Вирок від 27 вересня 2026 р. у справі №592/4738/26 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Суд: Ковпаківський районний суд м. Суми

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби

Дата: 27 вересня 2026 р.

Справа: №592/4738/26

Суддя: Онайко Р. А.

Справа № 592/4738/26

Провадження № 1-кп/592/793/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м Києві, громадянин України, мешканець АДРЕСА_1 , одружений, в силу ст. 89 КК України не судимий

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України у кримінальному провадженні №62025170040002756 від 17.02.2025,

з участю учасників судового провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_3 , проходячи військову службу в умовах воєнного стану, достовірно знаючи, що він являється військовослужбовцем військової служби і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з місцем дислокації в АДРЕСА_2 , не маючи на те поважних причин, діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконного ухилитися від її проходження, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, 18.11.2024, самовільно залишив тимчасове місце служби – військову частину НОМЕР_1 , з місцем дислокації в АДРЕСА_2 , та у подальшому проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину та виконання службових обов`язків, звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління з приводу своїх протиправних діянь, за наявності реальної можливості для цього. У подальшому, 22.12.2025 о 09:00 старший солдат ОСОБА_3 самостійно прибув до Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, м. Суми, Ковпаківський район, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 2, чим припинив вчинення кримінального правопорушення.

Старший солдат ОСОБА_3 в період часу з 18.11.2024 по 09:00 22.12.2025 обов`язки військової служби не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов`язків у зазначений період часу не вживав, а займався особистими справами, не пов`язаними з проходженням військової служби.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 за пред`явленим йому обвинуваченням винним себе не визнав та пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього померла в Німеччині мати, тому його відпустив командир на 4 дні для участі у похованні та 18.11.2024 він мав повернутися в частину. Він прибув у м. Київ 14.11.2024, а 16.11.2024 погіршився стан здоров`я, тому 17.11.2024 він був госпіталізований та лікувався до 02.12.2026, після чого звернувся до юристів, щоб вирішити питання про зняття з розшуку. Не вважає, що самовільно залишив частину, оскільки він доповів, що перебуває на лікуванні. На даний час бажає продовжити військову службу, проте після закриття кримінального провадження, оскільки його вже безпідставно звинувачували в СЗЧ, внаслідок чого залишилось невиплаченим грошове утримання.

Незважаючи на такі показання самого обвинуваченого, його вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також іншими, дослідженими в судовому засіданні доказами.

Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суду кожен окремо показали, що вкінці 2024 року проходили військову служу у в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_3 не перебував у їх безпосередньому підпорядкуванні, проте про факт його СЗЧ їм стало відомо в ході службової діяльності. Його безпосередній командир зараз ймовірно також перебуває в СЗЧ.

Крім показань допитаних в судовому засіданні свідків, вина ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення підтверджується наступними, дослідженими в судовому засіданні доказами.

Копією наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 02.11.2024 № 313, відповідно до якого старшого солдата ОСОБА_3 увільнено від займаної посади солдата резерву 91 запасної роти в/ч НОМЕР_1 та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Повідомленням командира в/ч НОМЕР_1 від 24.01.2025 №523 про вчинення кримінального правопорушення військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 , відповідно до якого 18.11.2024 під час перевірки особового складу було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_3 (а.к.п. 74).

Актом службового розслідування (а.к.п. 77-84), відповідно до якого 18.11.2024 о 08:00 під час ранкової перевірки особового складу на визначеній локації тимчасового зосередження 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_3 , стрільця-помічника гранатометника 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . Факт самовільного залишення частини та незаконної відсутності на службі в умовах воєнного стану старшого солдата ОСОБА_3 підтверджується поясненнями солдата ОСОБА_6 , молодшого сержанта ОСОБА_11 .

Витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 17.01.2026 № 303 про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшим солдатом ОСОБА_3 .

За таких обставин, суд вважає вину ОСОБА_3 у пред`явленому обвинуваченні доведеною повністю.

Дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України, як нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах воєнного стану.

При цьому доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_3 на лікарняному з 17.11.2024 про 02.12.2024 (а.к.п. 120-121) не свідчать про відсутність в його діях складу злочину. Відсутність будь-яких підстав для залишення місця служби ОСОБА_3 свідчить про самовільне залишення ним місця служби у більш ранній період, проте згідно з вимогами ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, яке буде необхідне та достатнє для виправлення ОСОБА_3 та попередження нових злочинів, суд враховує тяжкість та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, вчинене військовослужбовцем, особу обвинуваченого, який більше 20 років не притягувався до кримінальної відповідальності, отримав поранення під час безпосередньої участі у бойових діях, га обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Передбачених ст. 66 КК України обставин, які пом`якшують покарання та передбачених ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.

При визначенні виду і розміру кримінального покарання суд також враховує, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «nulla poena sine lege» (ніякого покарання без закону), закріплений у ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 «не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення», а також принцип «пропорційності», коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12).

Згідно прецедентної судової практики ЄСПЛ, «тяжкість вчиненого злочину не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання, а щодо ув`язнення та його строків акценти треба зміщувати в бік досягнення ресоціалізації», тобто незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства. При цьому, суд враховує автономну концепцію поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може бути спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.

Враховуючи викладене, засади, передбачені ст. 65 КК України, висновок досудової доповіді про призначення покарання у межах санкції статті, су вважає за можливе призначити покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 407 КК України. При цьому враховуючи відсутність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд не вбачає підстав для застосування ст. 69, 75 КК України.

На підставі ст.54 КК України, суд вважає за потрібне застосувати додаткове покарання у виді позбавлення військового звання «старший солдат».

Долю речових доказів суд вирішує згідно з вимогами ст.100 КПК України.

Цивільний позов не заявлений.

На підставі викладеного та керуючись ст. 368, 371, 374, 376, 392 КПК України,

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 чт. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням військового звання «старший солдат».

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту його фактичного затримання в порядку виконання вироку.

До набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_3 застосований до нього запобіжний захід у виді застави.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Ковпаківський районний суд м. Суми шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_12

Оригінал: reyestr.court.gov.ua