Вирок від 18 жовтня 2026 р. у справі №599/1271/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 599/1271/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/358/26Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч.1 ст.162 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду

в складі: головуючого - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі — ОСОБА_5 ,

з участю: прокурора — ОСОБА_6 ,

захисника — ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Бережанської окружної прокуратури — ОСОБА_6 на вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2026 року у кримінальному провадженні № 12026216070000069,-

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком

ОСОБА_8 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Бзовиця Зборівського району Тернопільської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 (шістсот вісімдесят) гривень.

Згідно вироку, 27 серпня 2026 року, близько о 20:30 год., точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував на вулиці поблизу житлового господарства за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого являється ОСОБА_9 , виник злочинний умисел, спрямований на незаконне проникнення до приватного володіння ОСОБА_9 .

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , 27 серпня 2026 року, близько о 20:30 годині, перебуваючи на вулиці поблизу житлового господарства за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_9 , усвідомлюючи протиправність своїх дій спрямованих на незаконне проникнення до приватного володіння особи та бажаючи настання таких наслідків, в порушення вимог ст.30 Конституції України, яка гарантує право на недоторканність житла та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка гарантує що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а також до свого житла, діючи умисно, без дозволу та всупереч волі власника ОСОБА_9 , шляхом подолання перешкоди (металевої огорожі) незаконно проник на територію подвір`я, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 і такими діями порушив право на недоторканість житла гарантоване законом ОСОБА_9 .

Таким чином, своїми умисними діями, що виразились у незаконному проникненні до іншого володіння особи (порушення недоторканості житла) ОСОБА_8 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.162 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2026 року скасувати за м`якістю призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним за ч.1 ст.162 КК України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 100 (сто) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень. Свої вимоги мотивує тим, що:

суд першої інстанції припустився неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, призначивши обвинуваченому покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (680 грн), що є нижчим від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 162 КК України (від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 850 до 1700 грн) суд у вироку взагалі не послався на ст. 69 КК України та не навів жодних мотивів для її застосування, хоча призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, допускається виключно за наявності підстав, передбачених цією статтею;

рішення не відповідає критеріям ст. 370 КПК України, оскільки не є законним (ухвалене з порушенням норм матеріального права) та вмотивованим (відсутні належні й достатні мотиви призначення штрафу саме в такому розмірі). У вироку відсутній будь-який логічний і правовий зв`язок між даними про особу обвинуваченого, ступенем небезпеки вчиненого проступку та обраним розміром покарання;

призначений штраф у розмірі 680 грн є явно несправедливим через надмірну м`якість, і занижений штраф не досягає мети покарання — виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових правопорушень.

Обвинувачений ОСОБА_8 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був викликаний в судове засідання шляхом вручення йому судової повістки, яку він отримав 09 жовтня 2026 року. Повідомлень про причини нез`явлення та клопотань про відкладення апеляційного розгляду обвинувачений не подав.

За наведених обставин та враховуючи, що в суді першої інстанції дане провадження було розглянуто в спрощеному порядку без виклику сторін і без проведення судового розгляду в судовому засіданні, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і був згідний з розглядом обвинувального акту за його відсутності (а.с.9-11), то колегія суддів на підставі ч.1 ст.405 КПК приходить до переконання про відсутність підстав визнавати участь обвинуваченого і в апеляційному розгляді.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку захисника, яка заперечила проти доводів прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції з`ясував наступне.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції було дотримано не в повному обсязі.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, правильність кваліфікації його дій, а також наведені у вироку фактичні обставини справи в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому не підлягають перевірці судом апеляційної інстанції.

Крім того, як убачається зі змісту вироку, його ухвалено за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381, 382 КПК України, без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.

З огляду на положення частини першої статті 394 КПК України правильність установлення досудовим розслідуванням фактичних обставин проступку, які обвинувачений беззастережно визнав і не оспорював, не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Доводи прокурора стосовно неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає в призначенні обвинуваченому покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією статті, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Санкція ч. 1 ст. 162 КК України передбачає основне покарання у виді штрафу в розмірі від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Обираючи обвинуваченому вид покарання у виді штрафу, суд першої інстанції був зобов`язаний призначити його в межах, законодавчо визначених санкцією ч. 1 ст. 162 КК України, тобто не менше ніж 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (що становить 850 гривень).

Натомість суд визначив ОСОБА_8 штраф у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (680 гривень), тобто вийшов за межі, встановлені санкцією кримінально-правової норми за цей проступок.

Згідно зі статтею 69 КК України призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, допускається лише за наявності кількох, не менше двох, обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з обов`язковим зазначенням таких підстав у мотивувальній частині вироку.

Проте суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку не навів жодних мотивів для застосування на ст. 69 КК України і в резолютивній частині вироку також не вказав про її застосування. Призначення покарання, нижчого від мінімальної межі санкції статті, без застосування інституту ст. 69 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і згідно з п. 3 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 413 КПК України тягне за собою скасування судового рішенні та постановлення апеляційним судом нового вироку в частині покарання.

Разом з тим, колегія суддів не знаходить підстав для призначення ОСОБА_8 покарання у максимальному розмірі санкції статті 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, про що просить прокурор в апеляційній скарзі, а тому не погоджується з доводами сторони обвинувачення про те, що призначення покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі є явно несправедливим через надмірну м`якість.

Відповідно до ст. 50, ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень.

Судом першої інстанції встанволено, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є кримінальним проступком, він раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. Обставинами, які пом`якшують покарання, обґрунтовано визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; обставин, які б обтяжували покарання, не встановлено.

Крім того, колегія суддів бере до уваги сімейний та майновий стан обвинуваченого, який має на утриманні п`ятеро неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ).

З огляду на характер та ступінь тяжкості вчиненого проступку, дані про особу винного, його матеріальний стан, наявність кількох пом`якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих, колегія суддів доходить висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде призначення йому покарання в мінімальному розмірі згідно санкції ч. 1 ст. 162 КК України, а саме у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 850 гривень.

Призначення штрафу в максимальному розмірі не буде відповідати принципу індивідуалізації покарання.

Оскільки апеляційний суд застосовує суворіше покарання, ніж призначене судом першої інстанції, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням у цій частині нового вироку, а апеляційна скарга прокурора — задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора Зборівського відділу Бережанської окружної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2026 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 162 КК України скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 162 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

В решті вирок Зборівського районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2026 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий

Судді