Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №521/21334/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7660/26

Справа № 521/21334/25

Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Маркарової С.В., повний текст ухвали складений 29 квітня 2026 року, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) у виконавчих провадженнях № 37762185, 29090088, стягувач: ТОВ «Кейт Колект» боржники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) у виконавчих провадженнях №№ 37762185, 29090088, стягувач: ТОВ «Кейт Колект» боржники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просила: визнати неправомірними відмови Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) у знятті арешту нерухомого майна, накладеного при виконанні виконавчого провадження №37762185, у знятті арешту нерухомого майна, накладеного при виконанні виконавчого провадження №29090088; зобов`язати Хаджбейський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) зняти арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_4 (серія та номер: 37762185), зняти арешт на невизначене майно, все нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_4 , (серія та номер: 29090088).

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17.02.2011 року у справі 1519/2-3046/11 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнута кредитна заборгованість, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення.

На підставі рішення суду Малиновський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист, за яким були відкриті виконавчі провадження № 37762185 та № 29090088.

Також ОСОБА_1 зазначала, що 18.05.2013 року, 24.02.2012 року постановами Другого Малиновського ДВС накладений арешт на її майно та оголошена заборона на його відчуження, реєстрові номери обтяження №№ 993958,12207045.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07.10.2015 року замінений стягувач у виконавчих провадженнях на ТОВ «Кейт Колект», в задоволені клопотання про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, видачу дублікату виконавчого листа, відмовлено.

01.03.2012 року, 01.11.2013 року в порядку п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі листи повернуті стягувачу, однак заборона відчуження майна боржника, в досудовому порядку не скасована.

За листом ДВС від 20.11.2025 року вих. 205337 підставою не вчинення такої діє є відсутність інформації про виконання рішення, оплату боржником витрат виконавчого провадження.

Також боржник зазначала, що в процесі виконання судового рішення 26.12.2023 року вона уклала з ТОВ «Кейт Колект» договір про повне припинення зобов`язання, сплативши певні грошові кошти (квитанція про оплату).

За даними АСВП виконавчі провадження знищені, в системі відомості про них відсутні.

Боржник вважаючи, що вищевказані обставини виключають подальшу заборону відчуження її майна, подала до суду зазначену скаргу.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2026 року зобов`язано Хаджибейський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) скасувати постанови про арешт майна боржника, оголошення заборона відчуження, реєстрові номери обтяження №№ 993958,12207045, ВП 37762185, 29090088.

Не погодившись з ухвалою суду, Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволені скарги відмовити у повному обсязі, посилаючись на її необґрунтованість .

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що боржником не були виконані вимоги виконавчого документу, а саме не сплачені борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, а тому відсутні будь-які правові підстави для скасування постанов про арешт майна боржника.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання призначене на 06 жовтня 2026 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 65, 66, 66 зв.б., 67).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зобов`язавши Хаджибейський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) скасувати постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони відчуження, реєстрові номери обтяження №№ 993958,12207045, ВП 37762185, 29090088, суд першої інстанції виходив з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України).

Верховний Суд, розглядаючи питання ефективності захисту порушеного права особи на майно якого у рамках виконавчого провадження накладено арешт у постанові від 28.10.2020 року у справі 320/2494/20 з урахуванням п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 7.02.2014р. № 6 зазначив, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються як оскарження рішення державного виконавця в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17.02.2011 року (справа 1519/2-3046/11) з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнута кредитна заборгованість.

Рішення суду виконувалось в порядку Закону України «Про виконавче провадження», ВП №№37762185, 29090088.

18.05.2013 року, 24.02.2012 року постановами Другого Малиновського ДВС накладений арешт на її майно, оголошена заборона відчуження, реєстрові номери обтяження №№993958,12207045.

Ухвалою Малиновського районного суду від 07.10.2015 року замінений стягувач у виконавчих провадженнях на ТОВ «Кейт Колект», в задоволені клопотання про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, видачу дублікату виконавчого листа відмовлено.

01.03.2012 року, 01.11.2013 року в порядку п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 606-XIV виконавчі листи повернуті стягувачу.

За даними АСВП виконавчі провадження знищені, в системі відсутні.

Заборони відчуження майна боржника, ДВС в досудовому порядку не скасовані.

За відомостями ДВС від 20.11.2025 року вих. 205337 підставою не вчинення такої діє є відсутність інформації про виконання рішення, оплату витрат виконавчого провадження.

Відповідно до Закону «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

В порядку статті 50 Закону арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження у випадку закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та, відповідно, різні правові наслідки.

Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження та в разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків.

Повернення виконавчого листа стягувачу саме по собі не є підставою для скасування арешту майна, оскільки арешт пов`язаний із закінченням виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що повернутий виконавчий документ стягувачу, повторно на примусове виконання не надходив, при цьому при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу накладений раніше арешт не знятий, виконавче провадження знищено за строком зберігання, існування даного арешту тривалий час порушує права заявника, як власника майна.

Суттєвими обставинами та такими, які надають підстави для висновку про безпідставність арешту майна боржника та, які мали бути враховані ДВС при вирішенні оскаржуваного питання є наступне:

В процесі виконання судового рішення 26.12.2023 року боржник ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Кейт Колект» договір про припинення зобов`язання.

Такий договір боржник виконала, що підтверджується квитанцією про оплату.

Окрім того, сам по собі арешт майна боржника є заходом, який застосовується саме для реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню; такий механізм запроваджений законодавцем з метою захисту прав стягувача, а не ДВС, яка не позбавлена права пред`явлення позову про стягнення витрат виконавчого провадження з боржника, якщо ці витрати не були покриті під час самого провадження, а постанова про їх стягнення не була виконана добровільно.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умові відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання Хаджибейського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) скасувати постанови про арешт майна боржника, оголошення заборона відчуження, реєстрові номери обтяження №№ 993958,12207045, ВП 37762185, 29090088.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджуються зібраними по справі доказами.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що боржником не були виконані вимоги виконавчого документу, а саме не сплачені борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, а тому відсутні будь-які правові підстави для скасування постанов про арешт майна боржника, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки як було вже зазначено судом арешт майна боржника є заходом, який застосовується саме для реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню та такий механізм запроваджений законодавцем з метою захисту прав стягувача, а не ДВС, яка не позбавлена права пред`явлення позову про стягнення витрат виконавчого провадження з боржника, якщо ці витрати не були покриті під час самого провадження, а постанова про їх стягнення не була виконана добровільно.

Більш того, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07.10.2015 року замінений стягувач у виконавчих провадженнях на ТОВ «Кейт Колект», в задоволені клопотання про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, видачу дублікату виконавчого листа відмовлено.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції викладеної в Постанові ВС у справі 2605/17915/12 від 04.06.2025 року, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – залишити без задоволення.

Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 14 жовтня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда