Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про позбавлення батьківських прав
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №337/1186/26
Суддя: Кухар С. В.
Дата документу 20.10.2026 Справа № 337/1186/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 337/1186/26
Провадження №22-ц/807/1770/26
Головуючий в 1-й інстанції - Ширіна С.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.,
секретарВолчанова І.М.,
за участю прокурораТронь Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2026 року, ухвалене у місті Запоріжжя (повний тексті рішення ухвалено 08 червня 2026 року) у справі за позовом представника позивача Стариченка Миколи Петровича , що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про позбавлення батьківських прав,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року представник позивача Стариченко Микола Петрович , що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову зазначав, що 30 січня 2015 року позивачка ОСОБА_1 уклала шлюб із відповідачем - ОСОБА_3 , який було зареєстровано Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції. Від шлюбу у сторін народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя між сторонами не склалося, між подружжям виникли неприязні стосунки, спільне проживання фактично припинилося, у зв`язку з чим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2023 року шлюб було розірвано. Після припинення подружніх відносин відповідач почав проживати окремо від дитини та дружини. Малолітня ОСОБА_5 залишилася проживати разом із матір`ю, яка повністю взяла на себе обов`язки щодо її виховання. Так, з моменту фактичного припинення сімейних відносин відповідач свідомо та повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Він не бере участі у вихованні доньки, не підтримує з нею стабільного спілкування, не цікавиться її фізичним, психологічним та емоційним станом, успіхами у навчанні, колом спілкування та умовами проживання. Відповідач не відвідує дитину, не вітає її з днем народження та іншими святами, не бере участі у важливих подіях її життя. Навіть у періоди хвороби дитини відповідач не цікавився станом її здоров`я та не надавав жодної допомоги на лікування чи придбання необхідних лікарських засобів. Таким чином, з часу припинення спільного проживання саме мати самостійно забезпечує всі потреби дитини - харчування, одяг, лікування, розвиток та навчання. Оскільки жодної добровільної матеріальної допомоги на утримання доньки відповідач не надавав, позивачка була змушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Заочним рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 лютого 2024 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_2 . На виконання зазначеного рішення судом було видано виконавчий лист, на підставі якого у Хортицькому ВДВС у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № АСВП НОМЕР_2. Відповідно до розрахунку заборгованості Хортицького ВДВС у місті Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_3 станом на 24.02.2026 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 118 632,86 грн. Вказаний розрахунок свідчить про те, що відповідач жодного разу починаючи з моменту відкриття виконавчого провадження не сплачував аліменти. Малолітня донька сторін постійно проживає разом із матір`ю у АДРЕСА_1 , де зареєстровано їх місце проживання. За вказаною адресою для дитини створені належні побутові умови: вона забезпечена окремим місцем для сну та навчання, необхідними речами, одягом, харчуванням, має стабільний режим дня та можливість повноцінного розвитку. Мати належним чином піклується про фізичний, моральний та інтелектуальний розвиток доньки, забезпечує її медичне обслуговування, навчання та дозвілля. Відповідно до довідки від 18.02.2026 № 43, виданій ОСОБА_1 , матері ОСОБА_6 , учениці 5-Б класу Запорізької гімназії № 32 Запорізької міської ради, дитина проживає разом з матір`ю. Батько протягом навчання ніколи не відвідував школу, не співпрацював з класним керівником у питанні навчання та виховання дитини. Наприкінці 2023 року позивачка уклала шлюб із ОСОБА_7 . У зв`язку з укладенням шлюбу Позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ». Наразі сім`я проживає разом. У новоствореній родині панують взаємоповага, підтримка та стабільність. ОСОБА_7 фактично бере участь у вихованні дитини, піклується про її добробут, приділяє їй увагу, забезпечує моральну підтримку та допомогу у повсякденному житті. Дитина сприймає його як батька, звертається до нього як до тата та має з ним сформований емоційний зв`язок. Таким чином, ОСОБА_5 виховується у сприятливому сімейному середовищі, де відчуває турботу, безпеку та психологічну стабільність. Однією з причин невиконання відповідачем батьківських обов`язків є його зловживання алкогольними напоями. Спілкування з дитиною, яке відбувається вкрай рідко, має епізодичний характер та відбувається переважно у стані алкогольного сп`яніння. Ініціативи щодо системного спілкування, участі у вихованні чи матеріального забезпечення доньки, відповідач не проявляє, хоча йому достеменно відомі її контактні дані та місце проживання. Звертає увагу, що фактичне самоусунення біологічного батька від участі у житті дитини триває близько трьох років та має системний характер. Своєю поведінкою він демонструє відсутність наміру виконувати батьківські обов`язки та підтримувати стосунки з донькою. На підставі наведеного просить суд позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно їх доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05 червня 2026 року у задоволенні позову представника позивача Стариченка Миколи Петровича , що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, про позбавлення батьківських прав, - відмовлено.
Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання доньки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покласти на відділ по Хортицькому району служби (управління) Запорізької міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов`язків по відношенню до доньки.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив всі ключові обставини, які підтверджують вимоги позову та вказують на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав. Між тим, при цьому суд дійшов протилежного та взаємовиключного висновку, що вина відповідача в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків не доведена. При ухваленні рішення не враховано визнання відповідачем позову, а також висновок органу опіки та піклування, думки дитини, яка висловилась за позбавлення відповідача батьківських прав, наявність у відповідача заборгованості по аліментам, не надано оцінки процесуальній пасивності відповідача під час розгляду справи.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції. Відповідно до свідоцтва про народження батьками дитини є ОСОБА_3 та ОСОБА_10 .
Сторони перебували у шлюбі з 30 січня 2015 року по 07 серпня 2023 року. Шлюб розірвано за рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2023 року.
Малолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю - ОСОБА_1 , вітчимом - ОСОБА_7 , братом - ОСОБА_11 в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Хортицьким відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 24.02.2026 № 17025/29.25-41, ОСОБА_3 має заборгованість зі сплати аліментів за період з 25.12.2023 по 24.02.2026 у розмірі 118 632,86 грн.
16.04.2026 року районною адміністрацією Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органом опіки та піклування складено висновок № 21.01/03-30/335, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки Запорізької гімназії № 32 ЗОР № 43 від 18.02.2026, виданої ОСОБА_1 , матері ОСОБА_6 , учениці 5-б класу Запорізької гімназії № 32 ЗОР в тому, що дитина проживає разом з матір`ю. Батько протягом навчання ніколи не відвідував школу, не співпрацював з класним керівником у питанні навчання та виховання дитини.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який може бути застосований лише за умови доведення винної поведінки батька, свідомого та умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків, а також неможливості змінити його поведінку на краще. Встановивши факт тривалої відсутності спілкування відповідача з донькою, відсутності його участі в освітньому процесі та наявності заборгованості зі сплати аліментів, суд дійшов висновку про недостатність цих обставин для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав. При цьому суд урахував, що сама по собі заборгованість зі сплати аліментів не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, критично оцінив висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, визнавши його недостатньо обґрунтованим, та взяв до уваги письмові заперечення відповідача проти позову і можливість зміни його ставлення до виконання батьківських обов`язків у майбутньому.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, з огляду на таке.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальності своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
При ухваленні рішення, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , №21.01/03-30/335 від 16.04.2026 року, оскільки він є непереконливий, ґрунтується лише на довідках, в яких вказано, що батько не відвідує школу. При цьому, у висновку не встановлено, що батько свідомо не виконує свої батьківські обов`язки. Орган опіки та піклування не надав оцінки письмовим поясненням батька, згідно яких останній заперечував щодо позбавлення його батьківських прав і зазначав, що позбавлення його батьківських прав пов`язано із звільнення нового чоловіка позивачки з військової служби. Не надано оцінки також поясненням малолітньої ОСОБА_4 , згідно яких вона зазначила, що крайній раз бачилася з батьком особисто десь пів року тому, але він інколи телефонує здебільшого у нетверезому стані. Отже, органом опіки та піклування не встановлено факту наявності або відсутності ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
Колегія суддів наголошує, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Наявність заборгованості зі сплати аліментів, на яку посилалась позивач у позові не може бути самостійною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав і не свідчить у повній мірі про ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 16.01.2019р. у справі №465/3694/14-ц, від 20.03.2019 у справі №199/2403/18, від 23.04.2020 року у справі №420/1075/17.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач тривалий час не спілкується з донькою, не бере участі в її вихованні, не цікавиться її навчанням та розвитком, а також не виявляє ініціативи щодо налагодження стосунків із нею, самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо недоведеності необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав. Вирішальне значення має не лише встановлення фактів неналежного виконання батьківських обов`язків, а й з`ясування того, чи зумовлена така поведінка винним і свідомим ухиленням від їх виконання та чи є позбавлення батьківських прав необхідним і пропорційним заходом для захисту найкращих інтересів дитини.
Вислухана судом апеляційної інстанції в присутності матері малолітня ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що не спілкується з батьком понад рік, водночас підтримує спілкування з бабусею (матір`ю батька). Наразі дитина проживає разом із матір`ю, вітчимом та двома братами. Вітчим при цьому перебуває в рядах збройних сил.
Прокурор зазначив суду апеляційної інстанції, що у справі відсутні встановлені законом підстави для задоволення позову. Відсутні підстави вважати що задоволення позову буду направлене на задоволення якнайкращих інтересів дитини. Тому вважає рішення суду першої інстанції є законним.
На думку колегії суддів, наведені пояснення характеризують фактичні сімейні обставини та тривалу відсутність безпосереднього спілкування між батьком і донькою, однак самі по собі не є достатніми для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Колегія суддів наголошує, що думка дитини та її ставлення до батька підлягають обов`язковому врахуванню під час вирішення спору, проте мають оцінюватися в сукупності з іншими доказами, з урахуванням усіх обставин сімейних відносин та необхідності визначення того, чи є позбавлення батьківських прав необхідним і пропорційним заходом для забезпечення найкращих інтересів дитини.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який врахував, що позбавлення батьківських прав не може ґрунтуватися виключно на констатації тривалого фактичного припинення спілкування між батьком і дитиною або на формальному встановленні невиконання окремих батьківських обов`язків. Такі обставини мають оцінюватися з урахуванням усієї сукупності доказів, характеру поведінки батька, його ставлення до дитини та можливості зміни такої поведінки. Саме тому заперечення відповідача проти позову, хоча й не є самостійним доказом належного виконання ним батьківських обов`язків, суд першої інстанції врахував у сукупності з іншими обставинами справи, оцінюючи можливість застосування менш суворого заходу впливу.
Колегія суддів також бере до уваги, що за результатами розгляду справи суд першої інстанції не залишив поведінку відповідача без реагування, а попередив його про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо доньки та поклав на орган опіки та піклування контроль за їх виконанням. Такий підхід узгоджується з принципом винятковості позбавлення батьківських прав, оскільки передбачає можливість виправлення поведінки батька без негайного припинення юридичного зв`язку між ним і дитиною.
Отже, з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який має застосовуватися лише за наявності достатніх підстав і доведеної необхідності такого втручання, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи про невідповідність його висновків обставинам справи. Відтак підстав для скасування оскаржуваного рішення з наведених апелянтом мотивів не вбачається.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Стариченка Миколи Петровича залишити без задоволення.
Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 21 жовтня 2026 року.
Головуючий С.В. Кухар
Судді: І.В. Кочеткова
Г.С. Подліянова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua