Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №539/3231/26 — Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/3231/26

Провадження № 2/539/2341/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

16 жовтня 2026 року м.Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Просіної Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Левченко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Лубни у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності, представник позивача ОСОБА_3 ,

установив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: визнати квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 55,3 кв.м., житловою площею 41 кв.м., спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на одну другу частину квартири номер АДРЕСА_2 , залишивши у власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одну другу частину квартири номер АДРЕСА_2 .

Позовна заява обґрунтована тим, що 11 серпня 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали шлюб.

27 серпня 2019 року згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Другої лубенської державної нотаріальної контори Полтавської області, Г.К.Іщенко, зареєстрованого в реєстрі за № 2171, між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір щодо купівлі квартири номер АДРЕСА_2 , що в цілому має загальну площу 55,3 кв.м., житлову площу 41,0 кв.м. Згідно п.п. 2.1. п. 2 даного договору, продаж квартири вчиняється між сторонами за 265 103,00 гривень.

Відповідно до змісту Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 178770402 від 27.08.2019 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,3 кв.м., житловою площею 41 кв.м., належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Придбана квартира належить позивачці та її чоловіку ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності в рівних частках. Проте, подружні відносини сторін припинено, шлюб носить формальний характер. Фактично, сторони лише проживають за однією адресою, а наявність квартири в спільній власності не відповідає інтересам сторін. Відповідач ухиляється від оплати комунальних послуг, хоча проживає і користується всіма комунікаціями, що підведені до житла та необхідні для повноцінної життєдіяльності людини.

Враховуючи фактичне припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства, позивачка звернулася з позовом до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про розірвання шлюбу з відповідачем.

Позивачка має онкологічне захворювання та постійно проходить лікування. В її стані здоров`я лікарі забороняють конфлікти та нервові стани.

Окрім того, сторони мають від шлюбу спільну доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка навчається та приїздить додому на канікули чи інший вільний від навчання час. Донька має проблеми зі здоров`ям та пережила оперативне втручання в Урологічному центрі лікаря ОСОБА_7 . Донька потребує допомоги, оскільки навчається. Крім того, вона потребує спокійної обстановки вдома, куди вона приїздить, оскільки подальший стан здоров`я, в більшості залежить від особистих переживань.

Враховуючи те, що майно належить позивачці та відповідачу на праві спільної сумісної власності, позивачка позбавлена можливості самостійно користуватися та розпоряджатися ним. Іноді у сторін виникають чималі непорозуміння щодо розпорядження спільною власністю. Спільне майно необхідно ремонтувати, підтримувати в належному стані та зберігати, на що погляди відповідача дещо різняться з поглядами позивачки.

Відповідач відмовляється сплачувати грошові кошти за спожиті комунальні послуги посилаючись на те, що право власності на квартиру оформлено на позивачку і оплачувати їх вона повинна самостійно.

У зв`язку з вищевикладеним позивачка змушена звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 08 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Розгляд справи призначено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_3 не з`явилися. Представник позивача через систему «Електронний суд» подала до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі, на їх задоволенні наполягають. Проти заочного розгляду справи не заперечують.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань, зокрема про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Конверти з судовими повістками, які направлялися на адресу реєстрації відповідача повернулись до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, ОСОБА_2 вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи неявку в судове засідання належним чином повідомленого відповідача, який про причини неявки не повідомив, неподання відповідачем відзиву на позов, згоду представника позивача на ухвалення заочного рішення, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення у даній справі, про що було постановлено ухвалу, яка відображена в протоколі судового засідання.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін на підставі доказів, які додані до справи.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши зібрані в судовому засіданні докази та оцінивши їх у відповідності до ст.89 ЦПК України вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 11.08.2006 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрували шлюб, актовий запис №219 (а.с.4).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07.02.2007 року, сторони мають спільну доньку – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).

27 серпня 2019 року згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Другої лубенської державної нотаріальної контори Полтавської області, Г.К.Іщенко, зареєстрованого в реєстрі за № 2171, між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір щодо купівлі квартири номер АДРЕСА_2 , що в цілому має загальну площу 55,3 кв.м., житлову площу 41,0 кв.м. Згідно п.п. 2.1. п. 2 даного договору, продаж квартири вчиняється між сторонами за 265 103,00 гривень (а.с.6-7).

Відповідно до змісту Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 178770402 від 27.08.2019 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,3 кв.м., житловою площею 41 кв.м., належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.8).

Згідно висновку про ринкову вартість майна від 01.04.2026 року трьох кімнатна квартира, загальною площею 55,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 має ринкову вартість в розмірі 1 386 100 грн (а.с.20).

Відповідно до ухвали Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29.04.2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, та позовну заяву прийнято судом та відкрито провадження у справі (а.с.9).

Із медичних документів вбачається, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має третю групу інвалідності за загальним захворюванням (а.с.10-16).

Окрім того, відповідно до медичних документів донька сторін ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , також має певні захворювання (а.с.19).

Положеннями ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).

Тлумачення ч. 1 ст. 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абз. 2 ч. 1 ст. 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Спірний об`єкт був набутий сторонами під час перебування ними у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю.

Щодо позовних вимог про визнання квартири спільним сумісним майном, то суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), зокрема у п.70:

«70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю слід відмовити, оскільки такі позовні вимоги не являються ефективним способом захисту.

Частки сторін є рівними, оскільки на підтвердження іншої домовленості будь-яких доказів не надано, а підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частин другої та третьої статті 70 СК України відсутні, так як наявність обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спільного майна, сторонами не доведено та судом не встановлено.

Рішення ухвалюється у порядку ч. 3 ст. 200 ЦПК України.

При поділі майна подружжя суд виходить із засад рівності часток подружжя, а тому у порядку поділу спільного майна подружжя слід визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку спірного об`єкту, оскільки він був набутий сторонами під час перебування у шлюбі та є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 9, 60, 63, 69, 70 СК України, керуючись ст. 6-16, 141, 200, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності – задовільнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на одну другу частину квартири номер АДРЕСА_2 , залишивши у власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одну другу частину квартири номер АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 6930 (шість тисяч дев`ятсот тридцять) грн 50 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса робочого місця: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Я.В.Просіна