Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: купівлі-продажу, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №910/6019/26
Суддя: Владимиренко С.В.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" жовтня 2026 р. Справа№910/6019/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026
у справі №910/6019/26 (суддя Погрібна С.В.)
за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУД СТІЛ»
про стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУД СТІЛ» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 109 758, 43 грн, з яких: 52 137, 36 грн основний борг, 49 323, 82 грн інфляційних втрат, 8 297, 25 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати вартості переданої ДП «Кутський лісгосп» лісопродукції загальною вартістю 52 137, 36 грн.
У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань перед позивачем щодо сплати коштів за отриманий товар в сумі 52 137, 36 грн, позивач вважає, що у нього виникло право вимагати у відповідача сплати не лише суми основного боргу, а й інфляційні втрати та 3% річних нарахованих на суму основного боргу.
Господарський суд міста Києва рішенням від 21.07.2026 у справі №910/6019/26 позовні вимоги залишив без задоволення.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дослідивши надані відповідачем докази, вказав, що останні містять істотні недоліки, які перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка прийняла товар від відповідача, а отже, отримати повні відомості про господарську операцію та сформувати висновок, чи мала місце відповідна операція та чи дійсно виникли відповідні зобов`язання у відповідача.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 07.08.2026 Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі №910/6019/26 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд не оцінив товарно-транспортні накладні у сукупності з Договором № 5 та іншими доказами у справі; суд не надав належної оцінки частковій оплаті відповідачем товару як дії, що підтверджує визнання заборгованості; суд не оцінив Акт звірки взаєморозрахунків у сукупності з іншими доказами та поведінкою відповідача.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі №910/6019/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі №910/6019/26; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №910/6019/26 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/6019/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 24.08.2026.
07.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУД СТІЛ» надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача.
08.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУД СТІЛ» надійшло клопотання про долучення доказів.
Частинами першою, другою статті 56 ГПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Згідно з абзацом 1 частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, у добровільному порядку.
Отже, на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВУД СТІЛ», також покладається обов`язок зареєструвати електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
За змістом частини четвертої статті 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (абзац 2 частини шостої статті 6 ГПК України).
Таким чином, оскільки відзив на апеляційну скаргу та клопотання про долучення доказів подані особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, наявні підстави для залишення без розгляду подані відповідачем процесуальні документи.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2021 між Державним підприємством «Кутське лісове господарство» (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуд Стіл» (далі - Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу необробленої деревини №5 від 21.01.2021 (далі - Договір №5 від 21.01.2021).
Відповідно до п. 1.1. Договору №5 від 21.01.2021 за результатами проведення аукціону із продажу ресурсів необробленої деревини заготівлі 1 кварталу 2021 року, який відбувся 20.01.2021, Продавець передає у власність на умовах франко-склад Продавця (франко - верхній) необроблену деревину, (надалі - Товар), лот № 71, 71, 78, 78, а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.
Згідно п. 1.3. Договору №5 від 21.01.2021 право власності на майно переходить до Покупця з моменту повної оплати Продавцю вартості купленого на аукціоні Товару та підписання акта його приймання - передачі.
Відповідно до п. 3.1 Договору №5 від 21.01.2021 асортимент: дров`яна деревина с. Круглі лісоматеріали хвойної породи - 35 куб.м, лот № 71, 71,78, 78.
Загальна сума договору складає 56 880,00 грн з ПДВ (п. 4.2. Договору № 5 від 21.01.2021).
Умовами розділу 5 Договору №5 від 21.01.2021, передбачено, що надання Товару по даному договору здійснюється згідно щомісячного графіку, який є невід`ємною частиною даного договору, на умовах франко-склад Продавця (Додаток №1).
Кожна партія становить пропорційну частину загальної кількості Товару, що забезпечує рівномірну поставку та погоджується Сторонами графіком поставки.
Покупець оплачує вартість витрат на реквізит (вагонні стійки, дошки для оббивки, цвяхи, дріт та інші).
Кожна партія товару має бути забезпечена таким комплектом документів: товарно-транспортна (залізнична) накладна; рахунок-фактура; податкова накладна та специфікація.
Відповідно до п. 6.3. Договору № 5 від 21.01.2021 датою передачі Товару Продавцем та прийому його Покупцем, тобто датою надання, вважається дата товарно - транспортної накладної.
Відповідно до п.п. 7.1., 8.1. Договору № 5 від 21.01.2021 платіж (у розмірі 100%) здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця за кожну партію Товару, згідно виставленого рахунку-фактури протягом 10-ти календарних днів з дати пред`явлення рахунку до оплати.
Покупець зобов`язаний здійснювати оплату за кожну партію товару протягом 10-ти календарних днів з дати пред`явлення рахунку до сплати.
Відповідно до п. 8.4. Договору №5 від 21.01.2021 продавець повинен пред`явити покупцю рахунок для оплати партії Товару на початку місяця, в якому Товар повинен бути наданий.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.11.2022 № 959 припинено Державне підприємство «Кутське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 №1813 припинено філію «Кутське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом її закриття та зобов`язано директора філії «Кутське лісове господарство» здійснити відповідні дії щодо припинення філії «Кутське лісове господарств», зокрема: забезпечити передачу документів філії «Кутське лісове господарство» та державних підприємств, правонаступником яких є ДП «Ліси України» згідно номенклатури справ Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженої наказом ДП «Ліси України» від 28.12.2023 № 2196 «Про затвердження та введення в дію номенклатури справ ДП «Ліси України на 2024 рік» до філії «Карпатський лісовий офіс», з урахуванням термінів зберігання.
Наказом Державного підприємства «Ліси України» №2340 від 31.12.2024 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом» затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Карпатським лісовим офісом, в тому числі по філії «Кутське лісове господарство» ДП «Ліси України».
Відповідно до п.п. 1.1., 3.1 Положення про Філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», філія є відокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Філія діє від імені Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та в його інтересах.
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору від 21.01.2021 №5 ДП «Кутський лісгосп» передав ТОВ «Вуд Стіл» товар, лісопродукцію, загальним об`ємом 26,307 м3 на суму 46 225,72 грн з ПДВ, що підтверджується товарно-транспортними накладними:
серія ІФГ №100235 від 30.01.2021 - об`єм 10,506 м3 - на суму 21791,27 грн з ПДВ;
серія ІФГ №100236 від 30.01.2021 - об`єм 8,301 м3 - на суму 12817,80 грн з ПДВ;
серія ІФБ №432607 від 26.03.2021 - об`єм 7,5 м3 - на суму 11616,65 грн з ПДВ.
За посиланням позивача, в порушення умов Договору №5 від 21.01.2021 вартість переданої лісопродукції відповідач не оплатив, у зв`язку із чим у ТОВ «Вуд Стіл» виникла дебіторська заборгованість за Договором від 21.01.2021 №5 на суму 46 225,72 грн з ПДВ.
Також позивач вказав, що 18.12.2020, ДП «Кутський лісгосп» передало ТОВ «Вуд Стіл» необроблену деревину (лісопродукцію, Товар) об`ємом 5,193 м3 на загальну суму 8513,35 грн з ПДВ, що підтверджується товарно-транспортною накладною серії ІФГ №120137.
Позивач наголосив, що такими конклюдентними діями сторін, як передача лісопродукції об`ємом 5,193 м3 та її прийняття, сторони виявили волю на укладення договору купівлі-продажу на суму 8 513,35 грн.
Зважаючи на досягнення згоди щодо істотних умов договору (предмета та ціни), між сторонами (за товарно-транспортною накладною серії ІФГ №120137) фактично укладено договір купівлі-продажу відповідно до Цивільного кодексу України.
Позивачем надано суду Акт звірки взаємних розрахунків за період 31.12.2024 - 27.04.2026 за Договором № 5 від 21.01.2021, підписаний зі сторони позивача, відповідно до якого розмір заборгованості відповідача складає 52 137,36 грн.
04.05.2026 позивач направив відповідачу претензію про сплату заборгованості у розмірі 52 137,36 грн за відпущену лісопродукцію, яка отримана відповідачем 08.05.2026.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно із статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до п. 1.3. Договору № 5 від 21.01.2021 право власності на майно переходить до Покупця з моменту повної оплати Продавцю вартості купленого на аукціоні Товару та підписання акта його приймання -передачі.
Відповідно до п. 6.3. Договору № 5 від 21.01.2021 датою передачі Товару Продавцем та прийому його Покупцем, тобто датою надання, вважається дата товарно - транспортної накладної.
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (туті і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.5. вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Спільним наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.11.2013 № 961/707 (був чинний на час спірних правовідносин), затверджено спеціалізовану форму товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН - ліс) та Інструкцію щодо заповнення спеціалізованої форми товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН - ліс).
Вказану спеціалізовану форму товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом продавець використовував у даних правовідносинах.
У Інструкції щодо заповнення спеціалізованої форми товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН - ліс) визначено порядок оформлення накладної, що забезпечує достовірність відображених у них даних стосовно вчинених господарських операцій, зокрема, визначені обов`язкові реквізити, які мають бути заповнені у накладних стосовно перевізника, водія і вантажоодержувача.
Так, у графі «Перевізник» мають бути зазначені найменування (П.І.Б.) суб`єкта господарювання (юридичної особи або фізичної особи - підприємця) та/або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, що одержує для перевезення вказану у товарно-транспортній накладній деревину для власних потреб. У разі перевезення деревини власним автомобільним транспортом державного лісогосподарського підприємства зазначається «Вантажовідправник» (п. 4 Інструкції); у графі «Водій» мають бути зазначені ініціали та прізвище водія автомобільного перевізника або водія державного лісогосподарського підприємства при перевезенні деревини автомобільним транспортним засобом (п. 7 Інструкції). При цьому у графі «Прийняв до перевезення» зазначаються посада, прізвище, ініціали та підпис особи, що прийняла деревину для перевезення за товарно-транспортною накладною (п. 16 Інструкції), а у графі "Деревину відпустив" - посада, прізвище, ініціали та підпис особи, що здійснила відпуск деревини за товарно-транспортною накладною (п. 15 Інструкції).
Відповідно до пункту 17 Інструкції у графі «Деревину одержав: за дорученням від ___20____року __» від руки записуються номер доручення, дата, прізвище та ініціали особи, що прийняла деревину за товарно-транспортною накладною, проставляється підпис. У графі «Вантажоодержувач» має бути зазначено найменування (П.І.Б.) суб`єкта господарювання (юридичної особи або фізичної особи - підприємця) та/або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, що одержує (оприбутковує) вказану в накладній деревину (п. 10 Інструкції).
Позивачем надано суду копії товарно-транспортних накладних: серія ІФГ № 120137 від 18.12.2020; серія ІФГ № 100235 від 30.01.2021; серія ІФГ №100236 від 30.01.2021; серія ІФБ №432607 від 26.03.2021.
Суд першої інстанції підставно вказав, що зі змісту наданих позивачем товарно-транспортних накладних неможливо встановити отримання товару відповідачем.
Північний апеляційний господарський суд, також встановив, що надані позивачем ТТН серія ІФБ № 432607 від 26.03.2021 та ТТН серія ІФГ № 120137 від 18.12.2020 взагалі не містять підпису уповноваженого представника відповідача, його прізвище, ім`я та по батькові.
Вказані товарно-транспортні накладні містять лише дані про особу, яка відпустила деревину, та водія, який прийняв вказаний вантаж до перевезення, а також їх підписи, проте дані відповідальної особи вантажоодержувача (відповідача) та її підписи у таких накладних відсутні.
Зі змісту ТТН серія ІФГ № 100235 від 30.01.2021 та ТТН серія ІФГ № 100236 від 30.01.2021, також неможливо встановити отримання товару відповідачем, оскільки в графі «деревину одержав» містить лише підпис, однак відсутні прізвище, ім`я та по батькові особи, яка поставила свій підпис у відповідній графі.
Доводи позивача про часткову сплату відповідачем заборгованості за ТТН серія ІФГ № 120137 від 18.12.2020 у розмірі 2 601,74 грн не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доказів на підтвердження вказаної оплати відповідачем позивачу до матеріалів справи не надано, у зв`язку з чим неможливо встановити конклюдентну дію, яка засвідчує факт прийняття цього товару та визнання відповідного грошового зобов`язання.
В контексті аргументів апеляційної скарги, колегія суддів також зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №910/9004/13, від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 23.09.2021 у справі №910/866/20).
Суд апеляційної інстанції, також погоджується з висновком суду першої інстанції, що Акт звірки взаємних розрахунків за період 31.12.2024 - 27.04.2026 за Договором № 5 від 21.01.2021 не є первинним документом та беззаперечним доказом на підтвердження заборгованості.
Крім того, Акт звірки взаємних розрахунків за період 31.12.2024 - 27.04.2026 за Договором № 5 від 21.01.2021 не підписаний зі сторони відповідача.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі №910/6019/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі №910/6019/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 у справі №910/6019/26 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/6019/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua