Вирок від 19 жовтня 2026 р. у справі №444/2718/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/2718/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/684/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року у м.Львові.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду

під головуванням судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянула у закритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 02 червня 2026 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ,

з участю: прокурора ОСОБА_8 ,

потерпілої ОСОБА_9 ,

захисника ОСОБА_10 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

встановила:

Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 02 червня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.146, ч.2 ст.152 КК України, та призначено йому покарання: за ч.1 ст.146 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч.2 ст.152 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст.70 КК України ОСОБА_7 остаточно визначено покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням з іспитовим строком 1 рік.

На підставі ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід у виді особистого зобов`язання ОСОБА_7 залишено до набрання даним вироком законної сили.

Застосовано до ОСОБА_7 обмежувальні заходи, передбачені п.5 ч.1 ст.91-1 КК України, а саме: 1) заборона перебувати в місці проживання ОСОБА_11 ; 2) заборона наближатися на відстань 300 м до місця, де ОСОБА_11 може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 3) заборона листування, телефонних переговорів з ОСОБА_11 , інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб.

Вирішено питання про арешт майна, речові докази та процесуальні витрати.

За вироком суду, ОСОБА_7 , 24 квітня 2025 року близько 19.00 год. перебуваючи на зупинці громадського транспорту, що за адресою м. Жовква, вул. Л. Українки, Львівського району, Львівської області маючи умисел на незаконне позбавлення волі та викрадення ОСОБА_11 , всупереч її волі, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, відкрито заволодів нею, шляхом заштовхування останньої у належний йому автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» д.н.з. НОМЕР_1 , розмістивши її на передньому пасажирському сидінні, після чого відвіз у напрямку лісового масиву у с. Бишків, Львівського району, Львівської області, де утримував потерпілу проти її волі, чим незаконно позбавив волі потерпілу ОСОБА_11 .

Крім того, ОСОБА_7 24 квітня 2025 року, близько 19 години 30 хвилин, знаходячись у лісовому масиві с. Бишків Львівського району Львівської області, куди відвіз потерпілу проти її волі, перебуваючи в автомобілі «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» д.н.з. НОМЕР_1 , вчиняючи фізичне насильство відносно ОСОБА_11 , шляхом нанесення ударів в ділянки голови та плечей, з якою перебував у близьких відносинах, без добровільної згоди ОСОБА_11 , вчинив дії сексуального характеру відносно останньої, а саме здійснив вагінальне проникнення в тіло потерпілої із використанням геніталій.

Не погоджуючись із даним вироком керівник Львівської обласної прокуратури ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначити йому покарання: за ч. 1 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст.70 КК України ОСОБА_7 остаточно призначити покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підтримку своїх апеляційних вимог покликається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Вказує, що суд не дотримався засад призначення покарання, не врахував у повній мірі та не надав належної оцінки, зокрема, тривалості та систематичності вчинення ОСОБА_7 злочинів, кількість умисних протиправних діянь і спричинення ними наслідків, наявності обтяжуючої покарання обставини, а також тому, що обвинувачений визнав свою вину у вчиненому та заявив про щире каяття лише у судовому засіданні після допиту потерпілої та дослідження всіх доказів, що породжує обґрунтований сумнів у щирості заявленого каяття і не свідчить про критичне переосмислення власної поведінки та внутрішнім осудом вчиненого, а зумовлено доведеністю вини.

Наголошує, що звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суд не надав належної оцінки показанням потерпілої, яка зазначила, що її відносини з ОСОБА_7 мали аб`юзивний характер, вона систематично зазнавала психологічного та фізичного насильства з боку обвинуваченого, зокрема і в присутності її дітей, а також, що ОСОБА_7 примушував її до вступу у сексуальні відносини та двічі до медикаментозного переривання вагітності.

Акцентує також і на тому, що згідно даних ЄДРСР ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, що підтверджується постановами Жовківського районного суду Львівської області.

Крім цього, 21.05.2026 до цього ж місцевого суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 345 КК України, про що суду, який ухвалив оскаржуваний вирок, було достеменно відомо, оскільки ухвалою від 02.06.2026 суд відмовив в об`єднанні в одне провадження даних справ. Тобто, на час ухвалення оскаржуваного вироку місцевий суд був обізнаний про факт вчинення ОСОБА_7 нових злочинів, у тому числі особливо тяжких, однак не врахував, що умисний характер та тривалість протиправної поведінки обвинуваченого свідчать про стійку модель його поведінки та вказують на схильність до систематичного вчинення правопорушень.

Вказує, що наведені у сукупності обставини свідчать про високий ризик продовження ОСОБА_7 протиправної діяльності у разі його звільнення від відбування призначеного покарання, а тому висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання є помилковим і ст. 75 КК України щодо нього застосована безпідставно.

При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав подану апеляційну скаргу, з наведених у ній мотивів, навівши у судовому засіданні аналогічні доводи та просив подану апеляційну скаргу задоволити.

Потерпіла підтримала апеляційну скаргу прокурора.

Обвинувачений та його захисник заперечили апеляційні вимоги прокурора, як безпідставні, зазначивши про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку суду.

Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.146, ч.2 ст.152 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, кваліфікація його дій, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Перевіривши апеляційні доводи прокурора щодо призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

В силу вимог ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.

Згідно матеріалів справи суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які класифікуються як нетяжкий та тяжкий злочини, обставини їх вчинення, дані про особу винного - його вік, сімейний та матеріальний стан, стан здоров`я, характеристику за місцем проживання, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, - щире каяття, а також наявність обставини, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України, щодо особи, із якою ОСОБА_7 перебував у близьких відносинах.

Ураховуючи наведене, місцевий суд дійшов до правильного висновку про призначення ОСОБА_7 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.146, ч.2 ст.152 КК України, покарання у межах санкцій інкримінованих йому статей, а саме: за ч.1 ст.146 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч.2 ст.152 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, та обґрунтовано визначив обвинуваченому остаточне покарання на підставі ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років.

В апеляційному порядку не оспорюється зазначений вид та розмір призначеного ОСОБА_7 покарання.

Водночас, колегія суддів не погоджується із рішенням місцевого суду про застосування положень ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, та вважає таке рішення необґрунтованим.

Відповідно до ч. ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно оскаржуваного вироку, приймаючи рішення про можливість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України місцевий суд врахував тяжкість вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, дані про його особу та інші обставини справи, а саме те, що у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, попросив вибачення в потерпілої, яка його вибачила та зазначила про відсутність до обвинуваченого претензій, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, ставлення обвинуваченого до кримінальних правопорушень, молодий вік обвинуваченого, а також те, що кошти застави були звернуті на потреби ЗСУ.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що щире каяття обвинуваченого, яке було визнано місцевим судом обставиною, яка пом`якшує покарання, у даному випадку є формальним.

Колегія суддів враховує, що щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, має вказувати на справжнє засудження свого діяння, визнання його антисуспільного характеру, про що мають свідчити і об`єктивні дані щодо поведінки такої особи, ставлення до вчиненого, аспектів відшкодування шкоди тощо.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження, колегією суддів встановлено, що згідно даних обвинувального акту на досудовому розслідуванні не було встановлено жодної з обставин, яка пом`якшують покарання.

Водночас було встановлено обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, із якою ОСОБА_7 перебував у близьких відносинах, і дана обставина знайшла своє підтвердження при розгляді справи судом.

Згідно матеріалів справи обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні 24.09.2025 зазначив про те, що не визнає вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, і лише 02.06.2026 після допиту у судовому засіданні потерпілої та дослідження судом доказів ОСОБА_7 вказав про визнання ним вини.

Колегія суддів вважає, що наведені обставини, свідчать про формальність щирого каяття обвинуваченого, який, на переконання колегії суддів, так і не надав критичної оцінки своїм протиправним діям та не засудив свою поведінку.

З приводу врахованої судом позиції потерпілої ОСОБА_9 , а саме те, що остання прийняла від обвинуваченого вибачення та простила його, то слід звернути увагу на те, що потерпіла не висловлював своєї думки щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, а лише зазначила про те, щоб обвинуваченого суворо не карали.

При цьому, прокурор вірно зазначає про те, що суд, хоча і врахував показання потерпілої, водночас залишив поза увагою той факт, що у своїх показаннях ОСОБА_9 фактично охарактеризувала ОСОБА_7 , яка особу, від якої вона систематично зазнавала психологічного та фізичного насильства.

Також, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами прокурора про те, що у контексті оцінки особи ОСОБА_7 у даному випадку слід враховувати і долучені прокурором копії судових рішень, згідно яких ОСОБА_7 у 2014, 2015, 2016, 2017, 2020, 2023, 2026 роках неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, а також те, що на даний час у провадженні Жовківського районного суду Львівської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189, ч.2 ст.345 КК України, у межах якого до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, місцевий суд не надав належної оцінки даним про особу обвинуваченого та поверхнево оцінив відношення ОСОБА_7 до вчинених ним кримінальних правопорушень.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами прокурора про те, що застосування у даному випадку положень ст.75 КК України до обвинуваченого не сприятиме досягненню мети покарання, яка також полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, виконанню завдань кримінального судочинства щодо захисту прав і свобод людини від злочинних посягань.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням ст. 75 КК України, є очевидно помилковим і свідчить про неправильне застосування кримінального закону.

Відповідно до вимог ст.ст.413, 420 КПК України, неправильне застосування кримінального закону, тобто застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню, що привело до неправильного звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання, є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку апеляційним судом на підставі вимог ст. 409 КПК України.

Ухвалюючи новий вирок, колегія суддів, враховуючи наведене вище у сукупності, визнає, що призначене місцевим судом обвинуваченому ОСОБА_7 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.146, ч.2 ст.152 КК України, покарання із застосуванням положень ст.70 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років, однак без застосування ст.75 КК України, буде відповідати вимогам ст.65 КК України та за своїм видом і розміром у достатній мірі сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню нових кримінальних правопорушень.

Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 413, 420, 615 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовільнити.

Вирок Жовківського районного суду Львівської області від 02 червня 2026 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.

Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.146, ч.2 ст.152 КК України, та призначити йому покарання:

за ч. 1 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік;

за ч. 2 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.70 КК України ОСОБА_7 остаточно визначити покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбування призначеного ОСОБА_7 покарання рахувати з часу звернення цього вироку до виконання.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_7 у строк призначеного покарання строк перебування його під вартою у межах даного кримінального провадження з 25 квітня 2025 року по 23 червня 2025 року включно, з розрахунку день за день.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення, а особою, яка утримується під вартою, в цей же строк з дня отримання копії вироку.

Головуючий:

Судді: