Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №466/250/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/250/24 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.

Провадження № 22-ц/811/3053/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю – представника АТ КБ «ПриватБанк» - Захарова М. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 липня 2026 року у справі за заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в справі за заявою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, заінтересовані особи: Західне міжрегіональне управління акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про розкриття банківської інформації, яка містить банківську таємницю,

ВСТАНОВИВ:

у січні 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУ ПФУ у Львівській області) подало до суду заяву, в якій просили акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» надати ГУ ПФУ у Львівській області інформацію, що містить банківську таємницю щодо встановлення особи, яка неправомірно одержала за вересень 2020 року неналежні кошти у вигляді пенсії в сумі 11 128 грн 00 коп. після смерті пенсіонера ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2024 року заяву задоволено.

Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» надати ГУ ПФУ у Львівській області інформацію, що містить банківську таємницю щодо встановлення особи, яка неправомірно одержала за вересень 2020 року неналежні кошти у вигляді пенсії в сумі 11 128 грн 00 коп. після смерті пенсіонера ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У червні 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в якій просили визнати виконавчий лист, виданий Шевченківським районним судом м. Львова № 466/250/24 від 23 квітня 2024 року про зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» надати ГУ ПФУ у Львівській області інформацію, що містить банківську таємницю щодо встановлення особи, яка неправомірно одержала за вересень 2020 року неналежні кошти у вигляді пенсії в сумі 11 128 грн 00 коп. після смерті пенсіонера ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20 липня 2026 року в задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Ухвалу суду оскаржило АТ КБ «ПриватБанк», подавши в липні 2026 року через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 липня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при постановленні оскарженої ухвали не врахував, що у даній справі наявні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки боржником (АТ КБ «ПриватБанк») рішення суду, на виконання якого було видано цей виконавчий лист, фактично виконано. Вказують на те, що оскільки виконавче провадження було закінчено у зв`язку з поверненням виконавчого листа до суду, який його видав, повторне звернення з тим самим виконавчим листом не допускається положеннями Закону України «Про виконавче провадження», а саме суперечить положенням статей 39, 40 цього Закону. Відповідно постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а також про накладення штрафу порушують права АТ КБ «ПриватБанк» та суперечать положенням Закону України «Про виконавче провадження». За результатами розгляду поданої АТ КБ «ПриватБанк» до начальника відділу ДВС скарги на вказані постанови, рішення не прийнято. Вказують також на те, що виконавчий лист у даній справі не відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», зокрема у ньому відсутня інформація про негайне виконання. Зазначаються також про те, що покладений на банк рішенням суду обов`язок не може бути виконаний, адже необхідна заявнику інформація у банку відсутня, оскільки збір такої не віднесено до їхніх повноважень.

У серпні 2026 року від ГУ ПФУ у Львівській області через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженої ухвали.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 12 січня 2024 року заяву ГУ ПФУ у Львівській області задоволено. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» надати ГУ ПФУ у Львівській області інформацію, що містить банківську таємницю щодо встановлення особи, яка неправомірно одержала за вересень 2020 року неналежні кошти у вигляді пенсії в сумі 11 128 грн 00 коп. після смерті пенсіонера ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 липня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 січня 2024 року повернуто заявнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржувалась.

На виконання рішення суду 23 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 466/250/24, який у червні 2024 року ГУ ПФУ у Львівській області пред`явлено до примусового виконання.

Постановою заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л. І. від 04 червня 2024 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №466/250/24, виданого 23 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова.

Цього ж числа державним виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.

14 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Шевченківського районного суду м. Львова із заявою про виправлення помилки у виконавчому документі, в якій просили виправити помилку у виконавчому документі № 466/250/24, виданому 23 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова, а саме: в графі «Рішення, вирок набрали законної сили та Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання» зазначити «Рішення підлягає негайному виконанню».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 року заяву АТ КБ «ПриватБанк» про виправлення описки у виконавчому документі задоволено. Виправлено помилку у виконавчому листі, виданому 23 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова у справі № 466/250/24 та у графі «Рішення, вирок набрали законної сили 12 лютого 2024 року. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 12 лютого 2027 року» зазначити «Рішення підлягає негайному виконанню».

Листом від 17 червня 2024 року Шевченківський районний суду м.Львова, у зв`язку із постановленням ухвали про виправлення описки, просив Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути без виконання виконавчий лист № 466/250/24, виданий 23 квітня 2024 року цим судом.

Постановою заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л. І. від 03 липня 2024 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, на виконання ухвали суду від 17 червня 2024 року, внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: замість «Негайно до виконання»: Ні зазначено «Негайно до виконання»: Так.

Постановами заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л. І. від 17 жовтня 2024 року та від 09 квітня 2025 року на АТ КБ «ПриватБанк» накладено штрафи.

Постановою заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л. І. від 25 червня 2025 року закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа №466/250/24, виданого 23 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова, на підставі пункту 10 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналіз змісту цієї постанови свідчить, що така винесена у зв`язку з надходженням до відділу листа Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 року у справі № 466/250/24 про повернення без виконання виконавчого листа № 466/250/24, виданого 23 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова. Також у ній зазначено, що постанови про накладення штрафу від 17 жовтня 2024 року та від 09 квітня 2025 року не підлягають реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та не підлягають виконанню в порядку, передбаченому Законом, оскільки винесені після надходження заяви Шевченківського районного суду м. Львова.

01 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ГУ ПФУ у Львівській області звернулося до Шевченківського районного суду м. Львова із заявою про видачу виконавчого листа.

Також 01 липня 2025 року ГУ ПФУ у Львівській області подано до суду заяву, в якій містилося прохання повідомити про причини повернення без виконання виконавчого листа № 466/250/24, виданого 23 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова.

У серпні 2025 року ГУ ПФУ у Львівській області подано до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 466/250/24, виданого 23 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова.

Постановою заступника начальника відділу Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л. І. від 04 вересня 2025 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №466/250/24, виданого 23 квітня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова.

Цього ж числа державним виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення штрафу.

Виконавче провадження на даний час не закінчено.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

У статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному рішенні також наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс» щодо офіційного тлумачення положень пункту 15 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 41, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 115 ГПК України, пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу)).

В абзаці першому частини першої статті 431 ЦПК України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконання.

При цьому метою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є унеможливлення подальшого проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом та закінчення виконавчого провадження (пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (частина друга статті 432 ЦПК України).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року в справі № 520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року в справі №824/67/20, від 09 червня 2022 року в справі № 2-118/2001.

Тобто, підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відносяться ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язання переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); якщо виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 вересня 2021 року в справі № 824/67/20 та від 09 червня 2022 року в справі №2-118/2001.

Зі змісту частини другої статті 432 ЦПК України вбачається, що законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 січня 2023 року в справі № 824/2/22, від 14 березня 2024 року в справі №824/180/19.

У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно із положеннями частини третьої цієї статті Закону, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Як зазначено в частині п`ятій цієї статті Закону, у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа наведені в статті 40 цього Закону.

Частиною сьомою статті 431 ЦПК України визначено, що у разі вирішення питання про виправлення помилки у виконавчому документі; визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; забезпечення виконання судового рішення; стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим документом; поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання; відстрочення чи розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання; звернення стягнення на грошові кошти, що належать третім особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку; зупинення виконання (дії) судового рішення; заміну сторони виконавчого провадження суд вносить відповідну ухвалу до Єдиного державного реєстру виконавчих документів не пізніше двох днів з дня її постановлення у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З наведеного вище можна зробити висновок, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення виконавчого документа не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, визначених законодавством.

Виходячи з обставин даної справи, суд першої інстанції врахувавши, що оскільки фактичною підставою закінчення виконавчого провадження не було фактичне виконання виконавчого документа, а таке було викликане необхідністю внесення до нього виправлень саме за заявою боржника, а пред`явлення його до примусового виконання, разом з ухвалою про внесення до нього виправлень, відбулося у строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження», дійшов в цілому правильного висновку про відсутність підстав для визнання його таким, що не підлягає примусовому виконанню.

У цьому зв`язку, колегія суддів враховує те, що, як наведено вище, однією з підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є його пред`явлення до виконання після закінчення строку на пред`явлення його до виконання, що у даному випадку не встановлено.

Враховуючи наведене, підстави не відкривати виконавче провадження у вересні 2025 року у державного виконавця були відсутні

При цьому колегія суддів враховує, що АТ КБ «ПриватБанк» не оскаржило до суду, який видав виконавчий документ, постанови державного виконавця від 04 вересня 2025 року про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення штрафу.

Також АТ КБ «ПриватБанк» як боржник у виконавчому провадженні не оскаржило дії або бездіяльність державного виконавця щодо того, що, на їхню думку, виконавчий документ не може бути ними виконаний з причин того, що він не є розпорядником інформації, яка витребувана від нього рішення суду у порядку розкриття банківської таємниці, а відтак виконавче провадження підлягає закінченню саме з цих підстав, тобто у зв`язку із фактичним виконанням.

З огляду на те, що ухвала суду про внесення виправлень у виконавчий документи не оскаржувалась в апеляційному порядку, а також враховуючи її зміст та встановлені у даній справі обставини, доводи апеляційної скарги про його невідповідність вимогам, встановленим законом (в частині того, що такий підлягає негайному виконанню) колегія суддів вважає юридично неспроможними.

Щодо аргументу апеляційної скарги про оскарження згаданих постанов державного виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований такий державний виконавець, колегія суддів такі також відхиляє, адже це право реалізовано боржником у порядку, визначеному статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», та не входить до предмета доказування під час вирішення питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки наведені в апеляційної скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржену ухвалу необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що оскаржену ухвалу необхідно залишити без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 20 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич