Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №466/3814/26
Суддя: Копняк С. М.
Справа № 466/3814/26 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.
Провадження № 22-ц/811/3212/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання – Федчун Н. С.,
з участю представника позивача – адвоката Кісь О. Р., представника відповідача – адвоката Наумовича Ю. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на дитину,
ВСТАНОВИВ:
у квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на дитину.
Позов мотивований тим, що позивач та відповідач перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 червня 2016 року. 25 липня 2016 року рішенням Шевченківського районного суду м.Львова з позивача стягнуто аліменти на доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу але не менше 30 % встановленого постановою Кабінету Міністрів України прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 19 квітня 2016 року до досягнення дитиною повноліття. Позивач упродовж всіх років постійно своєчасно сплачував аліменти на доньку, окрім цього під час спільних зустрічей купував їй усе необхідне, що донька бажала, надавав кошти на особисті потреби дитини. 15 серпня 2020 року позивач одружився з ОСОБА_5 . Під час шлюбу у них народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час позивач офіційно працевлаштований, проте його дохід має мінливий характер та залежить від певних обставин, відтак не має можливості сплачувати визначений судом розмір аліментів на доньку, а тому звернувся з даним позовом до суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на дитину відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , подавши в серпні 2026 року апеляційну скаргу, яка підписана його представником ОСОБА_2 , в якій міститься прохання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що при постановленні рішення суд керувався виключно позицією відповідача у справі щодо заперечення про задоволення позовних вимог з причин недоведеності погіршення матеріального становища позивача, ненаданням відомостей про дохід, зазначивши, зокрема, про те, що під час судового розгляду представник відповідача підтвердивши факт отримання відповідачем аліментів від позивача, та вважаючи, що такі не відповідають фактичному заробітку позивача, доказів жодних не надав. На думку апелянта, такі висновки суду першої інстанції є помилковими, адже позивачем надано суду докази про те, станом на день подачі позовної заяви до суду у позивача в другому шлюбі народилось двоє дітей, дружина перебуває у відпустці по догляду за новонародженою дитиною, якій на момент подачі позовної заяви до суду виповнилось лише два місяці. В той же час, судом безпідставно відхилено той факт, що зміна сімейного стану позивача та народження двох дітей вже є самостійною підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки у будь-якому випадку матеріальне становище погіршується, адже витрати стають значно більшими. Крім цього, мати дітей перебуває у відпустці по догляду за дитиною, а відтак також перебуває на утриманні чоловіка.
Звертає увагу й на те, що відповідачкою не доведено фактичні витрати на дитину в місяць, що було б підставою вважати, що аліменти, які надаються, або будуть надаватися, є недостатніми.
У вересні 2026 року від відповідачки ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_8 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 червня 2016 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Від спільного шлюбу з відповідачем у позивача є донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25 липня 2016 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова з позивача стягнуто аліменти на доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу але не менше 30% встановленого постановою Кабінету Міністрів України прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 19 квітня 2016 року до досягнення дитиною повноліття.
15 серпня 2020 року позивач одружився з ОСОБА_5 . Під час шлюбу у них народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Шевченківського районного суду від 27 червня 2025 року по справі № 466/2357/25, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на дитину. Підставою звернення з вказаним позовом до суду було перебування на утриманні ОСОБА_1 його батька ОСОБА_9 .
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права і практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Водночас, права та інтереси батьків очевидно підлягають врахуванню та оцінці судом при вирішенні спору.
Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається певною мірою доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. До цього відноситься належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Поряд з цим, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (частина п`ята статті 183 СК України) або звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина третя статті 184 СК України)
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у СК України.
Стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зміст частини сьомої статті 170 ЦПК України, статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений судовим рішенням, не є незмінним. У разі видачі судового наказу про стягнення аліментів, боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів і доводити реальний стан здоров`я та матеріального становища, що може бути підставою для задоволення його вимоги про зменшення розміру аліментів (див. постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 553/3760/24).
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року в справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року в справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року в справі № 752/26176/18.
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, оскільки народилася діти від іншого шлюбу, син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та донька Ева, ІНФОРМАЦІЯ_3
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру аліментів, оскільки він ґрунтується на неповному врахуванні обставин, що мають значення для вирішення спору та неправильній оцінці доводів позивача щодо зміни його сімейного стану.
Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійні підстави для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: зміни і сімейного, і матеріального стану. Однак зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 691/926/20 (провадження № 61-7627св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23), від 27 листопада 2024 року у справі № 613/1404/23 (провадження № 61-7443св24), від 08 січня 2025 року у справі № 567/1462/23 (провадження № 61-6943св24).
Водночас колегія суддів враховує, що після визначення розміру аліментів на дитину від першого шлюбу у позивача в іншому шлюбі народилося ще двоє дітей, яких він також зобов`язаний утримувати. При цьому дружина позивача перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тому під час визначення розміру аліментів необхідно враховувати інтереси не лише дитини, на користь якої аліменти стягуються, а й інших дітей платника.
За встановлених вище обставин справи, керуючись принципом розумності і справедливості, враховуючи матеріальне становище сторін, та якнайкращі інтереси доньки сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів доходить висновку, що розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2016 року у справі № 466/3806/16-ц слід змінити, зменшивши розмір їх стягнення до 1/6 частки всіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи не дотримався норм матеріального права, не повно і всебічно з`ясував всі дійсні обставини спору сторін, відтак вирішив дану справу не у відповідності із законом, тому наявні підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення з прийняттям нового про задоволення позову.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Згідно зі частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, сплачений за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій, виходячи з 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також приписів статті 176 ЦПК України щодо визначення ціни позову у спорах даної категорії.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на дитину задовольнити.
Зменшити розмір аліментів, що стягуються на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2016 року у справі № 466/3806/16-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 до 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 331 грн 20 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 1 996 грн 80 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич
Оригінал: reyestr.court.gov.ua