Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №462/4779/22 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №462/4779/22

Суддя: Копняк С. М.

Справа № 462/4779/22 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М.

Провадження № 22-ц/811/1795/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю представника відповідача - адвоката Зубашевського Н. П., представника позивача Наконечної О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Зубашевським Назарієм Петровичем, на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року (повний текст рішення складено 16 квітня 2026 року), у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: державний реєстратора Жирівської сільської ради Павлишин Назар-Павло Андрійович про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2022 року Львівська міська рада (далі – Львівська МР) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: державний реєстратор Жирівської сільської ради Павлишин Назар-Павло Андрійович (далі – державний реєстратор Павлиши Н.-П. А.), в якому просила:

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю (магазин-кафе), загальною площею 37,3 кв. м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2150291046101) із припиненням права власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самостійно зайняту земельну ділянку, площею 0, 0187 га, шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі (магазин-кафе), загальною площею 37, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2150291046101).

Позов мотивований тим, що Львівська МР є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із листом Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської МР від 10 червня 2022 року інформація про передачу у власність або надання у користування земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2150291046101) за адресою: АДРЕСА_1 в Управлінні земельних ресурсів департаменту містобудування відсутня. 29 листопада 2017 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської МР та товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Левандівський Газда» укладено договір № 3-1575-17 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд. Пунктом 2.1.1. вказаного договору передбачено надання у тимчасову оренду конструктивного елемента благоустрою комунальної власності площею 30,00 кв. м., (тротуар, газон, тощо) для розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії договору встановлюється з 01 січня 2017 року по 31 травня 2019 року. Відповідно до інформації Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської МР від 07 червня 2022 року № 4-2401-4334, ухвалою Львівської МР від 26 грудня 2009 № 6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» затверджено перелік тимчасових споруд, що входять до комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові. В зазначений перелік не увійшли тимчасові споруди за адресою розміщення АДРЕСА_1 . 19 листопада 2018 року, відповідно до вимог ухвали Львівської МР від 12 березня 2017 року № 1568 (зі змінами від 17 травня 2018 року N 3417), Управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування був виданий паспорт прив`язки тимчасової споруди (реєстраційний номер ТС-2018-0562-3) ТОВ «Левандівський Газда» за адресою АДРЕСА_1 з терміном дії до 31 грудня 2019 року. В перелік тимчасових споруд, що входять до комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затверджений ухвалою Львівської МР від 26 грудня 2019 року № 6107, тимчасова споруда ТОВ «Левандівський Газда» за адресою АДРЕСА_1 не увійшла. Крім того, ОСОБА_1 (ТОВ «Левандівський Газда») зверталася у Львівську МР щодо необхідності включення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , у комплексну схему розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові. Листом Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської МР від 18 лютого 2020 року № 2401-вих-12315, відповідачку повідомлено, що питання щодо поновлення в комплексній схемі тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 буде винесено на найближче засідання робочої групи, створеної розпорядженням Львівського міського голови від 20 листопада 2019 року № 611, для подальшого розгляду та прийняття рішення. Управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування не видавалися містобудівні умови та обмеження на об`єкт будівництва за адресою АДРЕСА_1 . 19 серпня 2020 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» було видано висновок № 2568, згідно із яким, технічно можливо виокремити приміщення сараю під літ. «Б» разом із вбиральнею під літ. «Г» та погребом літ «пг» в окрему нежитлову будівлю (магазин - кафе), загальною площею 37,3 кв. м. з подальшою реєстрацією права власності в цілому за ОСОБА_1 за окремою поштовою адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок під літ. «А-1», гараж під літ. «В», навіс під літ. «Д», господарські споруди (хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3) залишити за поштовою адресою: АДРЕСА_1 . 19 серпня 2020 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» було видано довідку ОСОБА_1 про те, що згідно архівних даних станом на 29 грудня 2020 року право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 в БТІ не реєструвалось. Довідка ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» видана 19 серпня 2020 року, а інформація зазначена в довідці станом на 29 грудня 2020 року щодо права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до заяви від 19 серпня 2020 року, виданої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рачинською І. Я., ОСОБА_1 , власник будинку під літ. «А-1», сараю під літ. «Б», гаражу під літ. «В», вбиральнею під літ. «Г», навісу під літ. «Д», погребу під літ. «пг», дала згоду на виокремлення приміщення сараю під літ. «Б», разом з вбиральнею під літ. «Г» та погребом під літ «пг» в окрему нежитлову будівлю (магазин-кафе), загальною площею 37,3 кв. м. із присвоєнням окремої поштової адреси та з подальшою реєстрацією права власності на новостворену нежитлову будівлю. Згідно із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, вказаний висновок Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації з експертної оцінки» від 19 серпня 2020 року, номер серія 2568, заява від 19.08.2020 видана приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, довідка серія та номер:2568 слугували підставою для проведення 20 серпня 2020 року реєстраційних дій державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_2 Жирівської сільської ради Пустомитівського району. Однак, ухвала міської ради щодо надання в користування та (оренду) земельної ділянки не приймалась. Станом на дату складання акта документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою відсутні. За результатами обстеження земельної ділянки встановлено, що відповідачка самовільно зайняла та фактично використовує земельну ділянку для обслуговування магазину-кафе за відсутності рішення Львівської МР про надання її в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Споруда на АДРЕСА_1 є тимчасовою спорудою, право власності на яку згідно з частинами першою, четвертою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а реєстрація права власності на тимчасову споруду проведена на підставі документів, які не підтверджують набуття права власності на об`єкт. Враховуючи наведене, просили позов задовольнити.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року позов Львівської МР задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю (магазин-кафе), загальною площею 37, 3 кв. м, на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2150291046101) з припиненням права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю (магазин-кафе), загальною площею 37, 3 кв. м, на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2150291046101).

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0, 0187 га, шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі (магазин-кафе), загальною площею 37, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2150291046101).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської МР судовий збір в розмірі 4 962 грн 00 коп.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в травні 2026 року через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 квітня 2026 року, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскарженого рішення суд першої інстанції не врахував того факту, що спірне майно у встановленому порядку зареєстроване за ОСОБА_1 саме як об`єкт нерухомого майна, утворений шляхом поділу в результаті виділення окремого об`єкта нерухомого майна (нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 ) із складу об`єкту нерухомого майна, що складається з двох та більше об`єктів (будинковолодіння по АДРЕСА_1 ). При цьому були отримано згоду власника цього будинковолодіння на здійснення виділу. Наведене підтверджується як технічним паспортом на такий об`єкт, так і висновок технічної інвентаризації, а також тим, що йому присвоєно окрему адресу. Вказує, що з огляду на час побудови такого об`єкту, право власності на нього не виникає з моменту державної реєстрації. Факт того, що спірна будівля є об`єктом нерухомого майна, а саме магазином, в якому проводиться роздрібна торгівля харчовими продуктами, та який знаходиться на присадній ділянці відповідачки, підтверджується також висновком експертного дослідження, а також відповідними документами, виданими управлінням Держспоживслужби. Наведене спростовує висновки суду про те, що таке майно не є об`єктом нерухомого майна, а тимчасовою спорудою, а також те, що відповідачка самовільно зайняла земельну ділянку, на якій знаходиться цей об`єкт. Вказує на те, що суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення будівельно-технічної експертизи з цього питання, при цьому відхиливши поданий ним висновок експертного дослідження. Зазначає також і про обрання позивачем неналежного способу захисту при пред`явленні позовних вимог про скасування державної реєстрацію права власності за відповідачем на спірний об`єкт нерухомого майна (із припиненням цього права), що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду з цього питання. Вказує на те, що право власності на земельну ділянку, яка на думку позивача, самовільно зайнята відповідачем, не зареєстровано за позивачем. Вказана земельна ділянка взагалі не була виокремлена як об`єкт цивільних права, кадастровий номер їй не присвоювався. Посилається і на порушення судом норм процесуального права, а саме про незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

В червні 2026 року від Львівської МР через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина перша статті 45 ГПК України).

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

За змістом наведених приписів сторонами у господарському процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути також фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли господарські суди не розглядають спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу, зокрема у пунктах 5, 10, 14 частини першої цієї статті.

Тобто з дати набрання чинності ГПК України (15 грудня 2017 року) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» впроваджений підхід щодо розмежування юрисдикції суду залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін, і одним із критеріїв віднесення справ до юрисдикції господарського суду є наявність між сторонами саме господарських правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 (пункти 4.9-4.10)).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (стаття 2 ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (частина перша статті 3 вказаного Кодексу).

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина четверта статті 367, частина друга статті 377 ЦПК України).

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 377 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 березня 2018 року в справі № 461/1930/16-ц вказано, що «господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК».

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі № 591/5242/18 вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19)».

Під час визначення юрисдикції справ суди повинні також враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, зміст та юридичну природу обставин у справі (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року в справі № 446/1852/24).

Верховний Суд неодноразово вказував те, що фізична особа, яка має статус підприємця та використовує належне їй майно з метою отримання прибутку, діє як суб`єкт господарювання, а спори, що виникають при цьому (зокрема, щодо нерухомого майна, яке є знаряддям чи засобом такої діяльності), підлягають вирішенню в господарських судах (пункт 76 постанови Верховного Суду від 04 березня 2026 року в справі № 916/547/25).

Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими (постанова Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 464/5445/23).

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2026 року в cправі № 916/547/25 вказано, що «відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.06.2023 у справі № 125/1216/20, необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у спірних правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання. Водночас скаржник помилково ототожнює поняття суб`єкта права власності з процесуальною правосуб`єктністю сторін спору. Скаржник у касаційній скарзі наполягає на тому, що власником спірного кафе-бару є фізична особа, а не ФОП, посилаючись на правові висновки Верховного Суду (зокрема, у справах № 910/28188/14, № 509/11/17) щодо неможливості розгляду в господарських судах спорів, що стосуються речових прав фізичних осіб. Так, у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №509/11/17, на яку посилається скаржник, зазначено, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійсненні прав користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна (постанова Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 522/14563/18). Наявність права власності фізичних осіб на об`єкти житлової нерухомості, які є складовими частинами спірного житлового будинку, виключає розгляд спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується речових прав фізичних осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/28188/14). Верховний Суд критично оцінює такі доводи та зазначає, що чинне законодавство України не виокремлює такого суб`єкта права власності як ФОП. Зокрема, згідно з частиною першою статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Тобто право власності на нерухоме майно реєструється за фізичною особою незалежно від наявності у неї статусу підприємця. Однак наявність реєстрації права власності за фізичною особою не є безумовною підставою для розгляду справи в порядку цивільного судочинства, якщо спірні правовідносини виникли щодо використання цього майна в господарській діяльності. Згідно зі статтею 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Верховний Суд зазначає, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних процедур не втрачає статусу фізичної особи, а набуває до нього нової ознаки - суб`єкта господарювання. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на правомочності фізичної особи - власника, однак визначальним для встановлення юрисдикції є суть правовідносин та мета використання майна. Таким чином, фізична особа, яка має статус ФОП та використовує належне їй майно з метою отримання прибутку, діє як суб`єкт господарювання, а спори, що виникають при цьому (зокрема, щодо нерухомого майна, яке є знаряддям чи засобом такої діяльності), підлягають вирішенню в господарських судах. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що спір стосується самочинного будівництва об`єкта комерційного призначення - кафе-бару, який використовується відповідачем виключно для підприємницької діяльності».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 263/2359/19 зазначено, що:

«35. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 335/11807/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 486/836/18, від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17, дійшла висновку, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

36. Проте у даній справі суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач у приміщенні № 67 у будинку АДРЕСА_3 здійснює підприємницьку діяльність. Факт здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності у вказаному приміщенні доведенню відповідачем не підлягає, оскільки про це прямо вказано і визнано ним у позовній заяві.

37. Крім того, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності, з 24 березня 2017 року перебуває на обліку у Лівобережній ДПІ Маріупольського управління Головного управління ДФС у Донецькій області. Одним із основних видів господарської діяльності ОСОБА_1 є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого майна. Згідно з актом від 01 квітня 2019 року, складеним юрисконсультом ККП «Маріупольтепломережа» та працівниками Житлово-комунального підприємства «Житло «Центр», у приміщенні № 67 у будинку № АДРЕСА_3 знаходиться магазин одягу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

38. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач звернувся до суду як суб`єкт підприємницької діяльності на захист інтересів господарської діяльності, яку він здійснює у приміщенні № 67 у будинку АДРЕСА_3, а відтак, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року в справі № 916/385/19 вказано, що:

«5.17. Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

5.18. Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

5.23. Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

5.26. У справі, що розглядається, ФОП ОСОБА_2, звертаючись до господарського суду з позовом, зазначила, що відповідачі, виконуючи надані їм повноваження з благоустрою площі Старосінної та реалізовуючи комплексну схему розміщення на ній тимчасових споруд, втрутилися у її право власності та демонтували спірний торговельний павільйон як такий, що не увійшов до комплексної схеми.

5.27. Цей торговельний павільйон загальною площею 41, 6 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, площа Старосінна, належав позивачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2005 року, був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, використовувався позивачкою у здійсненні її господарської діяльності на підставі дозволів на роботу торговельного павільйону, наданих ФОП ОСОБА_2 органом державного пожежного нагляду України та санітарно-епідеміологічною службою, а також Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на торговельний павільйон видавалась облікова картка для ФОП.

5.28. Тож спір виник у межах правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної суб`єкту господарювання (позивачу) діями органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу під час здійснення повноважень з регулювання підприємницької діяльності (реалізації схеми розташування споруд для здійснення підприємницької діяльності в місті Одесі).

5.29. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

5.30. За змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським».

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року в справі № 686/29163/21 вказано, що «суди не звернули увагу, що право власності на нерухоме майно реєструється за фізичною особою незалежно від наявності у неї статусу підприємця; фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності; наявність реєстрації права власності за фізичною особою не є безумовною підставою для розгляду справи в порядку цивільного судочинства, якщо спірні правовідносини виникли щодо використання цього майна в господарській діяльності; вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими, тобто визначальним для встановлення юрисдикції є суть правовідносин та мета використання майна; згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець, номер запису про проведення державної реєстрації 26730170000003826 від 23 лютого 1999 року. За таких обставин спір між міською радою та фізичною особою-підприємцем про усунення перешкод і знесення будівлі, яка використовується в господарській діяльності (об`єкт торгівлі), не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства».

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (частина перша статті 42 Конституції України).

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває нову ознаку - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикцію суду залежить від того, чи є фізична особа-сторона відповідних правовідносин суб`єктом господарювання, та чи є ці відносини господарськими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі № 916/1261/18 (пункт 30)).

У справі, що переглядається:

у вересні 2022 році Львівська МР звернулася з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі (магазин-кафе) з скасуванням державної реєстрації права власності із припиненням права власності на цей об`єкт за ОСОБА_1 ;

до позову Львівська МР додала докази, з аналізу яких убачається, що об`єкт, який просить суд демонтувати (знести) позивач використовується як відповідачем, так і третьою особою саме для здійснення у ньому підприємницької діяльності. Наведені обставини знайшли своє підтвердження і під час апеляційного перегляду справи;

- тобто, земельна ділянка, усунути перешкоди у користуванні якої просить позивач, використовується відповідачем у господарській (підприємницькій) діяльності;

- суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, не звернув увагу, що за таких обставин в цій справі, незважаючи на визначення відповідачем ОСОБА_1 , як фізичну особу, реальний спір виник щодо майна, яке використовується останньою з метою здійснення господарської (підприємницької) діяльності саме в господарській діяльності, що виключає можливість його в порядку цивільного судочинства, адже такий має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Тому рішення суду належить скасувати і закрити провадження у справі.

Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а її доводи щодо неправильного, на думку особи, яка її подала, вирішення спору по суті, враховуючи наведені вище мотиви суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження у справі, не аналізуються.

Відповідно до частини четвертої статті 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Оскільки провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України суд апеляційної інстанції роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року в справі № 760/30077/19 викладено такий висновок:

«При закритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету.

У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Отже, подання позивачем зави (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки Верховний Суд у цій справі не прийняв рішення по суті її розгляду, а закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України і направив справу для продовження її розгляду, то в такому випадку повернення судового збору здійснюється судом, який ухвалює кінцеве рішення по суті».

З урахуванням наведено висновку, колегія суддів не убачає можливим, на даний час, вирішити питання розподілу судових витрат, за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 377, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Зубашевським Назарієм Петровичем, задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: державний реєстратора Жирівської сільської ради ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання вчинити дії закрити.

Повідомити Львівську міську раду, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua