Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №921/684/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 м.Дніпро Справа № 921/684/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Кошлі А.О., Стефанів Т.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФРОСТ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 (головуючий в першій інстанції Татарчук В.О., повний текст складений та підписаний 22.05.2026)

у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФРОСТ»

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У листопаді 2025 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (надалі – Тернопільське ОВ ФСЗ) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФРОСТ» (надалі – ТОВ «Біофрост») про стягнення неправомірно отриманих коштів у розмірі 99940,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Тернопільським ОВ ФСЗ та ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» укладено договір № 14032334/2/24/524 від 20.09.2024, на виконання якого позивач перерахував бюджетні кошти у розмірі 99940,30 грн для забезпечення ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 ) протезом стегна. Проте вказану особу було знято з обліку 17.09.2024 у зв`язку зі смертю, тобто ще до укладення договору та підписання Акту приймання-передачі робіт від 01.10.2024. Оскільки відповідно до п.20 Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, їх переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 321 від 05.04.2012, право на забезпечення засобами реабілітації припиняється у разі смерті особи, а за умовами п.7 розділу ІІ договору суб`єкт господарювання зобов`язаний повернути відповідну суму попередньої оплати, позивач вважав отримані кошти безпідставно набутими у розумінні ст.1212 ЦК України. ТОВ «Біофрост» є правонаступником усіх майнових прав і обов`язків ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» за договором приватизації та ст.28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», кошти добровільно повернуті не були, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.11.2025 справу № 921/684/25 направлено за підсудністю на розгляд Господарського суду Дніпропетровської області.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 позов задоволено; стягнуто з ТОВ «Біофрост» на користь Тернопільського ОВ ФСЗ 99940,30 грн. Цим же рішенням розподілено судові витрати та стягнуто з відповідача на користь позивача 2422,40 грн судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 20.09.2024 між Тернопільським ОВ ФСЗ та ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» було укладено договір № 14032334/2/24/524 про осіб забезпечення допоміжними засобами реабілітації, на виконання якого позивач перерахував 983240,78 грн, а 01.10.2024 сторонами підписано акт приймання-передачі робіт (надання послуг) на зазначену суму. Разом з тим, суд встановив, що особу з інвалідністю ОСОБА_1 було знято з обліку 17.09.2024 у зв`язку з настанням смерті, тобто ще до укладення договору та підписання акту. Суд врахував, що відповідно законодавства, право на забезпечення засобами реабілітації особи припиняється, зокрема, у разі смерті. Згідно з п.7 розділу ІІ договору, у разі настання обставин, передбачених п.20 вищезазначеного Порядку, до моменту забезпечення особи такими засобами суб`єкт господарювання зобов`язаний повернути відповідну суму отриманої попередньої оплати протягом п`яти календарних днів з моменту, коли про ці обставини стало відомо чи мало стати відомо суб`єкту господарювання. Суд встановив, що ТОВ «Біофрост» є правонаступником усіх майнових прав і обов`язків ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» та дійшов висновку, що кошти у розмірі 99940,30 грн, сплачені за забезпечення ОСОБА_1 , є безпідставно набутими та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі - ТОВ «Біофрост» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 921/684/25 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апелянт вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та без з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що суд першої інстанції не врахував Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», за якими тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, не застосовуються положення ст.26 цього Закону в частині погашення простроченої кредиторської заборгованості приватизованого підприємства, крім заборгованості перед бюджетом, а тому кредитор тимчасово не має права вимагати від ТОВ «Біофрост» як покупця єдиного майнового комплексу ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» погашення такої заборгованості в примусовому порядку. Крім того, апелянт вважає безпідставним стягнення 99940,30 грн як попередньої оплати на підставі п.7 розділу ІІ договору, оскільки ці кошти були сплачені вже після підписання Акту приймання-передачі робіт (надання послуг) від 01.10.2024, тобто за фактично виконані роботи, а не як аванс у рахунок майбутніх розрахунків, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Апелянт вважає, що суд першої інстанції фактично ухилився від розгляду ключових і важливих аргументів ТОВ «Біофрост» та не надав їм належної правової оцінки.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що не погоджується з доводами апелянта, посилаючись на те, що 22.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» із замовленням на виготовлення протеза стегна. 20.09.2024 між позивачем і ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» укладено договір №14032334/2/24/524, додатком № 1 до якого передбачено забезпечення ОСОБА_1 протезом стегна модульного типу за ціною 99940,30 грн. 25.09.2024 між ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» і ОСОБА_1 оформлено акт приймання-передачі робіт, а 01.10.2024 між позивачем і ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» складено акт приймання-передачі робіт (надання послуг) та платіжною інструкцією № 1027 від 01.10.2024 позивач перерахував повну суму договору. Водночас, ОСОБА_1 було знято з обліку 17.09.2024 у зв`язку зі смертю, проте позивач на момент оплати не міг знати про це, оскільки відповідно до п.2.2 Порядку передання відділами реєстрації актів цивільного стану органам праці та соціального захисту населення інформації про громадян, які померли, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства юстиції від 18.05.2006 № 188/43/5, інформація про померлих передається щомісяця не пізніше 10 числа наступного місяця. Позивач стверджує, що про смерть ОСОБА_1 стало відомо у січні 2025 року під час моніторингу, після чого позивач неодноразово направляв вимоги й претензії, а відповідач у листі від 09.01.2025 визнав кошти безпідставно набутими та зобов`язався їх повернути, проте не повернув. Позивач також наполягає на тому, що ТОВ «Біофрост» є правонаступником усіх майнових прав і обов`язків ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» за договором купівлі-продажу № 8344 від 10.10.2024 та ст.28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», а тому саме до нього заявлено вимогу. Позивач наголошує, що допоміжні засоби реабілітації, у тому числі протези, оплачуються виключно з Державного бюджету України за програмою КПКВК 2507110 «Соціальний захист осіб з інвалідністю», отже, це заборгованість перед бюджетом, на яку виняток щодо незастосування відповідних положень Закону не поширюється. Стосовно доводу про попередню оплату позивач зазначає, що попередньої оплати за договором не було, а було перераховано повну суму на забезпечення ДЗР згідно з додатком № 1, тому цей аргумент апелянта є помилковим. Позивач вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно дослідив матеріали справи, надав оцінку доводам сторін, тому просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня її вручення для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.

19.06.2026 ТОВ «Біофрост» подано до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків, якою з урахуванням доданих до неї додатків усунуті в повному обсязі недоліки, зазначені в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Біофрост» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у даній справі; призначено розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, а також витребувано матеріали вказаної справи з Господарського суду Дніпропетровської області.

01.07.2026 матеріали справи № 904/684/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

08.07.2026 від Тернопільського ОВ ФСЗ надійшов відзив на апеляційну скаргу.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

20.09.2024 між Тернопільським ОВ ФСЗ (територіальне відділення Фонду) та ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (суб`єкт господарювання) укладено договір щодо забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації, протезно-ортопедичними виробами (протезами верхніх та нижніх кінцівок, ортезами на хребет, ортезами на верхні кінцівки (крім компресійних рукавів) та нижні кінцівки), допоміжними засобами для особистого догляду та захисту (крім подушок протипролежневих) № 14032334/2/24/524.

Відповідно до п.1 розділу І вказаного договору, суб`єкт господарювання зобов`язується здійснити забезпечення осіб, визначених підп.1 п.1 Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 № 321 (з наступними змінами, далі – особи, визначені підп.1 п.1 Порядку) допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації, протезно-ортопедичними виробами (протезами верхніх та нижніх кінцівок, ортезами на хребет, ортезами на верхні кінцівки (крім компресійних рукавів) та нижні кінцівки), допоміжними засобами для особистого догляду та захисту, крім подушок протипролежневих, далі – ДЗР), згідно з Додатком № 1 та на умовах цього договору, а територіальне відділення Фонду зобов`язується оплатити суб`єкту господарювання фактичну вартість забезпечення осіб, визначених підп.1 п.1 Порядку, ДЗР в межах граничних цін, встановлених наказом Міністерства соціальної політики від 06.08.2019 № 1208 «Про організацію забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації» (зі змінами), та граничних нормативів рентабельності, встановлених наказом Міністерства соціальної політики України від 16.09.2022 № 253 «Про встановлення граничних нормативів рентабельності допоміжних засобів реабілітації (технічних та інших засобів реабілітації)» (зі змінами).

Забезпечення ДЗР осіб, визначених підп.1 п.1 Порядку, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2012 № 321 «Про затвердження Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби»" (зі змінами) (далі – Порядок № 321) та наказу Міністерства соціальної політики України від 20.01.2015 № 37 «Про затвердження Порядків визначення функціональних можливостей інваліда, дитини-інваліда, іншої особи» (далі – Наказ № 37, п.2 договору розділу І договору).

Пунктом 1 розділу ІІ договору встановлено, що загальна ціна цього договору формується з вартості попередніх замовлень, сформованих в централізованому банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) суб`єктом господарювання у попередніх роках та поточному році, для забезпечення ДЗР осіб, визначених підп.1 п.1 Порядку, та становить 983240,78 грн без ПДВ.

Згідно з п.2 розділу ІІ договору, оплату здійснює територіальне відділення Фонду після забезпечення суб`єктом господарювання осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших осіб ДЗР не пізніше 14 робочих днів з дати надходження до територіального відділення Фонду відповідного акту приймання-передачі робіт (надання послуг), підписаного керівником (уповноваженою ним особою) суб`єкта господарювання та керівником територіального відділення Фонду.

Оплата за забезпечення ДЗР здійснюється на підставі актів приймання-передачі робіт (надання послуг), підписаних керівником (уповноваженою ним особою) суб`єкта господарювання та територіальним відділенням Фонду, до яких додається: витяг з реєстру про видані особам, визначеним підп.1 п.1 Порядку, ДЗР за формою, затвердженою Мінсоцполітики; рахунок суб`єкта господарювання на оплату. Територіальне відділення Фонду підписує акти приймання-передачі робіт (надання послуг) при наявності узгоджених особами, визначеними підп.1 п.1 Порядку, або її законним представником та суб`єктом господарювання, що внесені до електронної особової справи особи у банку даних: замовлень, актів приймання-передачі робіт (надання послуг) з детальним описом, підписаних керівником суб`єкта господарювання або уповноваженою особою та особами, визначеними підп.1 п.1 Порядку, або їх законним представником (п.3 розділу ІІ договору).

Пунктом 5 розділу ІІ договору передбачено, що Територіальне відділення Фонду у разі отримання від суб`єкта господарювання письмового підтвердження про готовність виконати індивідуальні заявки осіб визначених підп.1 п.1 Порядку та їх законних представників на забезпечення ДЗР, відповідно до рішення Мінсоцполітики може здійснити у IV кварталі попередню оплату на строк не більше трьох місяців відповідно до Порядку та законодавства щодо попередньої оплати товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти.

У разі отримання у IV кварталі попередньої оплати суб`єкт господарювання зобов`язаний забезпечити осіб визначених підп.1 п.1 Порядку ДЗР на суму отриманої попередньої оплати відповідно до Порядку та умов цього договору та надати територіальному відділенню Фонду акт приймання-передачі робіт (надання послуг) відповідно до п.3 цього розділу, або повернути невикористану суму попередньої оплати до закінчення трьох місяців з дати отримання попередньої оплати (п.6 розділу ІІ договору).

Умовами п.7 розділу ІІ договору встановлено, що у разі настання обставин, передбачених п.20 Порядку № 321 до моменту забезпечення ДЗР особи, визначеної підп.1 п.1 Порядку, суб`єкт господарювання зобов`язаний повернути відповідну суму отриманої попередньої оплати протягом п`яти календарних днів з моменту, коли про ці обставини стало відомо чи мало стати відомо суб`єкту господарювання.

Згідно з п.1 розділу ІХ договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині виконання зобов`язань – до повного та належного їх виконання сторонами за цим договором.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Сторонами підписаний Додаток № 1 до договору, відповідно до якого сторони визначили: найменування виробу, модель, додаткові параметри, кількість виробів, номер та дату направлення, ПІБ особи, визначеної підп.1 п.1 Порядку, ціну та граничну ціну.

Відповідно до платіжної інструкції № 1027 від 01.10.2024, позивачем перераховані бюджетні кошти в сумі 983240,78 грн на рахунок ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство».

01.10.2024 сторонами підписаний Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) на загальну суму 983240,78 грн.

Згідно з інформацією Централізованого банку даних з проблем інвалідності, особу з інвалідністю ОСОБА_1 знято з обліку 17.09.2024 у зв`язку з настанням смерті.

Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю здійснено моніторинг заявок на забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю ДЗР, що внесені до централізованого банку даних з проблем інвалідності на підставі укладених договорів з територіальними відділеннями Фонду. Згідно інформації, вивантаженої з банку даних за період з 01.01.2024 по 31.12.2024, станом на 01.01.2025 виявлено, що суб`єктами господарювання здійснювалася видача ДЗР особам після зняття з обліку осіб по причині настання смерті.

Позивачем направлено лист до ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» № 27/05-05 від 08.01.2025, у якому повідомлено про виявлення факту видачі ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» ДЗР ОСОБА_1 після зняття з обліку по причині смерті особи з інвалідністю. З метою ефективного використання коштів державного бюджету, позивач просив повернути кошти в розмірі 99940,30 грн.

ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» 09.01.2025 надало відповідь, у якій повідомило, що наразі має тимчасові труднощі, пов`язані з продажем єдиного майнового комплексу, а тому повернення коштів в розмірі 99940,30 здійснить при першій можливості.

Наказом Фонду державного майна України № 548 від 19.03.2024 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (із змінами)» до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, було включено об`єкт малої приватизації - об`єкт соціально-культурного призначення - Єдиний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (код ЄДРПОУ 14053827), що знаходиться за адресою: Тернопільська область, м.Тернопіль, вул.Тролейбусна 10.

Наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Тернопільській області Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях № 040 від 26.03.2024 прийнято рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - Єдиного майнового комплексу ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (код ЄДРПОУ 14053827).

Наказом наведеного управління № 110 від 05.08.2024 затверджено умови продажу на аукціоні вищезазначеного об`єкта малої приватизації.

Аукціон з продажу об`єкта приватизації відбувся 08.09.2024.

Наказом управління № 148 від 15.10.2024 затверджено результати продажу об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - Єдиного майнового комплексу ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (код ЄДРПОУ 14053827). Покупець вищезазначеного об`єкта приватизації - ТОВ «Біофрост» (код ЄДРПОУ 43864329).

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях з переможцем аукціону з продажу об`єктів приватизації (ТОВ «Біофрост») укладено договір № 8344 від 10.10.2024.

Згідно з п.3 договору № 8344 від 10.10.2024, ТОВ «Біофрост» є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (код ЄДРПОУ 14053827) відповідно до умов цього договору та ст.28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» з дня засвідчення Акту приймання-передачі об`єкта приватизації від продавця до покупця, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками (за наявності).

Акт приймання передачі об`єкта приватизації засвідчено сторонами 10.10.2024, право власності на об`єкт приватизації зареєстровано за ТОВ «Біофрост» 10.10.2024.

Зазначені обставини підтверджуються листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях від 01.04.2025.

Позивач звертався до ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» з вимогами № 310/05-88 від 10.04.2025, з претензією № 133/05-45 від 19.02.2025 про повернення коштів в розмірі 99940,30 грн. Також позивач звертався до ТОВ «Біофрост» з претензіями № 460/05-101 від 16.05.2025 та № 04-462/760 від 08.08.2025 про повернення коштів в розмірі 99940,30 грн.

За змістом ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором надання послуг.

Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст.28 Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”, особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

Відповідно до п.20 Порядку № 321, право на забезпечення засобами реабілітації (виплату компенсації) особи припиняється в разі, зокрема, смерті.

Приписами пункту 2.1 Порядку передання відділами реєстрації актів цивільного стану органам праці та соціального захисту населення інформації про громадян, які померли, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.05.2006 № 188/43/5, встановлено, що передання інформації відділами реєстрації актів цивільного стану про громадян, які померли, здійснюється щомісяця, але не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача як правонаступника ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» 99940,30 грн, які позивач сплатив за виготовлення ДЗР для ОСОБА_1 , у той час як останній помер і потреба в отриманні цієї послуги була відсутня.

Апелянт зазначає, що суд не врахував Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», за якими під час воєнного стану не застосовуються положення ст.26 цього Закону щодо погашення простроченої кредиторської заборгованості приватизованого підприємства (крім заборгованості перед бюджетом), а тому кредитор тимчасово не має права вимагати від ТОВ «Біофрост» як покупця єдиного майнового комплексу ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» погашення такої заборгованості в примусовому порядку. Крім того, на переконання апелянта, безпідставним є стягнення 99940,30 грн як попередньої оплати на підставі п.7 розділу ІІ договору, оскільки ці кошти сплачені після підписання Акту приймання-передачі робіт від 01.10.2024, тобто за фактично виконані роботи, а не як аванс. Апелянт також вважає, що місцевий господарський суд не мотивував відхилення важливих аргументів відповідача про відсутність підстав для стягнення з нього на користь позивача коштів, чим допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та припустився неправильного застосування норм матеріального права.

Позивач зазначає, що 22.08.2024 ОСОБА_1 замовив виготовлення протеза стегна, а 20.09.2024 між позивачем і ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» укладено договір, додатком № 1 до якого передбачено забезпечення ОСОБА_1 протезом за 99940,30 грн. 01.10.2024 складено акт приймання-передачі робіт (надання послуг) та платіжною інструкцією № 1027 перераховано повну суму. Водночас, ОСОБА_1 знято з обліку 17.09.2024 у зв`язку зі смертю, проте позивач дізнався про такі обставини вже після проведеної оплати. Позивач звертає увагу, що ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» листом від 09.01.2025 визнало кошти безпідставно набутими та зобов`язалося повернути, проте таких дій не вчинило. ТОВ «Біофрост» є правонаступником ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» за договором купівлі-продажу № 8344 від 10.10.2024 та ст.28 Закону «Про приватизацію державного і комунального майна», а протези оплачуються з Державного бюджету за програмою КПКВК 2507110, отже, це заборгованість перед бюджетом, на яку виняток у частині неможливості застосування положень ст.26 цього Закону в частині погашення простроченої кредиторської заборгованості приватизованого підприємства не поширюється.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.09.2024 між Тернопільським ОВ ФСЗ та ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» укладено договір щодо забезпечення допоміжними засобами реабілітації № 14032334/2/24/524. Додатком № 1 до цього договору передбачено забезпечення ОСОБА_1 протезом стегна модульного типу з одновісним колінним вузлом та вкладишем із силіконової композиції 2 мобільності для пацієнтів вагою до 100 кг за ціною 99940,30 грн. 01.10.2024 між позивачем та ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» складено Акт приймання-передачі робіт (надання послуг) на загальну суму 983240,78 грн. Платіжною інструкцією № 1027 від 01.10.2024 позивач перерахував на рахунок підприємства кошти у розмірі 983240,78 грн.

Разом з тим, згідно з інформацією Централізованого банку даних з проблем інвалідності, особу з інвалідністю ОСОБА_1 знято з обліку 17.09.2024 у зв`язку з настанням смерті, тобто як на час укладення договору - 20.09.2024, так і на час підписання акту приймання-передачі робіт від 01.10.2024 та їх оплати, право на забезпечення засобами реабілітації цієї особи було припинено. Відповідно до п.20 Порядку № 321, право на забезпечення засобами реабілітації (виплату компенсації) особи припиняється в разі, зокрема, смерті.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що як на час укладення договору, так і на час підписання Акту приймання-передачі робіт, ОСОБА_1 було знято з обліку у зв`язку з настанням смерті, а тому у відповідача були відсутні підстави для забезпечення цієї особи протезом та отримання від позивача грошових коштів у розмірі 99940,30 грн.

ТОВ «Біофрост» є правонаступником усіх майнових прав і обов`язків ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», що підтверджується договором купівлі-продажу №8344 від 10.10.2024 та ст.28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», відповідно до ч.1 якої особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України. Таким чином, ТОВ «Біофрост» як покупець єдиного майнового комплексу є правонаступником усіх майнових прав та обов`язків приватизованого підприємства, включаючи обов`язок щодо повернення безпідставно набутих коштів.

Апелянт посилається на приписи абзацу 14 п.7-4 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», якими встановлено, що тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, не застосовуються положення ст.26 цього Закону, зокрема, і положення абзацу 5 ч.2 в частині погашення простроченої кредиторської заборгованості, крім заборгованості перед бюджетом.

Колегія суддів зазначає, що вказана норма дійсно запроваджує тимчасову заборону на застосування вимоги щодо виконання покупцем єдиного майнового комплексу такої умови договору купівлі-продажу, як погашення простроченої кредиторської заборгованості підприємства, крім заборгованості перед бюджетом. Разом з тим, як вбачається з умов договору, оплата здійснюється територіальним відділенням Фонду за рахунок бюджетного фінансування з відповідних реєстраційних рахунків з бюджетними призначеннями на відповідні цілі. У платіжній інструкції, якою здійснено оплату на користь ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» надавачем платіжних послуг платником зазначено Держказначейську службу України. З викладеного слідує, що кошти на оплату за договором № 14032334/2/24/524 від 20.09.2024 були виділені з Державного бюджету України. Отже, заборгованість, яка стягується з відповідача, є заборгованістю перед бюджетом, на яку виняток, передбачений абзацом 14 п.7-4 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», не поширюється. За таких обставин доводи апелянта про наявність підстав для відмови у позові з підстав, передбачених вказаною нормою, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Щодо доводів апелянта про те, що стягнення коштів у розмірі 99940,30 грн як попередньої оплати на підставі п.7 розділу ІІ договору є безпідставним, оскільки ці кошти були сплачені вже після підписання акту приймання-передачі робіт (надання послуг) від 01.10.2024, тобто за фактично виконані роботи, а не як аванс у рахунок майбутніх розрахунків, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2 розділу ІІ договору, оплату здійснює територіальне відділення Фонду після забезпечення суб`єктом господарювання осіб ДЗР не пізніше 14 робочих днів з дати надходження до територіального відділення Фонду відповідного Акту приймання-передачі робіт (надання послуг). Пунктом 3 розділу ІІ договору встановлено, що оплата за забезпечення ДЗР здійснюється на підставі актів приймання-передачі робіт (надання послуг). Саме у такому порядку і було здійснено оплату за забезпечення Дуцика І.В. ДЗР.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта в цій частині та зазначає, що сплачені позивачем кошти за своєю правовою природою не є попередньою оплатою (авансом) у розумінні п.7 розділу ІІ договору. Системний аналіз п.п.2, 3, 5, 6 та 7 розділу ІІ договору свідчить, що попередня оплата за цим договором має самостійний, чітко визначений механізм: вона може бути здійснена виключно у IV кварталі, на строк не більше трьох місяців, виключно за письмовим підтвердженням суб`єкта господарювання про готовність виконати індивідуальні заявки та на підставі відповідного рішення Мінсоцполітики (п.5). Саме для такої попередньої оплати у п.6 встановлюється обов`язок забезпечити осіб ДЗР протягом трьох місяців, або повернути невикористану суму. Пункт 7 розділу ІІ договору, на який послався суд першої інстанції, не є самостійною підставою для повернення будь-яких сплачених за договором коштів, а застосовується лише в сукупності з пунктами 5 та 6, тобто виключно до сум, які були попередньо оплачені у IV кварталі та не були використані (відпрацьовані) протягом встановленого строку.

У справі, що переглядається, позивач здійснив оплату 01.10.2024 на підставі вже підписаного Акту приймання-передачі робіт (надання послуг) від 01.10.2024, тобто за фактично передані вироби, а не як аванс у рахунок майбутніх поставок ДЗР. Доказів того, що ця сума була попередньою оплатою у розумінні п.п.5, 6 розділу ІІ договору (зокрема, письмового підтвердження готовності, рішення Мінсоцполітики, відповідного відображення в бюджетних призначеннях IV кварталу), матеріали справи не містять.

Сплата коштів за забезпечення ДЗР ОСОБА_1 відбувалась в порядку виконання умов п.п.2, 3 Розділу ІІ Договору, а не здійснення попередньої оплати, що встановлено п.п.5, 6 цього ж розділу Договору. Відтак, посилання суду першої інстанції на п.7 розділу ІІ договору як на підставу для стягнення коштів є помилковим, а доводи апелянта про те, що спірна сума не є попередньою оплатою - слушними.

Разом з тим, помилковість договірної підстави для стягнення коштів у даному випадку не є тотожною відсутності підстав для задоволення позову. Правильною правовою підставою для повернення коштів у цьому випадку є ст.1212 ЦК України, оскільки відповідач набув кошти у розмірі 99940,30 грн за рахунок позивача без достатньої правової підстави, яка у даному випадку була відсутня взагалі. Договір у частині забезпечення ОСОБА_1 . ДЗР не утворював такої правової підстави для отримання коштів, адже станом на дату укладення договору - 20.09.2024, особа вже була знята з обліку у зв`язку зі смертю, що мало місце 17.09.2024. Відтак, включення цієї особи до Додатку № 1 до договору та в подальшому до Акту приймання-передачі робіт було безпідставним.

При цьому колегія суддів звертає увагу на Акт приймання-передачі робіт (наданих послуг) з детальним описом, нібито підписаний ОСОБА_1 та ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» 25.09.2024, у той час як 17.09.2024 ОСОБА_1 було знято з обліку у зв`язку зі смертю. Відтак, зазначений акт не може вважатися належним та допустимим доказом фактичного надання послуги із забезпечення ОСОБА_1 допоміжним засобом реабілітації, оскільки на момент його підписання особа, яка мала отримати цю послугу, вже померла. Підписання акту приймання-передачі робіт (наданих послуг) з особою, яка на час його складення вже не перебуває серед живих, є юридично неможливим та таким, що суперечить самій суті правовідносин, що склались між сторонами, про надання послуг третім особам, адже послуга за своєю природою споживається особою в процесі її надання, отже, не може бути надана особі, яка вже померла.

Колегія суддів зазначає, що, як зазначалось вище, відповідно до п.20 Порядку № 321, право на забезпечення засобами реабілітації (виплату компенсації) особи припиняється у разі, зокрема, смерті. У даному випадку, згідно з інформацією Централізованого банку даних з проблем інвалідності, ОСОБА_1 було знято з обліку 17.09.2024 у зв`язку з настанням смерті, тобто ще до моменту укладення договору між позивачем та ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (20.09.2024) та до моменту підписання Акту між ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» та ОСОБА_1 (25.09.2024). Отже, на момент вчинення цих юридично значимих дій право ОСОБА_1 на забезпечення засобами реабілітації вже було припинено, а тому при укладенні договору були відсутні правові підстави як для включення цієї особи до переліку осіб, які підлягають забезпеченню допоміжними засобами реабілітації, так і для отримання відповідачем від позивача грошових коштів як оплати за забезпечення цієї особи.

За таких обставин, доводи апелянта про те, що кошти у розмірі 99940,30 грн були сплачені за фактично виконані роботи, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, оскільки фактичного надання послуги із забезпечення ОСОБА_1 протезом стегна не відбулося внаслідок його смерті ще до укладення договору. Підписання Акту приймання-передачі робіт (наданих послуг) з детальним описом від 25.09.2024, тобто після смерті особи, свідчить про відсутність реального виконання зобов`язання та про безпідставність отримання ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» відповідних коштів.

Аналізуючи доводи апелянта стосовно застосовності до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України як правової підстави для стягнення коштів, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення ст.1212 ЦК України свідчить, що для її застосування необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 26.09.2019 у справі № 520/4210/18.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Тобто у разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19.

У справі, що переглядається, має місце саме такий виняток: матеріали справи свідчать про те, що кошти у розмірі 99940,30 грн були перераховані позивачем на виконання договору, однак не відповідно до його умов.

Порядок забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, їх переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 321 від 05.04.2012, на який сторони посилаються у розділі І договору “Предмет договору”, визначає механізм безоплатного забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації, а також механізм безготівкового перерахування коштів підприємствам, що виконали індивідуальні заявки осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та іншим окремих категорій населення на виготовлення технічних та інших засобів реабілітації, надання послуг з їх ремонту (п.1 Порядку № 321).

Отже, метою укладення договору між сторонами було забезпечення ДЗР визначеного переліку осіб з інвалідністю. Проте ОСОБА_1 , для забезпечення ДЗР якого позивачем перераховані кошти, не міг бути отримувачем таких послуг у зв`язку зі смертю, а відтак, і правова підстава для врахування потреб цієї особи у протезуванні та її включення до переліку осіб, для забезпечення яких між сторонами виникли договірні зобов`язання, була відсутня. Підставою для перерахування позивачем на користь відповідача 99940,30 грн стало безпідставне, тобто без дотримання встановленого договором та законодавством порядку, включення ОСОБА_1 до переліку осіб, які підлягають забезпеченню ДЗР.

Таким чином, доводи апелянта про те, що усі правовідносини між позивачем та ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» відбувалися в порядку, відповідно до умов укладеного між сторонами договору та на їх виконання, є помилковими. Нарахування та отримання цих коштів відповідачем фактично відбулося за межами умов, передбачених договором.

Помилковими з вищенаведених підстав колегія суддів вважає і доводи апелянта про те, що оскільки правовідносини між ДП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» та Тернопільським ОВ ФСЗ мають договірний характер, у даному випадку положення ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому, застосовані бути не можуть. Встановлені фактичні обставини справи та наведене вище колегією суддів обґрунтування свідчать, що правовідносини між сторонами у частині забезпечення ДЗР Дуцика І.В. слід кваліфікувати саме за ст.1212 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві та поясненнях посилався, зокрема, і на ст.1212 ЦК України як на правову підставу своїх вимог, зазначаючи про безпідставне набуття відповідачем спірних коштів. За таких обставин, застосування судом апеляційної інстанції вказаної норми матеріального права як належної правової підстави позову не є виходом за межі підстав позову, а є реалізацією обов`язку суду надати правильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам.

Крім того, з`ясувавши, що учасник судового процесу послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд має самостійно здійснити їх правильну правову кваліфікацію та застосувати ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді окремих справ робить висновок, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (постанови від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

У той же час, відмову у задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог суд розцінює як перешкоду в доступі до правосуддя, а відтак – як порушення ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та ст. ст.55, 124 Конституції України.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ТОВ «Біофрост» як правонаступника ДКП «Тернопільське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» безпідставно набутих коштів у розмірі 99940,30 грн, проте допустив неправильне застосування норм матеріального права у мотивувальній частині, зазначивши підставою для стягнення коштів умови договору (п.7 розділу ІІ договору) та ст.ст.525, 526, 529 ЦК України, у той час як правильним правовим обґрунтуванням для стягнення цих коштів є ст.1212 ЦК України як така, що встановлює обов`язок повернути безпідставно набуте майно.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ТОВ «Біофрост» частково знайшли своє підтвердження (щодо неправильності кваліфікації спірної суми як попередньої оплати за п.7 розділу ІІ договору), проте це не вплинуло на правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення коштів, адже така підстава існує, зокрема, вона передбачена ст.1212 ЦК України, яка і підлягає застосуванню у такому випадку. Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

За таких обставин, підстави для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 921/684/25 відсутні, однак мотивувальна частина рішення підлягає зміні та викладенню в редакції цієї постанови.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

За змістом ч.4 ст.277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив по суті законне і правильне рішення про задоволення позовних вимог, проте допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині правової кваліфікації спірних правовідносин та правової підстави для стягнення коштів, а саме: застосував п.7 розділу ІІ договору та Порядок № 321 замість ст.1212 ЦК України. Це відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів його ухвалення.

Доводи апеляційної скарги у частині, що стосуються кваліфікації спірної суми як попередньої оплати, знайшли своє підтвердження та визнані колегією суддів слушними. Водночас, помилковість договірної підстави не вплинула на правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача коштів у розмірі 99940,30 грн, оскільки така підстава існує, зокрема, передбачена ст.1212 ЦК України, на яку позивач посилався у позовній заяві як на підставу своїх вимог.

Одночасно, доводи апелянта про неможливість стягнення кредиторської заборгованості під час дії правового режиму воєнного стану колегія суддів відхиляє, оскільки кошти на оплату договору були виділені з Державного бюджету України, а отже, стягувана заборгованість є заборгованістю перед бюджетом, на яку виняток щодо незастосування відповідних положень Закону не поширюється.

Отже, апеляційна скарга ТОВ «Біофрост» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 921/684/25 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення – зміні, з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови; в іншій (резолютивній) частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта, оскільки зміна судового рішення мала місце лише в мотивувальній частині та не призвела до зміни вирішення спору по суті - позовні вимоги задоволено, а резолютивна частина рішення суду першої інстанції залишена без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФРОСТ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 921/684/25 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі № 921/684/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 у справі №921/684/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 20.10.2026.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді А.О.Кошля

Т.В.Стефанів