Суд: Житомирський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: надання послуг
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №295/12969/25
Суддя: Павицька Т. М.
УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №295/12969/25 Головуючий у 1-й інст. Семенцова Л. М.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.,
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №295/12969/25 за позовом Комунального підприємства «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 квітня 2026 року ухвалене під головуванням судді Семенцової Л.М. в місті Житомирі,
в с т а н о в и в :
У вересні 2025 року КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь заборгованість за спожиті з 01.10.2018 по 01.09.2025 послуги централізованого опалення, постачання теплової енергії у сумі 63 783,05 грн. Крім того, просило стягнути з відповідачки судові витрати.
В обґрунтування позову зазначає, що квартира АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_1 та забезпечується послугами централізованого опалення, постачання теплової енергії, які надає КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради. В КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради відкрито особовий рахунок споживача послуг на ім`я відповідачки. Зазначає, що із виписки по особовому рахунку вбачається, що за період з 01.10.2018 по 01.09.2025 утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії у розмірі 63 783,05 грн.
Вказує, що опалювальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 69,40 кв.м. Стверджує, що нарахування за послуги централізованого опалення, постачання теплової енергії з 01.10.2018 по 01.09.2025 у зв`язку із введенням в експлуатацію будинкового приладу обліку теплової енергії проведено згідно з його показаннями пропорційно опалювальній площі (об`єму) квартири згідно п.п. 40-49 постанови Кабінету України №630 від 21.07.2005 та в подальшому на підставі Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №315 від 22.11.2018. Вартість наданих послуг з централізованого опалення, постачання теплової енергії нараховується на підставі чинного законодавства та залежить від розміру тарифів установлених в порядку визначеному законодавством. Послуги централізованого опалення, постачання теплової енергії надаються належної якості, звернень споживача щодо ненадання чи неякісного надання послуг на адресу підприємства протягом 2018-2025 років не надходило.
Зазначає, що відповідачка не сплачувала в повному обсязі за надані послуги, порушуючи тим самим ст. ст. 160, 162 ЖК України, п. 5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлові-комунальні послуги» та абзац 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання». Внаслідок порушення відповідачкою свого обов`язку щодо оплати наданих з 01.10.2018 по 01.09.2025 послуг утворилась заборгованість в розмірі 63 785,05 грн. Між КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради як надавачем послуг з однієї сторони, та відповідачкою як споживачем наданих послуг з іншої сторони існують фактичні договірні відносини з приводу надання послуг на підставі відкритого особового рахунку, норм чинного законодавства та договору про надання послуг. Враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06 квітня 2026 року позов КП «Житомиртеплокомуненерго» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради 63 783,05 грн заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії за період з 01.10.2018 по 01.09.2025 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн., а всього 66 811,05 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що згідно розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення, який позивач подав з позовною заявою на кінець вересня 2020 року у неї вже була заборгованість у розмірі 14 359,86 грн. Стверджує, що у позивача вже виникло право на звернення до суду щодо стягнення заборгованості. Заява позивачем подана до суду через 5 років з моменту виникнення у неї заборгованості за послуги централізованого опалення у достатньо великому розмірі на кінець 2020 року, яка становила 15 935,44 грн. Зазначає, що суми нараховані їй у чергові періоди більш ніж за три роки до подання позовної заяви, стягненню не підлягають з підстави спливу строків позовної давності. Відповідно до публічного договору та договору підписаного сторонами розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Відтак, суми основного боргу нараховані більш ніж за три роки до подання позову і знаходяться поза межами строків позовної давності та не підлягають стягненню. Разом з цим вважає, що позивач не реалізував своє право звернутись в судовому порядку для стягнення заборгованості в межах строку позовної давності.
22 липня 2026 року на адресу суду надійшов відзив КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06.04.2026 залишити без змін. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, повно та всебічно досліджено обставини справи. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами i доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до травня 2020 року на всій території України карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався та на час ухвалені рішення у справі карантин в Україні продовжено до 30.06.2023 року. Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України спрямовані на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодекс продовжуються на строк дії такого карантине». Також, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який востаннє продовжено Указом Президента України №740/2024 від 28.10.2024 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб. Зазначає, що позивач неодноразово повідомляв відповідача про наявність заборгованості за послуги централізованого опалення та постачання теплової енергії та необхідність її погашення шляхом розміщення даної інформації у квитанціях на оплату. Разом з тим, відповідачка жодного разу не поцікавилася про наявність заборгованості по особовому рахунку та щодо її погашення, щодо не належних нарахувань жодних питань у відповідачки не виникало. Враховуючи вищевикладене KП «Житомиртеплокомуненерго» своєчасно надав споживачу послуги в установлених обсягах, належної якості, безпечні для його життя, здоров`я та які не спричинили шкоди його майну, відповідно до вимог законодавства та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води i водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 за №630 та «Правил надання послуг з постачання теплової енергії», затверджених постановою КМУ від 21.08.2019 за №830. Стверджує, що стягнення боргу за послуги із централізованого опалення та постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2018 року по 01 вересня 2025 року на загальну суму 63 783,05 грн підлягають до стягнення та задоволення позовних вимог в зазначених часових межах.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 31.10.2023 відповідачка має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 за відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Житомирській області від 01.10.2025.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.09.2025 вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Із матеріалів справи слідує, що між КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради та відповідачкою як споживачем 13.12.2012 був укладений договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води за особовим рахунком № НОМЕР_1 за зазначеною адресою.
Зокрема, відповідачка є споживачем послуг з централізованого опалення, постачання теплової енергії, які надає позивач за вказаною адресою та від отримання послуг не відмовлялася, але своєчасно не проводила оплату за наданні послуги за період з 01.10.2018 по 01.09.2025, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 63 783,05 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за період з 01.10.2018 по 01.09.2025 та оборотами по особовому рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) станом на 15.09.2025.
Задовольняючи позовні вимоги КП «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що у добровільному порядку заборгованість відповідачкою не сплачена, а тому місцевий суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими і слід стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії за період з 01.10.2018 по 01.09.2025 у розмірі 63 783,05 грн.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до п.5 частини 1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з п.п.1 та 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги з управління багатоквартирним будинком та постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Положення пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Вищенаведене також кореспондується із вимогами Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року №690.
За правилами ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлений обов`язок споживача оплатити надані послуги.
Відповідно до правового висновку, відображеного у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №751/3840/15-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс15.
Пунктом 18 Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з відповідачем не позбавляє його оплачувати надані йому послуги.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду 06 грудня 2023 року у справі №212/10834/21.
Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Встановивши, що ОСОБА_1 не виконала свого обов`язку із своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг з централізованого опалення та постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2018 року по 01 вересня 2025 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині стягнення з відповідачки заборгованості за період з 01 жовтня 2018 року по 01 вересня 2025 року у розмірі 63 783,05 грн.
Крім того, колегія суддів вважає, що підстави для застосування позовної давності відсутні виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з ч. 2 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі №161/15679/15-ц (провадження №61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 07 червня 2018 року справа №668/8830/15-ц).
Судом встановлено, що 13 грудня 2012 року ОСОБА_2 , як уповноваженим представником всіх співвласників квартир, був укладений договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води. Пунктом 9.1 даного договору було визначено, що строк позовної давності за договором становить п`ять років.
Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідачка здійснювала періодичні платежі за надані послуги із централізованого опалення: так у лютому 2020 року сплачено 2245,40 грн (нарахування за вказаний місяць не проводилось), у грудні 2020 року сплачено 473,90 грн (нарахування становило 2022,33 грн), у березні 2021 року сплачено 2022,360 грн (нарахування становило 1889,85 грн.), у травні 2021 року сплачено 596,34 грн (нарахування за вказаний місяць не проводилось). Вказані дії свідчить про визнання відповідачкою боргу, який існує з 01.10.2018 та є доказом переривання строку позовної давності, який сторони збільшили до 5 років.
З матеріалів справи вбачається, що з позовом КП «Житомиртеплокомуненерго» звернулося - 17 вересня 2025 року.
Позивачем заявлена вимога про стягнення заборгованості за період з 01.10.2018 по 01.09.2025.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020, дію якого неодноразово продовжено.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 дію карантину продовжено до 30 квітня 2023 року, а постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 - до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільний кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину».
За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX з 04.09.2025 року поновлено строки позовної давності.
Оскільки перебіг позовної давності зупинено пунктами 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, починаючи з 02 квітня 2020 року і по даний час, то позивачем не пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії за період з 01 жовтня 2018 року по 01 вересня 2025 року, а тому КП «Житомиртеплокомуненерго» має право на стягнення заборгованості по оплаті наданих відповідачці послуг в розмірі 63 783,05 грн.
Тому доводи апелянта про пропуск строку позовної давності є безпідставними, а рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованість за період з 01 жовтня 2018 року по 01 вересня 2025 року, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Павицька Т. М.
Судді Бондар О. О.
Шевчук А. М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua