на вимогу в порядку ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України від 12.04.2024 р. товариство не складало звітів про оцінку зазначеного транспортного засобу і не надавало довідок щодо помилок. Прокурор вважає, що в доводах Відповідача вбачається намір не тільки використати неналежний доказ, але і здійснити використання підробленого документу.

Щодо оцінки майна Прокурор указує, що звіт є сфальсифікованим з урахуванням пояснень експерта, листа керівника експертної установи та грубих помилок; у звіті визначено 1986 рік випуску, а ринкову вартість розраховано на основі цін ідентичних транспортних засобів з однаковим терміном експлуатації, тоді як за свідоцтвом про реєстрацію серії СТО № 776549 транспортний засіб випущено у 1975 році, отже реалізовано товар, який не відповідає умовам договору. Щодо підстав недійсності Прокурор зазначає, що фактична фальсифікація документів та введення в оману Покупця щодо характеристик транспортного засобу, призначеного для ЗСУ, ставить під загрозу обороноздатність держави, а в діях ОСОБА_1 вбачається умисел на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства ( частина 3 ст. 228 ЦК України, частина 1 ст. 208 ГК України). Посилаючись на постанови Верховного Суду від 13.02.2018 р. у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 р. у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 р. у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 р. у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 р. у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 р. у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 р. у справі № 910/6271/17, від 13.01.2022 р. у справі № 908/3736/15, Прокурор наголошує, що вирок суду, постановлений у кримінальній справі, не є єдиним та обов`язковим доказом вини.

Щодо доказів з кримінального провадження Прокурор посилається на постанови Верховного Суду від 14.09.2021 р. у справі № 161/17770/14, від 14.12.2021 р. у справі № 372/390/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 р. у справі № 381/622/17 та від 14.12.2022 р. у справі № 477/2330/18 і зазначає, що такі докази, зокрема протокол допиту експерта, можуть бути використані як належні та допустимі для доведення недобросовісності дій ОСОБА_1 .

Щодо способу захисту Прокурор, посилаючись на ст. 216 ЦК України та постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 р. у справі № 906/1061/20, зазначає, що частина 3 ст. 228 ЦК України встановлює особливі наслідки недійсності; ОСОБА_1 з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, усвідомлюючи протиправність таких дій привласнила бюджетні кошти в сумі 420 000 грн; оскільки напівпричіп уже переданий у державну власність військовій частині НОМЕР_1 , ефективним способом захисту є стягнення з Відповідача 420 000,00 грн на користь Позивача -2.

Щодо юрисдикції Прокурор, посилаючись на статті 4, 20, 45 ГПК України, ст. 51 ЦК України, статті 55, 265 ГК України, ст. 6 Конвенції та постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 904/10132/17, від 15.10.2019 р. у справі № 903/129/18, від 03.11.2020 р. у справі № 922/88/20, від 26.05.2020 р. у справі № 908/299/18, від 19.05.2020 р. у справі № 910/23028/17, від 28.01.2020 р. у справі № 50/311-б, від 27.04.2021 р. у справі № 591/5242/18, від 22.09.2022 р. у справі № 125/2157/19, зазначає, що ОСОБА_1 з 05.11.2007 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець і здійснює діяльність у сфері транспорту ( КВЕД 52.29, 52.24 ), спірний договір за змістом є договором поставки ( статті 265 - 271 ГК України ), а тому правовідносини, що склались між сторонами, мають господарський характер і спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Широківська селищна рада та Виконавчий комітет Широківської селищної ради не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від Виконувача обов`язків керівника Криворізької південної окружної прокуратури надійшла заява про закритття провадження у справі № 904/3372/24 за позовом керівника Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Широківської селищної ради та Виконавчого комітету Широківської селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та стягнення 420 000,00 грн.

Від Виконувача обов`язків керівника Криворізької південної окружної прокуратури надійшла заява про про направлення справи за встановленою юрисдикцією, в якій Прокурор просить апеляційний суд передати справу № 904/3372/24 за позовом керівника Криворізької південної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Широківської селищної ради, Виконавчого комітету Широківської селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та стягнення 420 000,00 грн за встановленою юрисдикцією до Жашківського районного суду Черкаської області

В обгрунтування заяви, Прокурор вказує на те, що у разі закриття провадження у справі з підстави того, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, Позивачу надано право звернутися до суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У справі, що розглядається, територіальна юрисдикція спору має визначатись за загальним правилом частини 1 ст. 27 ЦПК України: позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Таким місцем проживання для Відповідача - ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу скдової справи між суддями від 06.01.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді – Чус О.В., Дармін М.О..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2025 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/3372/24.

Матеріали справи № 904/3372/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 21.05.2025 р.

Від представника ОСОБА_1 до суду надійшла заява про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів та підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі – ЄСІТС).

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2025 р. судове засідання у справі № 904/3372/24, призначене на 21.05.2025 р., вирішено провести з представником ОСОБА_1 , в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в підсистеми ЄСІТС.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2025 р. зупинено провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 р. у справі № 904/3372/24 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23 за касаційними скаргами Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" на рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 р. та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 р..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.10.2026 р. поновлено провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 р. у справі № 904/3372/24. Розгляд справи призначено на 19.10.2026 р.

Позивачі не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Позивачів.

У судовому засіданні 19.10.2026 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

На веб-порталі публічних закупівель Prozorro було оприлюднено оголошення № UA-2023-12-14-008913-a про проведення закупівлі послуг за кошти місцевого бюджету.

Зазначену закупівлю здійснено без використання електронної системи на підставі підпункту 6 пункту 13 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, з подальшими змінами (далі – Особливості здійснення публічних закупівель), яким відмінені відкриті торги через неподання жодної тендерної пропозиції для участі у відкритих торгах у строк, установлений замовником згідно з цими особливостями, у тому числі за лотом. При цьому предмет закупівлі, його технічні, кількісні та якісні характеристики, проект договору про закупівлю, а також вимоги до суб`єкта, з яким укладається договір про закупівлю, не повинні відрізнятися від вимог, що були визначені замовником у тендерній документації (крім вимог, визначених пунктом 47 цих особливостей), та сума договору про закупівлю не може перевищувати очікувану вартість предмета закупівлі, зазначену замовником в оголошенні про проведення відкритих торгів, які відмінено через відсутність достатньої кількості учасників процедури закупівлі (учасника процедури закупівлі), з урахуванням прийнятного відсотка перевищення ціни тендерної пропозиції учасника процедури закупівлі над очікуваною вартістю предмета закупівлі, якщо такий прийнятний відсоток був зазначений у тендерній документації.

За результатом проведеної закупівлі між виконавчим комітетом Широківської селищної ради Криворізького району ( Замовник, Покупець ) та фізичною особою Уросовою Лідією Костянтинівною ( Виконавець, Постачальник ) укладено договір на закупівлю товарів № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р. (далі – договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору Виконавець зобов`язався у строки, визначені цим договором, поставити Замовникові товар за рахунок видатків на "Програму забезпечення відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України та забезпечення національної безпеки на території Широківської селищної ради на 2023 рік", а саме: Матеріально-технічне забезпечення підрозділів територіальної оборони - "Трал напівпричіп-спеціалізований (низькорамний), який був у використанні, для перевезення важкої техніки вагою не менше 40 тонн" (код ДК 021-2015: 34220000-5 – Причепи, напівпричепи та пересувні контейнери), Тип КТС – Спеціалізований напівпричіп платформа, марка, модель, модифікація КТЗ – GOLDHOFER STZ 4-43/80, ідентифікаційний номер (VIN) – 8605, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 1986, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , дата видачі свідоцтва про реєстрацію 02.11.2023 рік, прийнята дата виготовлення КТЗ 01.01.1986, строк експлуатації (Т), років 37,907, колір КТЗ – зелений, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити такий товар.

Виконавець повинен поставити Замовнику товар Матеріально-технічне забезпечення підрозділів територіальної оборони - "Трал напівпричіп-спеціалізований (низькорамний), який був у використанні, для перевезення важкої техніки вагою не менше 40 тонн" (код ДК 021-2015: 34220000-5 – Причепи, напівпричепи та пересувні контейнери) з пробігом не більше вказаного в додатках до тендерної документації, якість якого відповідає вимогам чинних в Україні стандартів ( п. 2.1 договору ).

Відповідно до пункту 3.1 договору його ціна становить 420 000,00 грн без ПДВ.

Ціна транспортного засобу визначена згідно зі звітом № 2406-2811 "Про оцінку транспортного засобу" від 28.11.2023 р. та включає у вартість товару всі податки та збори, які виконавець зобов`язаний самостійно сплатити відповідно до вимог Податкового кодексу України , а саме податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5%, що становить 21 000,00 грн та військовий збір за ставкою 1,5% - 6 300,00 грн, а також витрати на транспортування (в тому числі доставку до місць призначення ), завантаження та розвантаження (у разі необхідності) тощо.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що Замовник здійснює оплату Виконавцю протягом 10-ти банківських днів після постачання товару згідно зі специфікацією та відповідно до видаткових накладних.

Строк поставки товару – з моменту підписання договору до 31.12.2023 р. ( п. 5.1 договору ).

Місце поставки товару: 53700, Україна, Дніпропетровська область, Криворізький район, смт Широке, вул. Соборна, буд. 107 ( п. 5.2 договору ).

За змістом пункту 5.4 договору датою поставки вважається день передачі указаного товару Виконавцем Замовнику за видатковими накладними та актами приймання-передачі.

Передача товару в місцях призначення (додаток 1) здійснюється у присутності представників Виконавця та Замовника наступним чином. Виконавець передає Замовнику: технічну документацію (інструкцію/настанову по/з експлуатації), викладену українською мовою; документи для реєстрації; сертифікат відповідності; сервісну книжку транспортного засобу (формуляр); видаткову накладну; акт приймання-передачі (пп. 5.5.1).

Виконавець разом з товаром передає Замовнику документи, що необхідні для здійснення першої відомчої реєстрації транспортного засобу відповідно до переліку, визначеного Порядком відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів національної гвардії, державної прикордонної служби, державної спеціальної служби транспорту, державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 164 від 20.03.2013 р., керівництво (інструкцію) з експлуатації транспортного засобу, сервісну книжку на транспортний засіб, паспорт-формуляр, а також видаткову накладну та акт приймання-передачі (пп. 5.5.2).

Після передачі документів, зазначених у пп. 5.5.1, пп. 5.5.2, Виконавець передає, а Замовник приймає товар у повній комплектації (пп. 5.5.3).

Пунктом 10.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023, а в частині поставки товару та здійснення розрахунків - до остаточного виконання сторонами умов договору.

Додатком 1 до договору є специфікація, в якій сторонами погоджено, що виконавець поставляє згідно з умовами та технічними вимогами Тендерної документації, а замовник приймає та сплачує відповідно до умов цього договору наступний товар у кількості 1 одиниці: Матеріально-технічне забезпечення підрозділів територіальної оборони - "Трал напівпричіп-спеціалізований (низькорамний), який був у використанні, для перевезення важкої техніки вагою не менше 40 тонн" (код ДК 021-2015: 34220000-5 – Причепи, напівпричепи та пересувні контейнери вартістю 420000,00 грн (а.с. 17 том 1).

За підписаною сторонами видатковою накладною № 1 від 14.12.2023 р. на суму 420 000,00 грн, згідно з якою Виконавець ( Відповідач ) передав, а Замовник ( Позивач -2 ) прийняв визначений специфікацією до договору товар, убачається: Матеріально-технічне забезпечення підрозділів територіальної оборони - "Трал напівпричіп-спеціалізований (низькорамний), який був у використанні, для перевезення важкої техніки вагою не менше 40 тонн" (код ДК 021-2015: 34220000-5 – Причепи, напівпричепи та пересувні контейнери), Тип КТС – Спеціалізований напівпричіп платформа, марка, модель, модифікація КТЗ – GOLDHOFER STZ 4-43/80, ідентифікаційний номер (VIN) – 8605, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 1986, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , дата видачі свідоцтва про реєстрацію 02.11.2023 рік, прийнята дата виготовлення КТЗ 01.01.1986, строк експлуатації (Т), років НОМЕР_4 , колір КТЗ – зелений.

За актом № 1 приймання-передачі спеціального напівпречепу платформи GOLDHOFER STZ 4-43/80 з комунальної власності територіальної громади Широківської селищної ради у державну власність від 21.12.2023 р. зазначений транспортний засіб Широківською селищною радою ( Позивач -1 ) був безоплатно переданий з комунальної власності Широківської територіальної громади військовій частині НОМЕР_1 , яка входить до складу військової частини НОМЕР_5 та до сфери управління Міністерства оборони України.

За змістом акта приймання-передачі № 1 від 21.12.2023 р. право державної власності на майно, яке безоплатно передається, виникає з дати підписання цього акта.

Додатками до акта приймання-передачі № 1 від 21.12.2023 р. є: технічний паспорт; звіт № 2406-2811 "Про оцінку транспортного засобу" від 28.11.2023 р.; договір про закупівлю № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р.; рішення Широківської селищної ради від 21.12.2023 р. № 1022-27/VІІІ "Про прийняття до комунальної власності Широківської територіальної громади спеціального напівпричепу платформи GOLDHOFER 4-43/80 та його безоплатну передачу у державну власність".

Згідно з інформацією, опублікованою на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів https://spending.gov.ua.new/, Замовником на виконання умов пункту 4.2 договору сплачено Виконавцеві бюджетні кошти в сумі 420 000,00 грн відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) та видаткової накладної № 1 від 14.12.2023 р.

Тобто, Замовник у повному обсязі оплатив товар за ціною, яка відповідно до пункту 3.1 договору визначена згідно зі звітом № 2406-2811 "Про оцінку транспортного засобу" від 28.11.2023 р., складеного експертом ТОВ "Агентство незалежних експертиз" – Подільник І.М.

Прокурор стверджує, що договір про закупівлю № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р. підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а отримані Відповідачем за спірним договором кошти в сумі 420 000,00 грн підлягають поверненню іншій стороні.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з позовом у даній справі.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Прокурор дотримався порядку звернення до суду в інтересах держави, передбаченого частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України та частинами 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Суд установив, що закупівлю (оголошення № UA-2023-12-14-008913-a) здійснено без використання електронної системи на підставі підпункту 6 пункту 13 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022; за її результатом між позивачем-2 та відповідачем укладено договір № 13/12/2023-1 від 14.12.2023, предметом якого визначено напівпричіп GOLDHOFER STZ 4-43/80, VIN НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 1986, прийнята дата виготовлення 01.01.1986, строк експлуатації 37,907 років; ціна договору — 420000,00 грн без ПДВ, визначена згідно зі звітом № 2406-2811 «Про оцінку транспортного засобу» від 28.11.2023. Товар передано за видатковою накладною № 1 від 14.12.2023, оплачено в повному обсязі та за актом № 1 від 21.12.2023 безоплатно передано позивачем-1 у державну власність військовій частині НОМЕР_1 .

Суд дійшов висновку, що у межах кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 ст. 191 КК України, установлено, що звіт № 2406-2811 від 28.11.2023 р. експертною організацією не виконувався, що підтверджується листом директора ТОВ «Агентство незалежних експертиз» ОСОБА_3 , протоколом допиту оцінювача Подільник І.М., яка заперечила складання звіту та належність їй підпису, а також скріншотом з кабінету користувача єдиної бази даних про оцінку Фонду державного майна України. Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_3 транспортний засіб випущений у 1975 році, тобто на 11 років раніше, ніж зазначено в договорі та звіті, що, на думку суду, поза розумним сумнівом не може не впливати на визначення ціни товару. Суд також урахував, що за даними ГСЦ МВС (лист № 31/26-4000 від 15.04.2024) відповідач придбала транспортний засіб 02.11.2023, тобто незадовго до складання звіту, з чого вбачається мета отримання прибутку від перепродажу.

Посилаючись на статті 203, 215, 228 ЦК України, частину 1 ст. 208 ГК України, правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 20.03.2019 р. у справі № 922/1391/18, від 16.06.2020 р. у справі № 910/6271/17, від 23.09.2021 р. у справі № 910/11608/20, а також на принципи бюджетної системи та публічних закупівель, суд дійшов висновку, що Відповідач, усвідомлюючи, що звіт є сфальсифікованим, надав Замовнику документ, який не може бути належним підтвердженням ціни предмета закупівлі, а тому договір підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та укладений з умислу Відповідача. Суд зазначив, що вирок у кримінальній справі не є єдиним та обов`язковим доказом вини.

Щодо наслідків недійсності суд зазначив, що за наявності умислу лише у Відповідача одержані нею 420 000,00 грн. підлягають поверненню Позивачу -2, а одержаний останнім напівпричіп — стягненню в дохід держави; оскільки транспортний засіб уже фактично переданий у державну власність військовій частині НОМЕР_1 , ефективним способом захисту є стягнення з Відповідача на користь Позивача -2 коштів у сумі 420 000,00 грн.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Прокурора та Відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню, виходячи з наступного.

Як зазначалося раніше, від Виконувача обов`язків керівника Криворізької південної окружної прокуратури надійшла заява про закритття провадження у справі № 904/3372/24 за позовом керівника Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Широківської селищної ради та Виконавчого комітету Широківської селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та стягнення 420 000,00 грн.

Заява мотивована тим, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 05.11.2025 р. у справі № 904/3276/24 розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2025 р. у подібних (аналогічних) правовідносинах та однаковим складом учасників, окрім Відповідача. Перед Верховним Судом було поставлено питання визначення підсудності справи ( господарська чи цивільна юрисдикція ) за позовом Прокурора до фізичної особи ОСОБА_4 про визнання недійсним укладеного ним договору про закупівлю з виконавчим комітетом Широківської селищної ради. Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані порушенням при укладенні Договору вимог законодавства, зокрема статей 203, 215, 228 ЦК України, а також умислом ОСОБА_4 на привласнення бюджетних коштів у сумі 650 000,00 грн, тобто правовідносини є подібними до даної справи. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги виснував, що набуття статусу фізичної особи-підприємця не означає, що всі наступні правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з його участю є господарськими спорами. Фізична особа, яка зареєструвалась підприємцем, продовжує діяти як учасник цивільних правовідносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, реалізуючи належне на праві власності майно. В такий спосіб суд першої інстанції в ухвалі від 18.03.2025 р. обґрунтовано зазначив, що спір між сторонами виник не у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, тому не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Як наслідок, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2025 р. провадження у справі № 904/3276/24 за позовом Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Широківської селищної ради та в особі виконавчого комітету Широківської селищної ради до Уросова В.В. про визнання недійсним договору про закупівлю № 13-12/2023 від 19.12.2023 р. та стягнення грошових коштів у розмірі 650 000 грн закрито та передано матеріали справи № 904/3276/24 за встановленою юрисдикцією до Жашківського районного суду Черкаської області. З огляду на тотожність обставин укладення договорів між виконавчим комітетом Широківської селищної ради та подружжям Уросовими, враховуючи, що укладення договору № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р. на суму 420 000 грн, який оскаржено у даній справі, відбулося ОСОБА_1 як фізичною особою та не пов`язане зі здійсненням господарської діяльності, а також правову позицію Верховного Суду у подібному спорі, прокурор вважає, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

На порушенні судом першої інстанції норм процесуального права посилається і Скаржник в апеляційній скарзі, зазначаючи, що стороною договору є фізична особа, а не фізична особа-підприємець, тому спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства. На думку Апелянта, господарський суд розглянув справу з порушенням предметної юрисдикції, тобто ухвалив рішення неповноважним складом суду.

В такий спосіб, на вирішення апеляційного суду поставлено питання визначення підсудності справи ( господарська чи цивільна юрисдикція ) за позовом Прокурора до фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним укладеного ним договору про закупівлю з виконавчим комітетом Широківської селищної ради.

Відповідно до частини першої ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За правилами частини другої ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини першої ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Згідно з частиною першою статті 17 цього ж Закону судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

За приписами частини першої ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Разом з тим, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно зі ст. 1 ГПК України, Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до частин першої-третьої ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом частини першої ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду в господарських судах, чітко визначені приписами ст. 20 ГПК України.

Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої вказаної статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

В такий спосіб, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, спірний договір про закупівлю № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р. укладений між Виконавчим комітетом Широківської селищної ради та фізичною особою Уросовою Лідією Костянтинівною саме як фізичною особою.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції хоч і не спростував наведених висновків, проте зазначив, що Відповідач зареєстрований як фізична особа - підприємець.

При цьому, поза увагою місцевого господарського суду залишилося те, що саме по собі набуття громадянином статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі наступні правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з його участю належать до господарських.

Відповідно до частин першої, другою, четвертої та п`ятої ст. 3 ГК України ( чинного на момент виникнення спірних правовідносин ), під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Згідно з частиною першою ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Чинним на час виникнення спірних правовідносин ГК України ( частина 2 ст. 55 ) суб`єктами господарювання визнавалися: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно зі ст. 42 вказаного кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

На підставі частини першої ст. 128 ГК України громадянин визнавався суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.

Згідно з частиною першою ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Частина перша статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин визначає фізичних осіб та юридичних осіб.

У той же час, згідно зі ст. 24 цього кодексу, людина, як учасник цивільних відносин, вважається фізичною особою, а відповідно до частини першої статті 25, здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За приписами частини третьої ст. 26 ЦК України, фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

В такий спосіб, особливістю правового статусу людини є її здатність бути учасником цивільних відносин у силу її цивільної правоздатності, а здійснюючи підприємницьку діяльність - також бути учасником господарських відносин, реалізуючи господарську компетенцію ( сукупність господарських прав та обов`язків ) у зв`язку з реєстрацією відповідно до закону як підприємець.

За частиною першою ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Це право закріплено також в абзаці 1 частини першої ст. 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. А частина перша ст. 12 ЦК України надає особі право здійснювати свої цивільні права вільно та на власний розсуд.

Тобто, фізична особа, яка зареєструвалась підприємцем, вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення своїх цивільних прав, обираючи в залежності від спрямованості волевиявлення та мети, з якою такі права здійснюються, реалізуючи їх у межах господарської діяльності чи для задоволення інших майнових потреб як учасника цивільних відносин.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських правовідносин, урегульованих нормами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з таких правовідносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Суд апеляційної інстанці додатково звертає увагу, що предметом позову у цій справі є вимоги Прокурора про визнання недійсним Договору та застосування наслідків його недійсності у вигляді стягнення грошових коштів. Підставою позову є, за доводами Прокурора, встановлений факт внесення недостовірних відомостей щодо предмета закупівлі та його ринкової вартості, що, у свою чергу, спричинило реалізацію за Договором товару, який не відповідає його умовам. При цьому Прокурор не заперечує, що ОСОБА_1 набула право власності на транспортний засіб як фізична особа на підставі договору купівлі-продажу. Саме як фізична особа Відповідач зазначений і у позовній заяві.

Поза увагою суду першої інстанції залишився факт отримання Відповідачем коштів за проданий згідно Договору товар на поточний рахунок саме фізичної особи, а не на розрахунковий рахунок підприємця. Крім того, за умовами Договору оподаткування отриманих від продажу коштів має бути здійснено за ставками податку з доходів фізичних осіб. Наведених доводів ні Прокурором, ні Позивачами в ході розгляду справи не спростовано.

За таких обставин, та з урахуванням позицій сторін, наданих доказів та їх оцінки судом, з урахуванням принципу вірогідності, суд апеляційної інстанції вважає, що предмет спору у цій справі не пов`язаний із здійсненням ОСОБА_1 господарської діяльності з використанням транспортного засобу, а лише є реалізацією її цивільної правоздатності як фізичної особи на власний розсуд розпоряджатися наявним правом власності на придбане майно.

Як вже зазначалося, набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі наступні правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з його участю є господарськими спорами. Фізична особа, яка зареєструвалась підприємцем, продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, реалізуючи належне на праві власності майно.

Суд першої інстанції не встановив, а учасники справи не довели обставин, які свідчили б, що Відповідач набув право власності на транспортний засіб з метою здійснення підприємницької діяльності.

В такий спосіб Скаржник обґрунтовано зазначив, що спір між сторонами виник не у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, тому не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів з такими доводами Скаржника погоджується та додатково зазначає, що з огляду на характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників спір між сторонами виник із цивільних правовідносин та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.

Як наслідок, апеляційний суд зазначає про безпідставність висновків місцевого господарського суду про підвідомчість спору господарському суду.

Колегія суддів також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.11.2025 р. у справі № 904/3276/24. У зазначеній справі Верховний Суд розглянув питання визначення судової юрисдикції спору, що виник із договору відчуження транспортного засобу фізичною особою на користь Виконавчого комітету Широківської селищної ради. Верховний Суд погодився з висновком про те, що спір, який виник у зв`язку з відчуженням фізичною особою належного їй майна поза межами підприємницької діяльності, не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини четвертої ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів бере до уваги наведений висновок Верховного Суду з урахуванням подібності характеру правовідносин у справах № 904/3276/24 та № 904/3372/24.

В обох випадках предметом судового оскарження є договори щодо відчуження транспортних засобів на користь Виконавчого комітету Широківської селищної ради, а питання визначення юрисдикції безпосередньо пов`язане з правовим статусом продавця та характером здійснюваного ним відчуження майна.

Відповідно до частини другої ст. 278 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20– 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 р. у справі № 904/3372/24 підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини1 ст. 231 ГПК України.

Колегія суддів враховує, що виконувач обов`язків керівника Криворізької південної окружної прокуратури звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою № 57-7231вих-26 про закриття провадження у справі з підстав того, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Наведені у цій заяві доводи узгоджуються з установленим судом апеляційної інстанції характером спірних правовідносин та правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.11.2025 р. у справі № 904/3276/24.

Крім того, Прокурором подано окрему заяву від 14.10.2026 р. № 57-7232вих-26 про направлення справи за встановленою юрисдикцією до Жашківського районного суду Черкаської області.

Відповідно до частини 2 ст. 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суд повинен роз`яснити Позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції також роз`яснює Позивачеві право протягом десяти днів із дня отримання відповідної постанови звернутися до суду, який закрив провадження, із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім передбачених законом винятків.

За приписами частини 4 ст. 278 ГПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 ст. 231 цього Кодексу суд за заявою Позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено її розгляд, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Отже, законодавець передбачив окремий процесуальний порядок вирішення питання про передачу справи за встановленою юрисдикцією після закриття провадження у справі.

Колегія суддів зазначає, що заява Прокурора № 57-7232вих-26 вже подана до суду апеляційної інстанції та містить конкретне прохання про передачу справи до Жашківського районного суду Черкаської області.

При цьому, відповідно до частини 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

З огляду на зазначене, Прокурором місце проживання відповідачки у місті Жашкові Черкаської області, визначення Жашківського районного суду Черкаської області як суду належної територіальної юрисдикції відповідає загальному правилу, встановленому частиною 1 ст. 27 ЦПК України, за умови відсутності підстав для застосування інших правил підсудності.

Водночас, питання безпосередньої передачі матеріалів справи за встановленою юрисдикцією підлягає вирішенню окремою ухвалою суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному частиною 4 ст. 278 ГПК України.

Таким чином, заява Прокурора від 14.10.2026 р. № 57-7232вих-26 підлягає окремому процесуальному вирішенню після ухвалення постанови про закриття провадження у справі.

Оскільки встановлення відсутності господарської юрисдикції виключає можливість розгляду спору по суті, колегія суддів не надає правової оцінки доводам учасників справи щодо наявності підстав для визнання договору недійсним за ст. 228 ЦК України, правомірності застосування передбачених нею наслідків, оцінки вартості транспортного засобу та доведеності порушення майнових інтересів держави.

Зазначені питання належать до предмета розгляду суду належної юрисдикції та не можуть бути вирішені господарським судом у межах цього апеляційного провадження.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Водночас, розгляд справи судом, до юрисдикції якого не належить вирішення відповідного спору, є самостійним процесуальним порушенням, що виключає можливість залишення ухваленого ним рішення в силі.

Згідно з пунктом 4 частини 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та закрити провадження у справі повністю або частково.

Частиною 1 ст. 278 ГПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 231, 226 цього Кодексу.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів установила, що спір за позовом керівника Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Широківської селищної ради та Виконавчого комітету Широківської селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про закупівлю № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 р. та стягнення 420 000,00 грн виник із цивільних правовідносин та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відтак, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 р. у справі № 904/3372/24 підлягає скасуванню в повному обсязі із закриттям провадження у справі.

Оскільки апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову, проте за результатами апеляційного перегляду встановлено підстави саме для закриття провадження у справі без вирішення спору по суті, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Заява прокурора від 14.10.2026 р. № 57-7231вих-26 про закриття провадження у справі підлягає задоволенню.

Питання щодо передачі матеріалів справи за встановленою юрисдикцією за заявою Прокурора від 14.10.2026 р. № 57-7232вих-26 підлягає окремому процесуальному вирішенню відповідно до частини 4 ст. 278 ГПК України.

10. Судові витрати

З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 р. у справі № 904/3372/24 – скасуванню у повному обсязі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими ст. 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат Скаржника у вигляді сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги шляхом покладання обов`язку відшкодування цих витрат на Прокурора.

На підставі викладеного, керуючись статтями 20, 123, 129, 231, 236, 269, 275, 278, 282– 285, 287– 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд.

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2024 р. у справі № 904/3372/24 – скасувати.

Провадження у справі № 904/3372/24 за позовом керівника Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Широківської селищної ради та Виконавчого комітету Широківської селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про закупівлю № 13/12/2023-1 від 14.12.2023 та стягнення 420 000,00 грн - закрити на підставі пункту 1 частини 1 ст. 231 ГПК України.

Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури ( 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 38; ідентифікаційний код 02909938 ) на користь фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) 11 193,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, про що видати наказ.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Роз`яснити Прокурору та Позивачам, що розгляд спору у справі № 904/3372/24 віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів та має здійснюватися за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом двадцяти днів у порядку та за наявності підстав, передбачених статтями 287– 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.10.2026 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін