Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №949/1709/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1709/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

секретаря судових засідань Пінчук О.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Рудницького Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Начальника НОМЕР_1 прикордонної застави майор ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення ,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів Начальника НОМЕР_1 прикордонної застави майор ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №255507 від 17.08.2026 року, винесену начальником 14-ї прикордонної застави майором ОСОБА_2 , якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700 грн., а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Свої вимоги мотивує тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення №255507 від 17.08.2026 винесеною начальником 14-ї прикордонної застави майором ОСОБА_2 , його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн.

Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильного застосування матеріальних норм права, що потягло за собою однобічне та неповне з`ясування усіх фактичних обставин справи, їх недослідження та ненадання їм належної оцінки. Зокрема, начальник НОМЕР_1 прикордонної застави майор ОСОБА_2 лише формально підійшов до встановлення обставин справи, що є наслідком необґрунтованого та неправомірного притягнення його до адміністративної відповідальності.

Згідно фабули протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №384239 від 16 серпня 2026 року складеного інспектором групи моніторингу 1-ї категорії 14-ї прикордонної застави молодшим лейтенантом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 того ж дня о 20 год. 30 хв. не маючи дозволу на перебування в прикордонній смузі та інших документів, які б підтверджували особу, перебував за 2990 метрів від прикордонного знака 0785 р рб, чим допустив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1ст. 202 КУпАП. Разом з тим, у вказаному протоколі вказано, що документ, що посвідчує особу - паспорт громадянина України. Стосовно відстані від прикордонного знака, то у протоколі про відстань до знака - записано "на око". Так як посадові особи прикордонної служби не використовували сертифіковані лазерні далекоміри чи GPS-навігатори (і це не зафіксована в протоколі), твердження про "Х метрів від знака" є лише припущенням.

Щодо дозволу на перебування в прикордонній смузі, позивач повідомляє про те, що він неодноразово звертався до прикордонного загону із заявами про його видачу, однак і по даний час його не отримав, з незалежних від нього причин.

При цьому повідомляє, що він є корінним жителем села Переброди, народився та по даний час в ньому проживає. Крім того, він є засновником ТОВ "Рибне господарство "Полісся плюс" та займається риборозведенням, водогосподарські об`єкти - ставки з риборозведення знаходяться орієнтовно 3 км від кордону.

До того ж, він має у власності майновий комплекс, який складається з рибацького будинку, конюшні, гаражу, майстерні, складу, адмінбудинку, тощо, по АДРЕСА_1 , а тому мусить періодично там бувати у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

Вважає зазначену постанову незаконною та необґрунтованою, оскільки його безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності.

У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі та просив задоволити.

Відповідач начальник 14-ї прикордонної застави майор ОСОБА_2 позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Також ним було подано відзив на позовну заяву у змісті якого вказує, що він є неналежним відповідачем по справі, оскільки при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема передбачених ст. 202 КУпАП, він, як начальник прикордонної застави діяв не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органу Державної прикордонної служби України, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим, відповідач начальник НОМЕР_1 прикордонної застави майор ОСОБА_2 просить постанову про накладення адміністративного стягнення №255507 від 17.08.2026 по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 залишити без змін.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їхньому задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши доводи учасників справи, дослідивши представлені докази та з`ясувавши всі обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 16.08.2026 інспектор групи моніторингу обстановки 1-ї категорії 14-ї прикордонної застави молодший сержант ОСОБА_3 склав відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 384239 за змістом якого 16.08.2026 о 20 год. 30 хв. ОСОБА_1 не маючи в порушення п. 7 та п. 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою КМУ від 27.07.1998 №1147, дозволу на перебування в прикордонній смузі та не маючи інших документів, що підтверджують особу, знаходився в прикордонній смузі за 2990 метрів від прикордонного знака 0785 з рб, чим допустив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУпАП.

За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення начальником 14-ї прикордонної застави майором ОСОБА_2 була складена постанова про накладення адміністративного стягнення №255507 від 17.08.2026.

Відповідно до цієї постанови ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700 грн.

Так, оскаржувана постанова винесена з тих підстав, що 16.08.2026 о 20 год. 30 хв. ОСОБА_1 знаходився в прикордонній смузі Державного кордону України з республікою білорусь на відстані близько 2990 метрів від прикордонного знаку 0785. При цьому в порушення абз. 1 ст. 23, абз. 1 ст. 24 Закону України "Про державний кордон" та в порушення п. 7 та п. 8 Положення Про прикордонний режим", затвердженого постановою КМУ №1147 від 27.07.1998, ОСОБА_1 не мав дозволу на перебування в прикордонній смузі від органу Державної прикордонної служби та не мав документів, які посвідчують його особу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Приписами ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом положенням Основного Закону України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує наступне.

Диспозицією ч. 1 ст. 202 КУпАП встановлено відповідальність за порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду виїзду.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про державний кордон України" у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих і спортивних суден і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Дозвіл на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу надає і здійснює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку відповідний орган Державної прикордонної служби України (ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державний кордон України").

Пунктом 7 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998, визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону на визначеній ділянці відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі)..

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі) (п. 8 Положення про прикордонний режим).

Особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов`язані пред`являти відповідні документи, передбачені цими пунктами (п. 10 Положення про прикордонний режим).

Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить також з того, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.

При цьому, сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом наявності складу порушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує процедура його фіксування.

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правовірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з яким закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Оскаржувана постанова судом перевірялась на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень принципів правомірної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно, розсудливо.

В силу вимог ч.ч. 1-3 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Як вже було зазначено вище, оскаржувана постанова винесена з тих підстав, що позивач перебував в прикордонній смузі без документів, що посвідчують йог особу та без дозволу на перебування у прикордонній смузі.

Свої заперечення винуватості позивач по суті обґрунтовує тим, що документ, який посвідчує особу був паспорт громадянина України, про що також зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, за результатом розгляду якого винесено оскаржувану постанову.

Що стосується відсутності у нього дозволу на перебування у прикордонній смузі, то позивач зауважив, що він неодноразово звертався до прикордонного загону із заявами про його видачу, однак по цей час так його і не отримав з невідомих для нього причин.

Так, пунктом 40 Положення про прикордонний режим, з метою отримання дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу особа має право звернутися до відповідного органу Державної прикордонної служби із зазначенням у зверненні інформації, визначеної в частині другій статті 24 Закону України "Про державний кордон України".

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про державний кордон України", орган Державної прикордонної служби не пізніше десяти робочих днів з дня надходження звернення приймає рішення про надання або відмову в наданні дозволу на перебування у прикордонній смузі. Дозвіл на проживання жителів місцевостей, розташованих у межах прикордонної смуги, надається безстроково. Дозвіл на перебування працівників підприємств, установ, організацій, розташованих у межах прикордонної смуги, надається на один рік.

Як встановлено судом та неспростовано відповідачами, позивач неодноразово звертався до органу ДПС із відповідними заявами про видачу дозволу.

Проте орган ДПС у порушення вимог закону не прийняв у 10-денний строк жодного рішення — ані про надання дозволу, ані про вмотивовану відмову в його наданні, допустивши протиправну бездіяльність.

Таким чином, відсутність у позивача дозволу на момент перевірки є прямим наслідком невиконання своїх обов`язків самим відповідачем, а не протиправної поведінки позивача.

Суд наголошує на принципі "добросовісного урядування" (рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України"), згідно з яким державні органи повинні діяти вчасно, належним чином і в послідовний спосіб. Ризик будь-якої помилки або бездіяльності державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та справі "Гаші проти Хорватії")

Верховний Суд у своїй практиці спирається на цей принцип у спорах між громадянами та суб`єктами владних повноважень, зокрема, у постанові ВП ВС від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зазначається, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Окрім цього, судом враховано характер діяльності позивача.

Тож, позивач є законним власником майнового комплексу по вул. Поліська, 2 с. Переброди Сарненського району та співзасновником господарства, що займається риборозведенням (ставки) ТОВ "Рибне господарство "Полісся Плюс" (частка у статутному капіталі 80%), яке розташоване на базі вказаного комплексу, тобто вказане майно географічно розташоване в межах прикордонної смуги.

Вказане стверджується наявними у матеріалах справи копіями Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 9-10), договору купівлі-продажу від 11.03.2010 (а.с.11), витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25902466 (а.с. 12), структури власності Товариства (а.с. 13) та протоколу установчих зборів засновників ТОВ "Рибне господарство "Полісся Плюс" (а.с. 14-15).

Отже, оцінюючи доводи позивача щодо порушення його прав користуватися його власністю та здійснення господарської діяльності, суд виходить із того, що відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Тому, на переконання суду, перебування позивача - власника зазначеного майна, у вказаній зоні обумовлено об`єктивною та безперервною господарською необхідністю задля утримання майна та відвернення збитків (загибелі біоресурсів).

Суд зазначає, що право власності за своєю юридичною природою є не лише статичним станом володіння, а й передбачає динамічний процес реалізації власником своїх правомочностей, що включає здійснення постійного догляду, збереження та підтримання майна у належному стані. Особливість об`єкта власності позивача (біоресурсів) вимагає безперервного циклу життєзабезпечення та контролю, відсутність якого неминуче призведе до незворотних наслідків — повного знищення чи псування майна.

Крім того, статтею 42 Конституції України гарантовано право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Утримання зазначеного майна є безпосереднім елементом безперервної господарської діяльності позивача.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема, у справах "Спорронг і Лоннрот проти Швеції", "Ян проти Німеччини") неодноразово наголошував на необхідності дотримання "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Встановлені обмеження щодо доступу до майна, які позбавляють позивача можливості здійснювати невідкладні заходи з його збереження, покладають на нього надмірний та індивідуальний тягар, є непропорційними та такими, що фактично нівелюють саму сутність гарантованого Конституцією України та Конвенцією права власності.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований та фактично проживає в цій місцевості, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд наголошує, що проживання особи у власному житлі та здійснення законної підприємницької діяльності є фундаментальними правами, гарантованими Конституцією України (ст. 47, ст. 42). Забезпечуючи баланс між інтересами національної безпеки та правами людини, держава в особі ДПС зобов`язана вчасно розглядати заяви громадян.

Позивач не може бути обмежений у праві проживати у власному домі чи здійснювати свою підприємницьку/господарську діяльність виключно внаслідок того, що уповноважений орган державної влади не виконав свій законодавчий обов`язок та проігнорував його звернення. а протиправна бездіяльність органу ДПС не може бути підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що позивач вчинив усі залежні від нього дії для отримання дозволу.

За таких обставин, у діях позивача відсутній такий обов`язковий елемент складу адміністративного правопорушення, як вина (суб`єктивна сторона), оскільки особа вжила всіх залежних від неї заходів для дотримання прикордонного режиму, а її перебування на території було вимушеним та законним, спрямованим на реалізацію конституційного права на підприємницьку діяльність та володіння майном.

Крім того, факт добросовісної поведінки позивача та його звернення до прикордонного органу із метою належного оформлення дозволу підтверджується письмовими доказами самого відповідача, а саме - рапортом інспектора групи моніторингу обстановки НОМЕР_1 прикордонної застави НОМЕР_2 прикордонної комендатури ІНФОРМАЦІЯ_2 молодшого сержанта ОСОБА_6 від 16.08.2026, долученим до матеріалів справи.

У вказаному рапорті інспектор безпосередньо зазначив, що позивач звернувся до НОМЕР_3 прикордонного загону для оформлення дозволу на перебування у прикордонній смузі. Тобто, на момент виявлення позивача у прикордонній смузі, уповноважені службові особи ДПС достеменно знали, що особа перебуває у процесі офіційного оформлення документів і не має умислу на порушення прикордонного режиму.

Як вже зазначалось, для громадян України, які постійно проживають у прикордонній смузі, такий дозвіл надається безстроково.

Оскільки позивач офіційно зареєстрований у цій місцевості, володіє майновим комплексом та звернувся до НОМЕР_3 прикордонного загону, видача дозволу для органу ДПС мала характер імперативного (обов`язкового) обов`язку, а не дискреційного повноваження.

Зволікання НОМЕР_3 прикордонного загону з видачею безстрокового дозволу місцевому жителю не може бути підставою для обмеження його конституційного права на проживання у власному будинку та здійснення законної господарської діяльності (риборозведення).

За таких обставин, рапорт інспектора ДПС у сукупності з документами про право власності та реєстрацію місця проживання свідчить про повну відсутність умислу чи необережності (вини) у діях позивача, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП через відсутність складу правопорушення.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Суд також зважає на той факт, що відповідач (представник НОМЕР_3 прикордонного загону) письмового відзиву на позовну заяву не надав. У ході судового засідання представник відповідача, не заперечуючи факт отримання від позивача заяви про надання дозволу на перебування у прикордонній смузі (що також відображено у рапорті інспектора ДПС), не зміг надати жодних обґрунтованих пояснень та доказів щодо причин неприйняття рішення за вказаною заявою у встановлений законом строк.

Оскільки відповідачем не доведено наявності легітимних підстав для відмови у видачі дозволу, а також не пояснено причин тривалого невиконання свого прямого обов`язку, суд доходить висновку про наявність ознак свавільності (arbitrariness) у діях органу влади. Невиконання державним органом своїх функцій не може створювати негативних наслідків для громадянина у вигляді притягнення його до адміністративної відповідальності.

Притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП за таких обставин є порушенням принципу пропорційності та верховенства права, оскільки держава в особі ДПС карає позивача за відсутність документа, обов`язок видачі якого вона сама ж безпідставно ігнорує, попри підтверджений статус позивача як місцевого жителя та власника майна у цій зоні.

У свою чергу, покликання представника відповідача на ненадання позивачем доказів власної невинуватості, суд відхиляє як юридично неспроможне, оскільки відповідач намагається безпідставно перекласти тягар доказування з себе, суб`єкта владних повноважень, на позивача, що суперечить приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої, у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає зокрема, рішення про скасування постанови і закриття справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на зазначене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності та враховуючи те, що в ході розгляду справи жодних належних та допустимих доказів вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 суду не представлено, а також зважаючи на те, що відповідач в силу покладеного на нього обов`язку не довів правомірність оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови №255507 від 17.08.2026, винесеної начальником 14-ї прикордонної застави майора ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 202 КУпАП. та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1700,00 грн., так як право особи на проживання та працю за місцем реєстрації/знаходження майна не може бути поставлене в залежність від свавільної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, Крім того, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

При цьому, суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі "Серявін та інші проти України": згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з врахуванням задоволення позову, відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, на користь позивача слід стягнути судові витрати, які складається з судового збору в розмірі 665,60грн. та були сплачені позивачем, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 19, 72-77, 246, 250, 255, 262, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Начальника НОМЕР_1 прикордонної застави майор ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №255507 від 17.08.2026 року, винесену начальником 14-ї прикордонної застави майором ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700 грн., а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок) судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв`язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки.

Повне рішення суду складено 19 жовтня 2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 245 КАС України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: начальник НОМЕР_1 прикордонної застави майор ОСОБА_2 , посвідчення НОМЕР_6 від 07.12.2025, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду Тарасюк А.М.