Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №920/146/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа№ 920/146/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Мальченко А.О.

секретар судового засіданні: Романенко К.О.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 06.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Я Р Д"

на рішення

Господарського суду Сумської області

від 04.06.2026 (повний текст складено 15.06.2026)

у справі № 920/146/26 (суддя С.В. Заєць)

за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Я Р Д"

про стягнення 7 427 089, 77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Окружної прокуратури міста Суми звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Я Р Д" про стягнення 7 427 089, 77 грн., а саме 3 419 240,69 грн. пені, 3 127 979,57 грн. інфляційних втрат, 879 869,51 грн. три відсотки річних, а також витрати по сплаті судового збору сплачених за подання позовної заяви до суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем за договором про будівництво фортифікаційних споруд на території Сумської області від 21.02.2024 №31 було використано попередню оплату на загальну суму 24 368 422,12 грн. у повному обсязі, однак з порушенням шестимісячних строків використання авансу, передбачених п. 12.1. договору та п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764, а відтак відповідно до п. 16.10. договору відповідачу було нараховано 3 419 240,69 пені. Окрім цього, за неповернення грошових коштів у вигляді невикористаного авансу Прокурором заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 3 127 979,57 грн. та три відсотки річних у розмірі 879 869,51 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Сумської області від 04.06.2026 у справі № 920/146/226 позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Я Р Д" підлягає стягненню на користь Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації 2 051 544, 41 грн. пені, 3 127 979, 57 грн. інфляційних втрат та 879 869, 51 грн. 3% річних. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Я Р Д" на користь Сумської обласної прокуратури 89 125, 08 грн. судового збору, сплаченого за пред`явлення позовної заяви до суду. В частині стягнення з відповідача 1 367 696, 28 грн. пені відмовлено ( у зв`язку з її зменшенням на 40%).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог та одночасно суд дійшов висновку про можливість застосувати право, передбачене ч.3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір пені на 40% від заявленої суми та стягнути її у розмірі 2051544,41 грн., в частині 1 367 696, 28 грн. відмовити, які вважає справедливими, а не каральними враховуючи інтереси обох сторін та незначний період прострочення виконання зобов`язання відповідачем у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставами для його скасування відповідно до ст. 277 ГПК України.

Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення суду мотивоване відсутністю підписаних сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та КБ-3 протягом шестимісячного строку з моменту отримання відповідних сум попередньої оплати. З такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, неповному з`ясуванні обставин справи, неналежній оцінці доказів та істотних порушеннях норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою надані відповідачем належні та допустимі докази, які підтверджують повне використання авансових коштів за їх цільовим призначенням у межах строку, визначеного договором, а саме договори поставки, рахунки, платіжні документи, банківські виписки, унаслідок чого суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність прострочення виконання відповідачем зобов`язань та помилково застосував до спірних правовідносин наслідки, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України та пунктом 16.10 договору.

Апелянт звертає увагу суду на те, що з доданих до матеріалів справи доказів вбачається, що підрядником виконано, а замовником прийнято роботи на загальну суму 34 162 256,90 грн. Отже, відповідачем виконані роботи на суму авансу. Окрім актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідки КБ-3 про їх вартість факт виконання будівельних робіт з будівництва об`єкта: «Нове будівництво фортифікаційних споруд на території Сумської області СП-11», підтвердженням цільового використання авансу є рахунки, договори з постачальниками, банківські виписки, з яких чітко вбачається, що підрядник закупив і використав будівельні та інші матеріали, в межах шестимісячного строку з моменту його отримання, саме на виконання договору від 21.02.2024 №31 на будівництво об`єкта: «СП-11».

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор надав відзив на апеляційну скаргу, просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, як обґрунтоване, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки її доводи не відповідають фактичним обставинам справи, спрямовані на введення суду в оману та підміну правової природи спірних правовідносин.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представник позивача в судове засідання 06.10.2026 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, Окружною прокуратурою міста Суми при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, встановлено порушення інтересів держави у бюджетній сфері внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором про будівництво інженерних та фортифікаційних споруд на території Сумської області.

Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1415 "Деякі питання підвищення обороноздатності держави на період воєнного стану в Україні" для підвищення обороноздатності держави на період воєнного стану в Україні зобов`язано Міністерство оборони, обласні, Київську міську, районні військові (державні) адміністрації, військові адміністрації населених пунктів, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури забезпечити будівництво військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд за рахунок і в межах видатків державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Пунктом 2 вказаної вище Постанови встановлено, що на період воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях Міністерство оборони, Державна спеціальна служба транспорту, обласні, Київська міська, районні військові (державні) адміністрації (або уповноважені обласними, Київською міською, районними військовими (державними) адміністраціями їх структурні підрозділи із статусом юридичної особи публічного права), військові адміністрації населених пунктів, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури є державними замовниками у сфері оборони щодо закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення (товарів подвійного призначення) для будівництва фортифікаційних споруд.

Будівництво фортифікаційних споруд здійснюється шляхом виконання будівельних робіт, придбання устаткування, здійснення авторського, технічного нагляду, інших робіт (послуг), зокрема в разі потреби вишукувальних і проєктних робіт, витрати на які включені до зведеного кошторисного розрахунку, складеного відповідно до законодавства, з урахуванням безпекової ситуації в ході будівництва.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 19.01.2024 № 37-р, від 02.04.2024 № 287-р, від 12.04.2024 № 331-р Сумській обласній військовій адміністрації для здійснення заходів, пов`язаних із зміцненням обороноздатності держави (будівництво військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, фортифікаційне обладнання оборонних рубежів, улаштування системи невибухових загороджень) виділено кошти із резервного фонду Державного бюджету України.

Розпорядженнями голови Сумської обласної державної адміністрації начальника обласної військової адміністрації від 02.02.2024 № 51-ОД, від 11.04.2024 № 169-ОД, від 09.05.2024 № 225-ОД розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, що передбачені Сумській обласній державній адміністрації - обласній військовій адміністрації визначено Департамент капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації.

За результатами проведення оборонної закупівлі між Департаментом капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації (далі - ДКБ Сумської ОДА, замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Я Р Д" (далі - ТОВ "Я Р Д", підрядник, відповідач) укладено договір про будівництво фортифікаційних споруд на території Сумської області від 21.02.2024 № 31 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. укладеного договору підрядник зобов`язався за завданням замовника на свій ризик виконати та здати йому в установлений договором строк закінчені роботи: з будівництва об`єкта: "Нове будівництво фортифікаційних споруд на території Сумської області СП-11", у відповідності до державних будівельних норм, державних стандартів. Схеми СПГ11 (далі - схема); з виготовлення проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підряднику будівельний майданчик, прийняти від підрядника належним чином виконані у відповідності з цим договором роботи та оплатити їх.

Згідно з п. 2.1, п. 3.1 укладеного договору строк виконання робіт - з 21.02.2024 до 31.01.2025, приблизна (динамічна) договірна ціна робіт становить 37 540 784 грн 15 коп.

Надалі між ДКБ Сумської ОДА та ТОВ "Я Р Д" укладено низку додаткових угод, якими серед іншого сторони внесли наступні зміни до договору:

- додатковою угодою від 05.04.2024 № 1 внесено зміни до договору та визначено строк виконання робіт з 21.02.2024 до 30.04.2024 та внесено зміни до календарного графіку робіт;

- додатковою угодою від 01.05.2024 № 2 внесено зміни до договору та визначено договірну ціну у сумі 24 822 866 грн.;

- додатковою угодою від 18.06.2024 № 3 продовжено строк виконання робіт до 30.06.2024 та визначено строк його дії до 31.12.2024. Договірну ціну визначили 34 812 031,60 грн. (п. 3.1 договору);

- додатковою угодою від 22.11.2024 № 5 внесено зміни до договору та визначено строк виконання робіт з 30.06.2024 до 31.12.2024 та внесено зміни до календарного графіку робіт;

- додатковою угодою від 31.12.2024 № 6 внесено зміни до договору та визначено строк виконання робіт з 31.12.2024 до 31.12.2025 та внесено зміни до календарного графіку робіт;

- додатковою угодою від 18.12.2025 № 7 внесено зміни до договору та визначено строк виконання робіт з 21.02.2024 до 25.12.2025 та внесено зміни до календарного графіку робіт. Договірну ціну визначили на 2024 рік в сумі 24 368 422,12 грн. та на 2025 рік в сумі 10 443 609,48 грн. (п. 3.2 договору);

- додатковою угодою від 25.12.2025 № 8 внесено зміни до договору та договірну ціну визначили в сумі 34 680 850,35 грн. (п. 3.1 договору). Договірну ціну визначили на 2024 рік в сумі 24 368 422,12 грн. та на 2025 рік в сумі 10 312 428,23 грн. (п. 3.2 Договору).

Відповідно до пункту 12.1. договору попередня оплата здійснюється за рішенням Замовника. Замовник може перераховувати попередню оплату у розмірі, що не перевищує 70% загальної вартості робіт за договором на строк не більше як шість місяців. Наведені вище положення договору повністю узгоджуються із п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764, яким визначено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях для виконання робіт з будівництва військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд для потреб оборони замовник може здійснювати попередню оплату (виплату авансу) в розмірі до 70 відсотків вартості робіт за договором (контрактом) на строк не більш як шість місяців.

Пунктом 12.3. договору визначено, що розрахунки по договору проводяться шляхом здійснення поетапної оплати. Замовник здійснює по мірі надходження коштів на реєстраційний рахунок замовника проміжні платежі підряднику за виконані будівельні роботи на підставі "Актів приймання виконаних будівельних робіт" - форми № КБ-2в, "Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат" - форми №КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін. "Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат" - форми № КБ-3,"Акти приймання виконаних будівельних робіт" - форми № КБ-2в готує підрядник і передає у 6-ти примірниках (2 примірника для підрядника, 4 примірника для замовника) для підписання замовнику у строк не пізніше 25 числа звітного місяця.

Згідно з п. 16.1. договору за невиконання обов`язків за договором або їх виконання з порушенням умов договору сторони несуть відповідальність, встановлену договором або законом.

Відповідно до п. 16.10. договору при неповерненні по закінченню терміну, визначеного в пункті 12.1 договору (6 місяців), невикористаного авансу підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2025 року, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 19.1. договору).

На виконання умов договору замовником перераховано підряднику попередню оплату на загальну суму 24 368422,12 грн. чотирма платежами:

- платіжна інструкція № 621 від 26.02.2024 (дата фактичної оплати - 28.02.2024) на суму 11 262 235,24 грн;

- платіжна інструкція № 725 від 08.04.2024 (дата фактичної оплати - 09.04.2024) на суму 1 437 007,99 грн;

- платіжна інструкція № 9 від 08.05.2024 (дата фактичної оплати - 10.05.2024) на суму 7 948 188,05 грн;

- платіжна інструкція № 157 від 20.06.2024 (дата фактичної оплати - 23.06.2024) на суму 3 720 990,84 грн.

З огляду на положення п. 12.1. договору та п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764, попередня оплата надавалась підряднику строком на 6 місяців, зокрема: 11 262 235,24 грн. - до 28.08.2024; 1 437 007,99 грн. - до 09.10.2024; 7 948 188,05 грн. - до 10.11.2024; 3 720 990,84 грн. - до 23.12.2024 (з урахування продовження строку дії договору).

Тобто, до зазначених дат підрядник мав або використати суму попередньої оплати для виконання робіт або повернути її замовнику.

Відповідно до актів №1, 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2025 року від 25.12.2025 № СП-11 підрядник виконав роботи, обумовлені умовами договору, на суму 24 368 422,12 грн., закривши наданий аванс на зазначену суму.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту капітального будівництва Сумської обласної державної адміністрації та зазначає, що відповідачем попередня оплата на загальну суму 24 368 422,12 грн. використана в повному обсязі, однак з порушенням шестимісячних строків використання авансу, передбачених п. 12.1. договору та п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764. Зазначені обставини і стали підставою для звернення з позовом до суду. Відповідно до п. 16.10. договору до стягнення з ТОВ "Я Р Д" нараховано 3 419 240,69 грн. пені., за неповернення грошових коштів у вигляді невикористаного авансу інфляційні втрати у розмірі 3 127 979,57 грн. та три відсотки річних у розмірі 879 869,51 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. 2, ч. 3 ст. 875 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Так, відповідно до п. 12.1. договору сторони дійшли згоди, що попередня оплата здійснюється за рішенням замовника. Замовник може перераховувати попередню оплату у розмірі, що не перевищує 70% загальної вартості робіт за договором на строк не більше як шість місяців.

Відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" рекомендовано розпорядникам (одержувачам) бюджетних коштів укладати договори про закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до законодавства з урахуванням повернення після закінчення строку, визначеного у договорів про закупівлю товарів, робіт та послуг, виконавцями робіт, постачальниками товарів і надавачами послуг невикористаних сум попередньої оплати та застосування штрафних санкцій у разі невчасного повернення таких коштів.

Наведені положення у п. 12.1. договору повністю узгоджуються із п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764, визначено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях для виконання робіт з будівництва військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд для потреб оборони замовник може здійснювати попередню оплату (виплату авансу) в розмірі до 70 відсотків вартості робіт за договором (контрактом) на строк не більш як шість місяців.

У той же час вказані нормативно-правові акти не передбачають можливості продовження шестимісячного строку на використання підрядником авансу, одержаного ним на виконання договору про закупівлю робіт за бюджетні кошти.

Верховним Судом у постанові від 06.11.2024 у справі № 308/5527/22 підкреслено специфіку та правові наслідки, пов`язані з їх несвоєчасним використанням під час виконання договірних зобов`язань.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Тобто, аванс не є заставою або фінансовою гарантією, а є лише частковою передоплатою, яка використовується як елемент планування грошових потоків.

Ключовий момент - аванс не забезпечує виконання договору, а лише сприяє оперативному руху коштів. У разі невиконання договору аванс має бути повернений тій стороні, яка його сплатила, незалежно від причин невиконання зобов`язань.

Такі ж висновки підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18.

Так, судом встановлено, що на виконання умов Договору Замовником перераховано підряднику попередню оплату на загальну суму 24 368422,12 грн чотирма платежами:

- платіжна інструкція № 621 від 26.02.2024 (дата фактичної оплати - 28.02.2024) на суму 11 262 235,24 грн;

- платіжна інструкція № 725 від 08.04.2024 (дата фактичної оплати - 09.04.2024) на суму 1 437 007,99 грн;

- платіжна інструкція № 9 від 08.05.2024 (дата фактичної оплати - 10.05.2024) на суму 7 948 188,05 грн;

- платіжна інструкція № 157 від 20.06.2024 (дата фактичної оплати - 23.06.2024) на суму 3 720 990,84 грн.

З огляду на положення п. 12.1. договору та п. 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764, попередня оплата надавалась підряднику строком на 6 місяців, зокрема: 11 262 235,24 грн - до 28.08.2024; 1 437 007,99 грн - до 09.10.2024; 7 948 188,05 грн - до 10.11.2024; 3 720 990,84 грн - до 23.12.2024 (з урахування продовження строку дії договору).

Отже, відповідач мав використати за призначенням попередню оплату у строк, на який вона була надана (не більше шести місяців), або у разі невикористання повернути грошові кошти.

За умовами п. 12.3. договору розрахунки по договору проводяться шляхом здійснення поетапної оплати. Замовник здійснює по мірі надходження коштів на реєстраційний рахунок замовника проміжні платежі підряднику за виконані будівельні роботи на підставі "Актів приймання виконаних будівельних робіт" - форми № КБ-2в, "Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат" - форми №КБ-3, підписаних уповноваженими представниками Сторін.

"Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат" - форми № КБ-3,"Актиприймання виконаних будівельних робіт" - форми № КБ-2в готує підрядник і передає у 6-ти примірниках (2 примірника для підрядника, 4 примірника для замовника) для підписання замовнику у строк не пізніше 25 числа звітного місяця.

Тобто сторони у договорі чітко визначили вид документів, які підтверджують факт використання суми попередньої оплати, зазначивши, що такими документами є Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма-КБ-3), підписаними уповноваженими представниками сторін.

Підрядник виконав роботи, обумовлені умовами договору, на суму 24 368 422,12 грн, використавши (закривши) наданий аванс на зазначену суму, що підтверджується, зокрема:

- актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2025 року (форма №КБ-2в) від 25.12.2025 № 1 на суму 16 926 483,00 грн;

- актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2025 року (форма №КБ-2в) від 25.12.2025 № 2 на суму 7 441 939,12 грн.

Разом з тим, суд критично оцінює надані відповідачем документи (договори поставки, рахунки-фактури, видаткові накладні, платіжні документи) на підтвердження своєчасного фактичного використання суми перерахованої позивачем попередньої оплати.

Так, Верховний Суд при дослідженні подібних правовідносин у постановах (від 05.08.2025 у справі № 916/506/23, від 22.01.2019 у справі № 922/1119/18, від 07.12.2018 у справі № 910/23196/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 05.06.2024 у справі № 908/659/23) дійшов висновку, що належним доказом використання авансу є лише підписані сторонами форми КБ-2в та КБ-3.

Зокрема, Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду у своїй постанові від 05.08.2025 у справі № 916/506/23 наголосив, що у справах зі спорів, що виникли зі схожих правовідносин, сформувалася усталена правова позиція Верховного Суду, згідно з якою належними і допустимими доказами використання підрядником одержаного авансу є підписані сторонами акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) і довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) (п. 8.35).

У наведених справах, виходячи з умов підрядних договорів щодо авансування робіт замовником та документів, які підтверджують використання одержаного авансу підрядником, подібних до умов договору, укладеного сторонами спору у справі, що переглядається, Верховний Суд висновував, що належними і допустимими доказами використання одержаного авансу є, зокрема, підписані сторонами примірні форми КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт", КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", зазначаючи, що виходячи з договірного погодження сторін саме ці докази підтверджують відповідні обставини та погоджуючись із відхиленням судами інших, наданих підрядником доказів (реєстрів накладних на придбання матеріальних цінностей, видаткових накладних, листування сторін тощо), на підтвердження використання авансу (п. 8.36).

Визначальним є підтвердження цільового використання авансу в обумовлений договором період, документами, погодженими сторонами у договорі (акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3). Відсутність такого підтвердження має наслідком повернення суми невикористаного авансу (у непідтвердженій відповідними документами частині) з нарахуванням штрафних санкцій у разі погодження такої умови сторонами договору (справи №922/1119/18, №910/23196/17, №917/194/18).

Судом встановлено, що умовами договору передбачено перерахування замовником підряднику попередньої оплати та чітко визначені строки її використання (6 місяців), відтак не закриття підрядником авансу упродовж зазначеного строку та продовження користування коштами замовника є таким, що суперечить умовам договору.

Оскільки підрядник не використав або не повернув замовнику впродовж шестимісячного строку попередню оплату у розмірі 24 368 422,12 грн., він вважається таким, що порушив взяті на себе зобов`язання за договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки .

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

При цьому за приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Отже, норми Цивільного кодексу України (п. 3 ч. 1 ст. 611 цього Кодексу) визначають сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення.

Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для її стягнення встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 19.11.2024 у справ № 911/2269/22.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (що діяв на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 16.1. договору за невиконання обов`язків за договором або їх виконання з порушенням умов договору сторони несуть відповідальність встановлену договором або законом.

Пунктом 16.10. договору встановлено, що при неповерненні по закінченню терміну, визначеного в пункті 12.1 договору (6 місяців), невикористаного авансу підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.

Згідно з поданим прокурором розрахунком сума пені становить 3 419 240,69 грн .

Відповідач контррозрахунку пені суду не надав.

Розглянувши та перевіривши розрахунок пені, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

Водночас, необхідно зазначити, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Зазначена правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки слід виходити з такого.

Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

В силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (у наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорія "значно", яка використовується в статті 551 ЦК України, є оціночною і має конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформований у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доцільності зменшення розміру нарахованої пені на 40% до 2 051 544,41 грн., з огляду на наступне:

- застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому прокурором не може відповідати критеріям розумності та справедливості, оскільки стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, попри те не може бути джерелом збагачення кредитора та те, що неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання;

- відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- відсутність підстав вважати, що прострочення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача.

В частині стягнення пені у розмірі 1 367 696,28 грн. відмовити.

Прокурор також просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 879 869,51 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 127 979,57 грн.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, доданий прокурором до позовної заяви, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є обґрунтованим, та таким що не підлягає зміні або скасуванню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частин 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". ... Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі наявних у справі доказів у сукупності, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності рішення суду першої інстанції, під час ухвалення якого судом надано належну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 04.06.2026 у справі № 920/146/26 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, у зв`язку із чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Я Р Д" на рішення Господарського суду Сумської області від 04.06.2026 у справі № 920/146/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 04.06.2026 у справі № 920/146/20 залишити без змін.

Матеріали справи № 920/146/20 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено після повернення головуючого судді Тищенко А.І. та судді Михальської Ю.Б. з відрядження 20.10.2026.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

А.О. Мальченко