Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: страхування
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №904/5352/25
Суддя: Дармін Михайло Олександрович
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.10.2026 м.Дніпро Справа № 904/5352/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 (у складі судді: Бєлік В.Г.) у справі № 904/5352/25
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, м.Київ, вул.Іллінська,8; ЄДРПОУ 20474912)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» (50008, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул.Генерала Радієвського, буд.34А, офіс 3; ЄДРПОУ 38788964)
про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 9 395,15 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 9 395,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.12.2021 року між ПрАТ «СК «АРКС» (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) був укладений Електронний договір комплексного страхування майна (АКЦЕПТ) № KZKWNBR-21B92XT Оферти № 248 від 31.08.2021 року, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані із володінням та користуванням нерухомим майном - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . 17.09.2024 року відбулась страхова подія - залиття застрахованої квартири водою внаслідок недозакритого вентиля повітрозабірника на горищі будинку. Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування у розмірі 9 395,15 грн, набув право суброгації відповідно до статті 993 ЦК України та звернувся з вимогою до ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» як особи, відповідальної за належне утримання будинку.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не було доведено наявність протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками потерпілої сторони. Суд першої інстанції зазначив, що акт від 24.09.2024 про залиття квартири АДРЕСА_2 складений з порушенням Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, оскільки не містить інформації щодо особи, з вини якої сталося залиття, характеру залиття, завданої матеріальної шкоди, висновку комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. Суд також зазначив, що з акта неможливо достеменно встановити, що залиття квартири відбулося саме внаслідок дій або бездіяльності відповідача, а позивачем не було надано висновку будівельно-технічної експертизи, з якого б чітко вбачалось, з яких причин та з чиєї вини відбулося затоплення. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факту виплати страховиком страхового відшкодування страхувальнику, оскільки з платіжного доручення № 1092524 від 11.10.2024 на суму 77 592,64 грн вбачається, що грошові кошти позивач перерахував сам собі, а сума платежу не збігається із сумою страхового відшкодування 9 395,15 грн. Суд також послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 26.09.2018 у справі № 569/14230/15-ц, від 21.02.2018 у справі № 2-1974/11, від 22.05.2019 у справі № 640/8205/17, від 18.12.2019 у справі № 711/7670/16-ц, згідно з якою акт, що не відповідає вимогам Правил, не може бути належним і допустимим доказом заподіяння відповідачем майнової шкоди.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 у справі № 904/5352/25, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 у справі № 904/5352/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
ПрАТ «СК «АРКС» вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, а місцевим господарським судом при ухваленні рішення не були з`ясовані всі обставини, що мають значення для справи, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення.
Скаржник зазначає, що 09.12.2021 року між ПрАТ «СК «АРКС» та ОСОБА_1 був укладений Електронний договір комплексного страхування майна № KZKWNBR-21B92XT Оферти № 248 від 31.08.2021 року, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані із володінням та користуванням квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . 17.09.2024 року відбулась страхова подія - залиття застрахованої квартири водою, що зафіксовано актом від 24.09.2024 року, складеним комісією у складі майстра дільниці Сушкова В.В., інженера дільниці ОСОБА_2 та представників житлового будинку. Причиною залиття визначено недозакритий вентиль повітрозабірника на горищі будинку. Страхувальник звернувся із заявою про страхове відшкодування, залиття визнано страховим випадком, і на підставі кошторису відновлювального ремонту від 17.10.2024 року, страхового акту № ARX4280800 від 17.10.2024 року та розрахунку страхового відшкодування ПрАТ «СК «АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 9 395,15 грн.
Апелянт посилається на ч. 1 ст. 993 ЦК України, відповідно до якої до страховика, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки. Також апелянт посилається на ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України щодо обов`язку відшкодування майнової шкоди особою, яка її завдала, та презумпцію вини заподіювача шкоди.
ПрАТ «СК «АРКС» обґрунтовує відповідальність ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» як балансоутримувача будинку, посилаючись на п. 14 ст. 1, п. 1, 4 ч. 4 ст. 8, п. 1 ч. 1 ст. 5, п. 1, 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 3 ч. 1 ст. 1 цього Закону щодо визначення внутрішньобудинкових систем, а також на п. 4, 6 розділу І, п. 1 розділу ІІ Порядку обслуговування внутрішньобудинкових систем № 219 від 15.08.2018 року, відповідно до яких виконавець забезпечує функціонування та підтримку в робочому стані елементів внутрішньобудинкових систем. Апелянт стверджує, що саме відповідач є відповідальним за злив води з системи опалення в житловому будинку на горищі, а отже і за завдану майнову шкоду.
Позивач наголошує, що для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв`язку та вини. При цьому, з урахуванням ч. 2 ст. 1166 ЦК України, цивільне законодавство передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, і позивач звільняється від обов`язку доказування вини відповідача. Апелянт посилається на усталену правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15, від 08.05.2018 у справі № 922/2026/17, від 21.09.2018 у справі № 910/19960/15, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 щодо самостійного встановлення судом наявності чи відсутності складу цивільного правопорушення у деліктних правовідносинах.
Апелянт вважає акт фіксації наслідків протікання води від 24.09.2024 року належним та допустимим доказом по справі, оскільки він містить усі обов`язкові відомості: дату та місце складання, членів комісії, місце залиття, подію, наслідки та причини залиття. Апелянт посилається на лист Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 № 12/20-11-1975, відповідно до якого відмова від підпису складеного акту не впливає на його чинність, та зазначає, що акт загалом відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом від 17.05.2005 № 76. Апелянт також зазначає, що відповідачем не надано доказів на спростування його вини у завданні шкоди.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги ПрАТ «СК «АРКС» та вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на таке:
Відповідач зазначає, що твердження апелянта щодо того, що ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» є балансоутримувачем будинку за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Бахчисарайська, 16, не відповідає дійсності, оскільки на баланс відповідача багатоквартирні будинки не передавалися, а належних доказів на підтвердження даного факту до суду не надано. Відповідач посилається на Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», відповідно до якого саме співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані забезпечувати належне утримання спільного майна.
ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» зазначає, що відповідно до акта про залиття квартири від 24.09.2024 року аварійна ситуація відбулася на горищі будинку, а ключі від даного допоміжного приміщення знаходяться безпосередньо у мешканців будинку, що підтвердив сам страхувальник ОСОБА_1 . При цьому, зі слів голови будинку Івженка С.В. причиною залиття є недозакритий вентиль повітрозабірника внаслідок самостійного виконання зливу води з системи центрального опалення, і під час підписання акта жодних зауважень або доповнень ОСОБА_1 зазначено не було.
Відповідач стверджує, що акт від 24.09.2024 року, складений представниками ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР», засвідчує лише факт аварійної ситуації у багатоквартирному будинку, але не є документом, що підтверджує факт залиття квартири, оскільки в ньому не відображена інформація щодо особи, з вини якої сталося залиття, характер залиття, завдана матеріальна шкода, висновок комісії щодо встановлення вини. Акт не встановлює протиправний характер поведінки, не фіксує збитки та не встановлює винну особу, а тому не є достатнім та належним доказом. Відповідач посилається на п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 та правову позицію Верховного Суду у постановах від 26.09.2018 у справі № 569/14230/15-ц, від 21.02.2018 у справі № 2-1974/11, від 22.05.2019 у справі № 640/8205/17, від 18.12.2019 у справі № 711/7670/16-ц.
Щодо кошторису відновлювального ремонту відповідач зазначає, що він є недостовірним доказом, оскільки: підставою для розрахунку зазначено договір страхування з різними датами (Оферта від 31.08.2021 та договір від 09.12.2021); технічний паспорт, зазначений як підстава розрахунку, не може бути такою підставою, оскільки не містить даних для визначення вартості пошкодженого майна; у кошторисі відсутня інформація щодо майна, яке підлягає відновленню; калькуляція не містить підпису уповноваженої особи та підтверджувальних документів щодо повноважень.
Щодо страхового акту № ARX4280800 від 17.10.2024 відповідач вказує на розбіжності у номері та даті договору страхування, а також на те, що місцем страхового випадку зазначено «м. Київ», тоді як об`єкт страхування розташований у м. Кривий Ріг.
Щодо доказу виплати страхового відшкодування відповідач зазначає, що позивачем не надано документів, які підтверджують право власності на застраховане майно. З платіжного доручення № 1092524 від 18.10.2024 на суму 77 592,64 грн вбачається, що платником і отримувачем є одна й та сама особа - ПрАТ «СК «АРКС» (код 20474912), у призначенні платежу не зазначено, що кошти перераховуються на підставі договору страхування, а сума платежу не відповідає сумі страхового відшкодування 9 395,15 грн. Додана позивачем таблиця не є первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідач також зазначає, що позивачем не було надано висновку будівельно-технічної експертизи, з якого б чітко вбачалось, з яких причин та з чиєї вини відбулося затоплення квартири, а також розмір завданої шкоди. Відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 без змін.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.12.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.01.2026 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/5352/25.
09.01.2026 матеріали справи № 904/5352/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 у справі № 904/5352/25 для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 у справі № 904/5352/25, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
02.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке:
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 09.12.2021 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» та ОСОБА_1 був укладений Електронний договір комплексного страхування майна (АКЦЕПТ) № KZKWNBR-21B92XT Оферти № 248 від 31.08.2021 року, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані із володінням та користуванням нерухомим майном - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Договір набрав чинності 10.12.2021 та діяв до 09.12.2022 року. 17.09.2024 року із застрахованим майном відбулась подія - залиття квартири водою. 24.09.2024 року комісією у складі майстра дільниці Сушкова В.В., інженера дільниці ОСОБА_2 та представників житлового будинку складено акт про залиття кв. АДРЕСА_2 , в якому зазначено причину: недозакритий вентиль повітрозабірника на горищі будинку. Страхувальник звернувся до ПрАТ «СК «АРКС» із заявою про страхове відшкодування від 17.09.2024 року. Залиття водою застрахованої квартири визнано страховим випадком. На підставі кошторису відновлювального ремонту від 17.10.2024 року та страхового акту № ARX4280800 від 17.10.2024 року сума страхового відшкодування визначена у розмірі 9 395,15 грн. ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» є юридичною особою, що здійснює функції управителя багатоквартирного будинку за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Бахчисарайська, 16.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про страхування" (в редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин) страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством;
За приписами статті 1 Закону України "Про страхування" (в редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин) страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" (в редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин) добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (стаття 9 цього Закону (в редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин)).
Одним із видів добровільного страхування є страхування майна (пункт 11 частини 4 статті 6 цього Закону" (в редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин)).
Страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України)).
До обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" (в редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин)).
При цьому розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" (в редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин) виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно з якими страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Отже, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Згідно зі ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Вказаними вище законодавчими приписами врегульовано правовідносини суброгації (від лат. «subrogare» - заміщення, обрання взамін), яка є одним із видів уступки права, що полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов`язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
Так, до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Вказана правова позиція викладена в п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.
Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19.
Відповідно до статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладено обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Основним доказом, яким позивач обґрунтовує причину виникнення страхового випадку та відповідальність відповідача, є акт про залиття кв. АДРЕСА_2 від 24.09.2024 року, який складено комісією у складі: майстра дільниці Сушкова В.В., інженера дільниці Колісник Л.М., представників житлового будинку № 16 по вул. Бахчисарайська або уточнити - мешканця кв. 7.
Із змісту акта вбачається фіксація факту аварійної ситуації та зазначення її ймовірної причини - недозакритого вентиля повітрозабірника на горищі будинку. Акт не містить висновку комісії щодо особи, діями чи бездіяльністю якої спричинено залиття, не встановлює конкретних порушень з боку відповідача, не містить відомостей про механізм виникнення аварії, а також не підтверджує, що саме неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків перебуває у причинному зв`язку із заподіяною шкодою.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, колегія суддів констатує відсутність в матеріалах справи належних та допустимих в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів, які б підтверджували технічні причини виникнення аварії, факт порушення відповідачем правил експлуатації внутрішньобудинкових систем чи неналежного виконання ним обов`язків управителя.
Із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що з акта про залиття кв. АДРЕСА_2 від 24.09.2024 року, який складено комісією у складі: майстра дільниці Сушкова В.В., інженера дільниці Колісник Л.М., представників житлового будинку кв.7 у буд. 16, по вул.Бахчисарайська неможливо дійти висновку про наявність усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення в розумінні статті 1166 Цивільного кодексу України.
Пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (стаття 22 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України визначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 з-поміж іншого, Верховний Суд зазначив, що "концепція негативного доказу", закріплена у частині десятій статті 81 ГПК України, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.
Вищенаведене дозволяє колегії суддів відхилити доводи апеляційної скарги в частині того, що: «…Важливим елементом доказування підстав для стягнення шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою потерпілої сторони. Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
При цьому, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності судочинства, позивач звільняється від обов`язку доказування вини відповідача у заподіянні шкоди.
Так, частиною 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавана шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних обставин (аналогічна усталена правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 686/10520/15, від 08.05.2018 у справі № 922/2026/17, від 21.09.2018 у справі № 910/19960/15).
Крім цього Верховний суд акцентує увагу на правовій позиції , викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 щодо самостійного встановлення судом наявності чи відсутності складу цивільного правопорушення у деліктних правовідносинах.
У листі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 29.12.2009 року № 12/20-11-1975 «Щодо ремонту квартири після залиття» зазначено, що при складенні акту про залиття присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної особи є обов`язковою. Тобто факт залиття, характер залиття та його причини, завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість) та його наслідків має бути зафіксований актом комісійного обстеження квартири, складеним за обов`язкової участі винної особи. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної сторони не впливає на його чинність (у такому випадку в акті має бути зазначено, що згадані особи - прізвище, ім`я, по батькові - підписувати складений акт відмовилися з таких-то причин).
З підстав вищевикладеного, вважаємо, що акт фіксації наслідків протікання води від 24.09.2024 року є належним та допустимим доказом по справі, позаяк у вказаному акті зазначені всі обов`язкові відомості, а саме: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття, отже даний акт в загальному відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, і є належним доказом по справі.
В даному випадку, відповідачем не надано доказів на спростування його вини у завданні шкоди. …», як такі, що побудовані на концепції негативного доказу. Посилаючись на вищенаведені аргументи, апелянт фактично прагне довести стверджувану ним обставину за рахунок відсутності її спростування зі сторони відповідача.
Так, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11.01.2024 у справі № 922/618/22 дійшов таких висновків:
«Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка заподіяла шкоду. Для відшкодування заподіяної шкоди необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, вину заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Водночас, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди».
Надане позивачем до матеріалів справи платіжне доручення не підтверджує перерахування страхового відшкодування страхувальнику у розмірі 9 395,15 грн, оскільки із його змісту вбачається, що платником та отримувачем є одна й та сама юридична особа, а сума платежу не відповідає заявленому розміру страхового відшкодування. Інші подані позивачем документи також не усувають зазначених суперечностей та не дають можливості достеменно встановити факт здійснення відповідної страхової виплати.
Сам по собі факт виплати страхового відшкодування є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення права суброгації, а недоведеність обставин наявності підстав відповідальності за завдану майнову шкоду, в розумінні статті 1166 ЦК України.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що місцевий господарський суд правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують і зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 у справі № 904/5352/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання у сумі 4 542,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 у справі № 904/5352/25 – залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2025 у справі № 904/5352/25 – залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4 542,00 грн. покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Оригінал: reyestr.court.gov.ua