Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №915/1835/23 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1835/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Таран С.В.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Торгової компанії “АЛМІ” (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю): Масін О.В.,

від Миколаївської міської ради: Дрібко Г.В.,

від ОСОБА_1 : не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції м. Одесі

апеляційну скаргу Миколаївської міської ради

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 13.07.2026 року про відмову у прийнятті звіту боржника про виконання судового рішення, суддя в І інстанції М.В. Мавродієва, повний текст якої складено 07.08.2026, в м. Миколаєві

у справі: №915/1835/23

за позовом: Торгової компанії “АЛМІ” (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю)

до відповідача: Миколаївської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1

про стягнення 735 792,28 грн

ВСТАНОВИВ

Торгова компанія «АЛМІ» (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просила суд стягнути з Миколаївської міської ради набуті без достатніх правових підстав грошові кошти в сумі 735 792 грн. 28 коп., які було безпідставно сплачені позивачем у період з квітня 2019 року по 24 липня 2023 року.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 у справі №915/1835/23, позовні вимоги були задоволені частково. Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь Торгової компанії “АЛМІ” (Підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) 733 138,59 грн грошових коштів, набутих без достатніх правових підстав та 10997,08 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

27.12.2024 на виконання рішення суду у вказаній частині судом видано відповідний наказ.

04.09.2025 від стягувача (позивача) до суду надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №915/1835/23.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.09.2025 у справі №915/1835/23 заяву ТК “АЛМІ” про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - задоволено; зобов`язано боржника - Миколаївську міську раду у строк у строк 60 календарних днів з дня отримання цієї ухвали, подати суду звіт про виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23.

01.12.2025 боржником (відповідачем) подано суду звіт про виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2026, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 у справі №915/1835/23, у прийнятті звіту Миколаївської міської ради про виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 – відмовлено; зобов`язано Миколаївську міську раду подати до суду новий звіт про виконання судового рішення в строк до 12.03.2026.

Суди зазначили, що станом на дату подання звіту судове рішення не виконано навіть частково, хоча з моменту набрання ним законної сили минув майже рік. Наведені боржником заходи, що здійснюються переважно виконавчими органами міської ради, є недостатніми для своєчасного та повного виконання рішення. Посилання на складний фінансовий стан громади не спростовують цих висновків, оскільки Миколаївською міською радою без належного обґрунтування не розглянуто підготовлений виконавчим комітетом, юридичним департаментом і департаментом фінансів проєкт рішення щодо перерозподілу бюджетних коштів для фінансування Міської цільової програми виконання судових рішень на 2019– 2026 роки. Крім того, апелянт не надав обґрунтованих заперечень щодо доводів про здійснення у 2025 році закупівель, кошти на які могли бути спрямовані на погашення заборгованості за судовими рішеннями. Водночас у звіті не визначено навіть орієнтовних строків виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 та не наведено їх обґрунтування, що свідчить про недостатність вжитих заходів і не забезпечує належного захисту права стягувача на своєчасне виконання судового рішення.

13.03.2026 боржником подано до суду звіт про виконання судового рішення від 08.08.2024 у справі №915/1835/23.

У поданому звіті Миколаївська міська рада відзначила, що з метою виконання судових рішень затверджено Міську цільову програму на 2019– 2026 роки, однак через складний фінансовий стан громади відсутня можливість збільшити її фінансування. На підтвердження цього боржник посилається на рішення міської ради від 30.12.2025 №50/26 «Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2026 рік» та №50/27 щодо звернення до Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України про надання додаткової дотації. За твердженням боржника, дефіцит фінансових ресурсів громади становить близько 1,14 млрд грн, що зумовлено, зокрема, скороченням надходжень податку на доходи фізичних осіб, релокацією підприємств, руйнуванням об`єктів бізнесу та зменшенням податкових надходжень унаслідок збройної агресії. Бюджет на 2026 рік сформовано з пріоритетним фінансуванням захищених статей видатків, критичної інфраструктури та обов`язкових боргових зобов`язань.

Боржник визнає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 залишається невиконаним, та зазначає, що виконавчий документ перебуває на 10-му місці в черзі органів Казначейства. Виконання попередніх судових рішень, загальна сума заборгованості за якими разом із цією справою становить 8 164 213,41 грн, наразі також ускладнене через нестачу бюджетних коштів. У зв`язку із цим виконавчий комітет міської ради листом від 19.02.2026 №4290/02.02.01-40/02/14/26 звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Миколаєві щодо можливості виконання рішення поза чергою, однак станом на 12.03.2026 відповіді не отримав.

Миколаївська міська рада стверджує, що вживає можливих заходів для виконання судового рішення, зокрема звертається щодо отримання додаткового фінансування та розглядає можливість перерозподілу бюджетних коштів. Подальший строк виконання рішення, за її твердженням, залежить від надходження додаткової державної дотації або внесення змін до бюджету громади. Водночас боржник наголошує, що виконує судові рішення в порядку черговості та в межах наявних бюджетних асигнувань відповідно до чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.07.2026 у справі №915/1835/23 в прийнятті звіту Миколаївської міської ради про виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 відмовлено; застосовано до боржника захід процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 66560,0 грн; стягнуто з Миколаївської міської ради через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради в дохід Державного бюджету України штраф в сумі 66560,0 грн; встановлено Миколаївській міській раді новий строк для подання звіту про виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 - 90 (дев`яносто) днів з дня вручення ухвали.

Розглянувши звіт Миколаївської міської ради, суд установив, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 залишається невиконаним, а боржник не вчинив дій щодо його виконання чи хоча б часткового виконання. Посилання на складний фінансовий стан громади та звернення щодо отримання додаткової державної дотації не підтверджують вжиття інших дієвих заходів для погашення заборгованості. Водночас боржник не обґрунтував, у які строки рішення може бути виконане, та не зазначив, у якому обсязі й у який спосіб додаткові кошти будуть спрямовані на виконання судових рішень.

Крім того, на реалізацію Міської цільової програми з виконання судових рішень у бюджеті громади на 2026 рік передбачено лише 54 900 грн. Також міською радою не було розглянуто підготовлений проєкт рішення щодо перерозподілу бюджетних коштів для фінансування цієї програми. За таких обставин наведені боржником пояснення не свідчать про наявність достатніх об`єктивних перешкод, які унеможливлюють виконання судового рішення, а вжиті заходи не можна визнати достатніми для його своєчасного та повного виконання.

Отже, звіт подано без дотримання вимог пункту 6 частини 2 статті 345-3 ГПК України, оскільки в ньому не наведено обґрунтованих строків виконання рішення та достатніх заходів для усунення обставин, що перешкоджають його виконанню.

На підставі частини 2 статті 345-4 ГПК України суд відмовив у прийнятті звіту, застосовує до боржника штраф у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - 66 560 грн - та встановлює новий строк для подання звіту про виконання судового рішення.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Миколаївської міської ради, в якій скаржник просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 13.07.2026 у справі №915/1835/23 та винести нове судове рішення, яким прийняти звіт про виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23.

В обґрунтування апеляційної скарги Миколаївська міська рада зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам і доказам, наведеним у звіті про виконання судового рішення та клопотанні про долучення доказів, які, на думку скаржника, підтверджують об`єктивну неможливість виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 через відсутність необхідного фінансового ресурсу. Зокрема, рада посилається на дефіцит бюджету громади в розмірі близько 1,14 млрд грн, скорочення надходжень податку на доходи фізичних осіб, релокацію платників податків, руйнування підприємств і недостатність коштів навіть для фінансування першочергових видатків. На переконання апелянта, суд не спростував цих обставин, не встановив наявності конкретного джерела фінансування виконання рішення та не визначив, які саме дієві заходи рада могла вжити без порушення бюджетного законодавства.

Скаржник вважає помилковим висновок суду про недостатність заходів, вжитих для виконання рішення, з огляду на незначний обсяг фінансування Міської цільової програми виконання рішень про стягнення коштів з виконавчих органів Миколаївської міської ради на 2019– 2026 роки, на яку у бюджеті на 2026 рік передбачено 54 900 грн. На думку ради, сам по собі порівняно невеликий розмір бюджетного призначення не свідчить про наявність вільних коштів або можливість їх перерозподілу, оскільки бюджет сформовано в умовах значного дефіциту, а видатки на окремі обов`язкові потреби не забезпечені в повному обсязі. При цьому суд, як стверджує апелянт, фактично підмінив перевірку належності дій боржника оцінюванням бюджетних пріоритетів органу місцевого самоврядування, не встановивши, які саме видатки могли бути скорочені та чи допускався такий перерозподіл законом.

Крім того, апелянт наголошує, що суд не врахував сукупність заходів, зазначених у звіті, а безпідставно звів їх до одного звернення щодо надання додаткової дотації з державного бюджету. Рада посилається на дію відповідної міської цільової програми, виконання судових рішень у черговості, визначеній Казначейством, звернення до органів державної влади щодо додаткового фінансування, а також звернення виконавчого комітету до територіального органу Казначейства щодо можливості виконання рішення поза чергою. Водночас скаржник вважає необґрунтованою вимогу суду наперед визначити розподіл коштів, які ще не надійшли до бюджету, та зазначає, що конкретний строк виконання рішення неможливо встановити до отримання додаткового фінансування або внесення змін до бюджету.

З огляду на викладене, Миколаївська міська рада вважає, що висновок суду про недостатність вжитих заходів та невідповідність звіту вимогам статті 345-3 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованим. На думку скаржника, відсутність фактичного виконання рішення за умов документально підтвердженого дефіциту коштів не свідчить сама по собі про невжиття необхідних заходів, а тому відсутні підстави для відмови у прийнятті звіту та накладення штрафу в розмірі 66 560 грн. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а, зазначаючи, що накладення штрафу за відсутності фактичного фінансового забезпечення не сприятиме виконанню судового рішення, а лише створить додаткове навантаження на місцевий бюджет.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 19.10.2026 о 12:30.

В судовому засіданні 19.10.2026 брали участь представники позивача і відповідача.

Третя особа участі не брала, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності третьої особи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду про відмову у прийнятті звіту боржника про виконання судового рішення та накладення штрафу.

Однією із основних конституційних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 2 ГПК України обов`язковість судового рішення є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

За приписами ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 (заява № 60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якого виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України, взявши до уваги ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Розділом VI ГПК України встановлений порядок здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

Згідно ч.4 ст.345-1 Господарського процесуального кодексу України, якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.

У відповідності до ч.2 ст.345-3 Господарського процесуального кодексу України, звіт боржника про виконання судового рішення має містити, зокрема: відомості про виконання боржником судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання (п.5); у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про те, чи існують обставини, які ускладнюють виконання судового рішення боржником, які заходи вжито та вживаються боржником для їх усунення (п.6); перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому (п.7).

Згідно ч.3 ст.345-3 Господарського процесуального кодексу України до звіту додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися; 2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що у поданому на розгляд суду звіті боржником зазначено наступне:

- Миколаївською міською радою, на виконання ч.1 ст.143 Конституції України та з метою забезпечення своєчасного виконання судових рішень, відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, Закону України “Про виконавче провадження”, Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджено Міську цільову програму по виконанню рішень про стягнення коштів з виконавчих органів Миколаївської міської ради на 2019-2026 року (копії рішень Миколаївської міської ради від 21.12.2018 №49/29 (зі змінами) надано зі звітом від 01.12.2025). На даний час вказана програма є діючим нормативно-правовим актом. Таким чином, боржник діє у відповідності до норм чинного законодавства на виконання покладених повноважень, забезпечивши прийняття акту, який забезпечує виконання судових рішень, але у зв`язку з обставинами, в яких опинилась Миколаївська міська громада, а саме через відсутність коштів, не було реальної можливості перерозподілити видатки та збільшити фінансування саме цієї Програми;

- боржник звертає увагу, що 30.12.2025 відбулось засідання чергової 50-ї сесії Миколаївської міської ради VIII скликання, на якій було прийнято рішення звернутись до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо надання додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам з метою забезпечення виконання першочергових видатків бюджету Миколаївської міської територіальної громади у 2026 році (режим доступу: https://mkrada.gov.ua/documents/51017.html, а також прийнято рішення №50/26 “Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2026 рік”(режим доступу: https://mkrada.gov.ua/documents/50600.html);

- рішення Миколаївської міської ради від 30.12.2025 №50/27 “Про звернення депутатів Миколаївської міської ради VIІI скликання до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо надання додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам з метою забезпечення виконання першочергових видатків бюджету Миколаївської міської територіальної громади у 2026 році” та рішення Миколаївської міської ради від 30.12.2025 №50/26 “Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2026 рік” (копії надані разом із клопотанням від 12.01.2026) є доказами того, що Миколаївська міська рада не мала об`єктивної можливості виконати судове рішення, проте здійснює заходи для отримання додаткового фінансування з держави та відповідно для можливості здійснити перерозподіл коштів та збільшити видатки Міської цільової програми про виконання рішень про стягнення коштів з виконавчих органів Миколаївської міської ради на 2019-2026 року;

- боржник зазначає, що прийняття зазначених вище рішень, серед іншого, підтверджує складний фінансовий стан громади, адже дефіцит фінансового ресурсу для забезпечення першочергових потреб громади становить близько 1,14 млрд. грн. У зверненні вказано, що суттєвий вплив на зниження фінансової спроможності громади має втрата частини надходжень податку на доходи фізичних осіб, що є основним джерелом доходів місцевого бюджету. Унаслідок змін бюджетного законодавства та вилучення ПДФО з грошового забезпечення військовослужбовців і працівників правоохоронних органів, бюджет Миколаївської міської територіальної громади втратив близько 26% від загального обсягу надходжень ПДФО;

- крім того, внаслідок повномасштабної збройної агресії суттєво зменшилася кількість платників податків на території громади. Це зумовлено релокацією підприємств в інші регіони України, руйнуванням та знищенням об`єктів бізнесу, а також зупиненням або істотним скороченням діяльності великих платників податків, які традиційно формували значну частину доходів місцевого бюджету. Зазначені чинники мають довгостроковий характер та об`єктивно обмежують можливості громади щодо відновлення доходної бази без додаткової державної фінансової підтримки. При цьому, під час формування проєкту бюджету Миколаївської міської територіальної громади на 2026 рік органом місцевого самоврядування застосовано максимально стриманий та відповідальний підхід, зокрема: видатки на оплату праці працівників бюджетної сфери розраховані виключно на рівні фактично виплаченої заробітної плати у 2025 році, без урахування індексації; поточні видатки, за винятком захищених статей та обмеженого переліку видатків, необхідних для підтримання операційної діяльності головних розпорядників бюджетних коштів і комунальних підприємств, не включені до базового бюджету; капітальні видатки обмежені мінімальним обсягом (близько 300 млн. грн), необхідним для підтримки та відновлення критичної інфраструктури; у повному обсязі враховані обов`язкові боргові зобов`язання міста, обслуговування яких у 2026 році становить 480,5 млн. грн. Крім того, інформація про складний фінансовий стан громади є загальновідомою, що підтверджується численними публікаціями на офіційних сайтах Асоціації міст України (далі - АМУ) та в медіа;

- боржник стверджує, що відсутність коштів є фактором, який поза розумним сумнівом об`єктивно унеможливлює виділення додаткових коштів для реалізації заходів Міської цільової програми про виконання рішень про стягнення коштів з виконавчих органів Миколаївської міської ради на 2019-2026 роки, і відповідно більш швидкого виконання судового рішення по справі №915/1835/23;

- відповідно до п.3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників, - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій);

- дійсно, станом на час розгляду даної справи, судове рішення залишається невиконаним. За інформацією наявною у виконавчому комітеті Миколаївської міської ради, справа №915/1835/23 знаходиться на 10 місці по черговості надходження виконавчих документів до органів Казначейства. Наразі у зв`язку зі складним фінансовим становищем Миколаївської міської територіальної громади не вбачається можливим виконати всі судові рішення (справи №400/600/23, №915/957/24, №915/1504/24, №915/1168/24, №915/970/24, №915/1222/19, №915/391/24, №915/1896/23, №915/710/21), які знаходяться попереду рішення у справі №915/1835/23. Так, станом на дату подачі цього звіту, загальна сума заборгованості по вищевказаним справам разом зі справою №915/1835/23 складає 8164213,41 грн. З огляду на зазначене, виконавчий комітет Миколаївської міської ради також звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м.Миколаєві Миколаївської області з проханням повідомити, чи можливе виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 поза чергою та у який спосіб (копія листа №4290/02.02.01-40/02/14/26 від 19.02.2026 додається). Але станом на 12.03.2026 відповіді не отримано. Миколаївська міська рада враховує свої боргові зобов`язання та буде їх виконувати через органи Казначейства у відповідності до вимог чинного законодавства України, але наразі фінансування проводиться по захищеним статтям та обмеженому переліку видатків, необхідних для підтримання операційної діяльності. У разі отримання додаткової дотації з державного бюджету, або у разі інших змін у бюджеті, Миколаївською міською радою та її виконавчими органами буде здійснюватися перерозподіл коштів, від цього і залежить строк виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23;

- Миколаївською міською радою вживаються заходи для усунення обставин, які унеможливлюють негайно виконати рішення суду, а саме отримання додаткового фінансування, а також встановлюється можливість виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 поза чергою;

- Миколаївською міською радою здійснено усі можливі заходи для виконання цього та інших судових рішень: прийнято відповідну програму, почергово виконуються рішення судів та здійснюються заходи для наповнення бюджету. Таким чином, рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23 перебуває на етапі виконання у відповідності до Порядку виконання рішень у межах наявних бюджетних асигнувань.

У запереченнях стягувача на поданий боржником звіт зазначено наступне:

- стягувач вважає, що боржник штучно підміняє поняття та періодично згадує про наміри добровільно виконати судове рішення, однак після ухвалення рішення минуло вже більше 600 днів (1 рік 8 місяців), тому апелювання таким поняттям як “негайне виконання” виглядає недоречним з огляду на те, як і імітація намірів добровільного виконання судового рішення. Стягувач звертає увагу, що починаючи з серпня 2024 року по березень 2026 рік відповідач не прийняв жодного рішення, направленого на добровільне виконання судового рішення, натомість, перші реакції окремих підрозділів у структурі відповідача на існування судового рішення по справі №915/1835/23 почали з`являтись лише після пред`явлення судового наказу до виконання в порядку примусового виконання судових рішень у середині 2025 року. При тому, що Господарським судом вже було встановлено судовий контроль за виконанням судового рішення для стимулювання відповідача до активних дій направлених на виконання рішення суду та при розгляді минулого звіту відповідача про виконання судового рішення, за наявності прямого припису у ГПК щодо відповідальності у вигляді штрафу у випадку неприйняття звіту, позивач не наполягав на його застосуванні, оскільки відповідач в своїх поясненнях до звіту зазначав про здійснення ним всіх необхідних дій та направлення проекту рішення про внесення змін до бюджету та розподілу бюджетних коштів між бюджетними програмами для фінансування програми затвердженої рішенням ММР від 21.12.2018 №49/29. З огляду на це ухвалою Господарського суду Миколаївської області було лише відмовлено у прийнятті звіту без застосування заходів процесуального примусу та/або штрафів до відповідача та його керівника та надано строк 2 місяці для подачі нового звіту. Станом на 31.03.2026, відповідач, який декларує наміри добровільно виконати судове рішення, ні на засідання профільних комітетів, ні в сесійній залі жодних рішень, із обіцяних у минулих звітах, не прийняв. Більш того, саме відповідач 02.03.2026 подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2026 по справі 915/1835/23 з вимогою про її скасування;

- відповідно до Звіту, наданого відповідачем 01.12.2025, зазначено, що “у зв`язку з недостатнім залишком коштів для реалізації Міської цільової програми про виконання рішень про стягнення коштів з виконавчих органів Миколаївської міської ради на 2019-2026 роки, затвердженою рішенням Миколаївської міської ради від 21.12.2018 №49/29 (зі змінами), юридичним департаментом Миколаївської міської ради повідомлено службовою запискою керуючого справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради Волкова А.С. про необхідність внести зміни до бюджету Миколаївської міської територіальної громади на 2025 рік в частині збільшення фінансування Програми про виконання рішень на погашення заборгованості за судовими рішеннями про стягнення коштів міського бюджету (копія службової записки № 32285/02.06.02.01-04/25-2 від 11.06.2025 міститься в матеріалах справи). Також, Листом №38330/02.08-09/25-2 від 10.07.2025 Виконавчого комітету Миколаївської міської ради надано пропозиції щодо змін до бюджету, а Департаментом фінансів Миколаївської міської ради підготовлено проєкт рішення Миколаївської міської ради “Про внесення змін до рішення міської ради від 19.12.2024 №39/99 “Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2025 рік” (файл s-fi-006) для розгляду на черговій сесії.”;

- стягувач вважає, що твердження у звіті від 12.03.2026 відповідача про направлення листів і пропозицій у 2026 році власним підрозділам та виконавчим органам не можуть слугувати належним доказом виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 по справі №915/1835/23, оскільки в минулих звітах вже зазначалось про аналогічне листування у червні 2025 року, яке не призвело до жодних активних дій. Крім того, подібне листування це питання внутрішньої організації роботи відповідача, оскільки всі підрозділи та виконавчі органи відповідача є його складовою частиною, а не окремими суб`єктами правовідносин, тому це не може слугувати підставою для настільки тривалого процесу виконання судових рішень чи надання процесуальних документів, натомість вказане може бути в подальшому розцінене як наявність складу правопорушення, метою якого є ухилення від виконання судового рішеннями та ініціації окремих процесуальних рішень відносно відповідальних осіб відповідача та безпосередньо його керівника;

- в минулому своєму звіті та додаткових поясненнях до нього, відповідач вже посилався на рішення Миколаївської міської ради від 30.12.2025 №50/26, в якому зазначив наступне: «Звертаю увагу, що Миколаївська міська рада враховує свої боргові зобов`язання та буде їх виконувати виключно через органи Казначейства у порядку черговості у відповідності до вимог чинного законодавства України. Що також підтверджується, у рішенні Миколаївської міської ради від 30.12.2025 №50/26 “Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2026 рік”, зокрема у п.18, яким надано право Виконавчому комітету Миколаївської міської ради в межах встановлених бюджетних призначень здійснювати добровільне виконання судових рішень про стягнення коштів з Миколаївської міської ради”. “Так, згідно наданих пропозицій розрахунків першочергових видатків щодо пред`явлення позовних заяв протягом 2026 року складає лише 30000 грн., на подачу апеляційних скарг - 42,510 грн і на подачу касаційних скарг - 30000 грн, погашення заборгованості по судовим рішенням 100000 грн”. Відповідно до п.18 вказаного рішення від 30.12.2025 №50/26, відповідач надає право виконавчому комітету Миколаївської міської ради межах в межах встановлених бюджетних призначень здійснювати добровільне виконання судових рішень про стягнення коштів з Миколаївської міської ради. Стягувач повідомляє, що станом на 31.03.2026 рішення Миколаївської міської ради від 30.12.2025 №50/26 не виконано, жодних надходжень в межах встановленого ліміту 100000 грн на користь позивача не надходило. Вказане твердження та посилання на рішення ММР було лише маніпуляцією фактами та спробою ввести суд та позивача в оману щодо наявності намірів виконати рішення суду “добровільно”, що є недоречно й направлено на уникнення процесуальної відповідальності, оскільки стягнення відбувається у межах процедури примусового виконання та судового контролю;

- стягувач стверджує, що Миколаївська міська рада зазначаючи в своєму звіті від 12.03.2026 та у поясненнях до нього про виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області по справі №915/1835/23, що у неї відсутні джерела для фінансування, самостійно і свідомо відмовляється від стягнення з боржників заборгованості зі сплати за землю. Так, відповідач будучи в повній мірі обізнаним про наявність в нього заборгованості перед ТК “АЛМІ” в межах справи №915/1835/23 в розмірі 733138,59 грн за період з червня 2019 року по травень 2023 року, та про наявність фактичного землекористувача в цей період ( ОСОБА_1 ), про вибуття ТК “АЛМІ” як сторони Договору оренди землі та переходу усіх прав та обов`язків до ОСОБА_1 , подає позовну заяву до ОСОБА_1 лише у грудні 2025 року (після розгляду першого звіту про виконання судового рішення) (справа №915/2134/25) та про стягнення з нового землекористувача лише 75394,13 грн за період, який втричі менший від періоду фактичного користування земельною ділянкою. Цією позовною заявою в межах справи №915/2134/25 Миколаївська міська рада самостійно занизила боргові зобов`язання землекористувачів в десять разів за спірною земельною ділянкою. Крім того, заявляючи період за яким проводиться стягнення з ОСОБА_1 з 08.10.2023 по 01.05.2025 та відсутність вимог за період з травня 2019 року до нього є доказом того, що Миколаївська міська рада по сьогоднішній день презюмує, що плата за землю за цей період сплачена за рахунок безпідставно збережених грошових коштів Торгової компанії “АЛМІ” і не рахується в бухгалтерському обліку як мінус, оскільки як зазначалось вище, жодного рішення про необхідність перерозподілу бюджетних коштів відповідачем не приймалось, бо він цей борг не визнає, що підтверджується інформацією про справу №915/2134/25.

Відповідно до ч.1 ст.345-4 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту.

Згідно ч.2 ст.345-4 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 345-3 цього Кодексу.

Таким чином, закон пов`язує прийняття звіту не лише з викладенням боржником певних пояснень, а й з оцінкою їх обґрунтованості та достатності вжитих заходів у контексті обов`язковості судового рішення.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23, яке набрало законної сили 02.12.2024, станом на час розгляду звіту Миколаївської міської ради залишалося невиконаним.

З моменту набрання судовим рішенням законної сили минув значний проміжок часу, майже два роки, однак боржником так і не вчинено жодних дій щодо виконання чи навіть часткового виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2026, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 у справі №915/1835/23, вже відмовлялось у прийнятті звіту Миколаївської міської ради про виконання судового рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23; зобов`язано Миколаївську міську раду подати до суду новий звіт про виконання судового рішення в строк до 12.03.2026.

Подаючи повторно 12.03.2026 до суду звіт про виконання судового рішення, відповідач повторно посилається на ті ж обставини, які були предметом розгляду первісного поданого останнім звіту, та яким було відмовлено судами обох інстанцій.

Щодо доводів апеляційної скарги про об`єктивну відсутність фінансового ресурсу.

Судова колегія не заперечує, що формування та виконання бюджету Миколаївської міської територіальної громади відбувається в складних соціально-економічних і безпекових умовах, а наведені міською радою обставини щодо скорочення надходжень до бюджету, втрати частини платників податків, необхідності фінансування критичної інфраструктури та першочергових потреб громади можуть об`єктивно ускладнювати виконання її фінансових зобов`язань.

Водночас сама наявність складного фінансового становища не є достатньою підставою для висновку про належне виконання боржником обов`язків у межах судового контролю. Для цілей статей 345-3, 345-4 Господарського процесуального кодексу України істотне значення має не лише наявність фінансових труднощів як таких, а й те, яких конкретних заходів боржник ужив для виконання судового рішення з урахуванням цих обставин, чи використав він наявні в межах своєї компетенції можливості для усунення перешкод та чи підтверджено, що вжиті заходи є достатніми.

Іншими словами, об`єктивні труднощі у виконанні судового рішення та достатність дій, спрямованих на його виконання, є взаємопов`язаними, проте не тотожними питаннями. Навіть якщо фінансові обставини ускладнюють негайне виконання рішення, це не звільняє боржника від обов`язку організувати свою діяльність таким чином, щоб забезпечити виконання судового рішення в межах установленої законом процедури, а також належно обґрунтувати вжиті заходи та перспективи його виконання.

Наведені у звіті відомості про дефіцит фінансового ресурсу для забезпечення першочергових потреб громади в розмірі близько 1,14 млрд грн, скорочення надходжень податку на доходи фізичних осіб, релокацію підприємств, руйнування об`єктів бізнесу та необхідність фінансування захищених статей видатків характеризують загальний стан місцевого бюджету.

Однак самі собою ці показники не підтверджують, що міська рада вичерпала всі можливі законні заходи для виконання саме судового рішення у справі №915/1835/23, а також не доводять неможливості вжиття будь-яких подальших дій для поступового погашення відповідної заборгованості.

Аргументи апелянта про те, що суд першої інстанції не встановив конкретного вільного фінансового ресурсу є необґрунтованими, адже вирішальним у цій справі є те, що наведені радою обставини загального фінансового характеру не супроводжувалися достатніми доказами вжиття всіх необхідних заходів, які могли б свідчити про належну організацію виконання судового рішення.

Щодо посилань на Міську цільову програму та обсяг її фінансування.

Як вбачається з матеріалів справи, Миколаївською міською радою затверджено Міську цільову програму виконання рішень про стягнення коштів з виконавчих органів Миколаївської міської ради на 2019– 2026 роки. Проте наявність такої програми, як і її формальна чинність, сама собою не підтверджує достатності заходів, ужитих боржником для виконання конкретного судового рішення.

Затвердження програми є організаційним і нормативним заходом, спрямованим на забезпечення виконання судових рішень, однак ефективність її реалізації залежить, зокрема, від фактичного фінансування та конкретних дій уповноважених органів щодо забезпечення відповідних видатків. Тому посилання ради на існування програми не усуває необхідності перевірити, яких заходів було вжито для її належної реалізації в умовах недостатності бюджетних коштів.

При цьому згідно з рішенням Миколаївської міської ради від 30.12.2025 №50/26 «Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2026 рік» на виконання зазначеної програми передбачено 54 900 грн.

Доводи апелянта про самостійність місцевих бюджетів та неприпустимість втручання в бюджетну діяльність органів місцевого самоврядування не спростовують наведених висновків. Судова колегія враховує, що органи місцевого самоврядування здійснюють бюджетні повноваження самостійно в межах, установлених законом. Водночас така самостійність не означає можливості не виконувати судові рішення або звільнятися від судового контролю за виконанням покладених ними обов`язків.

Здійснюючи судовий контроль, суд не перебирає на себе повноваження міської ради щодо затвердження бюджету, не визначає замість неї конкретні напрями видатків і не підміняє власною оцінкою рішення представницького органу місцевого самоврядування. Суд перевіряє, чи підтверджено боржником об`єктивність наведених перешкод, чи вжито належних заходів для їх подолання та чи є такі заходи достатніми з огляду на обов`язковість судового рішення.

За таких обставин посилання на принципи збалансованості та самостійності місцевих бюджетів не може розглядатися як достатня відповідь на питання про те, чи вжила міська рада всіх необхідних і доступних їй заходів для виконання рішення суду. Самостійність бюджетного процесу має реалізовуватися з дотриманням інших обов`язкових приписів законодавства, зокрема щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Крім того, матеріали справи свідчать, що ще у 2025 році виконавчими органами міської ради порушувалося питання про внесення змін до бюджету з метою збільшення фінансування відповідної цільової програми та погашення заборгованості за судовими рішеннями. Зокрема, у матеріалах справи наявні службова записка юридичного департаменту від 11.06.2025 №32285/02.06.02.01-04/25-2, лист виконавчого комітету від 10.07.2025 №38330/02.08-09/25-2 та відомості про підготовку проєкту рішення щодо внесення змін до бюджету громади на 2025 рік.

Однак саме по собі підготовлення проєкту рішення або направлення внутрішніх службових документів не свідчить про фактичне вжиття достатніх заходів, якщо відповідні пропозиції не були реалізовані та не призвели до конкретних дій, спрямованих на забезпечення виконання судового рішення. За наявності тривалого невиконання рішення боржник мав надати переконливе пояснення щодо результатів розгляду таких пропозицій, причин їх нереалізації та подальших дій, ужитих для усунення перешкод.

Отже, судова колегія відхиляє аргумент апелянта про те, що оцінка судом обсягу фінансування цільової програми становить неправомірне втручання у бюджетні повноваження міської ради. Така оцінка була необхідною для з`ясування достатності заходів боржника в межах передбаченого законом судового контролю та не означає перебрання судом повноважень щодо формування місцевого бюджету.

Стосовно аргументів скаржника про відсутність конкретного заходу, який міська рада могла вжити для виконання рішення.

Апелянт стверджує, що місцевий господарський суд не визначив конкретної дії, невчинення якої ставиться боржнику у вину, та не встановив, який саме фінансовий ресурс міг бути використаний для виконання рішення без порушення бюджетного законодавства.

Судова колегія вважає, що такий аргумент ґрунтується на неправильному розумінні предмета судового контролю. У межах розгляду звіту суд не зобов`язаний самостійно розробляти для боржника бюджетні рішення, визначати конкретні джерела фінансування або вказувати, які саме видатки мають бути скорочені. Обов`язок навести обґрунтовані відомості про вжиті заходи, наявні перешкоди та орієнтовні строки виконання покладений законом саме на боржника.

Відповідно, суд оцінює належність дій самого боржника з огляду на його повноваження та обставини справи. За наявності спеціальної цільової програми, тривалого невиконання рішення та попереднього порушення питання про збільшення її фінансування боржник мав надати повні відомості про результати розгляду відповідних пропозицій, причини їх нереалізації, можливі подальші заходи та реальні перспективи виконання рішення.

Водночас із поданого звіту не вбачається, що боржник навів достатньо конкретні та послідовні відомості, які давали б змогу зробити висновок про вичерпання ним усіх доступних законних способів забезпечення виконання рішення.

Уся аргументація боржника зводиться до загального опису дефіциту бюджету та очікування додаткового фінансування з державного бюджету, без визначення конкретних строків і належного обґрунтування подальших дій у разі ненадходження такого фінансування.

При цьому відсутність у звіті доказів наявності вільних бюджетних коштів не звільняє боржника від обов`язку довести достатність ужитих заходів. Інше тлумачення фактично означало б, що будь-який орган місцевого самоврядування міг би обмежитися посиланням на дефіцит бюджету та очікування державної допомоги, а судовий контроль утратив би дієвий характер. Водночас такий підхід не узгоджується з конституційним принципом обов`язковості судового рішення та завданням судового контролю, спрямованого на забезпечення його реального виконання.

Щодо посилань на звернення про надання додаткової дотації та інших заходів, зазначених у звіті.

Судова колегія бере до уваги, що Миколаївська міська рада рішенням від 30.12.2025 №50/27 звернулася до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо надання додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам для забезпечення першочергових видатків громади у 2026 році. Також боржник зазначив про звернення виконавчого комітету до територіального органу Державної казначейської служби України з проханням повідомити про можливість виконання судового рішення поза чергою та про порядок такого виконання.

Водночас наведені дії свідчать передусім про намір отримати додатковий фінансовий ресурс і з`ясувати можливість виконання рішення поза чергою, але самі собою не підтверджують, що боржник ужив достатніх заходів для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Звернення до органів державної влади щодо додаткового фінансування є можливим заходом у межах повноважень міської ради, однак результат такого звернення залежить від рішень інших органів і не перебуває під безпосереднім контролем боржника. Тому саме по собі направлення відповідного звернення не забезпечує виконання судового рішення та не може розглядатися як достатній захід без належного обґрунтування того, які інші дії здійснюються боржником для забезпечення виконання рішення в межах наявних правових і фінансових можливостей.

Так само звернення до органу Казначейства щодо можливості виконання рішення поза чергою підтверджує вчинення певної процесуальної або організаційної дії, однак за відсутності відповіді на таке звернення не свідчить про наявність правової перешкоди, яка унеможливлює виконання рішення в загальному порядку. Більше того, сам боржник зазначив, що рішення перебуває на десятій позиції за черговістю надходження виконавчих документів, а попереду нього знаходяться інші рішення про стягнення коштів. Такі обставини не спростовують необхідності вживати заходів для забезпечення виконання судового рішення у встановленому законом порядку.

Судова колегія також враховує, що відповідно до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого у встановленому законодавством порядку, відповідні рішення виконуються органами Казначейства в порядку черговості надходження виконавчих документів. Однак дотримання черговості виконання не усуває обов`язку боржника забезпечувати наявність належних бюджетних призначень та вживати заходів, необхідних для виконання судових рішень у межах передбаченої законом процедури.

У цьому контексті судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.07.2018 у справі №910/13057/16, відповідно до якої відсутність відкритих рахунків в органах Казначейства сама собою не може бути підставою для невиконання судового рішення, а за відсутності нормативного регулювання певних аспектів виконання компетентний орган має встановити та вжити необхідних заходів для забезпечення його виконання.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що наведені міською радою звернення, посилання на чинну програму та дотримання казначейської черговості не є достатніми самі по собі для підтвердження належного виконання обов`язків боржника в межах судового контролю.

Щодо доводів про неможливість наперед визначити розподіл коштів, які ще не надійшли до бюджету.

Апелянт також вважає необґрунтованим висновки суду про те, що у звіті не визначено, в якому обсязі кошти додаткової дотації, у разі її отримання, будуть спрямовані на виконання судових рішень. На думку ради, до фактичного надходження коштів неможливо визначити їх обсяг, цільове призначення та порядок використання.

Судова колегія вважає, що це не спростовує висновків місцевого господарського суду, оскільки зауваження щодо невизначеності майбутнього розподілу коштів не було єдиною підставою для відмови у прийнятті звіту.

Суть недоліків звіту полягає в тому, що боржник пов`язав перспективу виконання судового рішення переважно з настанням майбутньої обставини - отриманням додаткової дотації або внесенням змін до бюджету, - однак не навів достатнього обґрунтування того, які конкретні дії вживатимуться для виконання рішення за відсутності такого фінансування та в які строки можна очікувати його виконання за наявних обставин.

Саме по собі зазначення про те, що питання перерозподілу коштів вирішуватиметься після надходження додаткового ресурсу, не дає змоги встановити реальні перспективи виконання рішення, оскільки не містить ані конкретного плану подальших дій, ані обґрунтованого прогнозу щодо строків.

Судова колегія наголошує, що з огляду на тривалість невиконання судового рішення боржник мав надати суду максимально конкретні відомості про стан виконання, фактичні заходи та перспективи виконання рішення, а не обмежуватися посиланням на невизначеність майбутніх бюджетних надходжень.

У поданому звіті Миколаївська міська рада пов`язала строк виконання рішення з отриманням додаткової дотації або іншими майбутніми змінами бюджету, проте не визначила орієнтовного періоду виконання рішення та не навела належного обґрунтування такого прогнозу. Посилання на невизначеність майбутнього фінансування не звільняє від виконання процесуального обов`язку надати суду максимально конкретні відомості про перспективи виконання рішення.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував відсутність у звіті відомостей про орієнтовні строки виконання рішення та їх обґрунтування як одну з обставин, що свідчить про невідповідність звіту вимогам статті 345-3 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання апелянта на рішення Миколаївської міської ради щодо необхідності додаткового фінансування першочергових видатків, зокрема у сферах освіти, оплати праці, утримання критичної інфраструктури та забезпечення соціальних гарантій - не засвідчують автоматичної неможливості виконання судового рішення та не звільняють раду від обов`язку надати повний звіт про вжиті заходи.

Отже, доводи апелянта про те, що суд не надав належної оцінки всім обставинам фінансового стану громади, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції процесуального закону. Встановлені обставини фінансового стану не усувають ключового недоліку звіту - відсутності достатнього обґрунтування конкретних і результативних заходів, спрямованих на забезпечення своєчасного та повного виконання судового рішення.

Відтак судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наведені боржником заходи є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку.

Щодо правомірності відмови у прийнятті звіту та застосування штрафу

За приписами частини першої статті 345-4 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про його прийняття або відмову у прийнятті. Частиною другою цієї статті встановлено підстави для відмови у прийнятті звіту, зокрема ненаведення обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, або недостатність заходів, що вживаються боржником для його своєчасного та повного виконання.

Як зазначено вище, поданий Миколаївською міською радою звіт не містить достатнього обґрунтування конкретних заходів, які забезпечували б реальні перспективи виконання судового рішення, та не визначає орієнтовних строків його виконання з належним обґрунтуванням. Наведені у звіті відомості про дефіцит бюджету, звернення щодо додаткового фінансування та перебування виконавчого документа в казначейській черзі не спростовують цих недоліків.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених частиною другою статті 345-4 Господарського процесуального кодексу України підстав для відмови у прийнятті звіту.

У рішенні від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023 у справі № 3-27/2022(54/22) Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

Положеннями ч.3 ст.345-4 ГПК України визначено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Згідно ч.4 ст.345-4 ГПК України, суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 цього Кодексу.

У відповідності до абз.7 ч.1 ст.135 ГПК України, під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідачем, боржником є юридична особа) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, застосування штрафу в цьому випадку є передбаченим законом процесуальним наслідком відмови у прийнятті звіту, спрямованим не на покарання боржника, а на забезпечення реального та своєчасного виконання судового рішення і дотримання принципу його обов`язковості.

Відтак доводи апелянта про відсутність підстав для накладення штрафу як похідні від твердження про незаконність відмови у прийнятті звіту не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки висновки місцевого господарського суду щодо недостатності наведених боржником заходів є обґрунтованими.

При цьому штраф у межах судового контролю має процесуальне призначення - забезпечити дієвість судового контролю та стимулювати належне виконання судового рішення. Його застосування не замінює виконання основного зобов`язання і не звільняє боржника від обов`язку надалі вживати заходів для виконання рішення та подавати належні звіти у встановлені судом строки.

З огляду на тривале невиконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2024 у справі №915/1835/23, відсутність підтвердження його часткового виконання, недостатність наведених у звіті заходів та недотримання вимог щодо обґрунтування орієнтовних строків виконання рішення, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до боржника захід процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 грн.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а не змінює наведених висновків. Сам по собі висновок про те, що відсутність фактичного фінансового забезпечення може мати значення для оцінки причин невиконання судового рішення, не означає, що будь-який дефіцит бюджету автоматично виключає можливість застосування передбачених процесуальним законом заходів судового контролю. У цій справі суд оцінює не лише факт відсутності сплати коштів, а й зміст поданого звіту, обґрунтованість наведених у ньому обставин, достатність ужитих заходів та дотримання вимог до зазначення орієнтовних строків виконання рішення. Отже, наведена апелянтом постанова не спростовує висновків суду першої інстанції про невідповідність звіту вимогам статті 345-3 Господарського процесуального кодексу України та недостатність заходів, зазначених боржником.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 13.07.2026 у справі №915/1835/23.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 13.07.2026 у справі №915/1835/23 – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 13.07.2026 у справі №915/1835/23 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.10.2026.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

С.В. Таран