Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №911/634/24 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 04 жовтня 2026 р.

Справа: №911/634/24

Суддя: Алданова С.О.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. Справа № 911/634/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Піщуліна Євгена Олеговича

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026

у справі № 911/634/24 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Піщуліна Євгена Олеговича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Керама"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області Фізичною особою - підприємцем Піщуліним Євгеном Олеговичем (далі - позивач; ФОП Піщулін Є.О.; апелянт; скаржник) подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Керама" (надалі - відповідач; ТОВ "АПК-Керама"; Товариство) про стягнення 369 182,79 грн, з яких 307 000,00 грн заборгованості, 39 829,49 грн інфляційних втрат, 14 353,30 грн 3% річних та 8 000,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки товару, що укладений сторонами у спрощений спосіб.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.03.2024 вказану позовну заяву та додані до неї документи було передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/634/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 залучено ОСОБА_1 (в подальшому - третя особа; ОСОБА_1 ) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 911/634/24 в позові відмовлено.

За висновками місцевого господарського суду, оскільки є факт прострочення поставки відповідачем товару не встановленим, то в позивача відсутні підстави для вимог про повернення попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення 307 00,00 грн попередньої оплати задоволенню не підлягає. Крім того, суд І-ої інстанції виснував, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 39 829,49 грн інфляційних втрат та 14 353,30 грн 3% річних також не підлягають задоволенню, як похідні від основної вимоги, наявність правових підстав для задоволення якої не встановлено. Окремо суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено порушення відповідачем його прав, в тому числі в частині строків поставки товару. Тому, відсутні підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ФОП Піщулін Є.О. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначає, що місцевим господарським судом помилково вказано, що зі змісту претензії вбачається, що позивач вимагав саме повернення попередньої оплати, а строк поставки товару встановлений не був, що виключає прострочення поставки товару. Проте, як вказує скаржник, в оскаржуваному рішенні судом встановлено, що товар не був поставлений позивачу.

Скаржником також наголошується, що судом 1-ої інстанції не розглянуто жодного доказу та не прийнято до уваги жодних аргументів, які наводились позивачем, а саме: 1) Товариством додані до матеріалів справи скріншоти переписки відповідача з представником позивача. З цієї переписки вбачається, що відвантаження товару відбулось без довіреності від позивача на отримання матеріальних цінностей. Переписка між сторонами щодо оформлення довіреності відбулась 22 вересня 2022 року, а товар згідно видаткової накладної відвантажено 20 вересня 2022 року, тобто товар було взагалі відвантажено раніш ніж виникла переписка між сторонами. При цьому, відповідач не виконав вимоги ст. 509 ЦК України, а саме відвантажив товар не позивачу, а іншій особі; 2) відповідач відвантажив товар саме в свій автомобіль, що також можна встановити з переписки «Viber»; відповідач взагалі не планував поставку товару саме позивачу, що підтверджуються доказами, які надані відповідачем, зокрема фотографіями відвантаження товару.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2026, апеляційна скарга позивача в справі № 911/634/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Піщуліна Є.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 911/634/24. Розгляд апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Піщуліна Є.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 911/634/24 призначено на 15.06.2026.

На адресу апеляційного господарського суду від ТОВ "АПК-Керама" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. За твердженнями Товариства, позивачем не надано жодного доказу: погодження конкретного строку поставки; направлення відповідачу вимоги про поставку товару; встановлення відповідачу строку для належного виконання зобов`язання. Отже, як вважає ТОВ "АПК-Керама", у нього не виникло прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Підсумовуючи викладені заперечення, на думку відповідача, оскаржуване рішення ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Розгляд справи відкладався та в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Представник позивача в судовому засіданні 05.10.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № R067258367968 про надіслання на адресу останнього ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 про призначення судового засідання на 05.10.2026.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність від третьої особи обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, беручи до уваги, що третя особа в попередні судові засідання, а саме 15.06.2026 та 17.08.2026 також не з`являлась, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1, якого належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Також судовою колегією зазначається, що відзиву/письмових пояснень на апеляційну скаргу позивача від третьої особи на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, між фізичною особою - підприємцем Піщуліним Є.О. (далі - покупець) та ТОВ "АПК-Керама" (надалі - постачальник) була досягнута усна домовленість, за якою відповідач зобов`язався здійснити продаж керамічної плитки, а позивач, у свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах передоплати.

На виконання зазначеної домовленості відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № 29 від 09.08.2022 на суму 307 000,00 грн.

Позивачем було сплачено на користь відповідача попередню оплату в повному обсязі, що підтверджується квитанцією № ТКХР-2Х86-96А9-2АК4 від 11.08.2022.

20.09.2022 відповідачем було відвантажено товар загальною вартістю 307 000,00 грн гр. ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності №1 від 19.09.2022, що підтверджується видатковою накладною № 27 від 20.09.2022.

В свою чергу, позивач зазначав, що жодних довіреностей він не видавав, а з ОСОБА_1 він не знайомий.

З огляду на непоставку товару, позивач звернувся до відповідача з претензією від 29.02.2024, в якій посилався на прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару та просив повернути попередню оплату в триденний строк.

Листом від 08.03.2024 відповідач зазначив, що ним було поставлено товар в повному обсязі, однак позивачем не оплачено повну вартість плитки, у зв`язку з чим відповідач просить здійснити оплату вартості товару, пені та 3% річних у п`ятиденний строк.

З огляду на те, що відповідач не здійснив поставку товару та не повернув суму попередньої оплати, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь 307 000,00 грн заборгованості, 39 829,49 грн інфляційних втрат, 14 353,30 грн 3% річних та 8 000,00 грн моральної шкоди.

У відзиві на позов, поданим до суду 1-ої інстанції, відповідач проти позову заперечував в повному обсязі з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи, колегією суддів зазначається, що згідно з частиною 1 статті 181 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом, відповідно до статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частинами 1, 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).

Як встановлено з матеріалів справи, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вже зазначалось, позивачем в якості попередньої оплати товару перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 307 000,00 грн.

Відповідачем, у свою чергу, було передано товар вартістю 307 000,00 грн третій особі - ОСОБА_1, який діяв від імені позивача на підставі довіреності №1 від 19.09.2022.

Водночас, позивач зазначав, що вказану довіреність не підписував.

У межах вказаного судовою колегією зазначається, що основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

У рамках зазначеного судова колегія вказує й те, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України (постанова Верховного Суду від 27 січня 2026 року в cправі № 902/198/25).

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 у справі № 911/634/24 призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса", на вирішення якої поставлено наступне питання: «Чи був виконаний підпис на оригіналі Довіреності № 1 від 19.09.2022 за типовою формою № M-2, виданої Фізичною особою - підприємцем Піщуліним Є.О. на ім`я ОСОБА_1 на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК-Керама" цінностей за рахунком № 29 від 09.08.2022, самим Піщуліним Є.О. чи іншою особою?».

До місцевого господарського суду надійшли матеріали справи № 911/634/24 разом з Висновком експерта № 688 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цій справі від 16.07.2025.

Зі змісту Висновку експерта від 16.07.2025 № 688, складеного судовим експертом Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" Абросимовою В.Г., вбачається, що підпис від імені Піщуліна Є.О. в довіреності № 1 від 19.09.2022 на зворотній стороні документа в рядку "Керівник підприємства Є.О. Піщулін" виконано не Піщуліним Є.О.

За вказаного, колегією суддів враховується відповідний висновок, як належний та допустимий доказ у справі, зокрема про підтвердження того, що позивачем не підписувалась довіреність № 1 від 19.09.2022.

Поряд із цим, докази поставки відповідачем товару вартістю 307 000,00 грн саме позивачу матеріали справи не містять.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, припис частини другої статті 693 ЦК України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 08.02.2019 у справі № 909/524/18, від 22.06.2023 в cправі № 925/1238/22, від 26.05.2026 у cправі № 910/14660/23.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відтак, право кредитора (покупця), який здійснив попередню оплату товару, на відмову від прийняття виконання зобов`язання (прийняття товару) та повернення суми попередньої оплати безпосередньо пов`язане з простроченням боржником (продавцем) виконання свого обов`язку з поставки товару.

З урахуванням наведеного судова колегія виходить з відсутності встановленого строку на поставку товару, в т.ч. зазначення такого в претензії від 29.02.2024, що, тим самим, не може вважатися простроченням боржника.

При цьому, з огляду на правила, визначені ч. 2 ст. 693 ЦК України, не встановлення строку на передання товару унеможливлює право покупця вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На це, як вважає колегія суддів, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

В матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про погодження сторонами конкретного строку поставки.

Зважаючи на наведене, на переконання судової колегії обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду, що строк виконання відповідачем обов`язку з поставки товару встановлений не був.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту наданої позивачем претензії від 29.02.2024 вбачається, що позивач вимагав саме повернення попередньої оплати. Так, позивачем було встановлено триденний строк на повернення сплачених грошових коштів.

Водночас, докази звернення з вимогою, якою встановлено строк поставки товару, позивачем не надано.

Враховуючи вказане, оскільки згідно матеріалів справи факт прострочення поставки відповідачем товару є не встановленим, колегія суддів висновується про правильність висновків суду попередньої інстанції щодо відсутності у позивача підстав для повернення попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, що, як наслідок, виключає задоволення позовних вимог про стягнення 307 00,00 грн попередньої оплати за товар.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 39 829,49 грн інфляційних втрат та 14 353,30 грн 3% річних, то відсутні підстави для їх задоволення, зокрема як похідних від основної вимоги.

В частині заявленої позивачем вимоги про стягнення 8 000,00 грн моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено Верховним Судом в постанові від 09.06.2022 у cправі № 910/4014/16, при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірним із заподіяною шкодою.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з цим, звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав жодного доказу, який би свідчив про факт заподіяння відповідачем позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

При цьому, враховуючи приписи ч. 1 ст. 23 ЦК України обов`язковою умовою для відшкодування моральної шкоди є наявність порушеного права особи.

У свою чергу, позивачем не доведено порушення відповідачем його прав, в тому числі в частині строків поставки товару.

Відтак, приймаючи також до уваги відсутність наведення апелянтом в апеляційній скарзі будь-яких доводів щодо неправильності висновків місцевого господарського суду щодо відмови у стягненні моральної шкоди, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Аналогічних правомірних, на переконання колегії суддів, висновків дійшов й суд першої інстанції.

В свою чергу, за вказаних вище обставин та підстав, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта щодо неправильності застосування судом 1-ої інстанції приписів ст. 693 ЦК України, а також про неврахування останнім всіх фактичних обставин цієї справи, необхідних для вирішення спору по суті з прийняттям відповідного рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 911/634/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження щодо заперечень на доводи, викладені скаржником в апеляційні скарзі.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ФОП Піщуліна Є.О.).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Піщуліна Євгена Олеговича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 911/634/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 911/634/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Фізичну особу - підприємця Піщуліна Євгена Олеговича.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.10.2025.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак

Оригінал: reyestr.court.gov.ua