Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №910/4963/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р. Справа № 910/4963/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 (повне рішення складене 28.07.2026)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026

у справі №910/4963/26 (суддя - Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак»

про стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ойлер» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 142150,34 грн з яких: 88300,00 грн - основний борг, 29257,54 грн - пеня, 17660,00 грн - штраф та 6932,80 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання з оплати робіт відповідно до укладеного між сторонами договору №04/02 технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів від 04.02.2025. За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер», на виконання умов договору ним було виконано роботи на суму 88300,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт №6189 від 10.03.2025. Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Емак» в порушення умов договору не здійснило їх оплату, у зв`язку з чим позивачем, виходячи з суми основного боргу, було здійснено нарахування пені і штрафу на підставі п. п. 7.3 та 7.4 договору, а також інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 відкрито провадження у справі №910/4963/26 та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 розгляд справи №910/4963/26 постановлено здійснювати в судовому засіданні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 (повне рішення складене 28.07.2026) у справі №910/4963/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер» задоволено повністю.

25.07.2026 до суду першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойлер» подано заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер» задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19500,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «Емак» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю, а також скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та умовам договору, зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, правил подання й оцінки доказів, а також помилкового покладення на відповідача обов`язку спростовувати обставини, обов`язок доведення яких покладався на позивача.

Ключові аргументи відповідача в частині оскарження рішення полягають у наступному:

- позивачем не доведено суду дотримання погодженого сторонами порядку замовлення та виконання ремонтних робіт. В цьому контексті скаржник посилається на відсутність окремого замовлення (попереднього рахунку-фактури), акта передання-прийняття автомобіля, результатів попередньої діагностики та доказів погодження попереднього рахунку-фактури, а також звертає увагу на те, що в акті виконаних робіт №6189 від 10.03.2025 зазначено замовлення №6316 від 10.03.2025, тоді як у матеріалах справи наявний рахунок №6316 від 05.03.2025;

- підпис на акті виконаних робіт №6189 від 10.03.2025 не належить працівнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» ОСОБА_1;

- за текстом довіреності №07/03 від 07.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Емак» уповноважило ОСОБА_1 на отримання товарно-матеріальних цінностей та підписання всіх документів, необхідних для виконання повноважень у зв`язку з проведенням централізовано-кільцевих поставок від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер». Водночас, у довіреності відсутні повноваження діяти за договором №04/02, робити замовлення на ремонт транспортного засобу, погоджувати перелік і вартість робіт, передавати автомобіль у ремонт, приймати результат робіт або створювати для Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» грошове зобов`язання в сумі 88300,00 грн;

- автомобіль Volkswagen Passat належав ОСОБА_1 особисто і в матеріалах справи відсутні окремі документи щодо оренди, позички, передачі автомобіля, його закріплення за працівником чи використання у господарській діяльності відповідача;

- окремо скаржник заперечує законність протокольної ухвали Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 про поновлення строку для подання доказів та їх приєднання до матеріалів справи. Такі докази були подані позивачем 09.06.2026, тобто після подання позову, відповіді на відзив і після того, як відповідач вказав на недостатність доказів позивача. Єдиною фактичною причиною неподання цих документів разом із позовом позивач вказав те, що через тривалу співпрацю він не очікував заперечення відповідачем факту виконання робіт. Така причина є виключно суб`єктивною. Усі документи існували та перебували у розпорядженні позивача до звернення до суду і жодної об`єктивної перешкоди для їх своєчасного подання позивач не навів і не підтвердив. Тому, на переконання скаржника, судом першої інстанції порушено приписи ст. 80 ГПК України, оскільки подані позивачем докази не повинні бути прийняті до розгляду.

Аргументи відповідача, що стосуються неправомірності додаткового судового рішення, зводяться до наступного:

- дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, стосувалася стягнення заборгованості за одним договором та не належала до категорії справ виняткової складності. Спір не мав міжнародного елементу, не потребував застосування спеціальних знань, проведення судових експертиз, дослідження складних фінансових операцій або значного масиву спеціального законодавства. Предмет доказування зводився до встановлення факту замовлення і виконання ремонту одного транспортного засобу, обсягу повноважень особи, якій позивач приписував підписання акта, дотримання передбаченого договором порядку передання автомобіля та погодження вартості робіт. Позовні вимоги ґрунтувалися переважно на одному акті виконаних робіт та стандартному розрахунку штрафних санкцій. Відповідь на відзив не утворила нового предмета доказування та переважно була спрямована на спростування заперечень відповідача і повторне обґрунтування первісно заявлених позовних вимог. Саме по собі складання додаткового процесуального документа не підтверджує необхідності покладення на іншу сторону витрат у розмірі 6000,00 грн без оцінки фактичного обсягу нового матеріалу, складності виконаної роботи та часу, необхідного для її підготовки. Так само визначена договором між позивачем та адвокатом фіксована вартість участі в одному судовому засіданні у розмірі 4500,00 грн не могла бути автоматично покладена на відповідача. Суд мав оцінити фактичну тривалість засідання, зміст вчинених у ньому процесуальних дій, реальний обсяг участі представника та необхідність витрачання часу на підготовку до такого засідання;

- оскаржуване додаткове рішення не містить належного обґрунтування того, чому саме 9000,00 грн за складання позовної заяви, 6000,00 грн за підготовку відповіді на відзив та 4500,00 грн за участь в одному судовому засіданні відповідають фактичній складності справи, обсягу виконаних робіт і часу, необхідному для їх виконання. Суд фактично виходив із вартості послуг, погодженої між позивачем та його адвокатом, не навівши самостійної оцінки співмірності цієї вартості з обсягом та складністю робіт;

- в позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Ойлер» визначило попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн, однак після ухвалення рішення заявило до відшкодування вже 29000,00 грн. Присуджені судом 19500,00 грн на 62,5% перевищують попередній розрахунок позивача. Неможливості передбачити відповідні витрати на час подання позову позивач не довів;

- стягнення 19500,00 грн у справі цієї категорії та складності не відповідає фактичному обсягу наданої правничої допомоги, критеріям необхідності, розумності й співмірності та становить непропорційний фінансовий тягар для відповідача.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 апеляційну скаргу у справі №910/4963/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/4963/26, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.

01.09.2026 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Ойлер» просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та додаткове рішення - без змін.

12.09.2026 відповідачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, а 14.09.2026 позивачем подано заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи вбачається, що 04.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойлер» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Емак» (замовник) укладений договір технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів №04/02, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати замовнику комплекс робіт з сервісного (технічного) обслуговування і ремонту транспортних засобів на власному обладнанні, з використанням власних деталей або деталей замовника, а замовник - у строки, передбачені цим договором, здійснювати оплату за виконані роботи, використані запчастини та витратні матеріали та вчасно отримувати транспортний засіб від виконавця після виконання ним робіт з сервісного обслуговування та/або ремонту транспортного засобу.

Згідно з п. п. 2.1 та 2.2 договору транспортний засіб передається виконавцю на підставі акту передання-прийняття, який складається у 2 примірниках та підписується сторонами або їх уповноваженими представниками. Після підписання акту передання-прийняття транспортного засобу виконавець проводить попередню діагностику транспортного засобу замовника, за результатами якої складає попередній рахунок-фактуру та передає його замовнику. Роботи виконуються виконавцем в межах вартості, визначеної у попередньому рахунку-фактурі, який виконавець надає замовнику за результатами попередньої діагностики транспортного засобу.

Відповідно до п. п. 3.1-3.3 договору ціна на роботи, запасні частини, матеріали, додаткове обладнання зазначається у відповідному наряді-замовленні (акті виконаних робіт) та підлягає оплаті в порядку, передбаченому п. 3.2 договору. Ціною договору є загальна вартість усіх актів виконаних робіт, що були укладені впродовж дії цього договору. Замовник сплачує вартість робіт з відстрочкою платежу до 10 календарних днів з дня підписання наряду-замовлення (акту виконаних робіт). В будь-якому випадку, замовник зобов`язаний виконати грошове зобов`язання, передбачене п. 3.2 цього договору, а також відповідним рахунком-фактурою (або попереднім актом виконаних робіт, остаточним актом виконаних робіт) не пізніше першого числа місяця, що слідує за звітним.

Пунктами 4.1 та 4.2 договору передбачено, що протягом 5 днів після виконання робіт виконавець повідомляє за допомогою засобів телефонного зв`язку замовника про готовність до передання виконаних робіт. Замовник, який був повідомлений виконавцем про готовність робіт до передання, виконаних за договором, зобов`язаний розпочати їх прийняття протягом 2 днів та забрати транспортний засіб у день підписання наряду-замовлення (акту виконаних робіт). У разі неможливості прибути до виконавця для прийняття робіт протягом строку, встановленого у даному пункті, замовник зобов`язаний повідомити останнього про дату прибуття замовника для приймання-передачі робіт.

Замовник зобов`язаний оглянути та прийняти роботи, виконані виконавцем відповідно до договору, а в разі виявлення допущених у роботі недоліків негайно заявити про них виконавцеві. Якщо замовник не зробить такої заяви до підписання наряду-замовлення, він втрачає право в подальшому посилатись на такі недоліки у роботах (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 4.4 договору на підтвердження належного виконання робіт, а також приймання-передавання транспортного засобу з ремонту, сторони підписують наряд-замовлення (акт виконаних робіт), в якому зазначається перелік та вартість виконаних робіт, перелік і вартість використаних запасних частин, паливно-мастильних матеріалів, аксесуарів, додаткового обладнання тощо.

Згідно з п. 4.5 договору замовник зобов`язаний підписати наряд-замовлення (акт виконаних робіт) протягом 1 дня з моменту прибуття до виконавця та отримання наряду-замовлення, або повідомити вмотивовані причини відмови від підписання наряду-замовлення із зазначенням відповідних недоліків. В такому випадку складається акт про недоліки, який підписується обома сторонами.

Сторони погодили, що не підписання замовником наряду-замовлення (акту виконаних робіт) протягом 1 дня з моменту його отримання та неповідомлення виконавця про вмотивовані причини відмови від його підписання, роботи вважаються належним чином виконані та прийнятими замовником без зауважень (п. 4.6 договору).

Замовник, який підписав наряд-замовлення (акт виконаних робіт) та прийняв роботи без здійснення огляду та перевірки, позбавляється права посилатись на недоліки робіт, які могли бути встановлені при звичайному способі їх прийняття. Якщо після підписання наряду-замовлення (акту виконаних робіт) замовник виявив недоліки у роботах, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття, він зобов`язаний негайно повідомити про це виконавця та доставити транспортний засіб до виконавця не пізніше наступного дня від дня, коли йому стало відомо про такі недоліки (п. п. 4.7 та 4.8 договору).

Відповідно до п. 4.9 договору у разі виникнення спору щодо наявності недоліків у роботах, які визначені у п. 4.8 договору, такі недоліки підтверджуються експертизою, яка проводиться на замовлення замовника у спільно погодженій сторонами незалежній експертній установі, з обов`язковим залученням представника виконавця. Витрати на проведення експертизи несе замовник.

Згідно з п. п. 7.3 та 7.4 договору за прострочення оплати, що визначена п. 3.2 договору, замовник сплачує, окрім відшкодування вартості фактично виконаних робіт, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення договору, від суми заборгованості за кожен день прострочення. У разі невиконання грошового зобов`язання у строк, що визначений у п. 3.3 договору, замовник сплачує, окрім відшкодування вартості фактично виконаних робіт та пені, що нараховується відповідно до п. 7.2 договору, штраф у розмірі 20% від загальної суми заборгованості.

Відповідно до п. 7.5 договору нарахування неустойки здійснюється за весь період прострочення грошових зобов`язань.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2025 (включно), але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 8.1 договору).

Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №6316 від 05.03.2025 на суму 88300,00 грн.

На підтвердження виконання робіт за договором позивач долучив до матеріалів справи акт виконаних робіт №6189 від 10.03.2025 на загальну суму 88300,00 грн.

Вказаний акт підписаний і скріплений печаткою позивача та підписаний з боку відповідача. В акті вказано, що він складений на підставі замовлення №6316 від 10.03.2025 за договором №04/02 від 04.02.2025 щодо автомобіля Volkswagen Passat д.р.н. НОМЕР_1 .

На підтвердження повноважень особи, що підписала акт від імені відповідача, до матеріалів справи долучено довіреність №07/03 від 07.03.2025, якою уповноважено працівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) на отримання товарно-матеріальних цінностей та підписання всіх документів, необхідних для виконання повноважень у зв`язку з проведенням централізовано-кільцевих поставок від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер».

В матеріалах справи також наявний наказ №1-К від 04.03.2025, яким підтверджується обставина перебування ОСОБА_1. у трудових відносинах з відповідачем. Так, згідно наказу ОСОБА_1. з 04.03.2025 прийнято на постійну роботу на посаду інженера інформаційно-комунікаційних систем в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Емак» за сумісництвом 0,5 ставки згідно штатного розкладу.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 автомобіль Volkswagen Passat д.р.н. НОМЕР_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 .

У зв`язку з тим, що відповідач не здійснив оплати виконаних робіт у строки, передбачені п. п. 3.2 та 3.3 договору, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» з претензією №16 від 22.04.2025, у якій зазначив про існування заборгованості та просив її погасити.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «Емак» не відреагувало на претензію та не здійснило оплати робіт, виконаних згідно акту №6189 від 10.03.2025 на суму 88300,00 грн.

Вказані обставини у їх сукупності слугували підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» основного боргу за договором в сумі 88300,00 грн. Окрім цього, у зв`язку з порушенням строку оплати за виконані ремонтні роботи, у тому числі передбаченого п. 3.3 договору, позивач просив на підставі п. п. 7.3 та 7.4 договору і ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнути з відповідача 29257,54 грн пені, 17660,00 грн штрафу та 6932,80 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував на наступне:

- підпис на акті №6189 від 10.03.2025 виконаний не ОСОБА_1, крім того, долучена до матеріалів справи довіреність відповідача не підтверджує право вказаної особи підписувати акти виконаних робіт;

- надані позивачем докази є неналежними та недопустимими доказами, що безумовно не підтверджують наявність у відповідача заборгованості, оскільки не підтверджують самого факту виконання робіт та містять ряд недоліків, з яких неможливо встановити фактичні обставини справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи заявлені позовні вимоги, дійшов таких висновків:

- договором обумовлено оплату робіт протягом 10 календарних днів з дати підписання акту виконаних робіт, але не пізніше першого числа місяця, шо слідує за звітним. Акт датований 10.03.2025, будь-які застереження щодо іншої дати підписання акту відсутні, отже вартість робіт мала бути оплачена у строк до 20.03.2025;

- судом не прийнято до уваги заперечення відповідача про те, що довіреність №07/03 від 07.03.2025 не уповноважує ОСОБА_1. на підписання актів з позивачем, оскільки це спростовується суттю самої довіреності. Крім того, ОСОБА_1. є найманим працівником відповідача та власником транспортного засобу, вартість ремонту якого просить стягнути позивач. Відповідач не заперечив та не спростував, що автомобіль Volkswagen Passat д.р.н. НОМЕР_1 ним використовується при здійсненні підприємницької діяльності, що зумовлює можливість здійснення ремонту та діагностики вказаного транспортного засобу за договором №04/02 від 04.02.2025. У свою чергу, власник транспортного засобу в будь-якому випадку має право користування та розпорядження своїм майном. Відповідачем не надано доказів того, що ним видавались довіреності працівникам, в яких чітко зазначено право підписувати акти приймання-передачі з ремонту транспортних засобів. Натомість, саме позивач надав копію довіреності, в якій передбачено отримання представником відповідача товарно-матеріальних цінностей від позивача;

- з наданих позивачем доказів вбачається, що в рамках виконання договорів технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів сторонами складалися саме рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт і на підставі саме цим документів відповідачем здійснювалися оплати. Натомість, відповідачем не надано суду жодного акту передання-прийняття транспортного засобу з ремонту, який мав би бути у відповідача, за умови дотримання сторонами умов договору щодо його складання. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що сторонами не складались акти передання-прийняття транспортних засобів у процесі надання послуг за договором №04/02 від 04.02.2025;

- акт виконаних робіт згідно умов договору №04/02 від 04.02.2025 є підтвердженням надання позивачем відповідачу послуг та їх вартості і є належною підставою для виникнення у відповідача обов`язку з оплати;

- оскільки відповідачем порушено термін оплати вартості ремонту, вимоги позивача про стягнення пені, штрафу та інфляційних втрат є обґрунтованими. Перевіривши розрахунки, здійснені позивачем, суд визнав їх обґрунтованими та арифметично вірними, а тому дійшов висновку, що зазначені нарахування підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Після ухвалення судового рішення до суду першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойлер» подано заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29000,00 грн.

Суд першої інстанції у додатковому рішенні, частково задовольняючи заяву позивача, врахував наступне:

- у додатковій угоді до договору про надання правничої допомоги сторони обумовили, що правова допомога в рамках даного спору передбачає складання позовної заяви вартістю 9000,00 грн, проте не передбачили претензійної роботи та її відшкодування в межах даного спору. Крім того, претензія позивача стосувалася в тому числі і інших спірних правовідносин між сторонами, які не були предметом розгляду у даній справі. За таких умов, суд не вбачав підстав для покладення на відповідача витрат на правничу допомогу, пов`язаних зі складанням проекту претензії вартістю 3000,00 грн;

- у додатковій угоді сторони обумовили вартість участі адвоката у судовому засіданні в розмірі 4500,00 грн, а тому суд вважав безпідставним покладення на відповідача витрат у більшому розмірі (5000,00 грн), оскільки докази внесення змін до договору щодо вартості участі адвоката в судовому засіданні суду надані не були. Отже, обґрунтованим є покладення на відповідача витрат щодо участі адвоката у судовому засіданні у розмірі 4500,00 грн;

- щодо складання клопотання про поновлення строку на подання доказів, суд відзначив, що у позивача є обов`язок подавати всі наявні у нього докази разом з позовною заявою. У свою чергу, судом було поновлено позивачу строк на подання доказів з метою повного та всебічного розгляду справи, а не у зв`язку з наявністю виняткових обставин для поновлення такого строку. Крім того, позивачем не обґрунтовано не подання таких доказів з наступною своєю заявою по суті спору - відповіддю на відзив. За таких умов, відсутні підстави для покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у сумі 6000,00 грн за складання клопотання про поновлення строку на подання доказів;

- як наслідок, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 19500,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення заявленого позову, а також щодо часткового задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, та вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо розгляду спору по суті та доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ст. 843 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Пунктом 3.2 договору сторонами погоджено, що замовник сплачує вартість робіт з відстрочкою платежу до 10 календарних днів з дня підписання наряду-замовлення (акту виконаних робіт).

Водночас, відповідно до п. 3.3 договору в будь-якому випадку, замовник зобов`язаний виконати грошове зобов`язання, передбачене п. 3.2 цього договору, а також відповідним рахунком-фактурою (або попереднім актом виконаних робіт, остаточним актом виконаних робіт) не пізніше першого числа місяця, що слідує за звітним.

Як було зазначено вище, на виконання умов договору між сторонами підписано акт виконаних робіт №6189 від 10.03.2025 на загальну суму 88300,00 грн. Вказаний акт від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» підписаний працівником ОСОБА_1 на підставі довіреності №07/03 від 07.03.2025.

В акті зазначено, що він складений на підставі замовлення №6316 від 10.03.2025 за договором №04/02 від 04.02.2025 щодо автомобіля Volkswagen Passat д.р.н. НОМЕР_1 .

Отже, з урахуванням положень п. п. 3.2 та 3.3 договору, відповідач повинен був оплатити виконані роботи у строк не пізніше 01.04.2025.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Оскільки відповідач у встановлений договором строк не оплатив вартість робіт та встановлених деталей, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позову в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 88300,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує про те, що позивачем не доведено суду дотримання погодженого сторонами порядку замовлення та виконання ремонтних робіт. В цьому контексті скаржник посилається на відсутність окремого замовлення (попереднього рахунку-фактури), акта передання-прийняття автомобіля, результатів попередньої діагностики та доказів погодження попереднього рахунку-фактури, а також звертає увагу на те, що в акті виконаних робіт №6189 від 10.03.2025 зазначено замовлення №6316 від 10.03.2025, тоді як у матеріалах справи наявний рахунок №6316 від 05.03.2025.

Проте, суд зазначає, що наведені доводи не можуть оцінюватися окремо від фактичного виконання сторонами договору та всієї сукупності доказів у справі. Відсутність окремого документа, передбаченого договором на певному етапі оформлення операції, сама по собі не спростовує факту її здійснення, якщо фактичне передання автомобіля, проведення його ремонту, встановлення запасних частин та отримання автомобіля після ремонту підтверджуються іншими взаємопов`язаними доказами.

У цій справі такі обставини підтверджуються, зокрема, і власною претензією відповідача №16/04 від 16.04.2025, складеною ще до виникнення даного спору. У цій претензії відповідач описав процес передачі автомобіля Volkswagen Passat позивачу, проведення ремонту, встановлення запасних частин, отримання автомобіля після ремонту та вимагав перерахунку вартості робіт і запчастин, а тому посилання відповідача вже у судовому спорі лише на відсутність окремих проміжних документів не усуває доказового значення цієї претензії, якою власне відповідачем підтверджено фактичне здійснення ремонту автомобіля.

Щодо розбіжності між зазначеним в акті виконаних робіт «Замовленням №6316 від 10.03.2025 року» та наявним у справі рахунком №6316 від 05.03.2025, то сама ця розбіжність у назві та даті документа не є достатньою підставою для висновку про відсутність господарської операції. Вона підлягає оцінці разом з актом виконаних робіт №6189 від 10.03.2025, рахунком №6316 від 05.03.2025 та претензією відповідача №16/04 від 16.04.2025.

Отже, аргумент скаржника щодо недотримання передбаченої договором послідовності оформлення документів має оцінюватися судом не формально, а у сукупності та взаємному зв`язку з доказами фактичного виконання ремонтних робіт та подальшою досудовою поведінкою самого відповідача.

Відповідач також стверджує, що підпис на акті виконаних робіт №6189 від 10.03.2025 не належить ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Саме по собі заперечення відповідача щодо належності підпису ОСОБА_1 , яке не підтверджене відповідними доказами, не є достатньою підставою для висновку про те, що такий підпис виконаний іншою особою.

У суді першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Емак» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного твердження, які за критерієм вірогідності доказів могли б переважити сукупність доказів, наданих позивачем. Перекладення на позивача обов`язку доводити протилежне лише з огляду на заявлення відповідачем відповідного заперечення суперечило б положенням ст. ст. 74 та 79 ГПК України та фактично покладало б на позивача обов`язок спростовувати твердження, належного доказового підтвердження якого самим відповідачем не надано.

Таким чином, юридично значимим у цьому випадку є те, що твердження про неналежність підпису ОСОБА_1 заявлене саме відповідачем як підстава власних заперечень проти позову, однак належних та допустимих доказів на підтвердження цього доводу відповідачем не надано.

Скаржник також посилається на те, що за текстом довіреності №07/03 від 07.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Емак» уповноважило ОСОБА_1. на отримання товарно-матеріальних цінностей та підписання всіх документів, необхідних для виконання повноважень у зв`язку з проведенням централізовано-кільцевих поставок від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер». Водночас, у довіреності відсутні повноваження діяти за договором №04/02, робити замовлення на ремонт транспортного засобу, погоджувати перелік і вартість робіт, передавати автомобіль у ремонт, приймати результат робіт або створювати для Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» грошове зобов`язання в сумі 88300,00 грн.

Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1. на момент спірних подій перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Емак».

При цьому, оригінал довіреності №07/03 від 07.03.2025, виданої самим відповідачем своєму працівнику ОСОБА_1 для взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойлер», перебуває у володінні позивача. Водночас, відповідач, заперечуючи причетність ОСОБА_1 до спірної господарської операції, так і не надав суду доказів та пояснень, за яких обставин оригінал виданого ним документа опинився у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер».

Перебування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер» оригіналу зазначеної довіреності є істотною обставиною, яка в сукупності з іншими наявними у справі доказами підтверджує участь ОСОБА_1. у господарських взаємовідносинах сторін та підлягає врахуванню при оцінці заперечень відповідача щодо належності ОСОБА_1. підпису на акті виконаних робіт №6189 від 10.03.2025.

Зазначена обставина підлягає оцінці судом у сукупності з фактом перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Емак», змістом виданої йому довіреності №07/03 від 07.03.2025, актом виконаних робіт №6189 від 10.03.2025, рахунком №6316 від 05.03.2025, власною претензією відповідача №16/04 від 16.04.2025 щодо виконаного ремонту та фактичною практикою господарських відносин сторін.

При цьому, відповідач фактично використовує одночасно дві лінії заперечень: з одного боку, відповідач стверджує, що ОСОБА_1. не підписував акт, а з іншого - що ОСОБА_1. не був уповноважений на підписання з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойлер» відповідних документів за договором №04/02 від 04.02.2025.

За таких обставин, суд вказує на те, що одночасне посилання скаржника на неналежність ОСОБА_1. підпису та відсутність у нього відповідних повноважень не може розглядатися відокремлено від факту видачі самим відповідачем довіреності №07/03 від 07.03.2025 для взаємовідносин з позивачем та перебування оригіналу цієї довіреності безпосередньо у позивача.

Також скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що автомобіль Volkswagen Passat належав ОСОБА_1. особисто, та вказує на відсутність окремих документів щодо оренди, позички, передачі автомобіля, його закріплення за працівником чи використання у господарській діяльності відповідача.

З цього приводу суд зазначає, що саме юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Емак», а не ОСОБА_1. як приватна особа, звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер» з претензією №16/04 від 16.04.2025 щодо якості виконаних ремонтних робіт стосовно автомобіля Volkswagen Passat, у якій описувала обставини передачі цього автомобіля на СТО, проведення ремонту, встановлення запасних частин, отримання автомобіля після ремонту та вимагала від позивача перерахунку вартості робіт і запасних частин.

Отже, власна досудова поведінка Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» підтверджує, що відповідач сам сприймав ремонт цього автомобіля як складову своїх господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойлер» і тому формальне посилання скаржника на належність автомобіля Volkswagen Passat ОСОБА_1 на праві приватної власності саме по собі не спростовує фактичних господарських відносин, які склалися між сторонами з приводу ремонту цього автомобіля.

Окремо слід звернути увагу, що саме відповідач, посилаючись на те, що належний ОСОБА_1. автомобіль не передавався та не використовувався у господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак», а його ремонт не здійснювався в межах господарських відносин сторін, відповідно до ст. 74 ГПК України мав довести зазначені обставини належними та допустимими доказами.

Саме по собі посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи окремих документів щодо оренди, позички, передачі автомобіля, його закріплення за працівником чи використання у господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» не свідчить про відсутність фактичного використання цього автомобіля відповідачем у межах господарських взаємовідносин з позивачем, тим більше з огляду на власну досудову поведінку відповідача, який від свого імені пред`являв Товариству з обмеженою відповідальністю «Ойлер» претензію №16/04 від 16.04.2025 щодо якості ремонту саме цього автомобіля.

Як наслідок, описані вище доводи в їх сукупності не спростовують висновків місцевого господарського суду про підтвердження позивачем факту виконання робіт та обґрунтованість вимоги про стягнення основного боргу.

Позивач також просив стягнути з відповідача пеню в сумі 29257,54 грн за період з 01.04.2025 по 28.04.2026 на підставі п. 7.3 договору, штраф у сумі 17660,00 грн на підставі п. 7.4 договору та інфляційні втрати в сумі 6932,80 грн за період з квітня 2025 року по березень 2026 року.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 ЦК України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.3 договору за прострочення оплати, що визначена п. 3.2 договору, замовник сплачує, окрім відшкодування вартості фактично виконаних робіт, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення договору, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Окрім цього, п. 7.4 договору також передбачено, що у разі невиконання грошового зобов`язання у строк, що визначений у п. 3.3 договору, замовник сплачує окрім відшкодування вартості фактично виконаних робіт та пені, що нараховується відповідно до п. 7.2 договору, штраф у розмірі 20% від загальної суми заборгованості.

Як було встановлено вище, відповідач мав сплатити вартість ремонту у строк до 20.03.2025 включно за п. 3.2 договору, але не пізніше 01.04.2025 за п. 3.3 договору.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «Емак» взагалі не здійснило оплату виконаних робіт, наслідком чого є обов`язок сплати останнім на користь позивача як пені на підставі п. 7.3 договору, так і штрафу на підставі п. 7.4 договору.

Наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій є обґрунтованим, у зв`язку з чим є правомірними висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» пені у розмірі 29257,54 грн та штрафу у розмірі 17660,00 грн, тобто у заявлених розмірах.

Окрім цього, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з наявністю у відповідача невиконаного грошового зобов`язання, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер» також виникло право на нарахування та стягнення інфляційних втрат.

Суд першої інстанції визнав арифметично правильним розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» 6932,80 грн інфляційних втрат.

Окремо в апеляційній скарзі скаржник заперечує законність протокольної ухвали Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 про поновлення строку для подання доказів та їх приєднання до матеріалів справи. Відповідач стверджує, що такі докази були подані позивачем 09.06.2026, тобто після подання позову, відповіді на відзив і після того, як відповідач вказав на недостатність доказів позивача. Єдиною фактичною причиною неподання цих документів разом із позовом позивач вказав те, що через тривалу співпрацю він не очікував заперечення відповідачем факту виконання робіт. Така причина є виключно суб`єктивною. Усі документи існували та перебували у розпорядженні позивача до звернення до суду і жодної об`єктивної перешкоди для їх своєчасного подання позивач не навів і не підтвердив. Тому, на переконання скаржника, судом першої інстанції порушено приписи ст. 80 ГПК України, оскільки подані позивачем докази не повинні бути прийняті до розгляду.

З цього приводу апеляційний суд вказує на те, що додатково подані позивачем документи стосувалися іншого договору та попередніх, фактично здійснених і оплачених господарських операцій між сторонами. Реальність зазначених господарських операцій, факт виконання за ними робіт та здійснення відповідачем відповідних оплат до виникнення даного спору сторонами не заперечувалися. Саме тому зазначені документи не подавалися позивачем як первинні докази безпосереднього виконання спірних робіт за договором №04/02 від 04.02.2025 та не мали на меті замінити докази спірної господарської операції. Їх доказове значення полягало в іншому, а саме у підтвердженні фактичного порядку господарської взаємодії сторін, який склався між сторонами до виникнення спору, зокрема, оформлення виконаних робіт рахунками-фактурами та актами виконаних робіт із подальшою оплатою таких робіт відповідачем.

При цьому, необхідність доказування зазначеної обставини виникла саме у зв`язку з позицією самого відповідача, який після відкриття провадження у справі заперечував реальність проведеної спірної господарської операції та посилався, зокрема, на відсутність окремого попереднього рахунку-фактури (попереднього замовлення), акта передання-прийняття транспортного засобу та інших документів як на доказ того, що відповідна господарська операція взагалі не відбулася, і саме у відповідь на ці заперечення відповідача позивач надав суду документи щодо попередніх господарських операцій сторін, які підтверджували, яким чином сторони фактично, а не лише відповідно до формального змісту договорів, оформлювали свої господарські відносини до виникнення даного спору.

Отже, доводи скаржника про те, що документи щодо інших, уже завершених та оплачених господарських операцій мали бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, фактично означає покладення на позивача обов`язку ще до отримання відзиву передбачити майбутню процесуальну позицію відповідача та завчасно спростовувати заперечення, які на момент звернення до суду ним ще не заявлялися.

Відповідно до ст. ст. 74 та 76 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З наведеного випливає, що предмет доказування у конкретній справі формується з урахуванням не лише обставин, покладених позивачем в основу позовних вимог, а й обставин, на які відповідач посилається, обґрунтовуючи свої заперечення.

Зміст протокольної ухвали суду від 23.07.2026, а також описової частини оскаржуваного рішення, свідчить про те, що суд поновив позивачу строк на подання доказів та долучив їх до матеріалів справи з метою повного та всебічного розгляду справи.

Тому, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд з дотриманням приписів процесуального закону поновив позивачу строк на подання доказів та долучив їх до матеріалів справи і такі дії суду забезпечили дотримання принципів рівності і змагальності сторін, надавши можливість позивачу заперечити та спростувати обставини, викладені відповідачем у своїх заявах по суті справи.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів відхиляє заперечення відповідача в частині незаконності протокольної ухвали суду від 23.07.2026.

Щодо розподілу між сторонами витрат позивача на професійну правничу допомогу та доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026.

Як убачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач вказав, що попередній орієнтовний розрахунок його витрат на професійну правничу допомогу складає 12000,00 грн, а докази на підтвердження понесення таких витрат будуть подані до суду в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Після ухвалення судового рішення у встановлений строк Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойлер» подано заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29000,00 грн.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру позивачем до матеріалів справи надано наступні докази:

- договір про надання правничої (правової) допомоги №10/08/22 від 10.08.2022, укладений між адвокатом Пилюченко Інною Георгіївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ойлер»;

- додаткову угоду №7 від 31.12.2025;

- додаткову угоду №8 від 21.04.2026;

- акти про надання правничої (правової) допомоги від 26.04.2026, 29.04.2026, 01.06.2026, 09.06.2026 та 23.07.2026;

- рахунки на оплату послуг та банківські виписки на підтвердження факту оплати позивачем витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правничої (правової) допомоги №10/08/22 від 10.08.2022 адвокат відповідно до чинного законодавства України приймає на себе зобов`язання надавати Товариству з обмеженою відповідальністю «Ойлер» правничу допомогу, здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін.

Згідно з п. п. 4.1, 4.2 та 4.7 договору гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання адвокатом правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим договором. Розмір гонорару адвоката встановлюється в додатках до даного договору, окремо по кожній справі або по кожному окремому етапу наданої адвокатом правничої допомоги за цим договором. За результатами надання адвокатом клієнту правничої допомоги за цим договором складається акт про надання правничої допомоги за цим договором, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, фактичний час, витрачений адвокатом на надання клієнту правничої допомоги, її вартість та/або фактичні витрати. Акт надсилається клієнту факсимільним зв`язком або по електронній пошті.

Відповідно до п. 10.1 договору в редакції додаткової угоди №7 від 31.12.2025 договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2026.

На підставі додаткової угоди №8 від 21.04.2026 сторони домовилися, що адвокат надає клієнту наступну правничу допомогу: представництво клієнта та захист його прав і законних інтересів в Господарському суді міста Києва під час судового розгляду справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» про стягнення заборгованості, яка виникла на підставі договору №04/02 технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, що був укладений 04.02.2025.

Сторони визначили, що гонорар адвоката складається з:

- гонорару за участь в 1 судовому засіданні, який становить 4500,00 грн;

- гонорару адвоката за складання позовної заяви та подання її до суду, який становить 9000,00 грн.

На виконання умов договору та додаткової угоди сторонами складено та підписано наступні акти про надання правничої (правової) допомоги:

- від 26.04.2026 на суму 3000,00 грн за складання проекту претензії, адресованої Товариству з обмеженою відповідальністю «Емак», на суму 90673,00 грн за договором №04/02 від 04.02.2025;

- від 29.04.2026 на суму 9000,00 грн за складання позовної заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» заборгованості, пені, інфляційних втрат та штрафу, що виникли на підставі договору №04/02 від 04.02.2025, та подання її до Господарського суду міста Києва;

- від 01.06.2026 на суму 6000,00 грн за складання відповіді на відзив у справі №910/4963/26;

- від 09.06.2026 на суму 6000,00 грн за складання клопотання про поновлення строку на подання доказів та їх приєднання до матеріалів справи;

- від 23.07.2026 на суму 5000,00 грн за участь у судовому засіданні 23.07.2026 у справі №910/4963/26.

Отже, загальна вартість правничої допомоги згідно вказаних актів становить 29000,00 грн.

Представництво інтересів позивача під час розгляду даної справи в суді першої інстанції здійснювала адвокат Пилюченко Інна Георгіївна на підставі ордеру серії АА №1187406 від 15.06.2023.

Відповідач в суді першої інстанції не надав жодних заперечень щодо обґрунтованості та розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України також визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

У даній справі в договорі про надання правничої допомоги та додатковій угоді сторонами встановлено фіксований розмір для виплати адвокатського гонорару, що також відображено в актах про надання правничої (правової) допомоги.

Апеляційний суд вказує на те, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншого учасника справи, в разі наявності заперечень такої особи щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас, керуючись нормами ст. 129 ГПК України, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №922/1341/23.

Згідно правомірних висновків суду першої інстанції, з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 19500,00 грн, а саме: за складання позовної заяви - 9000,00 грн; за участь представника позивача в судовому засіданні 23.07.2026 - 4500,00 грн; за складання відповіді на відзив - 6000,00 грн.

В іншій частині судом відмовлено позивачу у компенсації витрат з наступних мотивів:

- у додатковій угоді до договору про надання правничої допомоги сторони обумовили, що правова допомога в рамках даного спору передбачає складання позовної заяви вартістю 9000,00 грн, проте не передбачили претензійної роботи та її відшкодування в межах даного спору. Крім того, претензія позивача стосувалася в тому числі і інших спірних правовідносин між сторонами, які не були предметом розгляду у даній справі. За таких умов, відсутні підстави для покладення на відповідача витрат на правничу допомогу, пов`язаних зі складанням проекту претензії вартістю 3000,00 грн;

- у додатковій угоді сторони обумовили вартість участі адвоката у судовому засіданні в розмірі 4500,00 грн, а тому безпідставним є покладення на відповідача витрат у більшому розмірі (5000,00 грн), оскільки докази внесення змін до договору щодо вартості участі адвоката в судовому засіданні суду надані не були. Отже, обґрунтованим є покладення на відповідача витрат щодо участі адвоката у судовому засіданні у розмірі 4500,00 грн;

- щодо складання клопотання про поновлення строку на подання доказів, суд відзначив, що у позивача є обов`язок подавати всі наявні у нього докази разом з позовною заявою. У свою чергу, судом було поновлено позивачу строк на подання доказів з метою повного та всебічного розгляду справи, а не у зв`язку з наявністю виняткових обставин для поновлення такого строку. Крім того, позивачем не обґрунтовано не подання таких доказів з наступною своєю заявою по суті спору - відповіддю на відзив. За таких умов, відсутні підстави для покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у сумі 6000,00 грн за складання клопотання про поновлення строку на подання доказів.

На переконання колегії суддів, зміст додаткового рішення свідчить про те, що суд першої інстанції окремо перевірив кожну заявлену складову витрат. Отже, твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про відсутність самостійної оцінки судом заявлених витрат та про, фактично, автоматичне покладення на нього заявлених позивачем витрат, не відповідає змісту додаткового рішення.

Щодо посилання скаржника на те, що у позовній заяві попередній (орієнтовний) розрахунок витрат становив 12000,00 грн, слід зазначити, що такий розрахунок за своєю правовою природою є саме попереднім (орієнтовним), більше того, позивачем у позовній заяві було зазначено, що цей розмір витрат на професійну правничу допомогу не є остаточним і може збільшитися у випадку збільшення обсягу надання позивачу правничої допомоги, пов`язаної з розглядом Господарським судом міста Києва цієї справи.

Фактичний обсяг витрат на правничу допомогу формується у процесі розгляду справи та залежить, зокрема, від процесуальної поведінки іншої сторони, необхідності підготовки відповіді на відзив, інших процесуальних документів та участі адвоката в судових засіданнях.

Частина фактично понесених позивачем витрат виникла саме внаслідок подальшого процесуального розвитку справи, при цьому відповідач, отримавши можливість висловити свої заперечення після подання заяви про ухвалення додаткового рішення, не заявив передбаченого законом клопотання про зменшення витрат за критерієм їх неспівмірності.

Таким чином, наведені вже на стадії апеляційного перегляду доводи про неспівмірність витрат фактично спрямовані на реалізацію процесуального права, яким відповідач не скористався під час вирішення відповідного питання судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги та розподіл судових витрат.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №910/4963/26 ухвалені з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому ухвалена постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Емак» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №910/4963/26 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Емак».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов